Партнерства НАТО

  • Last updated 06 Feb. 2024 09:58

Членами НАТО є 31 країна, але НАТО підтримує відносини з понад 40 державами, що не є членами Альянсу, і міжнародними організаціями, які іменуються «партнери НАТО». Ця мережа партнерства сприяє зміцненню стабільності поза межами території НАТО, завдяки чому підвищується безпека самого Альянсу. Альянс запроваджує діалог і практичну співпрацю з партнерами з широкого кола політичних і пов’язаних з безпекою питань, включаючи глобальні виклики такі, як тероризм і зміна клімату. Партнерства НАТО несуть користь усім залученим і сприяють поліпшенню безпеки міжнародної спільноти загалом.

Американський фахівець зі знешкодження саморобних вибухових пристроїв з молдовським колегою тренуються піднімати з землі вибухонебезпечний предмет за допомогою робота «PackBot». Фото: Сухопутні сили США.

 

  • Партнери беруть участь у багатьох основоположних заходах НАТО, починаючи від вироблення політики до розбудови оборонних спроможностей, досягнення оперативної сумісності і кризового управління.
  • У рамках програм НАТО країнам-партнерам також надається допомога у розбудові національних безпекових і оборонних установ і збройних сил. 
  • Відносини між НАТО і державами Центральної і Східної Європи було вперше започатковано після завершення холодної війни на початку 1990-х рр. З часом партнерства НАТО поширилися на інші регіони, створено гнучкіші інструменти і нові форми співпраці і консультацій.

 

 

Партнери НАТО

НАТО співпрацює з різними партнерами за допомогою низки структур, організованих переважно за принципом географічної приналежності.

Програма «Партнерство заради миру»

Програма «Партнерство заради миру (ПЗМ)» – це програма практичної двосторонньої співпраці між НАТО і окремими державами-партнерами на євроатлантичному просторі. Нині у ній беруть участь 19 країн-партнерів, а саме:

  1. Партнерські відносини між НАТО та Білоруссю і Росією нині призупинено відповідно до рішень Північноатлантичної ради щодо ситуації у галузі безпеки.
  2. Швеція є запрошеною країною. Вона стане повноправним членом Альянсу щойно усі нинішні члени Альянсу ратифікують Протокол про вступ відповідно до власних національних процедур.

 

Середземноморський діалог

Середземноморський діалог (СД) – це форум партнерства, покликаний сприяти безпеці і стабільності у ширшому Середземноморському регіоні. У Середземноморському діалозі НАТО нині беруть участь такі сім країн, що не є членами НАТО:

Algeria
Алжир
Egypt
Єгипет
Israel
Ізраїль
Jordan
Йорданія
Mauritania
Мавританія
Morocco
Марокко
Tunisia
Туніс

 

Стамбульська ініціатива співпраці

Стамбульська ініціатива співпраці (СІС) – це форум партнерства, у рамках якого країни, що не є членами НАТО, з ширшого регіону Близького Сходу мають змогу розвивати співробітництво з НАТО. Донині до Стамбульської ініціативи співпраці НАТО приєдналися чотири держави-учасниці Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, а саме:

Bahrain
Бахрейн
Qatar
Катар
Kuwait
Кувейт
United Arab Emirates
Об’єднані Арабські Емірати

 

Партнери по всьому світу

Поза офіційними структурами партнерства, НАТО співпрацює на індивідуальній основі з низкою країн з різних частин світу. Вони іменуються «партнери по всьому світу». Контакти НАТО з партнерами по всьому світу набувають дедалі більшого значення у складному середовищі безпеки, де багато з викликів, з якими стикається Альянс, є глобальними і більше не обмежуються географічними кордонами.

  1. Партнерські відносини НАТО з Афганістаном нині призупинено відповідно до рішень Північноатлантичної ради щодо ситуації у галузі безпеки.

 

Міжнародні організації

На додаток до партнерських відносин з державами, НАТО співпрацює з низкою міжнародних організацій.

 

Основні цілі партнерських відносин НАТО

Як під егідою регіональних структур, так і на двосторонньому рівні, НАТО розбудовує відносини з партнерами на засадах спільних цінностей, взаємності, обопільної користі і взаємоповаги. Діалог і співпраця з партнерами зміцнюють міжнародну безпеку, покращують стабільність і безпеку, як в країнах-партнерах, так і в державах–членах НАТО. Це також сприяє підтриманню заснованого на правилах міжнародного порядку, допомагаючи відстоювати цінності, на яких ґрунтується Альянс.

Згідно з політикою партнерства НАТО стратегічними цілями відносин НАТО з партнерами є:

  • Зміцнення євроатлантичної і міжнародної безпеки, миру і стабільності;
  • Сприяння регіональній безпеці і співробітництву;
  • Сприяння взаємовигідному співробітництву з питань спільної зацікавленості, зокрема, міжнародних зусиль, спрямованих на розв’язання новітніх викликів у галузі безпеки;
  • Забезпечення підготовки зацікавлених країн, які відповідають критеріям НАТО, до вступу до Альянсу;
  • Поширення демократичних цінностей і сприяння інституційним реформам, насамперед реформування безпекового і оборонного сектора;
  • Збільшення підтримки операцій і місій під проводом НАТО;
  • Підвищення обізнаності щодо розвитку ситуації у галузі безпеки, зокрема шляхом раннього виявлення, з метою запобігання кризам;
  • Розбудова довіри і досягнення кращого взаєморозуміння, включаючи стосовно ролі і діяльності НАТО, особливо шляхом активізації громадської дипломатії.

Втім кожна країна-партнер сама визначає – спільно з НАТО – темпи, масштаб, інтенсивність і спрямованість партнерських відносин з Альянсом, а також конкретні цілі партнерства. Це часто закріплюється у документі, в якому визначаються цілі партнерства і який регулярно переглядається. До того ж у багатьох партнерських заходах НАТО беруть участь водночас кілька партнерів.

 

Партнерства на практиці: як НАТО взаємодіє з партнерами

Цілі партнерства НАТО досягаються за допомогою широкого кола засобів. У ширшому розумінні, НАТО відкриває для участі партнерів частину своїх процесів, процедур і структур, даючи їм змогу здійснювати конкретні внески, використовуючи канали зазвичай доступні виключно членам Альянсу.

До того ж в НАТО розроблено набір інструментів партнерства і механізмів з метою забезпечення співробітництва з державами-партнерами за допомогою поєднання політики, програм, планів дій та інших домовленостей. Подекуди створено спеціальні програми, покликані надати допомогу і налагодити взаємодію з партнерами відповідно до їхніх конкретних потреб.

Співпрацюючи з НАТО країни-партнери мають змогу:

  • здійснювати обмін інформацією у галузях, що становлять спільну зацікавленість або викликають стурбованість, шляхом проведення політичних консультацій і обміну розвідувальними даними;
  • отримувати доступ до дорадчої допомоги і підтримки у реформуванні і розбудові оборонних установ і спроможностей;
    • йдеться, зокрема, про заходи з таких напрямків діяльності, як інтеграція ґендерних аспектів в оборонному і безпековому секторі, а також викорінення корупції в оборонних структурах;
  • брати участь у розмаїтій програмі заходів освіти, підготовки і консультацій (у Переліку заходів співробітництва з партнерами пропонується близько 1400 заходів на рік);
  • разом тренуватися для участі у майбутніх операціях і місіях, брати участь у навчаннях і заходах підготовки;
  • брати участь у поточних операціях і місіях під проводом НАТО;
  • ділитися набутим досвідом за підсумками проведених операцій і розробляти політику на майбутнє;
  • співпрацювати з членами Альянсу у проведенні досліджень і розбудові спроможностей, включаючи спільні наукові проєкти; а також
  • вдосконалювати заходи у галузі контролю над озброєннями або утилізації зброї, боєприпасів і вибухонебезпечних предметів.

По суті, співробітництво НАТО з партнерами охоплює такі широкі напрямки роботи:

 

Консультації

Процес консультацій є ключовим у діяльності НАТО як організації і посідає чільне місце у партнерських відносинах. Політичні консультації можуть сприяти усвідомленню державами–членами і партнерами Альянсу розвитку подій у сфері безпеки, включаючи регіональні питання, а також виробленню спільних підходів у галузі запобігання кризам або реагування на певний виклик безпеці. Чисельні комітети і органи НАТО часто засідають у форматах з партнерами з метою вироблення програм співробітництва у конкретних галузях. Держави–члени НАТО щодня засідають з партнерами (поодинці або в групах) для обговорення широкого кола питань і на різних рівнях.

 

Оперативна сумісність

Оперативна сумісність – це спроможність збройних сил діяти спільно, застосовуючи уніфіковані стандарти, доктрини, процедури і техніку та обладнання. Ця характеристика є першорядною для забезпечення взаємодії міжнародного альянсу з національними збройними силами, і є так само важливою для забезпечення взаємодії з партнерами, які прагнуть підтримати Альянс у виконанні ним тактичних, оперативних і стратегічних завдань. Істотну частку щоденної співпраці усередині НАТО – включаючи відносини з країнами-партнерами – зосереджено на досягненні оперативної сумісності.

В Ініціативі оперативної сумісності партнерства закріплено механізми поглиблення співпраці з країнами, які прагнуть вдосконалити оперативну сумісність з НАТО. Завдяки цій ініціативі забезпечується збереження і зміцнення тісних зв’язків, що сформувалися між збройними силами НАТО і країн-партнерів за роки спільних операцій, аби держави-партнери були в змозі робити внески до операцій під проводом НАТО у майбутньому, а також, у відповідних випадках, брати участь у Силах реагування НАТО. У цьому механізмі партнерства запроваджено низку нововведень, зокрема, передбачено надання конкретним партнерам посилених можливостей співпраці. Нині п’ять партнерів (Австралія, Грузія, Йорданія, Україна і Швеція як запрошена країна) мають доступ до механізмів посиленої співпраці, що передбачає спрощення процесу участі цих партнерів у навчаннях і забезпечення регулярних консультацій з питань безпеки.

Платформа оперативної сумісності – це постійний форум, у рамках якого проводяться засідання з визначеними партнерами, які брали участь в операціях НАТО або вжили конкретних заходів з метою вдосконалення оперативної сумісності зі збройними силами НАТО. У цьому форматі держави–члени Альянсу і партнери обговорюють проєкти і питання, які позначаються на оперативній сумісності такі, як освіта, підготовка, навчання, оцінювання, розбудова спроможностей, системи командування і управління і логістика.

 

Участь в операціях і місіях під проводом НАТО

Країни-партнери беруть участь в операціях і місіях під проводом НАТО, чи то в операціях з підтримки миру, забезпечуючи підготовку особового складу сил безпеки на Західних Балканах, чи спостереження за діяльністю на морі, наприклад, на Середземномор’ї. Беручи участь у цих місіях, партнери поряд з державами–членами Альянсу долучаються до вироблення відповідної політики і рішень щодо них. Створено низку інструментів з метою сприяння партнерам у підготовці до участі в операціях під проводом НАТО, а також досягнення ними оперативної сумісності зі збройними силами членів Альянсу.

 

Оборонна реформа, розбудова установ і спроможностей

Протягом багатьох років НАТО співпрацювала з партнерами у галузі оборонної реформи, розбудови установ і спроможностей. Держави–члени Альянсу поділяють думку, що забезпечення довготермінової і тривалої стабільності залежить від вдосконалення управління сектором і установами безпеки і оборони. Для забезпечення тривалого успіху зусиль із розбудови спроможностей партнерів необхідні життєздатні, дієві і стійкі оборонні установи.

План дій партнерства у галузі розбудови оборонних установ має на меті сприяти зусиллям країн-партнерів у реформуванні і реструктуризації національних оборонних установ з метою забезпечення внутрішніх потреб і дотримання міжнародних зобов’язань. У контексті НАТО така робота може включати заходи, починаючи від постановки стратегічних цілей і спільних оглядів до експертної допомоги і порад, а також цілеспрямовані заходи освіти і підготовки. Дорадча допомога і підтримка у втіленні реформ у сфері оборони надаються у рамках програм співробітництва двостороннього партнерства, а також завдяки програмам експертних консультацій з конкретних аспектів розбудови оборонних установ таких, як Програма з удосконалення військової освіти або Програма виховання доброчесності.

Ініціатива розбудови оборонних і пов’язаних з безпекою спроможностей ґрунтується на вагомому досвіді і експертних знаннях НАТО з питань надання підтримки, консультування, забезпечення підготовки і наставництва в країнах, які звернулися до Альянсу по допомогу у розбудові національних оборонних спроможностей. Завдяки цьому Альянс має змогу розробляти цільові, індивідуальні пакети допомоги у галузі розбудови оборонних спроможностей для країн, які звернулися по допомогу до НАТО, і за згодою держав–членів Альянсу. Нині в Ініціативі беруть участь такі партнери: Боснія і Герцеговина, Грузія, Ірак, Йорданія, Мавританія, Республіка Молдова, Туніс і ООН.

 

Інші галузі співробітництва

НАТО також співпрацює з партнерами з широкого кола інших галузей, в яких посідає експертний досвід і з яких розроблено відповідні програми. Серед них:

 

Розвиток партнерських відносин НАТО

Розвиток партнерських відносин НАТО розпочато у 1990 році, коли на Лондонському саміті НАТО пообіцяла «простягнути … руку дружби» колишнім супротивникам часів холодної війни. Невдовзі було створено структури співробітництва такі, як Рада північноатлантичного співробітництва у 1991 році (у 1997 році її замінено на Раду євроатлантичного партнерства). У січні 1994 року започатковано програму «Партнерство заради миру» . Вона стала першою офіційною програмою партнерства Альянсу для сусідів НАТО у Європі і республік колишнього Радянського Союзу. Того ж року держави–члени Альянсу запровадили Середземноморський діалог для сусідів НАТО на Середземномор’ї. У 2004 році держави–члени Альянсу запровадили Стамбульську ініціативу співпраці для держав Перської затоки, а з часом – внаслідок багаторічного співробітництва у рамках операцій і місій НАТО – започатковано і розвинуто відносини НАТО з партнерами в інших частинах світу.

Відбиваючи істотні зрушення у розвиткові політики партнерства НАТО і відповідно до Стратегічної концепції, ухваленої у 2010 році, на Лісабонському саміті 2010 року вирішено реформувати політику партнерства НАТО. Для цього запроваджено цілеспрямовані зусилля, покликані зробити діалог і співробітництво більш інклюзивними, гнучкими, значущими і стратегічно спрямованими. Внаслідок цього, сформульовано і на засіданні міністрів закордонних справ НАТО в Берліні у квітні 2011 року ухвалено оновлену політику партнерства Альянсу. Ця політика мала на меті поглибити чинні відносини партнерства шляхом вдосконалення механізмів консультацій і сприяння більш змістовному співробітництву. До того ж у рамках політики партнерства створено інструментарій механізмів і заходів співпраці з партнерами.

Відповідно до Стратегічної концепції 2010 року НАТО запропонувала партнерам «поглиблення політичних зв’язків з Альянсом, а також істотну роль у виробленні стратегії і ухваленні рішень щодо операцій під проводом НАТО, у яких вони беруть участь»Було оновлено військово-політичні рамки, які скеровують залучення партнерів Альянсу до процесу політичних консультацій і ухвалення рішень щодо операцій і місій, в яких вони беруть участь, надавши партнерам, які забезпечують внески до операцій і місій НАТО, розширені повноваження щодо ухвалення рішень, хоча і не такі, як у держав–членів Альянсу.

Берлінські рішення щодо політики партнерства створили можливості нових форм політичного діалогу з партнерами, включаючи гнучкіші формати «31+n» (тематичні або обумовлені подіями). Ці гнучкі формати застосовуються в індивідуальному порядку з метою поглиблення консультацій з питань безпеки, що викликають спільну стурбованість, і співпраці з першочергових політичних аспектів таких, як боротьба з піратством і кіберзахист. Політика від 2011 року також відкрила шлях розвиткові тісніших зв’язків з партнерами по всьому світу, ключовими міжнародними суб’єктами та іншими новими співрозмовниками по всьому світу, які поділяють зацікавленість Альянсу у мирних міжнародних відносинах, але у яких немає індивідуальної програми співробітництва з НАТО. Відтоді до мережі партнерства НАТО приєдналася низка партнерів з різних частин світу. Останньою була Колумбія, яка стала партнером НАТО у 2017 році.

На Уельському саміті Альянсу у 2014 році лідери держав–членів НАТО ухвалили дві вагомих ініціативи, покликаних зміцнити відданість НАТО втіленню одного з основоположних завдань Альянсу, яке полягає у гарантуванні безпеки шляхом співпраці, а саме: Ініціативу оперативної сумісності партнерства та Ініціативу розбудови оборонних і пов’язаних з безпекою спроможностей. Першу ініціативу було розроблено з метою вдосконалення здатності НАТО гарантувати безпеку спільно з партнерами у майбутньому завдяки розвиткові оперативної сумісності. Водночас другу ініціативу було переважно спрямовано на надання на прохання партнерів допомоги у забезпеченні їхньої здатності гарантувати власну безпеку шляхом розбудови національних оборонних і безпекових установ і спроможностей.

На Варшавському саміті у 2016 році держави–члени Альянсу наголосили, що прагнуть зробити більше з метою просування зусиль міжнародної спільноти, спрямованих на поширення стабільності і зміцнення безпеки поза межами території НАТО.

На Брюссельському саміті у 2018 році держави–члени Альянсу зобов’язалися і надалі зміцнювати роль НАТО у цьому сенсі, надаючи на прохання партнерів допомогу у розбудові потужніших оборонних установ, вдосконаленні справедливого управління, зміцненні стійкості, забезпеченні здатності гарантувати власну безпеку, а також ефективніше боротися з тероризмом. Інвестиції у безпеку партнерів сприяють зміцненню безпеки Альянсу загалом, а партнерські відносини і надалі залишаються для НАТО вагомим засобом протистояння викликам безпеці.

На Мадридському саміті НАТО у 2022 році ухвалено нову Стратегічну концепцію НАТО, у якій «безпека шляхом співпраці» і надалі визнається одним із трьох основоположних завдань Альянсу. Цей напрям роботи спирається на визнання того, що найкращий спосіб гарантувати євроатлантичну безпеку полягає у розбудові широкої мережі партнерства з країнами і організаціями по всьому світу. Як зазначається у Стратегічній концепції від 2022 року, «Політичний діалог і практичне співробітництво з партнерами на основі обопільної поваги сприяють стабільності поза межами Альянсу, зміцнюють нашу внутрішню безпеку і сприяють виконанню Альянсом його основоположних завдань. Партнерські відносини мають вирішальне значення для захисту загального надбання, підвищення стійкості наших суспільств і відстоювання заснованого на правилах міжнародного порядку».