From now on you can download videos from our website
If you would also like to subscribe to the newsletter and receive our latest updates, click on the button below.
Enter the email address you registered with and we will send you a code to reset your password.
Didn't receive a code? Send new Code
The password must be at least 12 characters long, no spaces, include upper/lowercase letters, numbers and symbols.
Click the button to return to the page you were on and log in with your new password.
У 2018 році виповнюється 60 років програмі НАТО «Наука заради миру і безпеки» (SPS), основи якої були закладені 13 грудня 1956 року, коли Північноатлантична рада доручила підготувати доповідь про можливості поглиблення невійськової співпраці і координації в НАТО відповідно до статей 2 і 4 Північноатлантичного договору. Відомий як «Доповідь трьох мудреців», цей документ містив пропозиції щодо конкретних заходів з посилення співпраці в сферах політики, економіки і науки. Остаточна Доповідь трьох міністрів з країн НАТО, а саме: Лестера Б. Пірсона, міністра закордонних справ Канади, Гаетано Мартіно, міністра закордонних справ Італії, і Гальварда Ланге, міністра закордонних справ Норвегії, містила розділ, спеціально присвячений науково-технічному співробітництву.
Наукова програма НАТО була започаткована безпосередньо у відповідь на рекомендацію «Трьох мудреців» 1957 року, а також у контексті запуску Супутника І, який продемонстрував технологічне відставання союзників у сфері ракетних технологій. Метою програми було сприяння науковим проектам і співпраці між науковцями з країн НАТО, підтримка обмінів і забезпечення максимальної окупності інвестицій у дослідження. Роком пізніше був призначений перший науковий радник Генерального секретаря НАТО і перше засідання Наукового комітету НАТО (SCOM) відбулося 29 березня 1958 року. Науковий комітет НАТО складався з представників країн-членів, які були «достатньо кваліфіковані для того, щоб авторитетно обговорювати наукову політику» і надавав рекомендації Північноатлантичній раді. Його метою було сприяння науковому співробітництву заради безпеки членів Альянсу, зміцнення трансатлантичного зв’язку і посилення солідарності.
За часів розрядки 60-х років XX сторіччя члени Альянсу дедалі більше уваги стали звертати на спільну екологічну проблему, яка могла поставити під загрозу добробут і прогрес їхніх суспільств. Тому, в 1969 році, Північноатлантична рада створила Комітет з питань викликів сучасному суспільству (CCMS). CCMS з часом розширився, включив до своїх лав партнерів і став унікальною платформою для обміну знаннями й досвідом з технічних, наукових і політичних аспектів суспільних і екологічних питань як у цивільній, так і у військовій сферах.
У 1992 році, внаслідок політичних змін у Центральній і Східній Європі та Радянському Союзі, географічне охоплення діяльністю Наукового комітету і CCMS значно розширилось і була створена Рада північноатлантичного співробітництва (РПАС). РПАС потім перетворилась на Раду євроатлантичного партнерства, яка стала форумом для діалогу і консультацій з питань політики і безпеки, а також для розвитку партнерських відносин через практичну співпрацю.
У 2003 році Науковий комітет і його програма були передані до новоствореного Відділу громадської дипломатії НАТО. Ця подія ознаменувала фундаментальну переорієнтацію Наукової програми на безпеку, відповідно до нових напрямів і завдань НАТО. Лише у 2006 році реструктуризована програма отримала свою нинішню назву «Наука заради миру і безпеки», після злиття Наукового комітету і CCMS. Невдовзі по тому, в 2010 році, програма SPS і її співробітники були приєднані до Відділу нових викликів безпеці (ESC), створеного того ж року. Відповідно до цього кроку в 2012 році були переглянуті Ключові пріоритети SPS і посилена увага була звернена на нові виклики безпеці, такі як кібербезпека, тероризм і енергетична безпека.
Як показує цей короткий екскурс в історію, цивільна наукова програма НАТО залишається гнучкою і адаптивною протягом 60 років своєї історії, відображає зміни політичного і безпекового контексту, в якому вона функціонує, і відповідає на них. У перші роки свого існування Наукова програма допомагала створювати позитивний образ НАТО як організації, що гарантує безпеку через взаємодію з науковими колами і цивільними громадами на основі принципів солідарності. З часом, зокрема по закінченні холодної війни, ця внутрішня програма Альянсу трансформувалась і стала пропонувати практичну співпрацю і контакти в рамках мережі партнерства НАТО. З часу створення Програми була розвинута широка міжнародна мережа науковців і експертів з країн-членів і партнерів НАТО. Понад 20 Нобелівських лауреатів пов’язані з програмою SPS, що підтверджує найвищу наукову якість, яку підтримує програма SPS.
Сьогодні програма SPS пропонує перевірені і визнані в світі механізми залучення усіх партнерів до практичної співпраці, основаної на наукових дослідженнях, технічних інноваціях і обміні знаннями. SPS пропонує фінансування, експертну дорадчу допомогу і підтримку специфічної діяльності, пов'язаної з безпекою, яка відповідає стратегічним завданням НАТО і стосується пріоритетних сфер співробітництва саме з партнерами.
Протягом минулого десятиліття Програма ініціювала понад 800 заходів зі співпраці між 29 країнами-членами і 41 країною-партнером Альянсу, від кіберзахисту в Йорданії до гуманітарного розмінування в Україні. Головними флагманськими заходам SPS в минулому десятилітті були, серед інших, такі: