Колективна оборона – Стаття 5

 

 

• Наріжний камінь Альянсу
• Заходи щодо зміцнення колективної оборони
• Заходи щодо зміцнення колективної оборони
• Постійно діючі сили

 

Наріжний камінь Альянсу

Стаття 5

Коли у 1949 році народжувалася НАТО, основоположним завданням Північноатлантичного договору – засновницького договору НАТО – було створення пакту взаємної допомоги з метою протистояння можливим намаганням Радянського Союзу поширити свій вплив на інші частини континенту, поза межі Східної Європи.

Держави – учасниці домовилися, що їхній Договір має ґрунтуватися на такій солідарності. Отже, Стаття 5 про колективну оборону фактично стала серцевиною Альянсу.

За Статтею 5, у разі, якщо будь-яка з держав – членів Альянсу стає жертвою збройного нападу, усі інші без винятку члени Альянсу вважатимуть цей акт насильства збройним нападам на них усіх і вживуть усіх заходів, які вважатимуть за доцільне, щоб допомогти члену Альянсу, який зазнав нападу.

Стаття 5

«Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні.

Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у зв'язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки».

Дану статтю доповнює Стаття 6, у якій йдеться:

Стаття 6¹

«У разі застосування Статті 5 збройним нападом на одну або більше Сторін слід вважати збройний напад, здійснений:

• на територію будь-якої із Сторін у Європі чи у Північній Америці, на алжирські департаменти Франції ², на територію Туреччини чи на острови під юрисдикцією будь-якої із Сторін, розташовані в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака;
• на збройні сили, кораблі чи літальні апарати будь-якої із Сторін, які перебувають в межах цих територій або в якомусь іншому регіоні Європи, де на момент набуття цим Договором чинності були розміщені окупаційні війська будь-якої із Сторін, а також у Середземному морі чи в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака».

Принцип надання допомоги

У разі введення в дію Статті 5, держави – члени Альянсу можуть надавати будь-яку допомогу, яку вважають за доцільне відповідно до обставин. Це обов’язок кожної окремої країни, і кожна країна вирішуватиме, яку саме допомогу вона вважає за доцільне надати у кожному конкретному випадку.

Допомога надаватиметься у координації з іншими членами Альянсу, причому не завжди йдеться про виключно військову допомогу. Характер допомоги залежатиме від наявності матеріальних ресурсів кожної з держав – учасниць. Отже, кожна окрема країна сама вирішуватиме, яким буде її внесок. Проводитимуться консультації із залученням усіх держав – членів, маючи на увазі, що кінцева мета полягає у «відновленні і підтриманні безпеки на Північноатлантичному просторі».

Під час розробки проекту Статті 5 наприкінці 1940-х рр. усі погоджувалися із принципом взаємної допомоги, однак існували істотні розбіжності щодо механізмів практичної реалізації цього зобов’язання. Європейські держави – члени прагнули гарантувати автоматичне втручання Сполучених Штатів Америки на допомогу Європі у разі, якщо хтось із Сторін, що підписали договір, зазнає нападу. Втім, Сполучені Штати Америки не погоджувалися з таким формулюванням і домоглися, щоб це було відбито в остаточному тексті Статті 5.

 

Заходи щодо зміцнення колективної оборони

Терористичні напади 11 вересня

11 вересня 2001 року Сполучені Штати Америки стали об’єктом жахливих терористичних нападів. У Стратегічній концепції Альянсу від 1999 року тероризм вже було визнано загрозою, що впливає на безпеку Альянсу.

Втім, саме після терористичних нападів 11 вересня НАТО посіла активну позицію у боротьбі з тероризмом, запровадивши свої перші операції поза межами євроатлантичного простору, а також розпочавши далекосяжну трансформацію свого військового потенціалу. До того ж саме ця загроза стала приводом для того, щоб НАТО вперше і єдиний раз в історії запровадила Статтю 5 Північноатлантичного договору.

Акт солідарності

Ввечері 12 вересня 2001 року, тобто менш, ніж за 24 години після терактів, держави – члени НАТО надали чинності принципу колективної оборони за Статтею 5, після чого тодішній Генеральний секретар НАТО лорд Робертсон поінформував Генерального секретаря ООН про рішення Альянсу.

Північноатлантична рада – найвищий політичний орган, що ухвалює рішення в НАТО, – узгодила, що, якщо буде доведено, що напад проти Сполучених Штатів Америки було скеровано з-за кордону, він розглядатиметься як такий, що підпадає під дію Статті 5. Отже, 2 жовтня, одразу після того, як Раду було поінформовано про підсумки розслідування терактів 11 вересня, було вирішено розглядати їх як такі, що підпадають під дію Статті 5.

Запровадивши Статтю 5, держави – члени Альянсу продемонстрували солідарність із Сполученими Штатами Америки і у найсуворіший спосіб засудили терористичні напади, жертвою яких стали Сполучені Штати.

Практичні заходи

Після подій 11 вересня країни – члени Альянсу провели консультації, і Рада ухвалила колективні дії. Сполучені Штати Америки могли також вжити кроків індивідуально, відповідно до їхніх прав і обов’язків згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.

4 жовтня, коли було чітко з’ясовано, що напади було організовано з-за кордону, НАТО ухвалила вісім заходів на підтримку Сполучених Штатів Америки. На прохання США, було запроваджено першу в історії Альянсу антитерористичну операцію «Ігл Есіст», яка тривала з середини жовтня 2001 до середини травня 2002 року. Вона полягала в тому, що сім літаків НАТО, оснащених системою раннього виявлення і управління (літаки системи АВАКС), брали участь у патрулюванні повітряного простору над територією Сполучених Штатів Америки. Загалом, до операції було залучено 830 членів екіпажу з 13 країн – членів НАТО, які здійснили понад 360 прольотів над територією США. Це був перший випадок в історії НАТО, коли військові сили і засоби Альянсу були задіяні до операції за Статтею 5.

26 жовтня Альянс запровадив другу антитерористичну операцію у відповідь на терористичні напади, яких зазнали Сполучені Штати Америки, а саме: операцію «Активні зусилля». Підрозділи постійно діючих ВМС НАТО було розгорнуто у Східному Середземномор’ї. Вони здійснювали патрулювання і контроль судноплавства з метою виявлення і запобігання терористичній діяльності і контрабанді. У березні 2004 року зону відповідальності операції було поширено на Середземне море загалом.

НАТО узгодила такі вісім заходів на підтримку Сполучених Штатів Америки:

• активізувати обмін розвідувальними даними і співпрацю, як у двосторонньому форматі, так і у рамках відповідних органів НАТО, щодо загроз, які несе тероризм, і заходів, необхідних для протистояння цьому явищу;
• надати, індивідуально або колективно, за доцільністю і згідно з власними можливостями, підтримку членам Альянсу та іншим державам, які є або можуть стати об’єктом підвищеної терористичної загрози внаслідок їхньої підтримки зусиль із боротьби з тероризмом;
• вжити необхідних заходів з метою вдосконалення охорони об’єктів Сполучених Штатів Америки й інших держав – членів на території Альянсу;
• поповнити окремі сили і засоби Альянсу у зоні відповідальності НАТО на заміну тих, що було безпосередньо залучено до антитерористичних операцій;
• надати дозвіл на необмежений проліт над територією літаків Сполучених Штатів Америки й інших союзників, узгодивши його із обов’язковими механізмами контролю повітряного руху і національними процедурами, коли йдеться про польоти літаків військово-повітряних сил, залучених до антитерористичних операцій;
• надати Сполученим Штатам Америки й іншим союзникам доступ до портів і аеродромів на території держав НАТО з метою проведення антитерористичних операцій, зокрема, для здійснення дозаправлення згідно з національними процедурами;
• готовність НАТО розгорнути підрозділи постійно діючих ВМС Альянсу в регіоні Східного Середземномор’я з метою забезпечення присутності НАТО і демонстрації рішучості;
• готовність Альянсу розгорнути підрозділи військово-повітряних сил НАТО раннього виявлення і управління на підтримку операцій із боротьби з тероризмом.

 

Заходи щодо зміцнення колективної оборони

Хоча був єдиний випадок запровадження державами – членами НАТО Статті 5, Альянс кілька разів координував заходи із забезпечення колективної оборони.

НАТО тричі запровадила практичні заходи у галузі колективної оборони на прохання Туреччини, а саме:

• у 1991 році, під час війни у Перській затоці було розгорнуто зенітно-ракетні комплекси «Патріот»,
• у 2003 році під час кризи в Іраку було ухвалено програму оборонних заходів і запроваджено операцію «Дисплей детеренс», а також
• у 2012 році у зв'язку з ситуацією в Сирії було знову розгорнуто зенітно-ракетні комплекси «Патріот».

Внаслідок незаконної анексії Криму Росією у 2014 році і у зв'язку із зростанням викликів безпеці, як походять з півдня, зокрема, безжальних нападів з боку ІДІЛ й інших терористичних угруповань на кількох континентах, в НАТО було здійснено найбільш масштабне зміцнення колективної оборони з часів холодної війни. Наприклад, потроєно чисельність Сил реагування НАТО (СРН), багатонаціональних сил високого рівня готовності і технічного оснащення, створено у складі СРН п'ятитисячні сили надзвичайно швидкого реагування, так звані сили «Вістря спису», а також розгорнуто багатонаціональні бойові групи на території Естонії, Латвії, Литви і Польщі. До того ж збільшено присутність НАТО на південно-східному фланзі Альянсу, центром якої є багатонаціональна бригада, що базується в Румунії. Також активізовано місії під проводом Альянсу із патрулювання повітряного простору над Балтійським і Чорним морями. Триває розбудова першорядного військового потенціалу, зокрема, спільної системи спостереження, розвідки і рекогностування. На Варшавському саміті 2016 року держави – члени НАТО визнали кіберпростір новою оперативною галуззю, маючи на меті вдосконалити захист мереж, місій і операцій. На засіданні міністрів закордонних справ у листопаді 2019 року держави–члени НАТО визнали космічний простір новою галуззю операцій, щоб «органи планування НАТО могли робити запити державам–членам про виділення ресурсів і надання послуг, як, наприклад години супутникового зв'язку».

Внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, яке розпочалося у лютому 2022 року, і відповідно до оборонного планування з метою захисту усіх членів Альянсу, НАТО здійснює додаткові кроки для подальшого зміцнення стримування і оборони по всій території Альянсу. Йдеться про перше в історії задіяння підрозділів СРН для виконання завдань стримування і оборони. Члени Альянсу додатково розгорнули тисячі військових високого ступеня готовності для того, щоб СРН і надалі мали швидкість, здатність реагувати і спроможність, потрібні для охорони території і захисту населення НАТО. До того ж на екстреному саміті 24 березня 2022 року лідери держав–членів Альянсу вирішили істотно зміцнити стримування і оборону на більш віддалену перспективу. Вони вирішили посилити існуючі бойові групи і додатково створити чотири нових багатонаціональних бойових групи на території Болгарії, Румунії, Словаччини та Угорщини. Таким чином, загальна кількість багатонаціональних бойових груп сягнула восьми, тобто фактично подвоєно чисельність особового складу на місцях і розширено передову присутність НАТО уздовж східного флангу Альянсу – від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні.

На Мадридському саміті 2022 року держави–члени Альянсу зобов’язалися вжити подальших конкретних заходів таких, як розміщення додаткових стаціонарних підрозділів збройних сил високого рівня готовності на східному фланзі Альянсу, чисельність яких буде збільшено з поточного рівня бойових груп до формувань рівня бригади за доцільністю. Водночас забезпечуватиметься наявність оперативних військових підкріплень, превентивне розміщення військової техніки і обладнання та вдосконалення механізмів командування і управління. До того ж держави–члени Альянсу висунули початкові пропозиції щодо нової моделі структури сил НАТО, покликаної вдосконалити і модернізувати поточну структуру збройних сил Альянсу і забезпечити ресурсами військове планування нового покоління. Разом з оприлюдненням Стратегічної концепції – 2022, в якій Росію визнано «найбільш значущою і прямою загрозою безпеці держав–членів Альянсу і миру і стабільності на євроатлантичному просторі», ці заходи істотним чином зміцнять позицію НАТО у галузі стримування і передову оборону Альянсу.

 

Постійно діючі сили

Проводяться також планові заходи у галузі колективної оборони. НАТО має певну кількість постійно діючих сил на бойовому чергуванні, які безперервно забезпечують колективну оборону Альянсу. Йдеться про постійно діючі ВМС НАТО, готові до дій за викликом. Вони виконують різні завдання, починаючи від навчань до оперативних завдань, як у мирний час, так і у періоди криз або конфлікту.

До того ж НАТО має інтегровану систему ППО і ПРО для захисту території, населення і збройних сил Альянсу від будь-яких повітряних або ракетних загроз і нападів. НАТО також запроваджує низку операцій із патрулювання повітряного простору – одного із завдань у галузі колективної оборони за умов мирного часу – що дає змогу стримувати, відстежувати і виявляти будь-які порушення і вторгнення у повітряний простір Альянсу і вживати відповідних заходів. З цією метою, реактивні винищувачі країн НАТО патрулюють повітряний простір над територією тих держав – членів, які не мають реактивних винищувачів у складі власних збройних сил. Операція триває цілодобово протягом усього року.