Новий підхід до трансформації сил НАТО

Повітряні сили: гелікоптери вогневої підтримки можуть бути застосовані для виконання широкого спектра завдань у межах протидії терористам та бунтівникам.

Вже після першої війни уПерській затоці Сполучені Штати вважали за необхідне трансформувативійськові сили НАТО з метою створення оснащених відповідно донайсучасніших технологій звичайних збройних сил, які мали бякнайбільше оперативно сумісних елементів у своєму складі. Альянстакож мав наміри щодо створення додаткових експедиційних сил,здатних до виконання операцій за межами території НАТО, які, усвоїй переважній більшості, відповідали б американським стандартам.Прикладом здійснення такої трансформації можуть слугувати Силиреагування НАТО. Можна сказати, що наміри США і НАТО щодотрансформування сил були результатом усвідомлення того, що післязакінчення холодної війни виникла необхідність створення новоїпарадигми діяльності Альянсу відповідно до нових місій, виконанняяких вимагає відповідних військових потужностей.

У НАТО вже є певні досягнення у цій галузі, проте більшість з нихмають поки що лише косметичний, а не практичний характер. Побудоваінституцій не означає фактичного трансформування сил. Міністриможуть погодитися з пріоритетами щодо трансформування сил ізабезпечення спроможності до оперативного розгортання експедиційнихсил, проте, оборонні плани і бюджети більшості країн свідчать пронезадовільну динаміку змін, недостатню оперативну сумісність інеспроможність забезпечити розгортання сил і виконання місій навеликих відстанях, за винятком невеликих контингентів національнихзбройних сил. Європейські країни --члени НАТО витрачають понад 220мільярдів доларів США на утримання збройних сил, до складу якихвходять 2,2 мільйона військовослужбовців і 2,6 мільйонарезервістів. Проте практично всі аналітики з оборонних питаньпогоджуються, що більшість заходів щодо закупівлі озброєнь поганоскоординовані, не забезпечують оперативної сумісності та далекі відрівня технологій і бойової потужності американських збройних сил.Загалом лише мізерна частка загального особового складу сил НАТОможе бути розгорнута за межами території Альянсу, а решта матимепрактичне застосування тільки у разі воєнних дій між країнамиЄвропи.

Водночас із цим між Європейським Союзом і НАТО de factoвиникло змагання з приводу того, хто плануватиме і контролюватимеобороноспроможність Європи, зокрема, Сили швидкого реагування іекспедиційні сили, здатні до розгортання на великих відстанях. Длязалагодження цих неузгодженостей було зроблено багато, однак,напруження між країнами -- членами Альянсу, спричинене війною вІраку, погіршило ситуацію. Наприклад, лишаються невирішенимипроблеми французько-американських відносин, незважаючи нанещодавній візит “з налагодження відносин” Президента США ДжорджаБуша до Європи. А такі високоповажні політичні фігури, як канцлерНімеччини Герхард Шредер, зокрема, заявляють, що НАТО “вже не єосновним форумом для обговорення і координації стратегій міжтрансатлантичними партнерами”. Таким чином, зараз НАТО практично єальянсом, члени якого будуть створювати окремі коаліції у разікризи або непередбачуваних обставин, замість спільних дій в унісонутворюватимуть окремі для кожного випадку коаліції з врегулюваннякриз і формування відповідно необхідних контингентів.

Перш ніж оплакувати смерть НАТО, або вважати марними всі їїзусилля з трансформування сил, необхідно проаналізувати декількафакторів. По-перше, не можна вважати незадовільним – або, навіть,зреченням від європейських потреб у безпеці – той факт, що основнуувагу Європа приділяє європейській інтеграції та стабільності.Сторіччя минулих конфліктів слугують наочним уроком того, наскількиважливим для Європи є завершення процесу таких змін. Дві світовівійни продемонстрували, що ці зміни відповідають життєво важливим істратегічним інтересам не тільки самої Європи, але й Канади іСполучених Штатів. НАТО не потрібно започатковувати нову місію замежами Європи, що об’єднає членів Альянсу, як це було за часівпротистояння холодної війни. НАТО просто необхідно пам’ятати, щометою трансатлантичного альянсу є трансатлантична безпека, і саме вцьому питанні Захід вже досяг неабиякого успіху.

По-друге, немає нічого нового у тому факті, що Сполучені Штатиприділяють головну увагу місіям безпеки за межами Європи. Не новинаі те, що трансатлантичне співробітництво базується на заздалегідьпідготовлених військових силах і коаліціях усіх бажаючих учасниківі практично не залежить від формальних домовленостей з НАТО. Альянспродемонстрував свою відповідність завданням місій в Афганістані тана Балканах, але майже усі операції поза межами традиційної зонивідповідальності НАТО, в яких за останні півстоліття брали участьяк американські, так і європейські сили, проводилися за участюспеціально визначених для кожної місії сил США та деяких окремихкраїн Європейського Союзу. Крім того, як свідчить дослідження,проведене після війни у Перській затоці Центром військово-морськогоаналізу США, в період від заснування НАТО і до кінця холодної війниСполучені Штати понад 240 разів використовували сили оперативногорозгортання за межами зони відповідальності НАТО, а аналіз спискуконтингентів цих операцій свідчить, що у переважній більшості з них(понад 75 відсотків) європейські сили взагалі не бралиучасті.

Єдиним шляхом забезпечення ефективної участі Заходу уфункціонуванні більшості контингентів за межами території країнАльянсу може стати така побудова НАТО, в якій Європа концентруєувагу лише на європейських справах, а США займаються питаннямирешти світу за допомогою відповідних контингентів, наданих окремимиєвропейськими країнами. Альянс не ставить метою формування спільнихінтересів чи точок зору. У багатьох випадках досягнення цілковитогоконсенсусу між всіма членами Альянсу призводить до порушеннясинхронізації дій, і тому будь-яка трансформація усіх сил Альянсузавжди матиме лише суто символічний характер, оскільки чималоєвропейських країн-членів – можливо, навіть, переважна більшість –не мають чіткого мотивування участі в операціях Альянсу і,відповідно, не готові платити за це.

З точки зору раціонального підходу безумовним успіхом Альянсу євикористання НАТО як форум для обговорення питань загальноїбезпеки, який сприяє розвитку необхідного і прийнятного діалогу таспівробітництва. “Спеціалізація” Європи і Сполучених Штатів такожвідбиває ту реальність, в якій два найважливіші для безпеки СШАгеографічні пріоритети зосереджені за межами Європи і пов’язані зпитаннями безпеки в Кореї та стабільності у Тайванській протоці. Уцих двох географічних регіонах Європа здатна відіграти лише сутосимволічну роль. Навіть у Перській затоці та Центральній Азії зусіх європейських країн лише Велика Британія здатна розмістити ізабезпечувати значний контингент, спроможний діяти поза межамитрадиційної зони відповідальності НАТО.

По-третє, зазнають змін і пріоритети процесу трансформування сил.Навіть “багаті” країни мають проблеми з бюджетом, і стримуванняросту оборонних витрат є проблемою як для Сполучених Штатів, так ідля Європи, незважаючи на велику перевагу загальних військовихвитрат США порівняно з Європою. США визнали свою фінансовунеспроможність провести деякі програми, що були раніше запланованіу рамках “революції у військовій сфері”. Комплекс літаків, якіпередбачено закупити для ВПС США, не відповідає фінансовимможливостям країни. Сили морської піхоти США повністю залежать відпрограми “Оспрі” з розробки військового літака з удосконаленимиТТХ. Крім того, існують значні фінансові проблеми і в інших галузяхмодернізації сил. Сухопутні сили США були змушені затримати майжена десятиліття програму закупівлі наступного покоління бойовихмашин. Що стосується військово-морського флоту США, то майже всіексперти, як в самому флоті, так і поза його межами, погоджуються зтим, що існує великий розрив між вимогами до рівня суднобудування ітим, що реально можна фінансово забезпечити.

Сполучені Штати мають ті самі проблеми, що і всі інші члени НАТО.Бюджети країн не можуть бути сформовані відповідно до пріоритетівтрансформування сил; навпаки, трансформування сил повиннопроводитись у межах бюджетів. Головним критерієм трансформуваннясил в умовах відсутності симетричної загрози стає фінансоваспроможність.

По-четверте, очевидно, що з плином часу також змінюються вимоги домісій. В Азії та на Близькому Сході продовжують існувати значнізагрози, проте, у своєму технічному завданні, визначеному дляОборонного огляду, що видається один раз на чотири роки,зазначено, що такі “традиційні загрози” – лише частина проблеми.Спостерігається відхід від цільового розвитку високотехнологічнихзвичайних сил до “чотиривекторної матриці”, в якій однаково пильнуувагу буде приділено нерегулярним, дестабілізуючим і катастрофічнимзагрозам. Уроки 11 вересня, Афганістану, Іраку, а також перспективарозповсюдження зброї масового знищення Іраном і дії терористичнихугруповань змусили США надати однакового пріоритету можливостямведення багатовекторних військових дій, боротьбі з масовимизаворушеннями, тероризмом, питанням внутрішньої національноїоборони. Ці загрози також змусили США переосмислити необхідністьспівробітництва різних агентств, створити такі цивільні компоненти,які зможуть забезпечити вирішення питань національної безпеки, атакож визначити роль військових при формуванні національних урядіві проведенні операцій зі зміцнення миру і стабільності.

Необхідність протистояти нерегулярним, дестабілізуючим,катастрофічним загрозам надає ключового значення високимтехнологіям, а новітні вартісні засоби доставки, космічні програмиі високоточна зброя, навпаки, вже не мають першорядного значення.Війна в Іраку продемонструвала, зокрема, те, що якість розвідки,спостереження і рекогносцировки (РСР) набагато важливіша, ніжспроможність застосувати найсучасніші літаки. Ця війна також довелаефективність бойових дій з використанням бомб, що націлюються задопомогою лазера або глобальної системи визначення координат.

Більшість критичних зауважень стосовнозусиль НАТО з трансформування сил Альянсу грунтується на помилковихстратегічних припущеннях та помилковихпріоритетах

Війна в Іраку також показала, що існуючіосновні засоби доставки не лише збережуть своє значення вмайбутньому, а й можуть бути адаптованими для виконання новихмісій. Такі системи, як важкий танк М-1А-1 та БТР “Бредлі” не лише забезпечили поразку звичайнихзбройних сил Іраку, а й відіграли вирішальну роль у боях на вулицяхміст і під час боротьби з бунтівниками. Вертольоти вогневоїпідтримки та безпілотні літальні апарати (БЛА) можуть бутивикористані для протидії терористам та бунтівникам. Існуючі моделібойових літаків можна і надалі ефективно використовувати дляадекватного реагування на повітряні загрози у країнах, щорозвиваються, а відносно проста високоточна зброя не лише дозволяєзахистити їх від наземних баз ППО, але й вести прицільний вогоньпроти бунтівників та терористів. Навіть старіші за віком системитипу А-10 “Уортхог” довели свою ефективність, тому можутьвикористовуватися і в майбутньому після певного їхвдосконалення.

Крім того, конфлікти в Афганістані та Іраку засвідчили важливість,в першу чергу, не машин і техніки, а, насамперед, практичноїпідготовки особового складу, знання специфіки театру дій, взаємодіїцивільно-військових груп, а також інших численних ресурсів, щозалежать від людського фактора, тобто, від професіоналізму людей вуніформі. Антитерористична, антиповстанська діяльність, миротворчімісії і розбудова націй – всі ці місії потребують значних людськихресурсів, знань і вмінь, і в цих галузях існуючі європейські силиможуть відіграти ключову роль у тих випадках, коли країни маютьспільні потреби. Сили спеціального призначення, військова поліція,фахівці з іноземних мов, цивільно-військові команди,експерти-фахівці з агентурно-оперативної розвідки, сапери, загонисервісної підтримки, транспортні гелікоптери – це лише декількаприкладів необхідних “трансформаційних” заходів, які є важливішими,ніж високотехнологічні системи.

Питання оборони і відповіді на завдані терористичні атаки нанаціональній території вимагають також нових форм поєднаннярегулярних військових, воєнізованих, правоохоронних сил і силреагування на надзвичайні ситуації. І тут цивільні можливостінабувають такої ж важливості, як і військові, а пріоритет посиленихресурсів потребує “трансформації” у більш широкому розумінні цьогослова. Фахівці-експерти з антитерористичних питань,інформаційно-технологічної безпеки, захисту критичноїінфраструктури, спеціалізованих медичних лабораторій, а такожформування з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, наприклад,пожежники, так само важливі для забезпечення національної безпеки,як і регулярні військові сили. Це галузі, в яких європейські країнимають такі ж самі, або навіть більші можливості, ніж США і деможуть існувати інші спільні трансатлантичні пріоритети і потреби,окрім проведення місій поза межами зони відповідальності НАТО дій іоперативного розгортання сил. Якщо, як попереджають фахівці,тероризм веде до виникнення комбінованих нерегулярних ікатастрофічних загроз, трансатлантичне співробітництво набуваєє щебільшого значення. Це означатиме трансформування і посиленнябагатьох нових зусиль НАТО в таких галузях, як боротьба протитероризму і надання Альянсу можливостей відігравати більш суттєвуроль у розв’язанні певних питань внутрішньої національноїоборони.

Коротко кажучи, більшість критичних зауважень стосовно зусиль НАТОз трансформування сил Альянсу грунтується на помилковихстратегічних припущеннях та помилкових пріоритетах. Існуючітрансатлантичні розбіжності залишатимуться і надалі. Європа іСполучені Штати не зможуть дійти згоди з питань спільних місій НАТОпоза межами території Альянсу в багатьох – якщо не в більшості –випадків. Європейські сили не будуть трансформовані таким чином,який забезпечить досягнення американського рівня технологійзвичайних озброєнь або спроможності оперативного розгортання сил,або того рівня, про який офіційно було заявлено європейськимиміністрами оборони.

Ці розбіжності не є новими, а об’єднуючий чинник холодної війни –це лише елемент важкої історичної спадщини та недоречноїностальгії. НАТО вже пережила декілька послідовних“трансатлантичних криз”, спричинених поетапним скороченнямвійськової допомоги США у рамках пункту 4 програми технічногоспівробітництва; відмовою США підтримувати операції в колоніях позамежами зони відповідальності Альянсу; наданням переваги ядерномукомпоненту та поверненням до пріоритетної ролі ЗЗС; ініційований деГоллем частковий вихід Франції з Альянсу; діями США у В’єтнамі;розгортанням крилатих ракет наземного базування та ракет“Першінг-ІІ”; планування договору ЗЗСЄ про взаємно-пропорційнескорочення звичайних сил і озброєнь в Європі. Альянсу жодного разуне вдалося реалізувати єдиний план щодо збройних сил, навіть колипостало таке важливе питання, як створення наземної системи ППО вЦентральній Європі.

Якщо оцінювати НАТО за стандартами об’єктивної реальності,функціонування Альянсу – ані безумовний успіх, ані цілковитийпровал. Альянс має значно більше можливостей трансформувати своїсили так, як це справді необхідно країнам-членам, ніж здаєтьсябагатьом військовим аналітикам, які оцінюють лише традиційнізагрози. НАТО повинна переглянути чимало своїх теперішніхпріоритетів з трансформування сил – по всій вертикалі, знизудогори, але це не заперечує успіху Альянсу. Що стосуєтьсямайбутнього, то НАТО необхідно позбутися зайвого гонору з боку США,надмірної схильності до суперечок з боку Європи і набути значнобільше стратегічного реалізму у визначенні того, що може і повиненробити Альянс.

Ентоні Г. Кордесмен - завідувач кафедроюстратегії імені Арлі А. Берка в Центрі стратегічних і міжнароднихдосліджень у Вашингтоні, колишній член міжнародного секретаріатуНАТО, автор нещодавно опублікованої книги “Війна в Іраку:стратегія, тактика і військові уроки”(“The Iraq War: Strategy,Tactics, and Military Lessons” (Praeger Publishers, Westport, CT,2003).