Подальший розвиток процесу трансформаці

Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер закликав Альянс активно працювати над забезпеченням міжнародної безпеки на засадах спільних цінностей та стратегічних інтересів.

Коли Яап де Хооп Схеффер очоливНАТО, він продовжив впровадження і розвиток трансформаційнихреформ, які започаткував його попередник лорд Джордж Робертсон. Віннеухильно тримався курсу на забезпечення цілковитої оперативноїспроможності Сил реагування НАТО (СРН) до 2006 року, не припиняючибуденної, а часом і невдячної роботи, яка мала на меті переконатисоюзників у необхідності виконання зобов’язань щодо інвестицій вбезпеку, проголошених на Празькому саміті 2002 року. Йому вдалосярозширити присутність НАТО в Афганістані і донести до країн-членівдумку про те, що Міжнародні сили сприяння безпеці (МССБ) необхіднорозглядати як один із вирішальних чинників прискореннятрансформації НАТО, а не тяжкий військовий тягар, з яким необхіднозмиритися. Він рішуче й аргументовано обстоював ідею участі Альянсув іракській операції.

Яап де Хооп Схеффер перебуває на посаді Генерального секретаряНАТО вже 15 місяців і, як і слід було очікувати, його діяльність необмежується тим, що він успадкував від попередника. За цей недовгийперіод процес трансформації Альянсу перейшов до другого етапу, наякому, окрім реформування обороноздатності, НАТО вирішує завдання,пов’язані з іншими аспектами трансформаційних процесів.

З самого початку трансформація НАТО розглядалась як процес, що маєдва виміри, зважаючи на подвійну роль організації, що є водночасоборонно-військовим альянсом і проактивною політичною організацією.Проте донедавна політична діяльність НАТО була на другому плані,оскільки головна увага приділялась військовим реформам.

Причини такого стану речей зрозумілі. Головні результативійськової трансформації, такі як створення Сил реагування НАТО абонового Командування з питань трансформації в Норфолку (штатВірджинія, США), легше визначити, розрахувати і оцінити, ніжрезультати політичних програм Альянсу. Процес розширення НАТО даєпевну точку відліку для оцінки політичного успіху, проте, реальнийвплив програм розвитку співпраці з країнами Східної Європи,Кавказу, Близького Сходу і Північної Африки майже неможливовиміряти. Безумовно, були і такі періоди, коли відносно невеликаполітична активність НАТО була позитивним фактором в роботі тихдипломатів Альянсу, які намагались подолати в деяких сусідніхкраїнах уявлення про тріумфалізм або ворожість НАТО.

З самого початку своєї діяльності на посаді Генерального секретаряде Хооп Схеффер підтвердив важливість включення питання військовоїтрансформації в ширший контекст програми проактивної політичноїдіяльності Альянсу. Генеральний секретар підкреслював, що, окрімпартнерських відносин з країнами “близького закордону” СхідноїЄвропи і Балкан, НАТО повинна інтенсивніше працювати над питаннямибезпеки в регіонах Близького Сходу і Центральної Азії, а такожрозвивати відносини з такими потужними державами як Китай, Японіята Індія. Він також обстоював ідею ретельного перегляду відносинНАТО з Європейським Союзом і ООН в контексті нової проактивноїпозиції Альянсу. Звертаючись до країн Альянсу в стилі, який щедекілька років тому не був притаманний Генеральним секретарям НАТО,де Хооп Схеффер закликав їх активно формувати нове середовищеміжнародної безпеки відповідно до стратегічних інтересів іцінностей, які поділяють держави Альянсу.

Посилення політичної складовоїАльянсу

Цей заклик до створення активної, трансформаційної політичноїстратегії Альянсу є, до певної міри, результатом внутрішніхпроцесів. Попри відчуття внутрішньої кризи, викликане політичнимирозбіжностями щодо проблеми Іраку, вже певний час існують і ознакизближення головних стратегічних пріоритетів Америки та Європи. УБілій книзі Європейського Союзу під назвою „ А Secure Europe ina Better World” („Безпечна Європа в кращому світі”),присвяченій питанням безпеки і оприлюдненій у грудні 2003 року,йдеться про активну позицію Європи у розв’язанні питань боротьби зтероризмом, розповсюдженням ЗМЗ, регіональних конфліктів і проблемкраїн, що зазнали кризи державної влади. Аргументи на користь такоїпозиції викладені таким чином, що в цій частині документ мало чимвідрізняється від підготовленої адміністрацією Буша„Національної доктрини безпеки” (2002) – документа, з якимбагато хто пов’язує напруження в трансатлантичних відносинах. Черездекілька місяців Франція, Німеччина і Велика Британія поновилиперервані переговори з Іраном, продовжуючи брати участь узагальноєвропейському процесі налагодження відносин з Китаєм. Зодного боку, ці ініціативи викликали нове напруження втрансатлантичних відносинах, але з іншого – вони стали свідченнямпрагнення Європи уникнути стратегічних криз шляхом застосування“запобіжних” заходів на ранньому етапі. Можливо, європейці іуникають такої претензійної термінології як “розвиток стратегіїсвободи”, але їх міжнародна політична стратегія безумовно набуваєознак трансформаційного процесу.

Ця тенденція була очевидною під час європейських візитівДержавного секретаря США Кондолізи Райс і Президента Джорджа Буша улютому. Роком раніше, заклики адміністрації Буша дотрансатлантичного “хрестового походу” заради поширення свободи ідемократії викликали відверте глузування в європейських столицях.Однак в лютому їх приймали тепліше, ніж будь-коли після подій 11вересня. Зрозуміло, що ретельно підготовлену виставупрезидентського візиту необхідно сприймати із здоровимскептицизмом. Проте є обнадійливі ознаки того, що адміністраціяБуша і їх критично налаштовані європейські колеги тимчасововідклали розгляд найбільш суперечливих питань, натомістьзосереджуючись на спільних підходах до процесівтрансформації.

Загальні напрями трансформації політичноїстратегії НАТО вже довгий час проявляються у процесі військовогореформування Альянсу

Загальні напрями трансформації політичноїстратегії НАТО вже довгий час проявляються у процесі військовогореформування Альянсу. Перехід від статичної, оборонної позиції достворення мобільних, здатних до швидкого розгортання експедиційнихсил вказував на намір Альянсу в майбутньому протидіяти загрозам умісці їх виникнення, за межами національних кордонів країн НАТО.Діяльність МССБ в Афганістані дала можливість силам НАТО набутидосвід протистояння новим загрозам, з якими їм, вірогідно,доведеться мати справу і в майбутньому, і виконала роль своєрідногокаталізатора процесу реформування обороноздатності. Проте навіть цямісія спочатку обгрунтовувалась новим, творчим підходом дотрадиційної оборонної стратегії НАТО. По суті, місія МССБ булавідкладеним в часі виконанням рішення щодо задіяння статті 5,прийнятого 12 вересня 2001 року, і представлена як захід,спрямований на запобігання відновленню терористичної бази, з якої11 вересня був завданий удар і можуть бути завдані нові удари потериторії євроатлантичного співтовариства. За два роки, впродовжяких НАТО керувала МССБ, тональність трансатлантичногостратегічного дискурсу докорінно змінилась і європейці почалиговорити про своє власне бачення запобіжних трансформаційнихзаходів міжнародної спільноти. У результаті НАТО отрималаможливість заявити про себе як про головний інструмент спрямуванняцієї спільної стратегічної активності.

Окреме сполучення зовнішніх тенденцій дало новий поштовх процесувійськової трансформації НАТО. За час керівництва лорда Робертсонабуло досягнуто значного прогресу, проте, немає сумніву, щобільшість європейських членів Альянсу не мали чіткої однозначноїпозиції щодо терміну “трансформація” та засадничих принципів цьогопроцесу. З точки зору скептиків трансформація означала переважноамериканську модель військової реформи, що вимагала великих коштіві передбачала використання комп’ютерних мереж, тобто, буланереалістичною і небажаною метою. Багато хто виявив і більшсумнівний підтекст трансформації, розглядаючи її як ледь прихованийнамір відкрити європейські ринки американським обороннимекспортерам.

У контексті НАТО найбільш деструктивною була критика трансформаціїяк процесу, спрямованого на інституціоналізацію несхвального іполітично неприйнятного розподілу праці у військовій галузі. Згідноз таким підходом Афганістан і Косово створили таку оперативнумодель, у межах якої спочатку Сполучені Штати “вбивають іруйнують”, а потім прибувають європейські сили для забезпеченнямиру, стабілізації і відновлення. Тож не дивно, твердили критики,що європейці не бажають робити інвестиції в трансформацію, якщо ціінвестиції щонайбільше дадуть їм можливість мити посуд післяамериканської вечірки.

Вплив війни в Іраку

Досвід, набутий в Іраку, похитнув цю спрощену дихотомію на бойовуі постбойову ситуацію, з якої випливало, що стабілізація,реконструкція і підтримання миру є завданнями для слабких.Терористи та повстанці, що застосовують асиметричні методипротидії, перетворили постконфліктну “фазу” на значно інтенсивнішийі витратний етап, ніж порівняно коротка фаза бойових дій, щопередують йому. Практично змінилась вся концепція ведення війни яклінійної прогресії від бойових дій високої інтенсивності допостконфліктної фази низької інтенсивності. Силам коаліції довелосьадаптуватись до аморфної ситуації, в якій рівень інтенсивності,характер і цілі супротивників постійно змінювались.

Цей досвід мав дуже серйозний вплив на ідеологів трансформації силСША, оскільки свідчив, що значні переваги у веденні звичайнихбойових дій втрачають своє значення, оскільки є неадекватними упротистоянні нетрадиційним загрозам. Усвідомлення цього факту покищо не привело до нагального перегляду пріоритетів Департаментуоборони в галузі витрат на оборону. Проте є ознаки того, що“нетрадиційна війна” вже не просто береться до уваги, а стала одниміз пріоритетів в оборонному плануванні США. В Оборонномуогляді 2006 року (цей документ видається раз на чотири роки)подається системний, на відміну від попередніх, аналіз практичногозастосування і недоліків існуючих і запланованих концепцій оборонидля проведення операцій протидії асиметричним загрозам.Командування об’єднаними збройними силами, один з головнихінтелектуальних центрів розробки концепцій трансформації збройнихсил США, зараз працює над фундаментальним дослідженням оперативнихконцепцій і доктрини в контексті нових загроз. Вірогідно, що цедослідження представить нові аргументи спростування ідеї, щотрансформація, спрямована на застосування централізованихкомп’ютерних мереж, сприятиме досягненню військових “результатів” зодночасним зменшенням потреб в “живій силі”. Це дослідження майженапевно має вплинути на формування більш творчого підходу довзаємодії американських військових з цивільними структурами і,найголовніше, союзниками.

Така зміна акцентів у трансформації збройних сил США створює більшсприятливі умови для наповнення давніх трансатлантичних відносинновим змістом. Поновлена увага до “нетрадиційної війни” –категорії, яка включає стабілізацію, реконструкцію і підтриманнямиру – дає можливість наблизити трансформацію сил США до концепції,яка задовольнить європейців і в реалізацію якої вони зможутьзробити практичний внесок. Розв’язання конкретних завданьвдосконалення взаємодії і оперативної сумісності дає НАТОможливість зміцнити свою репутацію в очах США.

Фахівці з військового планування НАТО визнали це і перейшли доформування позиції Альянсу як головного інтелектуальногопосередника в трансатлантичному дискурсі щодо трансформаціїзбройних сил. Об’єднане командування з питань трансформації єканалом обміну і обробки європейських і американських ідей,наприклад, щодо взаємодії між військовими і цивільними втрансформованому оперативному середовищі. Сили реагування НАТОскоро представлятимуть собою трансформований військовий контингент,до якого можна буде застосувати ці нові оперативні концепції.

Комплексні трансформаційні процеси дають можливість прискоритиреформи, які НАТО розпочала декілька років тому як в політичній,так і у військовій галузях. Проте досягнення в жодній з цих галузейпоки що не дають підстав пишатися результатами. Хоча тенденціястворення трансформаційної міжнародної стратегії в Європі єобнадійливою, Альянс все ще має переконати скептиків, що він можеразом з Європейським Союзом відіграти важливу роль у розвитку цієїстратегії. Щодо військової трансформації, зміна в підходахСполучених Штатів дає НАТО можливість забезпечити рівність позиційучасників трансатлантичних обговорень трансформації. Проте рівністьу процесі обговорень передбачає і рівність практичних зусиль. Якзазначив лорд Робертсон, важливість НАТО як стратегічногоінструмента залежатиме від трьох речей: обороноспроможності,обороноспроможності і обороноспроможності.

Марк Джойс є керівником Трансатлантичноїпрограми в Королівському інституті об’єднаних родів військ,Лондон.