Відколи почалися агресивні дії Росії щодо України, російські посадовці висунули НАТО низку звинувачень у загрозах і недружніх діях. На цій веб-сторінці викладено факти.

На Мадридському саміті НАТО держави–члени Альянсу назвали Росію найбільш значною і прямою загрозою їхній безпеці та миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Жорстока війна, яку Росія веде в Україні, зруйнувала мир в Європі. З огляду на її ворожу політику і дії, НАТО не може вважати Росію партнером. НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози Росії. Альянс і надалі реагуватиме на загрози з боку Росії та її дії згуртовано і відповідально.

Спростування п'яти найпоширеніших російських міфів про НАТО

Насправді: НАТО не воює з Росією, і ми не прагнемо конфронтації з Росією. НАТО лише намагається підтримати Україну щодо реалізації її права на самооборону, як закріплено у Статуті Організації Об'єднаних Націй. Протягом останніх місяців ми вжили виключно оборонних заходів з метою збільшення присутності збройних сил НАТО у східній частині Альянсу. Ці заходи є чітким сигналом того, що у Москви не повинно бути сумнівів стосовно нашої готовності захищати і обороняти усіх членів Альянсу. Першорядне завдання НАТО – це гарантування безпеки тридцяти держав–членів Альянсу. Ми відповідальні за те, щоб уникнути ескалації конфлікту і його поширення за межі України, адже це мало б ще більш руйнівні і небезпечні наслідки.

Насправді: Жодної такої домовленості не існувало. З самого заснування Альянсу у 1949 році двері НАТО відкриті новим членам, і ця політика завжди залишалася чинною. Політику відкритих дверей НАТО зафіксовано у Статті 10 засновницького договору НАТО, згідно з якою заявку на вступ до НАТО може подати «будь-яка інша європейська держава, яка в змозі просувати принципи цього Договору і робити внесок у гарантування безпеки на північноатлантичному просторі». Рішення стосовно членства в НАТО ухвалюються усіма державами–членами Альянсу на основі консенсусу. У жодному з договорів, укладених Сполученими Штатами Америки, європейськими державами та Росією, не містилося положень щодо членства в НАТО.

У 1989 році можливість розширення НАТО поза межі возз'єднаної Німеччини не була на порядку денному, особливо з огляду на те, що тоді і досі існувала Організація Варшавського договору. Це особисто підтвердив Михайло Горбачов в інтерв'ю у 2014 році: «Питання розширення НАТО взагалі не порушувалося, тоді воно навіть не обговорювалося. Я заявляю про це цілком відповідально. Жодна країна Східної Європи не порушувала питання про вступ до НАТО навіть після того, як у 1991 році Варшавський договір припинив своє існування. Із західними лідерами також не йшлося про це».

Стенограми Білого Дому, з яких знято гриф таємності, також свідчать про те, що у 1997 році Білл Клінтон неодноразово відхиляв пропозицію Бориса Єльцина укласти «джентльменську угоду», за якою жодна з колишніх радянських республік не повинна була стати членом НАТО: «Я не можу обіцяти від імені НАТО, я сам не зможу заборонити розширення НАТО у разі бажання будь-якої країни вступити до Альянсу, тим паче дозволити це Вам чи комусь іншому…НАТО діє на основі консенсусу».

Насправді: НАТО – це оборонний союз, покликаний захищати своїх держав–членів. Наша офіційна політика є такою: «НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози Російській Федерації». Не Альянс, а саме Росія здійснила військове вторгнення в Грузію і Україну.

Протягом останніх тридцяти років НАТО послідовно і відкрито пропонувала Росії співпрацю. Ми співпрацювали з широкого кола питань, від протидії обігу наркотиків та боротьби з тероризмом до рятування екіпажів підводних човнів і планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру – навіть коли тривало розширення НАТО. Втім у 2014 році, у відповідь на агресивні дії Росії проти України, НАТО призупинила практичне співробітництво з Росією. Ми не прагнемо конфронтації, але не можемо ігнорувати те, що Росія порушує міжнародні правила, підриваючи нашу безпеку і стабільність.

Внаслідок застосування Росією військової сили проти України у 2016 році було розгорнуто чотири багатонаціональних бойових групи НАТО в країнах Балтії та Польщі. Перш, ніж Росія здійснила незаконну анексію Криму, війська НАТО не розміщувалися на східному фланзі Альянсу.

У відповідь на повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році НАТО істотно зміцнила свою позицію у галузі стримування і оборони, зокрема, запровадивши чотири нових бойових групи у східній частині Альянсу. На Мадридському саміті НАТО держави–члени Альянсу назвали Росію найбільш значною і прямою загрозою їхній безпеці та миру і стабільності на євроатлантичному просторі. До того ж вони ухвалили рішення щодо подальшого зміцнення позиції Альянсу у галузі стримування і оборони. Втім держави–члени НАТО готові і надалі тримати відкритими канали зв'язку з Москвою з метою управління ризиками і їх зменшення, запобігання ескалації і підвищення прозорості.

Насправді: НАТО – це оборонний союз, покликаний захищати своїх держав–членів. Навчання та операції збройних сил Альянсу не спрямовано проти Росії чи будь-якої іншої країни.

Поза територією Альянсу, НАТО має військову присутність лише в двох точках, а саме: у Косові та Іраку. Миротворча місія сил КФОР запроваджується за мандатом, наданим Радою Безпеки ООН.

Небойова місія НАТО в Іраку забезпечує внесок у боротьбу з міжнародним тероризмом і запроваджується на прохання уряду Іраку із забезпеченням цілковитої поваги до суверенітету країни. Натомість, Росія має військові бази і особовий склад на території трьох іноземних держав, а саме: Грузії, Молдови і України, без відповідного дозволу урядів цих країн. До того ж загарбницька війна Росії проти України зруйнувала мир в Європі і підриває міжнародні безпеку і стабільність.

Насправді: Розпад колишньої Югославії відбувся не з вини НАТО. Альянс не вдався до військової сили для того, щоб змінити кордони у колишній Югославії. У період з 1992 до 1995 рр. у Боснії було запроваджено кілька військових операцій НАТО, зокрема, із забезпечення зони, забороненої для польотів, та надання військово-повітряної підтримки миротворчому контингенту ООН. Ці заходи проводилися за мандатом Ради Безпеки ООН, членом якої є Росія. Військово-повітряні удари НАТО проти позицій боснійських сербів у 1995 році сприяли створенню умов для укладання Дейтонської мирної угоди, що поклала край війні у Боснії, внаслідок якої загинуло понад 100 тисяч осіб. Починаючи з 1996 року, НАТО керувала міжнародними миротворчими силами у Боснії, до складу яких входили і підрозділи з Росії.

Операцію під проводом НАТО в Лівії у 2011 році було запроваджено за мандатом, наданим на основі двох Резолюцій Ради Безпеки ООН (РРБ ООН) № 1970 та № 1973, проти яких Росія жодного разу не виступала. РРБ ООН № 1973 уповноважила міжнародну спільноту «вжити усіх необхідних заходів» для «захисту цивільного населення і населених пунктів, яким загрожують напади». Саме це і зробив Альянс за політичної і військової підтримки держав регіону й членів Ліги Арабських держав.

Рішення про проведення операції НАТО у Косові було ухвалено після інтенсивних зусиль, що тривали понад рік, з боку ООН та Контактної групи, членом якої була і Росія, спрямованих на врегулювання конфлікту. Рада Безпеки ООН неодноразово характеризувала етнічні чищення у Косові та зростання кількості біженців як загрозу міжнародному миру й безпеці. Завдяки операції НАТО вдалося покласти край широкомасштабним, систематичним порушенням прав людини і вбивствам мирних мешканців. Операція сил КФОР, миротворча місія під проводом НАТО у Косові, що нині триває, проводиться за мандатом Ради Безпеки ООН (РРБ ООН № 1244), причому її підтримують, як Белград, так і Приштина.