• Last updated 10-Jan-2022 08:51

Also available in: English, French, Russian


Відколи почалися агресивні дії Росії щодо України, російські посадовці висунули НАТО низку звинувачень у загрозах і недружніх діях. На цій веб-сторінці викладено факти.




Спростування п'яти найпоширеніших російських міфів про НАТО

Міф 1: НАТО обіцяла Росії, що після холодної війни не розширюватиметься

Насправді: Жодної такої домовленості не існувало. З самого заснування Альянсу у 1949 році двері НАТО відкриті новим членам, і ця політика завжди залишалася чинною. Політику відкритих дверей НАТО зафіксовано у Статті 10 засновницького договору НАТО, згідно з якою заявку на вступ до НАТО може подати «будь-яка інша європейська держава, яка в змозі просувати принципи цього Договору і робити внесок у гарантування безпеки на північноатлантичному просторі». Рішення стосовно членства в НАТО ухвалюються усіма державами–членами Альянсу на основі консенсусу. У жодному з договорів, укладених Сполученими Штатами Америки, європейськими державами та Росією, не містилося положень щодо членства в НАТО.

У 1989 році можливість розширення НАТО поза межі возз’єднаної Німеччини не була на порядку денному, особливо з огляду на те, що тоді і досі існувала Організація Варшавського договору. Це особисто підтвердив Михайло Горбачов в інтерв'ю у 2014 році: «Питання розширення НАТО взагалі не порушувалося, тоді воно навіть не обговорювалося. Я заявляю про це цілком відповідально. Жодна країна Східної Європи не порушувала питання про вступ до НАТО навіть після того, як у 1991 році Варшавський договір припинив своє існування. Із західними лідерами також не йшлося про це».

Стенограми Білого Дому, з яких знято гриф таємності, також свідчать про те, що у 1997 році Білл Клінтон неодноразово відхиляв пропозицію Бориса Єльцина укласти «джентльменську угоду», за якою жодна з колишніх радянських республік не повинна була стати членом НАТО: «Я не можу обіцяти від імені НАТО, я сам не зможу заборонити розширення НАТО у разі бажання будь-якої країни вступити до Альянсу, тим паче дозволити це Вам чи комусь іншому…НАТО діє на основі консенсусу».


Міф 2: НАТО є агресивною організацією і загрозою для Росії

Насправді: НАТО – це оборонний союз, покликаний захищати своїх держав–членів. Офіційна політика НАТО є такою: «Альянс не прагне конфронтації і не становить загрози Росії». Не Альянс, а саме Росія здійснила військове вторгнення в Грузію і Україну.

Протягом останніх тридцяти років НАТО послідовно і відкрито пропонувала Росії співпрацю. Ми співпрацювали з широкого кола питань, від протидії обігу наркотиків та боротьби з тероризмом до рятування екіпажів підводних човнів і планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру – навіть коли тривало розширення НАТО. Втім у 2014 році, у відповідь на агресивні дії Росії проти України, НАТО призупинила практичне співробітництво з Росією. Ми не прагнемо конфронтації, але не можемо ігнорувати те, що Росія порушує міжнародні правила, підриваючи нашу безпеку і стабільність.

Внаслідок застосування Росією військової сили проти України, у 2016 році було розгорнуто чотири багатонаціональних бойових групи НАТО у країнах Балтії та Польщі. Вони не є силами постійного базування в регіоні. Ці підрозділи відповідають міжнародним зобов’язанням країн–членів Альянсу і налічують близько 5000 військовослужбовців. Ці війська не можуть вважатися загрозою Збройним Силам Росії, чисельність яких сягає одного мільйона. Перш, ніж Росія здійснила незаконну анексію Криму, війська НАТО не розміщувалися на східному фланзі Альянсу.

НАТО і надалі готова до значущого діалогу з Росією. Ось чому Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг запропонував усім членами Ради НАТО – Росія провести низку зустрічей з метою обговорення питань європейської безпеки, зокрема, ситуації в Україні і навколо неї, відносин НАТО – Росія, а також контролю над озброєннями та запобігання поширенню зброї масового знищення.


Міф 3: Україна ніколи не стане членом НАТО

Насправді: Держави–члени Альянсу вітають прагнення України вступити до НАТО і підтверджують рішення Бухарестського саміту 2008 року про те, що Україна стане членом Альянсу.

Рішення про вступ до Альянсу ухвалюють країна-кандидат та тридцять держав–членів Альянсу. Ніхто інший. Росія не має права втручатися і не може накласти вето на цей процес.

Як будь-яка держава, Україна має суверенне право обирати механізми гарантування власної безпеки. Це – засадничий принцип європейської безпеки – принцип, під яким Росія підписалася, зокрема, приєднавшись до Гельсінського заключного акту (1965 р.), Паризької хартії (1990 р.), Основоположного акту НАТО – Росія (1997 р.) і Хартії європейської безпеки (1999 р.).


Міф 4: НАТО бере в кільце та намагається стримати Росію

map

Насправді: НАТО – це оборонний союз, покликаний захищати своїх держав–членів. Навчання та операції збройних сил Альянсу не спрямовано проти Росії чи будь-якої іншої країни.

До того ж цей міф суперечить географії. Лише 6 % сухопутних кордонів Росії є спільними з державами–членами НАТО. Росія має сухопутні кордони з чотирнадцятьма країнами. Лише п’ять з них – це держави–члени НАТО.

Поза територією Альянсу, НАТО має військову присутність лише в двох точках, а саме: у Косові та Іраку. Миротворча місія сил КФОР запроваджується за мандатом, наданим Радою Безпеки ООН.

Небойова місія НАТО в Іраку забезпечує внесок у боротьбу з міжнародним тероризмом і запроваджується на прохання уряду Іраку із забезпеченням цілковитої поваги до суверенітету країни. Натомість, Росія має військові бази і особовий склад на території трьох іноземних держав, а саме: Грузії, Молдови і України, без відповідного дозволу урядів цих країн. До того ж Росія зосередила понад 100 тисяч військових на кордоні з Україною та погрожує їй вторгненням.


Міф 5: Операції НАТО у колишній Югославії, Косові та Лівії свідчать про те, що НАТО не є оборонною організацією

Насправді: Розпад колишньої Югославії відбувся не з вини НАТО. Альянс не вдався до військової сили для того, щоб змінити кордони у колишній Югославії. У період з 1992 до 1995 рр. у Боснії було запроваджено кілька військових операцій НАТО, зокрема, із забезпечення зони, забороненої для польотів, та надання військово-повітряної підтримки миротворчому контингенту ООН. Ці заходи проводилися за мандатом Ради Безпеки ООН, членом якої є Росія. Військово-повітряні удари НАТО проти позицій боснійських сербів у 1995 році сприяли створенню умов для укладання Дейтонської мирної угоди, що поклала край війні у Боснії, внаслідок якої загинуло понад 100 тисяч осіб. Починаючи з 1996 року, НАТО керувала міжнародними миротворчими силами у Боснії, до складу яких входили і підрозділи з Росії.

Операцію під проводом НАТО в Лівії у 2011 році було запроваджено за мандатом, наданим на основі двох Резолюцій Ради Безпеки ООН (РРБ ООН) № 1970 та № 1973, проти яких Росія жодного разу не виступала. РРБ ООН № 1973 уповноважила міжнародну спільноту «вжити усіх необхідних заходів» для «захисту цивільного населення і населених пунктів, яким загрожують напади». Саме це і зробив Альянс за політичної і військової підтримки держав регіону й членів Ліги Арабських держав.

Рішення про проведення операції НАТО у Косові було ухвалено після інтенсивних зусиль, що тривали понад рік, з боку ООН та Контактної групи, членом якої була і Росія, спрямованих на врегулювання конфлікту. Рада Безпеки ООН неодноразово характеризувала етнічні чищення у Косові та зростання кількості біженців як загрозу міжнародному миру й безпеці. Завдяки операції НАТО вдалося покласти край широкомасштабним, систематичним порушенням прав людини і вбивствам мирних мешканців. Операція сил КФОР, миротворча місія під проводом НАТО у Косові, що нині триває, проводиться за мандатом Ради Безпеки ООН (РРБ ООН № 1244), причому її підтримують, як Белград, так і Приштина.