Деескалація починається на місцях

Протягом років ми досягли значного прогресу, працюючи разом в таких сферах, як боротьба з тероризмом, боротьба з піратством і безпека в Афганістані. Проте анексія Криму Росією поклала край цьому новому початку і підірвала саму основу партнерства, яке ми розбудовували з такими важкими зусиллями.

Сьогодні Росія говорить і поводиться не як партнер, а як супротивник.

Утримуючи в бойовій готовності на кордоні з Україною десятки тисяч озброєних до зубів військових, Росія водночас веде пропагандистську війну, подібної якій ми не бачили з часів холодної війни. Її мета спотворити правду, відволікти увагу від незаконних дій Росії і скинути українську владу.

Останніми тижнями російські офіційні особи звинувачують НАТО в порушенні своїх обіцянок, втручанні у внутрішні справи України і ескалації кризи. Настав час показати, чим ці претензії є насправді: димовою завісою, призначеною сховати власні російські порушені обіцянки, втручання і ескалацію.

Порушені обіцянки

Росія звинувачує НАТО в порушенні обіцянки, даної в 1990 році, що вона ніколи не буде розширюватися на Центральну і Східну Європу. В різні часи російське керівництво приписувало цю обіцянку приватним заявам колишнього німецького канцлера Гельмута Коля і міністра закордонних справ Ганса-Дітріха Геншера, і тодішнього Держсекретаря США Джеймса Бейкера.

Проте в 1990 році мова йшла лише про возз’єднання Німеччини. Розширення НАТО не стояло на порядку денному, бо Варшавський пакт розпався роком пізніше. Більше того, будь-яка подібна обіцянка вимагала б перегляду Основоположного договору НАТО, який був ухвалений на основі консенсусу всіма членами Альянсу.

Правда в тому, що такої обіцянки ніхто ніколи не давав, і російське керівництво не в змозі продемонструвати жодного документа на підтвердження цієї претензії, яку вони часто повторюють. З моменту свого заснування НАТО приймає до себе суверенні держави, які вільно вибрали для себе членство в Альянсі. Таким є дух демократії.

Протягом останніх сімдесяти років Росія неодноразово обіцяла поважати суверенітет, територіальну цілісність і політичну незалежність усіх держав. Вона це робила, наприклад, коли підписувала Статут ООН в 1945 році, Гельсінський Заключний акт в 1975 році і Основоположний акт НАТО-Росія в 1997 році.

Росія зараз порушує територіальну цілісність України тим, що окупувала Крим, і порушує суверенітет України тим, що нав’язує їй федералізацію. Росія не дотримується свого слова. Вона завдала такої шкоди своїй репутації, яка потребує років для відновлення. Звинувачення НАТО цьому не допомагають, вони лише шкодять.

Втручання

Російське керівництво також заявляє, що НАТО втручається у внутрішні справи України, підштовхуючи країну до членства.

Весь хід дій НАТО демонструє усю брехливість цього. Коли Україна десять років тому висловила своє прагнення вступити до Альянсу, ми вітали це прагнення України. Коли п’ять років тому Україна зажадала позаблокового статусу, ми поставилися з повагою до українського рішення. Коли прем’єр-міністр Яценюк нещодавно відвідав Брюссель, він чітко дав зрозуміти, що членство зараз «не на часі». Це суверенний вибір України і НАТО повністю його поважає.

Тим часом Росія неодноразово намагається визначати, навіть диктувати Україні свій курс. Високопоставлені особи вимагають переписування конституції задля федералізації країни. Вони вимагають від України, щоб вона оголосила себе нейтральною державою в інтересах безпеки власне Росії.

Це суперечить одному з основоположних принципів євроатлантичної безпеки: кожна країна вільно вибирає для себе альянси. Радянський Союз погодився з цим принципом, підписавши Гельсінські угоди 1975 року; Росія успадкувала це зобов’язання.

Лише Україна може вирішувати, що найкраще для України – при цілковитій повазі до усіх мешканців України, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють. Інші країни можуть сприяти діалогу, але вони не можуть вирішувати за Україну.

Якщо Росія щиро прагне діалогу, першим її кроком має стати виведення десятки тисяч свого війська, яке стягнуте до українського кордону без будь-якого обґрунтування. Інакше будь-які перемовини будуть не діалогом, а диктатом.

Ескалація

Російські офіційні особи звинувачують НАТО в ескалації кризи через введення військ в Центральну і Східну Європу і публічне засудження дій Росії. Міністр закордонних справ Лавров навіть написав, що «деескалація починається з риторики».

Проте насправді дії говорять голосніше за слова: ескалація і деескалація починаються на місці подій.

З початку кризи Росія окупувала Крим тисячами своїх вояків і організувала фальшивий референдум. Що це, як не ескалація. НАТО запропонувала підтримку оборонній реформі, яку втілює уряд України, і посиленню прозорості і демократичного контролю над збройними силами. Це що, ескалація?

Російські війська захопили українські військові бази і кораблі. Це ескалація. НАТО надіслала цивільних експертів для надання Україні порад щодо захисту критично важливих об’єктів інфраструктури. Це не ескалація.

Росія перекинула до українського кордону 40 тисяч свого війська з танками, артилерією і бойовими гелікоптерами: ескалація. НАТО розпочала патрульні польоти літаків АВАКС над Польщею і Румунією і надіслала шість додаткових літаків до країн Балтії для захисту повітряного простору членів Альянсу: не ескалація.

Розвіювання димової завіси

Російська пропаганда проти НАТО і Заходу є нічим іншим, ніж димовою завісою, призначеною приховати її власні незаконні дії. Розвійте димову завісу і правда вилізе назовні: Росія анексувала Крим під дулом автомата, порушуючи усі свої міжнародні зобов’язання…

Росія опинилася в ізоляції в світі, міжнародна довіра до неї підірвана. Це не в інтересах Росії.

Перед Росією стоїть вибір: припинити звинувачувати інших в своїх власних діях, вивести свої війська, повернутися в русло міжнародних зобов’язань і розпочати відбудовувати довіру до себе.

Інакше Росія опиниться ще в глибшій міжнародній ізоляції. Це не в чиїх інтересах, і це зробить наш світ лише більш небезпечним і непередбачуваним.

Я закликаю Росію до деескалації. Треба робити конкретні кроки.