Шістдесят років Північноатлантичній раді
Перше офіційне засідання Північноатлантичної ради відбулося 17 вересня 1949 року, шістдесят років тому. Воно відбулося у залі Державного департаменту США у Вашингтоні – тій же самій кімнаті, де 4 квітня 1949 року було ухвалено Північноатлантичний договір.
Головною метою зібрання було визначення організаційної структури НАТО, і на початку засідання Держсекретар США Дін Ачесон закликав дотримуватися двох принципів: «Механізм має бути якомога простішим і Організація не повинна розростатись тільки для того, щоб створювати більше комітетів…. По-друге, механізм повинен бути діловим і має віддзеркалювати основоположні реалії».
Саме в цьому дусі Рада створила Оборонний комітет, що складається з міністрів оборони країн – членів НАТО. Рада також рекомендувала Оборонному комітету створили такі додаткові органи для створення військової структури Альянсу: Військовий комітет, що має складатись з вищих військових офіцерів (начальників Генеральних штабів) країн; Постійна група, яка слугуватиме виконавчим органом Військового комітету, тому що цей орган поки що не засідав у форматі постійної сесії; і п’ять регіональних груп планування – Північна Європа, Західна Європа, Південна Європа – західне Середземномор'я, Канада – США і північна Атлантика.
Організаційна структура, створена на цьому першому засіданні Ради, відрізнялась від тієї, яку ми знаємо сьогодні, бо вона була продиктована прагненням до простоти, висловленим Держсекретарем Ачесоном. Не було постійних сесій Ради чи Військового комітету, не було Генерального секретаря, Головнокомандувачів ОЗС НАТО і військових штабів. Жменька комітетів високого рівня проводила свої засідання раз на рік. Дуже маленька військова структура складалась з п'яти регіональних груп планування – фактично комітетів – під керівництвом Постійної групи, яка слугувала виконавчим органом Військового комітету, коли він не збирався на засідання.
Постійна група – розташована у Вашингтоні – складалась виключно з вищих офіцерів з трьох найбільш потужних членів НАТО: Великої Британії, Сполучених Штатів і Франції. Дві з менших країн – Португалія і Італія – висловили занепокоєння на першому засіданні Ради щодо такого обмеженого членства, але не стали на перешкоді ухвалення запропонованої організаційної структури. В Підсумковому комюніке засідання було зазначено, що країни не представлені в Постійній групі мали право призначати своїх представників для здійснення постійного зв’язку з Постійною групою.
Організаційна структура, створена на першому засіданні, надалі зазнає подальших змін, починаючи з рішення Ради наступного року створити справжню командну структуру і Верховне командування ОЗС НАТО в Європі. Цей процес продовжувався в 1952 році зі створенням Постійного засідання Ради під головуванням постійного голови, відомого як Генеральний секретар.