Будівництво архітектури євроатлантичної безпеки

Шановні Крейг,
Рон,
Ваші екселенції,
Пані і панове,

Мені приємно бути сьогодні тут, на Брюссельському форумі. Брюссельський форум швидко перетворився на один з заходів трансатлантичного характеру, які дійсно не можна пропустити. Я вдячний Німецькому фонду Маршалла за його непохитне прагнення ще більше зблизити Європу і Північну Америку.

У довготривалому подружжі партнери інколи починають сприймати одне одного як даність. Ми не повинні дозволити цьому статись в наших трансатлантичних стосунках. Європа і Північна Америка мають тривалу і міцну основу у вигляді спільних цінностей, спільної відданості демократії і готовності повстати пліч-о-пліч у важкі часи. Коротко кажучи, нас розділяє дуже мало, а об’єднує дуже багато. 

Вже більше 60 років ми будуємо міцну євроатлантичну архітектуру безпеки на цьому фундаменті. І коли я дивлюсь на Європу, я бачу справжній успіх. Після двох Світових воєн і однієї холодної війни Європа стала континентом співпраці й інтеграції в таких масштабах, які роблять це абсолютно унікальним явищем у світі.

Сьогодні я розповім як цей успіх можна продовжити. Я коротко представлю як ми можемо продовжувати розвивати всеохоплюючу архітектуру євроатлантичної безпеки. І опишу як це може принести ще більше єдності і безпеки до Європи.

Пані і панове.

Успіх Європи неможна представити без НАТО. Атлантичний Альянс не тільки стримував холодну війну від перетворення на гарячу. Він також забезпечив парасольку безпеки, яка дозволила колишнім ворогам стати друзями. А це проклало шлях до ще більш тісної європейської інтеграції.

Під захистом НАТО європейці розпочали амбіційний інтеграційний проект, який зрештою став Європейським Союзом. А після закінчення холодної війни НАТО разом з ЄС допомагали об’єднувати Європу в єдиний, неподільний і демократичний простір безпеки. 

Обидві організації відкрили свої двері перед новими членами і робили уперті спроби простягнути руку дружби Росії.

Звичайно, консолідація Європи по закінченні холодної війни не обійшлась без ексцесів. Проливалась кров, особливо на Балканах. І НАТО доклала надзвичайних зусиль для того, щоб повернути цей регіон назад в європейське русло. Але раніше у європейській історії зміни влади такого масштабу, який ми спостерігали після 1990 року, були набагато більш жорстокими. Без сумніву, наш Атлантичний Альянс зіграв провідну роль в досить м’якому приземленні Європи після холодної війни.

Ми дотримувались трьох основних принципів побудови мирної Європи: по-перше, принцип неподільності безпеки усіх держав євроатлантичного співтовариства – під цим я розумію що безпека кожної держави однаково важлива, вони усі тісно взаємозв’язані і взаємозалежні; по-друге, принцип вільного вибору країнами підходів до організації власної безпеки; і третє, принцип згідно з яким жодна країна, або група країн не може вважати ніяку частину євроатлантичного регіону своєю сферою впливу. 

Ці три принципи складають міцні підвалини нашої спільної архітектури безпеки. Коротко кажучи, Європа зараз в основному вільна і живе в мирі сама з собою. І маємо це відзначити.

Але ми не можемо почивати на лаврах. Навпаки, звільнившись від внутрішнього протистояння, Європа має взяти на себе більшу відповідальність за зовнішні виклики.

Після закінчення холодної війни створилось нове середовище міжнародної безпеки. Безпеці кинуті виклики, які вимагають активної участі європейців поряд з нашими північноамериканськими союзниками. Це стало очевидно 11 вересня.

Теракти в Нью-Йорку і Вашингтоні були не тільки спрямовані проти США. Це були напади на усе трансатлантичне співтовариство. Такими були й подальші теракти – в Лондоні, Мадриді, Стамбулі та в інших місцях. Вони показали, що головні загрози нашій безпеці вже походять не з Європи, а з поза її меж.  

Альянс вже пристосувався до цієї нової реальності. Вперше в своїй історії, НАТО застосувала статтю 5 після терактів 11 вересня і очолила Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані. Ці дії чітко вказують на те, що НАТО вже не є «євроцентристською» інституцією. Ми маємо бути готові долати проблеми безпеки поза межами Європи якщо хочемо забезпечити ефективну і надійну територіальну оборону наших країн і населення.

Але тероризм – це не єдина ознака нового середовища безпеки. Є й інші загрози, від яких ми мусимо захищатись. Одна з них – розповсюдження зброї масового знищення і засобів її доставки.

Донині ця загроза була досить абстрактною. Але якщо подивитись на сучасні тенденції, видно, що загроза розповсюдження є реальною і вона зростає – більше 30 країн мають або розробляють ракетні системи усе більшого радіусу дії. У багатьох випадках ці ракети можуть стати загрозою населенню і території наших країн.

Іран є як раз таким прикладом. Він підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава, і водночас розвиває ядерну програму, нібито виключно в мирних цілях.

Але Іран вийшов далеко поза межі необхідного для виключно цивільної програми. Він приховав ряд ядерних об’єктів від Міжнародного агентства з ядерної енергії. Він грає у хованки з міжнародним співтовариством і відкидає усі пропозиції співпраці які роблять США, ЄС та інші.

А зовсім недавно Тегеран заявив, що він збагачуватиме свій уран до рівнів, які не відповідають цивільним потребам. Всупереч ряду резолюцій Ради Безпеки ООН.

Іран також має активну програму розвитку ракетобудування. В заявах іранських офіційних осіб говориться про дальність дії модернізованих ракет ШАХАБ-3 до 2000 кілометрів. Цей радіус дозволяє досягти територій таких країн Альянсу, як Туреччина, Греція, Румунія і Болгарія.

У лютому минулого року Тегеран запустив ракету-носій САФІР 2. Це ключовий етап в розвитку ракет середнього і міжконтинентального радіусу дії. Якщо Ірану вдасться завершити цю роботу, тоді весь європейський континент, а також уся територія Росії опиниться в межах досягнення.

Ті, хто розповсюджують ЗМЗ повинні знати, що ми неухильно і рішуче налаштовані забезпечувати колективну оборону. До цього відноситься і ядерне стримування.

Але зважаючи на поширення ракетних технологій і непередбачувані режими і лідерів, ми обіцяємо нашому населенню доповнити наші засоби стримування ефективними засобами протиракетної оборони.

Ми не починаємо з нуля. Союзники по Альянсу вже певний час вивчають різні варіанти протиракетної оборони. НАТО сама також розробляє засоби захисту наших військ, розгорнутих на театрах операцій.

Але новий американський підхід до протиракетної оборони надає набагато кращі можливості для створення ефективної системи для усієї організації НАТО. Системи, яка доповнить можливості територіальної оборони і захисту нашого населення і країн.

По справжньому об’єднана євроатлантична протиракетна оборона продемонструє нашу колективну волю не тільки захистити себе від нових загроз сьогодні і завтра, а й розподілити тягар відповідальності.

Це буде чіткий сигнал тим, хто займається розповсюдженням ЗМЗ, про те, що вони нічого не виграють від розповсюдження.

Для Європи це буде нагода продемонструвати Сполученим Штатам, що союзники готові і прагнуть вкладати кошти в засоби, які нам потрібні для власного захисту.

І це дозволить Європі грати активну роль в справах, які донині ведуться в основному через їх голову Сполученими Штатами і Росією.

Але я вважаю, що є й інша причина для розвитку протиракетної оборони. Це створення нової динаміки європейської і євроатлантичної безпеки.

Останнім часом багато говорять про євроатлантичну архітектуру безпеки. Росія, зокрема, зосередилась на договорах, конференціях і політичних домовленостях. 

Очевидно, що усе це може бути корисно і важливо. Ми маємо розмовляти. Ми маємо шукати спільні політичні підходи, по багатьох з яких ми вже дійшли згоди, і легко можемо знов застосувати.

Але я вважаю, що архітектура повинна виходити поза межі креслень. Вона повинна будуватись. І протиракетна оборона – це конкретний шлях до цього.

В цьому сенсі вчорашні добрі новини з Вашингтону і Москви щодо продовження договору ОСО є гарним контекстом. Це не тільки само по собі є внеском у більш безпечний світ. Це також надасть поштовх співпраці з Росією в інших сферах. В тому числі, у відносинах між НАТО і Росією.

З часу мого призначення на посаду минулого літа, я приділяю значний час і зусилля відновленню відносин між НАТО і Росією. Я радий тому, що нам вдалося досягти прогресу в ряді сфер, в тому числі здійснити разом огляд спільних загроз і викликів.

Настав час здійснити наступний крок. Ми маємо дивитись на протиракетну оборону як на ще одну можливість об’єднатись.

Нам потрібна така система протиракетної оборони, яка б включала в себе не тільки усі країни НАТО, але й Росію. Один дах безпеки, який ми будуємо разом, який ми підтримуємо разом і яким ми разом керуємо. Один дах безпеки, який захистить нас усіх.

Чим більше протиракетна оборона буде вважатись дахом безпеки в якому ми усі маємо своє частку, тим більше людей від Ванкуверу до Владивостока будуть усвідомлювати, що вони належать до однієї громади. Одна громада, спільний реальний захист від реальної загрози із застосуванням реальних технологій.

Єдиний дах безпеки може бути дуже потужним політичним сигналом про те, що Росія є повноправним членом євроатлантичної родини, поділяючи вигоди і витрати – не ззовні, а великою мірою всередині.

Це може бути реальна нова євроатлантична архітектура безпеки.

Звичайно, існує багато практичних проблем. Нам треба буде з’єднати наші системи. Обмінюватись оцінкою розвідданих. І зв’язати між собою технології, які не підлягають розголосу. Але це саме те, що нам потрібно. 

Якщо ми вирішимо, що це має сенс, ми з’єднаємо наші системи; ми обміняємось технологіями; і ми обміняємось розвідданими. Це конкретний шлях до розбудови взаємної довіри. 

За усіх цих причин я вважаю, що настав час рухатись уперед в сфері протиракетної оборони. До наступного саміту НАТО в листопаді нам потрібне рішення про те, що протиракетна оборона нашого населення і територій є місією Альянсу. І що ми вивчатимемо усі можливості співпраці з Росією.

Але нам також потрібне рішення Росії – рішення про те, що протиракетна оборона – це можливість а не загроза.

І коли ці кроки будуть зроблені, ми зможемо рухатись вперед шляхом створення системи протиракетної оборони, яка не тільки захищає євроатлантичну спільноту але й об’єднує її. 

Пані і панове,

Кінець холодної війни надав нам надзвичайну можливість: досягти нашої мети – неподільної, вільної і мирної Європи. Ми поки що її не досягли, але дуже близькі до цього. Наше трансатлантичне співтовариство вже змінило ситуацію на краще. Ми тепер маємо зафіксувати ці позитивні зміни і довести до завершення європейський проект.

Досягти цього нам допоможуть дві речі. Ми повинні чітко показати, що вітаємо приєднання до нас Росії і разом ми повинні шукати шляхи захисту нашого континенту від викликів, які кидає нестабільне глобальне середовище, зокрема, від розповсюдження зброї масового знищення.

Я пропоную не менше, ніж радикальну зміну нашого ставлення до європейської безпеки, до протиракетної оборони і до Росії. Я прошу багато. Але результат буде вартий докладених зусиль. 

Дякую.