Змагатися, щоб бути найкращими
«Бігати лісовими хащами у військових чоботах це само собою є вправою на витривалість», – зморщився Фальк Грундшок, побачивши свою виснажену команду, яка повернулася зі змагань з орієнтування з п’ятиборства у Варшаві, Польща, 7 серпня. Одинадцять країн НАТО взяли участь у щорічних змаганнях з п’ятиборства CIOR (Міжсоюзницької конфедерації офіцерів-резервістів) за підтримки НАТО. Учасники тренувалися місяцями готуючись до цієї події. На відміну від звичайного п’ятиборства, ця спеціальна версія складається з особливих військових умінь, таких як стрільба, долання наземних і водних перешкод та сухопутного орієнтування, а також надання першої допомоги і знання законів про воєнні конфлікти як додаткові завдання. Якщо цього недостатньо, для тих, хто бере участь у серйозних змаганнях протягом вихідних, ще є весела церемонія ініціації, яку треба пройти.
«Це було варте того», – каже Грундшок, що недоспав, але допоміг своїй німецькій команді зайняти третє місце у восьмих для нього змаганнях з п’ятиборства, і друге місце у категорії ветеранів. «Змагання були складними, особливо тому, що німецькій команді було важкувато призвичаїтися до польських автоматів – варіантів АК-47», – сказав він.
Кожного року військові резервісти витрачають місяці на тренування перед тим, як висадитися десь у сільській місцевості в країні НАТО – наступного разу це буде Данія в липні 2012 року – для триденних важких змагань з особливого спорту.
Для резервістів це завжди означає тренування в позаробочий час. Якщо ти людина вільної професії, це велика перевага, пояснює Грундшок, особливо коли йдеться про організацію тренувань і військової служби. Для інших, таких як канадський тренер Саймон Гесс, тренування може бути частиною роботи, бо він є інструктором з фізичної підготовки в канадському війську. Однак навіть він визнає, що важкувато це робити після 40 робочих годин на тиждень і треба дуже ретельно керувати своїм часом.
Тренування як спосіб життя
«Я тренуюся усе своє життя, – каже Гесс. – Активний стиль життя важливий для мене. Коли я був дитиною і підлітком, я грав у хокей і займався фізкультурою в школі, а зараз я підтримую форму в основному за рахунок бігу і гірського велосипеда». Пояснюючи, як його любов до спорту перетворилася на службу в резерві і роботу з військовими, він додає, що підлітком він приєднався до канадської кадетської програми. «Вони навчають підлітків усьому, що необхідно знати про поведінку на природі, як розбити табір, як орієнтуватися за допомогою компаса тощо, – каже він. – Відповідали за це резервісти. Тому, коли мені виповнилося 19, я вирішив приєднатися до резервістів як інструктор кадетів і я роблю це останні 18 років».
Для успішного змагання в п’ятиборстві CIOR необхідно мати навички і витривалість, додає Грант Стаатс, офіцер, що відповідає за програми військових змагань CIOR США. «Учасники змагань проводять певний час у відриві від своїх сімей і робочих місць для тренування з усіх елементів змагань, – каже він. – Я, як і інші учасники, готувався до цих змагань будучи в Іраку, Кувейті і Катарі. В команді цього року є члени, які щойно повернулися з Афганістану».
Хоча цього року Стаатс не змагався, він допомагав тренувати американську команду, яка розпочала підготовку минулої зими. «Основна увага протягом зими звертається на створення міцної бази з бігу і плавання, а потім весною працюємо над орієнтуванням і швидкістю», – каже він описуючи напружений графік тренувань. «Потім кандидати зосереджуються на бігу на відстань в лісі і працюють над швидкістю у басейні протягом травня і червня. Тренувальний табір у нас в Кемп Джонсон і Кемп Етан Аллен в липні», – для усіх учасників це серйозний обов’язок.
Частина родини резервістів
Членство в резерві робить тебе членом великої міжнародної родини, каже Грундшок, який звільнився з військової служби в 2001 році і почав службу в CIOR у 2003 році. «Я особливо люблю зустрічатися з товаришами з CIOR поза середовищем CIOR, наприклад, на військових змаганнях з рейдів або маршах Європою, інколи навіть під час відпускної подорожі, – каже він. – Я чесно вважаю за велику честь бути знайомим з такими цікавими і різнобічними людьми з усього світу».
Стаатс погоджується, додаючи що він залишив активну службу для того, щоб створити родину і бути вдома зі своїми близькими водночас підтримуючи зв’язки з військовою службою. За 25 років служби в резерві він тричі був відряджений на Близький Схід. «Служба в резерві дозволяє мені мати усі важливі елементи мого життя», – каже він, додаючи, що в резерві служать віддані чоловіки і жінки, які відчувають потребу служити своїй країні і захищати свої сім’ї і свободу. «Я знайшов міцне братерство товаришів з моєї громади, з інших частин і з країн-членів CIOR, з представниками яких в мене склалися міцні і теплі дружні стосунки».
І він зі смаком завершив своє інтерв’ю, пригадавши історію посвяти в братерство п’ятиборства CIOR в Стамбулі, Туреччина, в 2008 році. Пресловутий елемент наземної полоси перешкод під назвою «коробка для пілюль», за його словами, складається з нори розміром два на два фути з квадратним отвором, в який потрібно зануритися на швидкості.
«При бездоганному виконанні учасник змагань просто втягує голову, ниряє в нору і ковзає п’ятифутовим тунелем. Однак в мене все вийшло не так, моя довга шия мене підвела і голову мені розкроїла перешкода, яка не прощає помилок і отримала свою назву тому, що саме це стає потрібно після зустрічі з нею», – пояснює він. Хоча він і одужав, Стаатс чудово пам’ятає, як його вели «під аплодисменти любові» через поле змагань до медпункту. «Мені було соромно, це м’яко сказано, – розповідає він. – Однак мене зворушила турбота і співчуття цього міцного братерства».