« Про солідарність Альянсу в ХХІ сторіччі »

Пані і панове,

Мені дійсно прикро, що організаторам конференції Леннарта Мері довелось цього року відмінити свій захід через проблеми в небі над Європою минулого тижня. Але я дуже радий, що мені вдалося приїхати до Таллінна. І що ви цього ранку прийшли послухати мене.

Між Естонією і моєю рідною Данією існують тісні історичні зв’язки. Мій прадід був торгівцем, який наприкінці ХІХ сторіччя оселився в Тарту і зайнявся торгівлею лісом і молочними продуктами, а також володів хлібопекарнею.

Я з великою радістю згадую про ряд своїх візитів до Естонії коли я був прем’єр-міністром. Пам’ятаю, як я брав участь у велосипедному марафоні в Тарту разом з прем’єр-міністром Сіімом Каллас і тодішнім мером Тарту Андрусом Ансіпом, який сьогодні є прем’єр-міністром.

Я також мав велику честь кілька разів зустрічатись з Леннартом Мері. Леннарт Мері доклав величезних зусиль для того, щоб Естонія вступила в НАТО. І я переконаний, що якщо б він був сьогодні живий, Леннарт Мері дуже пишався б тим як добре його кохана Естонія інтегрувалась у НАТО – як у політичному, так і у військовому сенсі.

В сьогоднішньому Афганістані, у найскладнішій військовій операції в історії НАТО, естонські військові відмінно виконують свою роботу тісно працюючи з данськими силами. Неухильну відданість Естонії справі трансатлантичної солідарності чітко видно також на політичному рівні. І я впевнений, що ми знов побачимо її прояв на засіданні міністрів тут, в Таллінні.

Більше ніж через шість десятиріч після створення НАТО, солідарність залишається найціннішим надбанням Альянсу. Але як усі цінні надбання, вона не з'явилась сама по собі. Ось чому я рішуче налаштований довести, що НАТО залишається бастіоном солідарності, як і належить. І саме тому в своєму виступі перед вами цього ранку я вирішив зосередитись на солідарності.

Під час холодної війни солідарність НАТО чудово демонстрували наші військові плани. Ці плани були узгоджені наперед і передбачали відповідальність кожного члена Альянсу за певні завдання або географічні території.

Багато країн-членів НАТО постійно утримували свої передові збройні сили на території союзників, чудово розуміючи, що будь який напад на їх союзника означатиме також напад і на них.

Маючі такі попередньо заплановані варіанти і регулярно відпрацьовуючи їх виконання, НАТО була втіленням солідарності. Інші країни добре розуміли, що зачепивши одного члена Альянсу, вони б зачепили їх усіх, і саме тому перевага була на нашому боці.

По закінченні холодної війни саме солідарність Альянсу стала визначальним фактором відновлення стабільності на Балканах. Кожен член Альянсу робив свій внесок. Підмандатні ООН Стабілізаційні сили в Боснії і Косові на чолі з НАТО стали прикладом солідарності НАТО в дії. Солідарність Альянсу була посилена рядом партнерів НАТО та інших країн, які всі вважають за доцільне співпрацювати з НАТО над відновленням миру і стабільності в південно-східній Європі.

І сьогодні – кожного дня – союзники продовжують демонструвати рішучу відданість ідеї солідарності. Самою своєю природою Альянс НАТО заохочує і сприяє солідарності – через механізм прийняття рішень на основі консенсусу, а також тим як він втілює в життя ці рішення.

Для ілюстрації дозвольте мені навести три специфічних приклади забезпечення солідарності – а таким чином і безпеки – Альянсом сьогодні.

По-перше, ми забезпечуємо солідарність за допомогою нашої непохитної відданості територіальній обороні. Це ключове завдання НАТО передбачене статтею 5 нашого основоположного договору: напад на одного члена Альянсу вважається нападом на усіх. Це основа нашого Альянсу – і це дає нашим членам відчуття березки і захищеності.

Для успішної оборони наших територій і захисту населення нам потрібен ряд речей.

Нам потрібні відповідні військові сили і засоби. Нам потрібні сучасні і мобільні збройні сили. Збройні сили, які не є статичними. Збройні сили здатні до швидкого розгортання на допомогу союзнику в разі необхідності.

Нам також потрібна помітна присутність НАТО на усій території нашого Альянсу. І тут, в цьому регіоні ми бачимо чудовий приклад цього. Ми організували патрулювання повітряного простору країн Балтії. Активну участь в цьому бере ряд країн-членів НАТО, які поділили між собою відповідальність і демонструють, що Альянс є спроможним і надійним, готовим до оборони нашої території і захисту нашого населення.

Ми також мусимо захищатись від нових ризиків і загроз безпеці наших країн, таких, як перебої з постачанням енергоносіїв чи кібер-напади. І знов ми маємо гарний приклад тут, в Естонії, де створений Центр передового досвіду Альянсу в сфері кібер-захисту.

Нам також потрібні надійні засоби ядерного стримування. Ми маємо працювати на тим, щоб зробити світ вільним від ядерної зброї. Я поділяю це чудове бачення.

Але ми повинні зберігати ядерні сили стільки, скільки існують небезпечні режими чи терористичні угруповання, які можуть становити для нас ядерну загрозу.

І за цієї причини нам також потрібна надійна система протиракетної оборони, яка б захистила усіх членів Альянсу.

Сполучені Штати вже мають систему протиракетної оборони. Деякі європейські члени Альянсу здатні захистити від ракетного удару свої розгорнуті війська. Але, звичайно, ми повинні бути здатні також захистити наше населення – населення усіх наших країн.

Якщо ми об’єднаємо національні системи в широкий протиракетний щит НАТО задля захисту усіх союзників, це буде дуже переконливою демонстрацією солідарності НАТО в ХХІ сторіччі. І я сподіваюсь, що нам вдасться досягти прогресу в цьому напрямку до наступного саміту, що пройде в Лісабоні і листопаді.

Пані і панове, наша безпека сьогодні не може розглядатись лише у вузькому значенні, як оборона наших кордонів, як це було за часів холодної війни. Сьогодні загрози можуть виникати дуже далеко від наших кордонів, але вони здатні завдати по нас удару в наших домівках. Протистояння таким загрозам на далекій відстані від наших кордонів є другою сферою, де НАТО сьогодні демонструє практичну солідарність. І це потужне спільне відчуття загальної мети найбільше проявляється в Афганістані.

Терористи, що напали на США 11 вересня, були навчені і проінструктовані з Афганістану. Наступного дня – 12 вересня – союзники по Альянсу застосували положення статті 5 про колективну оборону, вперше в історії НАТО. Це рішення стало найбільш потужним проявом солідарності в Альянсі. І воно було прийняте швидко і без вагань. Ми усі поставились до нападу на США як до нападу на нас усіх. І ми усі піднялись на допомогу Сполученим Штатам коли це стало потрібно.

Сьогодні та ж сама солідарність залишається головною рисою нашої діяльності в Афганістані. Кожен член Альянсу, а також численні партнери, роблять активні внески в нашу місію, мандат на яку наданий ООН. Коли минулого року президент Обама вирішив надіслати ще 30 000 американських військових до Афганістану, інші члени Альянсу також зробили свої кроки і пообіцяли надіслати ще майже 10 000 військовослужбовців. Попри труднощі, усі члени Альянсу чітко продемонстрували відданість справі солідарності в Альянсі.

Ми усі хочемо бачити Афганістан стабільним і безпечним – Афганістан, який більше не буде загрозою для свого регіону і для решти світу. Ми залишатимемося в Афганістані стільки, скільки потрібно для досягнення цієї мети. Ми хочемо продовжувати допомагати афганцям набирати силу. І поступово передавати їм відповідальність за безпеку їхньої власної країни коли це дозволять умови.

Це означає, що ми повинні продовжувати тренувати і навчати афганських солдат і поліцейських. І саме тому я продовжуватиму закликати усіх союзників по Альянсу і партнерів допомагати нашій тренувальній місії в Афганістані. Це також значною мірою є питанням солідарності. Тому що чим більше ми разом вкладемо в процес переходу зараз, тим швидше афганці будуть здатні перебрати відповідальність на себе.

Пані і панове, є ще й третій вимір солідарності НАТО, який я хочу згадати – це спільне фінансування і колективні рішення. І в цій сфері також, я вважаю, ми маємо гарні результати – але можемо мати ще кращі.

Участь у багатонаціональних операціях, таких як в Афганістані, може бути дуже коштовною. Те ж саме можна сказати про закупівлю сучасних сил і засобів, які потрібні для відповіді на нинішні виклики безпеці.

Усі країни НАТО беруть участь в поточних видатках Альянсу – в тому числі, на елементи інфраструктури, спеціальні системи зв’язку та нашу штаб-квартиру. Але це спільне фінансування становить лише пів процента від сукупних оборонних бюджетів країн-членів Альянсу.

Що стосується операцій, тут діє базовий принцип «платить той, кого це стосується». Це означає, що Естонія платить за розгортання естонських підрозділів в Афганістані, так само як Сполучені Штати, Польща та усі інші члени Альянсу оплачують свою участь. На мою думку, це не найкращий стимул до участі союзників в операціях.

Я особисто хотів би бачити більш активне використання спільного фінансування нашого Альянсу і наших операцій. І на користь цього я маю принаймні три аргументи .

По-перше, деякі члени Альянсу можуть мати війська і оснащення для участі в операціях НАТО, але не мати грошей для того, щоб перевезти їх на театр операції. Якщо вони могли б задля цього скористатись спільним бюджетом, це посилило б наші можливості як Альянсу.

По-друге, можуть бути такі члени Альянсу, які, за тієї чи іншої причини, не хочуть брати безпосередньої участі в операції. Якщо б ми мали краще організоване спільне фінансування, такі члени Альянсу все ж таки могли б продемонструвати солідарність, яка необхідна для успіху наших операцій, як нинішніх, так і майбутніх.

По-третє, деякі військові сили і засоби настільки дорого коштують, що невеликі країни Альянсу можуть придбати їх лише об’єднавшись з іншими союзниками.

Союзники по Альянсу обговорюють ресурси, вимоги і спільне фінансування вже протягом багатьох років. Але й досі ці питання не вирішені. Деякі союзники всіляко підтримують посилення ролі спільного фінансування. Інші бояться, особливо коли йдеться про операції, що їм доведеться платити двічі. Спочатку за розгортання власних сил, відповідно принципу «платить той, кого це стосується». А потім їм доведеться робити внески у спільний бюджет допомагаючи іншим країнам розгортати свої війська.

Це занепокоєння зрозуміле. І питання треба розв’язати. Тим не менше, я вважаю що більш широке застосування спільного фінансування і колективних рішень є правильним шляхом, якщо ми хочемо мати необхідні нам сили і засоби, здійснювати військові операції не марнуючи кошти і зміцнювати нашу єдність і солідарність в Альянсі.

Пані і панове,

Солідарність – це основа життя Альянсу. Солідарність допомагала нам досягати успіхів у минулому; вона допомагає нам досягати успіхів сьогодні; і саме вона допоможе нам досягти успіхів у майбутньому.

Але нові виклики випробують солідарність нашого Альянсу. Ось чому розробка нової Стратегічної концепції Альянсу є такою актуальною.

Нова Стратегічна концепція надає чудову можливість зробити тверезу оцінку нового середовища безпеки; узгодити значення нового середовища безпеки для нас усіх як Альянсу; і узгодити наші подальші дії спрямовані на ефективне забезпечення безпеки.

На мою думку, важлива відповідь на це питання лежить у набагато активнішому використанні Альянсу в якості форуму для консультацій. Стаття 4 нашого основоположного договору говорить про те, що союзники консультуватимуться кожного разу, коли територіальна цілісність, політична незалежність чи безпека будь-кого з них опиниться під загрозою.

Традиційно, ми схильні не обговорювати питання поки не виникає потреби їх розв’язувати. Але я вважаю, що ми маємо обговорювати набагато ширше коло питань безпеки, які хвилюють союзників по Альянсу, а не тільки ті питання, що вимагають негайного реагування. Це дозволить нам виробити необхідну єдину позицію щодо цих потенційно важких питань.

Я вказав де ми вже проявляємо солідарність. Я також вказав де нам потрібно прискорити впровадження необхідних удосконалень. Я вірю в те, що наша нова Стратегічна концепція надихне нас на подальшу роботу в цьому напрямку. Вона посилить і зміцнить нашу солідарність, яку ми послідовно демонструємо як союзники по НАТО. І я впевнений що посилена і зміцнена солідарність допоможе нам зустріти нові виклики майбутнього. Дякую вам.