Глобальна НАТО: перевантажена чи виснажена?

Пані і панове,

Доброго ранку. Я радий знов бути в SDA. “Глобальна НАТО: перевантажена, чи виснажена”, це цікава комбінація слів -- ще один класичний вираз в дусі Жиля Мерріта! Очевидно, що вона націлена на провокацію, і я мушу зазначити, що своєї мети вона досягла. Відтак, дозвольте мені зосередитись на темі нашої конференції і запропонувати вашій увазі мої погляди на поняття „глобальний” і „виснажений”.

Я говорив це багато разів і знов повторю сьогодні: нам не потрібна глобальна НАТО. Не для цього ми затіяли усю цю трансформацію. НАТО, яка нам потрібна і яку ми успішно створюємо, це Альянс, який захищає своїх членів від глобальних загроз: тероризму, поширення зброї масового знищення, і країн, які зазнали кризи державної влади. Для того, щоб боротись з цими загрозами НАТО не треба ставати „світовим жандармом”. Нам потрібен більш глобальний підхід до безпеки, в якому організації, зокрема, НАТО, грають свої відповідні ролі.

Але чи не призведуть такі великі вимоги до “виснаження”, як можна подумати з теми конференції? Чи не є потреба в захисті від глобальних загроз запрошенням НАТО до участі в як ніколи складних справах, але з обмеженими засобами?

Очевидно, що задоволення все більш зростаючих вимог залишається складним завданням. Сьогодні понад 50 000 військовослужбовців беруть участь в операціях і місіях на трьох континентах під командуванням НАТО. Ніколи раніше наші ресурси не були задіяні такою мірою. Але попит на діяльність НАТО не зменшиться, а навпаки, без сумніву, буде зростати. Відтак, ми мусимо забезпечити Альянсу здатність до виконання своїх завдань. І я переконаний в тому, що ми мусимо зосередити наші засоби на шести ключових сферах.

Перше, ми мусимо продовжувати розвивати наші засоби і можливості.

За три тижні на нашому Ризькому саміті ми будемо обговорювати ключові напрямки роботи НАТО в цій сфері, зокрема, протиракетну оборону, спостереження поверхні з повітря, роботу зв’язану з боротьбою проти тероризму, захист від зброї масового знищення. Тринадцять країн-членів НАТО і одна країна-партнер підпишуть Меморандум про розуміння щодо колективного використання стратегічних транспортних літаків С-17. А сили реагування НАТО мають досягти повного рівня оперативної спроможності.

Це вказує на величезний прогрес, якого ми вже досягли. Але я вважаю, що після Риги необхідно буде зробити ще більше. Нам також потрібні чіткіші рамки НАТО для тренування і застосування сил спеціального призначення. Ось чому Ризький саміт буде не кінцевою точкою, а ще одним щаблем на нашому шляху тривалого процесу військової трансформації.

Звичайно, мати потрібні засоби і можливості, це більше ніж мати потрібну техніку. Це також вимагає відповідної системи оборонного планування. Ось чому ми зараз знаходимось в процесі налаштування нашого оборонного планування на основі Комплексного політичного керівництва, яке буде опубліковане в Ризі. Це рамки, які визначають такі оборонні засоби і можливості, які потрібні нам для відповіді на виклики, які найбільш вірогідно повстануть перед нами завтра. Нам потрібен процес планування, який ґрунтується на наявних засобах і можливостях і ще більше пристосований до специфічних потреб окремих союзників по Альянсу і навіть більш пристосований до потенційних недоліків.

Друге: ми мусимо більш справедливо поділити між собою ризики і тягарі.

Блискучим прикладом є питання застережень і національних обмежень, які накладаються на діяльність наших підрозділів в операціях. Коли доходить до відправки військовослужбовців для участі в операціях, деякі країни НАТО усе ще наполягають на різноманітних обмеженнях. Це обмежує застосовність їх збройних сил, що позбавляє наших командирів гнучкості. Останнім часом нам вдалося усунути деякі з цих обмежень, але нам необхідно докласти ще більше зусиль. Сьогодні НАТО мусить виконувати увесь спектр операцій, від бойових до підтримки миру. Ось чому накладання обмежень на діяльність під час операцій означає накладання обмежень на майбутнє НАТО. В Ризі я повідомлю про  це нашим главам держав та урядів, чітко і голосно.

Ще одним важливим елементом розподілу тягаря є реформа фінансування. Подивіться на сили реагування НАТО. За нашими поточними правилами „платить той, хто робить”. Це означає, що країни самі оплачують участь в операціях Альянсу. Якщо сили реагування НАТО (СРН) розгортаються, платять за це тільки ті країни, які беруть участь в цих силах на момент розгортання. Іншими словами, якщо ви не берете участь в СРН в момент розгортання, ви не платите. Вам пощастило. Як на мене, це майже лотерея, а не організація фінансування в альянсі побудованому на солідарності.

Тому я пропоную розширити спільне фінансування протягом певного випробувального періоду на короткострокові розгортання СРН, зокрема, на стратегічні авіатранспортні перевезення. Очевидно, що це питання обговорюється. Але якщо воно буде вирішено позитивно, це значно посилить довіру до сил реагування НАТО і забезпечить їх функцією каталізатора, яку ми від них очікуємо відносно трансформації наших збройних сил. Як мінімум, це позбавить країни алібі у випадку невиконання ними своїх зобов’язань.

Третє, що я хотів зазначити: нам треба краще координувати свої зусилля з іншими дійовими особами.

Головним уроком, якого ми навчились на Балканах і в Афганістані, є необхідність більш тісно працювати з іншими міжнародними організаціями, як урядовими, так і не урядовими. Безпека і розвиток ідуть пліч-о-пліч, ми усі це знаємо. Але ми не завжди діємо так, як мусили б. Відстань між тими, хто забезпечує безпеку, і тими, хто забезпечує розвиток, усе ще занадто велика.

Ми мусимо ліквідувати цей розрив. Ми мусимо набагато ретельніше координувати нашу діяльність з ООН, ЄС, НУО -- і не тільки на полі бою, але і на стратегічному рівні. Ніде це не помітно так добре, як в Косові і Афганістані. В Афганістані, МССБ під проводом НАТО створили можливості для розвитку. Ними необхідно скористатись -- швидко і повною мірою. НАТО робить багато, але ми не є ані організацією з надання допомоги постраждалим, ані агенцією з відбудови. Настав час міжнародному співтовариству зробити свій крок і допомогти підштовхнути Афганістан у вірному напрямку.

Четверте, ми маємо продовжувати розвиток наших партнерських відносин.

Ніхто вже не сумнівається в стратегічній цінності політики партнерства НАТО. НАТО дійсно вже не можна уявити без партнерів. Але навіть добрі речі можна поліпшити. Зокрема, ми мусимо зробити наші різноманітні рамки партнерства більш цілісними. У цьому сенсі ми сподіваємось зробити інструменти нашої програми „Партнерство заради миру” доступними для інших програм партнерства, таких як Середземноморський діалог і Стамбульська ініціатива співпраці. Ми також вивчатимемо можливості використовувати досвід НАТО в тренуванні сил безпеки інших країн, зокрема, на Близькому Сході.

І останнє, але очевидно не менш важливе, ми будемо поглиблювати наші зв'язки з країнами азійсько-тихоокеанського регіону. Зараз це дуже актуально. Австралія і Нова Зеландія вже співпрацюють з нами в Афганістані. Японія і Південна Корея також продемонстрували своє бажання взяти на себе ще більшу частку тягаря міжнародної безпеки. Перед нами усіма стоять однакові загрози, відтак вони, так само як і ми, зацікавлені в зближенні.

Знов-таки, як я зазначив на початку свого виступу, нам не потрібна глобальна НАТО. І я не думаю, що хтось би запропонував приймати до НАТО країни Азії. Такі погляди просто відволікають від головної мети. Реально справи виглядають таким чином: з точки зору „глобалізованої” безпеки все менш важливим є місце знаходження країни на географічній мапі. Набагато важливіше її ментальна мапа -- її прагнення взяти участь, спільно з іншими, у виправленні ситуації. У цьому полягає логіка глобального підходу НАТО до партнерства. Це просто віддзеркалення нашого переходу від географічного до функціонального підходу до безпеки.

По-п’яте: нам потрібен посилений політичний діалог.

Зважаючи на складний характер середовища безпеки, в якому ми сьогодні існуємо, ми вже не можемо дивитись на НАТО виключно скрізь призму засобів і можливостей. Знов-таки, приклад можна знайти в Афганістані. Для того, щоб тут досягти результатів, необхідно мати достатню військову силу, але також потрібно займатись відбудовою і розвитком, боротись проти наркотиків і розвивати демократію. Іншими словами, Афганістан дуже чітко демонструє потребу в більш комплексному підході до безпеки.

Такий цілісний підхід вимагає насамперед діалогу. Він передбачає ставлення до НАТО не просто як до засобу генерування сили, але і як до форуму більш активного обговорення і прогнозування майбутніх загроз і викликів. Зокрема, нам потрібне просвічене обговорення питань, які вимагають чіткого визначення того, якою має бути або не бути роль НАТО.

Прикладом цього є енергетична безпека. Дехто вважає, що це питання не для НАТО, але інші думають навпаки. Я вважаю, що питання енергетичної безпеки, якщо можна так виразитись, вже прийшло до нас трубопроводом, і ми мусимо подивитись як НАТО може допомогти в його розв’язанні. Як Генеральний секретар я продовжуватиму стимулювати серйозне обмірковування цього та інших життєво важливих питань, як в столицях країн-членів НАТО, так і в рамках обговорень між союзниками по Альянсу.

І останнє: нам необхідно вийти з тупику у відносинах між НАТО і ЄС.

Ці відносини зараз страждають скоріше від „недовантаження”, ніж виснаження. Дійсно, зважаючи на масштаби нинішніх викликів безпеці, вражає вузькість спільних підходів обох організацій. І усе це попри численні зусилля, зокрема, і SDA, спрямовані на зближення НАТО і ЄС.

В мене немає ніяких ілюзій стосовно часу, який буде потрібен для подолання добре відомих формальних перешкод на шляху нашого співробітництва. Але це не означає, що ми приречені на бездіяльність. НАТО і ЄС потрібен сталий діалог щодо гармонізації своєї військової трансформації, зокрема, сил реагування НАТО (СРН) і бойових груп ЄС. Їм також потрібен сталий діалог щодо Косова, де узгоджена співпраця між НАТО і ЄС набере ще більшого значення у майбутньому.

Нашим організаціям необхідно позбутись дублювання своїх ініціатив. Якщо НАТО або ЄС підготувало вартий проект, інша організація мусить не намагатись розробити подібну ініціативу, а радше підтримати вже існуючу. НАТО і ЄС займаються питаннями безпеки, а не беруть участь в конкурсі краси.

Відтак, хоча відносини між НАТО і ЄС не фігурують в порядку денному нашого Ризького саміту, вони мають залишатись на важливому місці нашого списку того, що необхідно робити ще протягом тривалого часу, бо вони є ключем до вироблення дійсно цілісного підходу до безпеки.

Пані і панове,

Я виклав шість кроків, які НАТО мусить зробити для того, щоб по-новому і в нових місцях забезпечувати безпеку. Деякі з цих кроків будуть здійснені в Ризі, інші потребуватимуть більше часу. Зрештою, цілком вірогідно що в 2008 р. відбудеться наступний саміт. А зважаючи на 60-ту річницю НАТО, яку ми будемо відзначати у 2009 р., ми матимемо ще одну нагоду для проведення саміту.

Таке часте проведення самітів дозволить підтримувати певний здоровий тиск з метою продовження трансформації НАТО, і це цілком виправдано. У світі глобальних викликів про інституції вже не судять по тому, що вони представляють. Про них судять по тому, чого вони реально досягають.

Дякую.