НАТО на боці України

2014 рік був кризовим як для України, так і для європейської безпеки. Анексія Криму Росією стала першим в історії випадком після Другої світової війни, коли одна європейська країна силоміць приєднала частину території іншої, і Росія продовжує вдаватися до насильства з метою дестабілізації ситуації на сході України. Сьогодні я хотів би зупинитися на тому, яким чином НАТО планує реагувати на російську агресію, а також, як ми передбачаємо допомогти Україні у просуванні процесу реформ і зміцненні її суверенітету й незалежності.

Сорок років тому у Гельсінському заключному акті було визначено принципи поліпшення відносин між Сходом і Заходом, такі як повага до державного суверенітету, непорушність кордонів і зобов’язання розв’язувати суперечності мирним шляхом. Відтоді мир і безпека в Європі ґрунтувалися саме на цих принципах – принципах, яких Радянський Союз, а згодом Російська Федерація, урочисто обіцяли дотримуватися, але які Росія раптово відкинула.

Ми ніколи на визнаємо військову окупацію Криму з боку Росії. Спроби Росії виправдати незаконну анексію – це лише правова софістика і свідоме перекручування фактів, усе це з метою заперечення того, що є очевидним для більшості держав світу, а саме: порушення міжнародного права й офіційних зобов’язань Росії поважати суверенітет і кордони незалежної України, встановлені після 1991 року. 

Російська агресія не стала цілковитою несподіванкою з огляду на події 2008 року в Грузії. Для нас не є новиною те, що, на думку Кремля, право на суверенітет мають лише сильні, і точно не колишні республіки СРСР по сусідству з Росією. На минулорічному засіданні Генеральної Асамблеї ООН пролунало, що сьогодні моделлю європейської безпеки для Росії є Ялтинські, а не Гельсінські домовленості. Ми ніколи не погодимося з такою позицією.

Окупація Криму Росією мала катастрофічні наслідки. Було завдано серйозного удару економіці, а ціни підскочили до небес. Почалися переслідування кримських татар та інших меншостей, оскільки ці категорії населення виступають проти анексії. А попри те що у минулому Росія скаржилася на утиски на мовному ґрунті, сьогодні у Криму не залишилося україномовних шкіл. 

Водночас ситуація на окупованих Росією територіях на сході України ще критичніша: руйнується інфраструктура, набуває розмаху корупція, а підтримувані Москвою лідери сепаратистів грубо порушують права людини.

Вільний український народ обрав інший шлях, шлях побудови відкритого, процвітаючого і плюралістичного суспільства на основі європейських цінностей. Через російську агресію рішучість України захищати власну неповторну національну самобутність і затвердити себе  як сучасну європейську державу лише зросла. Проте  усередині країни український народ все ще потерпає від слабкості державних структур і поширеної корупції в системах управління. Але те, наскільки успішно дотепер Україна впоралася із ситуацією, вражає. Йти вперед, не замислюючись над можливою поразкою, навіть якщо ніхто не може гарантувати успіх.

Сьогодні, коли минуло два роки з початку російської агресії, на мою думку, існують реальні можливості досягти поступу. Проте поступ залежить від українського уряду, від органів влади усіх рівнів і в усіх галузях, необхідно не лише вірити у необхідність реформ, але й забезпечити досягнення відчутних результатів цих реформ: повномасштабна програма реформування, яку викладено у Річній національній програмі співробітництва України з НАТО, передбачає не лише реформування оборонних структур і демократичних установ, а й зусилля, спрямовані на викорінення корупції і зміцнення верховенства права. Усе це має вирішальне значення для майбутнього України. 

НАТО допомагала Україні з самого початку кризи і, правду кажучи, ще задовго до неї. НАТО продовжує стояти на боці України і її права на суверенітет і незалежність. Наша підтримка не є суто політичною, ми також підтримуємо Україну практично, у рамках діяльності нашої консультативної місії в Києві, яка надає допомогу у просуванні комплексної реформи структур безпеки і оборони України, а також завдяки п’яти проектам Цільових фондів, які було затверджено на Уельському саміті НАТО у 2014 році. Ці Цільові фонди покликані надати Україні допомогу з таких напрямів, як командуванні і управління, кіберзахист, матеріально-технічне забезпечення й медична реабілітація поранених військовослужбовців – усі ці галузі мають вагоме значення для просування оборонної реформи. Усі вони відіграють важливу роль у забезпеченні здатності України гарантувати власний захист.

Лідери України заявляють, що готові працювати з метою досягнення стандартів НАТО в оборонних структурах України, включаючи демократичний цивільний контроль, а також забезпечення цілковитої оперативної сумісності зі збройними силами Альянсу до 2020 року. Чому це важливо?

Після двох років конфлікту збройні сили на власному гіркому досвіді зрозуміли, що означає захищати національний суверенітет і територіальну цілісність. Завдяки підтримці українських волонтерів, без якої неможливо було б обійтися, українське військо захистило країну від агресії.

Маючи на меті підтримати стабільність у євроатлантичній зоні і надати сприяння євроатлантичній інтеграції України, держави – члени НАТО відрядили до Києва групу радників, які безпосередньо співпрацюють з широким колом українських установ. Наша мета – допомогти підвищити рівень стабільності в Україні і її здатність гарантувати власний захист.

Наші радники надають безпосередню допомогу з практичних питань, а також стратегічні рекомендації щодо впровадження широкомасштабних реформ, які сприяли б розбудові в Україні сучасних і ефективних збройних сил під належним демократичним контролем, які були б в змозі забезпечувати державний суверенітет і сприяти стабільності. Те, що необхідно зараз – це міцна політична воля і рішучість просувати реформи попри можливий сильний внутрішній опір.

Щоб досягти успіху в Україні, ми маємо бути щирими один з одним і відверто говорити про проблеми, з якими стикається Альянс у роботі з Україною. Опір реформам, а також корупція й інерція глибо укорінені у поточній системі.  Наявність прихованих корисливих інтересів і звична радянська ментальність продовжують гальмувати реальні зміни. Оборонна реформа – це показовий приклад, ось чому необхідне чітке лідерство як на найвищому політичному рівні, так і на рівні Міністерства оборони, щоб належним чином спрямовувати процес реформ, а збройні сили мають його підтримувати.

Досягнення стандартів НАТО – це не проста формальність. Тут скоріше йдеться про глибинні зміни у мисленні людей, у тому, як діють і взаємодіють між собою установи. Наші радники допомагають Україні відобразити ці зміни у Стратегічному оборонному бюлетені України, що є дороговказом на шляху оборонної реформи в Україні. 

Цивільний контроль над збройними силами і демократичний нагляд над структурами безпеки і оборони – це важливі, взаємопов’язані принципи, які поділяють усі держави – члени Альянсу. Україна повинна необоротно обійняти ці принципи у власній системі інституцій.

Поза межами оборонних структур НАТО також активізує підтримку України щодо її поточних зусиль із реформування МВС і його підрозділів, а також Служби безпеки України (СБУ).  Реформа структур безпеки і оборони потребує цілісного підходу, який охоплював би усі гілки влади.

У зв’язку з цим необхідно також підвищити роль парламенту і громадянського суспільства. У найдраматичніший період історії України волонтерський рух відіграв вирішальну роль у забезпеченні оборони держави. Сьогодні, коли збройні сили стають дедалі міцнішими завдяки реформам, настав час, щоб Верховна Рада і громадянське суспільство взяли їх під свій нагляд і контроль, щоб забезпечити ефективну трансформацію військового сектора і належне використання коштів платників податків. Ось чому сьогодні НАТО активізує свою підтримку Верховної Ради і громадянського суспільства.

Українське керівництво проголосило амбітний курс на досягнення євроатлантичних цінностей і стандартів. Сьогодні ці декларації мають бути підкріплені реальними діями. Зі свого боку, ми також маємо продемонструвати нашу підтримку на практиці. Країни – члени Альянсу і надалі підтримуватимуть Україну як у форматі НАТО, так і на двосторонньому рівні. І ми також намагатимемося вдосконалити координацію у межах організації, щоб досягти максимального результату за рахунок ресурсів, які були виділені для України.

Мир і безпека в Україні залежать від того, як діятиме Україна, від підтримки з боку міжнародної спільноти і, звісно, від кроків Росії. Росія продовжує активно підтримувати незаконний повстанський рух на сході України, забезпечуючи сепаратистів військовою технікою, здійснюючи їх підготовку і виділяючи фінансові ресурси із безпосереднім залученням російських військових формувань і командирів.  Її намагання представити ці збройні формування як «волонтерів» або «відпочивальників» і приховати реальні дані про кількість жертв є кумедними. А наслідки такої присутності ми бачимо наочно: понад десять тисяч осіб загинули і понад мільйон – внутрішньо переміщені, а ті, хто залишився, живуть у пекельних умовах. 

Понад усе Росія та її прибічники так і не забезпечили дотримання їхньої частини зобов’язань за Мінськими угодами щодо припинення вогню, виведення важкої техніки і іноземних військових формувань. Напівзаходи не пройдуть. Необхідно забезпечити цілковите дотримання Мінських угод. Водночас, паралельно із реалізацією політичних аспектів Мінських угод, необхідно зміцнювати безпеку. 

Аж доки Росія не виконає свої зобов’язання за Мінськими угодами, включаючи звільнення Надії Савченко й інших ув’язнених, санкції і тиск на Москву мають продовжуватися. На засіданні Ради НАТО – Росія, що відбудеться наступного тижня, НАТО знову підкреслить, що наполягає на забезпеченні цілковитого дотримання Мінських угод. 

Зрозуміло, дії Росії в Україні вплинули на безпеку усього Альянсу. Починаючи з 2014 року, ми стали свідками істотної активізації діяльності Росії на кордонах НАТО, коли російські кораблі, літаки і підводні човни впритул наближалися і інколи порушували наші кордони, коли проводилися масштабні неоголошені навчання і здійснювалися кібернетичні напади. Росія також веде пропагандистську кампанію, підігріваючи міжетнічну напруженість і фінансуючи популістські й екстремістські політичні партії в усій Європі, намагаючись розколоти Альянс. 

Проте НАТО не чекала, склавши руки. За два роки після Уельського саміту НАТО вжила заходів з метою гарантування найбільш істотного зміцнення колективної безпеки з часу завершення холодної війни, що передбачає підвищення готовності і спроможності Альянсу перекидати потужні контингенти сил, щоб дати відсіч будь-якому нападу. На Варшавському саміті у липні ми затвердимо подальші заходи, спрямовані на зміцнення функції стримування на тривалу перспективу, включаючи більш масштабну передову присутність збройних сил НАТО на східному фланзі Альянсу. 

У Варшаві держави – члени Альянсу не обмежаться лише внутрішніми справами. Вони також знову продемонструють свою незмінну готовність підтримувати державний суверенітет і незалежність України, сигналом чого стане проведення засідання Комісії Україна – НАТО на рівні глав держав і урядів. Ми чітко дамо зрозуміти, що і надалі відстоюватимемо право усіх європейських держав, зокрема Грузії, Молдови й інших незалежних держав, які утворилися внаслідок розпаду Радянського Союзу, вільно визначати власні механізми безпеки.

Якщо ми допустимо, щоб сильні диктували свою волю слабшим, то ми повернемося до політики противаги, типової для ХІХ і ХХ століть – періоду війн і нестабільності. Наше ж бачення Європи ХХІ століття цілком протилежне: ми прагнемо Європи єдиної, вільної і мирної, у якій могли б співіснувати і співпрацювати і Україна, і Росія заради спільної користі.

Безпека і незалежність України мають вирішальне значення для євроатлантичної безпеки, а Україна вже багато років є одним із найактивніших партнерів НАТО. Отже, напередодні Варшавського саміту давайте докладемо зусиль для того, щоб українські оборонні установи і демократичні інституції найліпше відповідали своїм завданням і стандартам НАТО. За останні 25 років Україна втратила чимало можливостей. Отже, будьмо рішучими, щоб не втратити наступну.