Щорічний звіт Генерального секретаря НАТО

2015 рік засвідчив, яким чином нестабільність у світі безпосередньо впливає на нашу внутрішню безпеку. Ми побачили це, коли сталися жахливі терористичні напади у наших містах, коли вибухнула криза біженців, а Росія продовжила дії проти України і нарощувала військову міць у Сирії і Східному Середземномор'ї. Усі три основоположних завдання НАТО – колективна оборона, врегулювання криз і безпека шляхом співпраці – усі вони мають вирішальне значення для підтримання миру і безпеки в Європі і по сусідству.

НАТО завжди ставила собі за мету захист свободи і безпеки. В міру того як ситуація у галузі безпеки зазнавала змін, змінювалася власне і НАТО для того, щоб бути в змозі і надалі ефективно виконувати завдання, для якого вона була створена, а саме: захищати громадян своїх країн. Ситуація у галузі безпеки в 2015 році характеризувалася низкою складних викликів і непередбачуваних загроз безпеці громадян на євроатлантичному просторі й в усьому світі.

Основним завданням НАТО є забезпечення оборони і захисту населення і території держав – членів Альянсу. У статті 5 засновницького Вашингтонського договору НАТО сформульовано завдання Альянсу із гарантування колективної оборони і визначено, що «напад на одного або кількох членів Альянсу вважатиметься нападом на них усіх».

Протягом 2015 року НАТО словом і справою доводила відданість трьом своїм основоположним завданням. У рамках процесу, що став найбільш істотним зміцненням колективної оборони Альянсу за останні десятиліття, НАТО продовжила запровадження Плану дій у галузі готовності (ПДГ), втілюючи у життя заходи із гарантування спокою своїх членів і здійснюючи адаптацію, яка має на меті зробити Альянс готовим до викликів майбутнього. Тривали операції НАТО в Афганістані і Косові, а також розбудова потенціалу, якого потребує організація, щоб бути в змозі ефективно сприяти запобіганню і врегулюванню криз і брати участь у постконфліктній стабілізації. До того ж НАТО тісно співпрацювала з партнерами в усьому світі з широкого кола питань, зокрема щодо розвитку оборонного потенціалу.

Програма заходів у галузі трансформації, яку було узгоджено під прапором «Сил НАТО 2020» на Чиказькому саміті у 2012 році, висвітлює, якими мають бути майбутні збройні сили Альянсу: злагоджене поєднання здатних до розгортань, оперативно сумісних і стійких збройних формувань, обладнаних, підготованих, навчених і здатних взаємодіяти як всередині Альянсу, так і з країнами-партнерами за будь-яких умов зовнішньої обстановки. Поглиблений процес планування оборони НАТО, ініціативи Розумної оборони і Взаємопов'язаних сил – ось основні механізми й інструменти, які застосовує НАТО для досягнення цієї мети. Заходи адаптації у рамках Плану дій у галузі готовності (ПДГ) сприятимуть подальшому формуванню саме таких збройних сил, яких потребує НАТО.

У 2015 році тривали місії і операції НАТО, які сприяли виконанню усіх трьох основоположних завдань Альянсу, а саме: колективної оборони, врегулювання криз і гарантування безпеки шляхом співробітництва. НАТО неодноразово втручалася у ситуацію з метою захисту міжнародного миру і безпеки. У 1995 році Альянс сприяв припиненню війни у Боснії і Герцеговині, згодом забезпечивши дотримання мирної угоди. У 1999 році НАТО втрутилася, щоб припинити масові вбивства і вигнання у Косові, і ще сьогодні війська НАТО продовжують нести службу в краї за мандатом Організації Об'єднаних Націй. Починаючи із 2003 року, присутність НАТО в Афганістані, санкціонована ООН, запобігла тому, щоб країна коли-небудь у майбутньому знову стала притулком для терористів. У 2011 році НАТО вжила заходів з метою примусу до виконання мандата ООН із захисту цивільного населення Лівії. Кораблі ВМС НАТО ведуть боротьбу з піратством уздовж узбережжя Сомалі і патрулюють води Середземномор'я, щоб протидіяти тероризму. Кілька разів НАТО також здійснила доставку гуманітарної допомоги, зокрема до Сполучених Штатів Америки після урагану «Катріна» і до Пакистану після руйнівного землетрусу у жовтні 2005 року.

За останні два десятиліття Альянс створив мережу структурованих партнерських відносин з державами на євроатлантичному просторі, на Середземномор'ї і в районі Перської затоки, розвинувши також індивідуальні відносини партнерства з окремими державами в усьому світі. Сьогодні НАТО будує діалог і практичну співпрацю із 41 країною-партнером і активно взаємодіє з іншими міжнародними гравцями і організаціями з широкого кола політичних і пов'язаних з безпекою питань.

НАТО почала відігравати роль у галузі контролю над озброєннями, роззброєння і запобігання розповсюдженню зброї масового знищення (ЗМЗ) ще на піку холодної війни. У 1967 році на основі Звіту Армеля про майбутні завдання Альянсу, держави-члени дійшли висновку, що слід прагнути як розбудови військового потенціалу, так і можливостей стримування агресії, розрядки, тобто переговорів з метою пошуку розв'язання поточних політичних суперечок, зокрема домовленостей у галузі роззброєння. Отже, держави – члени Альянсу долучилися до процесу, який згодом дав початок Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), а також переговорів щодо укладання Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ), переговорів про обмеження і згортання гонки ядерних озброєнь (зокрема двосторонніх Переговорів про обмеження стратегічних озброєнь (ОСО), Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО) і Договору про скорочення ракет середньої і меншої дальності (РСМД)).

НАТО і країни-партнери співпрацюють з метою сприяння підвищенню ролі жінок у справах миру і безпеки. Ці зусилля є частиною їхнього прагнення запровадити у життя Резолюцію РБ ООН 1325 й інші відповідні резолюції. У цих резолюціях визнається, що війна і конфлікти мають набагато більш руйнівні наслідки для жінок і дітей, а також висвітлюється той факт, що історично жінок було виключено з мирних процесів і зусиль у галузі стабілізації. Ці документи закликають гарантувати повноправну участь жінок у запобіганні конфліктам, встановленні миру і постконфліктній відбудові. До того ж вони закликають запобігати сексуальному насильству і підвищувати підзвітність, щоб випадки сексуального насильства під час конфліктів не замовчувалися і не залишалися непокараними. Сукупно ці резолюції становлять порядок денний тематики «Жінки, мир і безпека» (ЖМБ).

НАТО – це військово-політичний альянс 28 країн-членів. До структури організації входять різні підрозділи, які забезпечують її щоденне функціонування. Постійні зусилля, спрямовані на підвищення ефективності цих структур, є складовою інституційного аспекту довготермінової адаптації НАТО. Реформування структур НАТО має забезпечити краще управління, підвищення ефективності і більш високу результативність.