Виступ Генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга на Мюнхенській конференції з питань безпеки

Міністре фон дер Ляйен,
Посол Ішінгер,
Пані і панове!

Мені дуже приємно виступити на відкритті Мюнхенської конференції з питань безпеки. І я дуже радий, що поруч зі мною пані Урсула.

Вчора у Брюсселі у рамках засідання міністрів оборони держав – членів НАТО ми обговорили низку важливих питань. І я радий нагоді продовжити обговорення тут, у Мюнхені. Минулий рік був переломним для європейської безпеки, для світового порядку. Європейці стали свідками небезпечних дій Росії. Анексія. Агресія. Залякування. Конфлікт в Україні загострюється. Це має жахливі наслідки для цивільного населення. Витоки кризи є очевидними. Їх не можна жодним чином спростувати: Росія стоїть за підготовкою, оснащенням і підкріпленням сепаратистів. Росія продовжує дестабілізувати ситуацію в Україні, нехтуючи суверенітетом і територіальною цілісністю країни.

У Північній Африці і на Близькому Сході також панує неспокій. Держави розпадаються. Конфлікт наблизився до наших кордонів. Екстремізм живить брутальне насильство в регіоні, надихає терористів діяти на території наших країн.

Отже, я цілком погоджуюсь з Урсулою і Вольфгангом: сьогоднішня конференція відбувається на тлі драматичних подій. Проте чи означає це, що міжнародний порядок перебуває на межі краху? На мою думку, ні. Ні, якщо ті, хто стоїть на захистові світового порядку, готові, як завжди, до рішучих дій. Готові забезпечити дотримання міжнародних правил. Готові відстоювати бачення Європи як єдиного, вільного і мирного континенту. З моменту свого заснування НАТО завжди рішуче стояла на захисті світового порядку. Сьогодні цей порядок під загрозою. І ми маємо докласти усіх зусиль, щоб захистити його.

Сьогодні я хочу висвітлити три питання, які мають вирішальне значення у цьому аспекті: НАТО повинна залишатися сильною, потрібна стабільність у відносинах з нашими сусідами, слід виробити новий курс у відносинах з Росією.

Насамперед щодо НАТО. Колективна оборона завжди була першорядним завданням організації. Двадцять вісім держав НАТО захищають одна одну, діючи за принципом «один за всіх, і всі за одного». Але спосіб, у який ми гарантуємо нашу колективну безпеку, з часом зазнав змін. Ми і надалі маємо адаптуватися. З метою забезпечення колективної оборони у ХХІ столітті. Йдеться не про те, щоб вишикувати танки або вирити окопи уздовж наших кордонів. Холодна війна відійшла в історію і має залишитися у минулому. Ми потребуємо такої колективної оборони, за якої війська НАТО були б краще підготовані до розгортань. Краще здатні надавати підкріплення союзникам. Діяти швидше. Реагувати точніше. Бути мобільнішими. Стримувати будь-які загрози, звідки б вони не походили.

Йдеться також про «гібридну війну» і напади, націлені проти об’єктів нашої інфраструктури, проти економіки наших країн і проти наших відкритих суспільств. Це потребує рішучості. І ресурсів. Ми довели нашу рішучість. Ми докорінно переглянули оборонну позицію НАТО, щоб мати у потрібному місці, у потрібний час належні збройні сили. Цей крок знаменує найістотніше посилення нашої колективної оборони після завершення холодної війни. Під час вчорашнього засідання міністрів оборони було вирішено здійснити подальше зміцнення Сил реагування НАТО (СРН). Вони налічуватимуть до 30 тисяч військовослужбовців, причому їх центральним елементом стануть сили найвищого ступеня готовності: бригада сухопутних військ у складі майже п’яти тисяч військовослужбовців, яка матиме належну військово-повітряну і військово-морську підтримку, а також компонент Сил спеціального призначення і буде здатною до розгортання протягом лише 48 годин. Шість членів НАТО заявили про свою готовність виступити рамковими державами. Німеччина є однією з них, за що я щиро вдячний пані Урсулі. Інші держави – це Франція, Італія, Іспанія, Польща і Велика Британія. Отже, європейці перебирають на себе провідну роль. Німеччина є ключовою для євроатлантичної безпеки. Те, що робить Німеччина, має вагу. Ми також ухвалили рішення негайно запровадити перші штаби командування і управління на території шести східних союзників, а саме: у Болгарії, Естонії, Латвії, Литві, Польщі й Румунії. Завдяки цим штабам буде легше здійснювати швидке розгортання сил НАТО. Вони будуть корисними щодо планування заходів колективної оборони, сприятимуть координації бойової підготовки і навчань. І вони також стануть демонстрацією того, що будь-який агресор, який насмілиться напасти на будь-яку з держав нашого союзу, матиме справу з Альянсом загалом. Усі ці заходи є оборонними, співрозмірними із поточними загрозами і цілком відповідають нашим міжнародним зобов'язанням. Вони є відповіддю Альянсу на виклики, з якими ми стикаємося. Виклики, що походять як зі сходу, так і з півдня. Вони є свідченням нашої спільної рішучості. Проте вони також потребують ресурсного забезпечення. НАТО – це найпотужніший військовий альянс в історії. Але нам не слід сприймати безпеку як належне. Із 1990 року спостерігається стійка тенденція до скорочення витрат на оборону серед європейських держав-членів. А торік відбулося подальше скорочення майже на 3%. Отже, виходить, що виклики нашій безпеці зростають, а видатки на оборону скорочуються. Така ситуація є неприйнятною. Ми не можемо повсякчас прагнути зробити більше, водночас обмежуючи ресурси. Восени минулого року глави держав і урядів держав – членів Альянсу взяли на себе зобов'язання припинити скорочення оборонних видатків. Вони зобов'язалися поступово збільшувати оборонні бюджети в міру того, як економічне становище в наших країнах поліпшуватиметься. Ми також маємо витрачати раціональніше. Це не легко. І цього не можна досягти однієї миті. Але це не є неможливим завданням. Деякі з держав Альянсу вже здійснюють відповідні кроки. Проте ми усі повинні дотримуватися взятого на себе зобов'язання. Адже що менше ми інвестуємо у безпеку, то більш непевною вона стає. Навіть у кращі часи сподіватися уникнути небезпеки – не найліпша стратегія. А сьогодні не найкращі часи.

Другий критичний момент, на який я хотів би звернути увагу, стосується наших сусідів на сході і півдні. Ми повинні докласти зусиль, щоб вони стали сильнішими. Щоб вони були в змозі більш ефективно розв’язувати проблеми безпеки в регіоні. Щоб вони могли вільно вирішувати власне майбутнє. Оскільки що більш стабільними є наші сусіди, то у більшій безпеці ми самі. Ми чітко побачили це на прикладі наших східних сусідів. Україна, Грузія і Республіка Молдова провели демократичні вибори. Народи цих країн проголосували за Європу і те, що вона уособлює. Це їх вільний вибір. Вільний вибір, право на який закріплено у Гельсінському заключному акті, який усі ми домовилися поважати. Щодо України, нині першочергове завдання полягає у припиненні бойових дій. Україна є суверенною державою. Її народ має право жити в мирі і безпеці, як і усі ми. І ми повинні підтримати Україну на цьому шляху. У довгостроковій перспективі ми маємо допомогти нашим східним сусідам і надалі дотримуватися обраного шляху реформ і демократизації. Домогти їм у боротьбі з корупцією. У розбудові відкритої економіки. У створенні ефективних інститутів. Це позитивно для них, і це позитивно для нас. На півдні войовничий екстремізм становить загрозу, що дедалі зростає. Щоб протистояти цій загрозі, ми маємо зміцнити нашу внутрішню безпеку. Але ми також повинні бути готовими діяти, як і раніше, далеко від наших кордонів. Від Балкан до Афганістану НАТО керувала чисельними і неоднорідними коаліціями за найскладніших умов. Це унікальний досвід, і ми повинні не втратити його. Проте ми також вивчаємо нові можливості співробітництва з партнерами. Нині ми нарощуємо підтримку Йорданії, а Ірак звернувся до НАТО із проханням про допомогу щодо розвитку його обороноздатності. У такий спосіб ми можемо поширювати стабільність, уникаючи необхідності розгортання чисельних збройних формувань. Адже у більшості випадків найбільш ефективне рішення полягає у забезпеченні здатності країни гарантувати безпеку власними силами.

Нарешті, дозвольте мені перейти до питання Росії. НАТО не прагне конфронтації з Росією. Навпаки. Після завершення холодної війни ми невтомно працювали, намагаючись розвинути конструктивні відносини. Ми прагнули залучити, а не ізолювати Росію. На початку минулого року НАТО і Росія співпрацювали найактивніше, ніж будь-коли раніше в історії. Кораблі ВМС НАТО і Росії спільно протистояли піратству. Ми співпрацювали у боротьбі з тероризмом. І ми готувалися розпочати першу в історії спільну операцію зі знищення сирійської хімічної зброї. Співпраця йшла на користь НАТО. Але співпраця йшла також на користь Росії. І ми можемо відновити взаємовигідні відносини. Якщо Росія справді прагне співпраці. Втім, співпрацю має бути засновано виключно на довірі і повазі. Повазі до правил і угод. Повазі до встановлених кордонів. Росія ж спричинила самоізоляцію. Власними діями. Власними рішеннями. Росія є відповідальною за небезпечну ситуацію, в якій усі ми сьогодні опинилися. Ніхто не змушував Росію до приєднання Криму. І ніхто не змушує Росію сьогодні дестабілізувати ситуацію в Україні. Отже, ми закликаємо Росію змінити позицію. Поважати суверенітет своїх сусідів. Забезпечити дотримання взятих на себе раніше зобов'язань. Сприяти мирному врегулюванню кризи в Україні, ґрунтуючись на Мінських домовленостях. Ось чому зусилля канцлера Меркель і президента Олланда настільки важливі. І ось чому НАТО цілковито підтримує широкі зусилля із політичного врегулювання кризи. Це має бути зроблено негайно. І це вкрай важливо.

Між обороною і діалогом не існує жодної суперечності. Щоб відчувати себе впевнено у відносинах з Росією, НАТО має бути сильною. Конструктивні відносини між НАТО і Росією відповідають інтересам усієї євроатлантичної спільноти. І світового порядку загалом. Проте міжнародних правил слід дотримуватися, а не переписувати їх. Понад усе їх не слід порушувати. Ми не підемо на компроміс щодо цих принципів. У цьому ми єдині і діятимемо з твердістю. І ми і надалі працюватимемо, щоб одного дня Росія визнала, що конфронтація не має майбутнього. Наше майбутнє лише у повазі, довірі і співпраці.

Пані і панове!

Минулий рік був трагічним для нашої безпеки. Поточний рік теж розпочався не найкращим чином. Проте ми – творці історії. У наших силах запобігти розбрату, якщо тільки ми проявимо волю. Ми можемо зберегти світовий порядок, що так добре слугував нам донині. Якщо ми дотримуватимемося його правил. Якщо будемо опорою один для одного. Отже, усе в наших руках.

Дякую за увагу.