Партнерства: підхід до безпеки на основі співпраці

  • Last updated 08-Dec-2015 13:40

За останні два десятиліття Альянс створив мережу структурованих партнерських відносин з державами на євроатлантичному просторі, на Середземномор’ї і в районі Перської затоки, розвинувши також індивідуальні відносини партнерства з окремими державами в усьому світі. Сьогодні НАТО будує діалог і практичну співпрацю із 41 країною-партнером і активно взаємодіє з іншими міжнародними гравцями і організаціями з широкого кола політичних і пов’язаних з безпекою питань.

Стратегічна концепція НАТО визначає безпеку на основі співпраці як одне з трьох основоположних завдань Альянсу. У ній йдеться, що найліпший спосіб гарантувати безпеку на євроатлантичному просторі – це розвиток розгалуженої мережі партнерських відносин з країнами і організаціями в усьому світі. Такі партнерські відносини є конкретним і вагомим внеском, що допомагає НАТО успішно виконувати її першорядні завдання. Багато хто з офіційних партнерів НАТО, а також інших держав – нечленів  Альянсу забезпечують значний військовий потенціал і політичну підтримку місій і операцій під проводом Альянсу. На Лісабонському саміті НАТО було розпочато процес перегляду політики партнерства Альянсу. Це було зроблено з метою зробити діалог і співпрацю більш всеохоплюючими, гнучкими, значущими і стратегічно важливими. Внаслідок цього було ухвалено нову політику партнерства, яку затвердили міністри закордонних справ держав – членів Альянсу на засіданні у Берліні в квітні 2011 року.

Визнаючи вагому роль, яку відіграють партнери у протистоянні загрозам безпеки, на Уельському саміті 2014 року керівництво Альянсу висунуло дві ініціативи, спрямовані на поглиблення співпраці у галузі безпеки між НАТО і партнерами. Йдеться про Ініціативу партнерства у галузі оперативної сумісності, яка має на меті підтримати на поточному рівні і вдосконалити здатність партнерів діяти пліч-о-пліч зі збройними силами Альянсу.

Що ж до Ініціативи розбудови потенціалу в оборонній і пов’язаній з безпекою галузях, то вона ґрунтується на загальновідомому істотному досвіді НАТО із надання підтримки, консультативної і практичної допомоги, навчанні і наставництві у галузі розбудови потенціалу в країнах, які потребують такої допомоги з боку Альянсу. Ця Ініціатива покликана зміцнити відданість Альянсу державам-партнерам і сприяти завданню Альянсу із поширення стабільності без необхідності розгортати численні бойові контингенти у рамках внеску Альянсу у підтримання міжнародної безпеки, стабільності і запобігання конфліктам. 

Ця нова політика стосується не лише партнерства з державами – нечленами Альянсу, а також співпраці НАТО з іншими міжнародними гравцями і організаціями. З огляду на складність сучасних операцій з підтримання миру і стабілізації, а також розмаїття викликів у галузі безпеки у ХХІ столітті, сьогодні потрібен комплексний підхід із ефективним поєднанням політичних, цивільних і військових інструментів.

Докладніше

  • Мережа партнерства із країнами - нечленами НАТО

    Діалог і співпраця з партнерами можуть зробити істотний внесок у зміцнення міжнародної безпеки, сприяти захистові цінностей, на яких ґрунтується Альянс, у проведення операцій під проводом НАТО, а також у підготовку зацікавлених країн до вступу до НАТО.

    Як на регіональному, так і на двосторонньому рівні НАТО розвиває відносини, які ґрунтуються на спільних цінностях, принципі взаємності і обопільній повазі.

    На євроатлантичному просторі 28 держав – членів Альянсу розбудовують відносини із 22 країнами-партнерами під егідою Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) і програми «Партнерство заради миру» – широкомасштабної програми двостороннього співробітництва з окремими партнерами у євроатлантичній зоні. Серед цих країн особливі структури партнерства було розвинуто із Росією, Україною і Грузією.

    НАТО розбудовує партнерські зв’язки з сімома країнами на півдні Середземноморського регіону у рамках Ініціативи Середземноморського діалогу, а також з чотирма країнами Перської затоки під егідою Стамбульської ініціативи співпраці.

    НАТО також співпрацює з низкою країн, що не входять до жодної з цих структур партнерства. Ці країни позначаються як «партнери в усьому світі» і охоплюють Афганістан, Австралію, Ірак, Японію, Республіку Корея, Монголію, Нову Зеландію і Пакистан.

  • Стратегічні цілі партнерства

    Щодо розвитку відносин з партнерами у рамках нової політики партнерства НАТО ставить собі такі стратегічні завдання:

    • Зміцнення миру, безпеки і стабільності на євроатлантичну просторі і у світі загалом;
    • Сприяння регіональній безпеці і співробітництву;
    • Просування взаємовигідної співпраці з питань, що становлять спільний інтерес, зокрема щодо зусиль міжнародної спільноти протистояти викликам безпеці, що виникають;
    • Допомога зацікавленим країнам підготуватися до вступу до НАТО;
    • Просування демократичних цінностей і реформ;
    • Збільшення підтримки місій і операцій під проводом НАТО;
    • Підвищення обізнаності із ситуацією у галузі безпеки, зокрема шляхом розвитку потенціалу раннього виявлення з метою запобігання кризам;
    • Розбудова довіри і досягнення кращого взаєморозуміння, зокрема щодо ролі і діяльності НАТО, насамперед завдяки запровадженню активнішої громадської дипломатії.
  • Пріоритетні напрями діалогу, консультацій і співпраці

    У межах цих стратегічних цілей партнерства діалог, консультації і співробітництво, за доцільністю, буде зосереджено на таких аспектах:

    • Політичні консультації щодо ситуації у галузі безпеки, за доцільністю, зокрема, з регіональних питань, насамперед з метою запобігання кризам і сприяння їх врегулюванню;
    • Співпраця у рамках проведення місій і операцій під проводом НАТО;
    • Оперативна сумісність, необхідна для того, щоб партнери могли сприяти досягненню Альянсом його тактичних, оперативних і стратегічних цілей;
    • Оборонна реформа і розбудова спроможностей і потенціалу, освіта і підготовка;
    • Боротьба з тероризмом;
    • Боротьба з розповсюдженням зброї масового знищення і засобів її доставки до цілі;
    • Новітні виклики у галузі безпеки, зокрема, пов’язані із кібернетичним захистом, енергетичною безпекою і безпекою судноплавства, включаючи боротьбу з піратством;
    • Планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру.
  • Towards more flexibility: evolutions in NATO’s partnerships

    NATO’s partnerships began in 1990, when, at the London Summit, NATO pledged to “extend… the hand of friendship” to its former adversaries in the Cold War. This soon led to the creation of cooperation structures, such as the North Atlantic Cooperation Council in 1991. In January 1994, the Partnership for Peace was launched, NATO’s first formal partnership programme, focused on NATO’s neighbours in Europe and the former Soviet Union. The same year, Allies launched the Mediterranean Dialogue for its Mediterranean neighbours. In 2004, Allies launched the Istanbul Cooperation Initiative for Gulf countries, and over the years, through cooperation in NATO missions and operations, NATO developed and built relations with partners further across the globe.

    Reflecting the significant evolutions in NATO’s partnerships policy, in line with the new Strategic Concept adopted in 2010, a focused effort to reform NATO’s partnerships policy was launched at the 2010 Lisbon Summit to make dialogue and cooperation more inclusive, flexible, meaningful and strategically oriented. This resulted in a new partnership policy, which was endorsed by NATO foreign ministers at their meeting in Berlin in April 2011.

    The new policy aimed to reinforce existing partnerships by strengthening consultation mechanisms and by facilitating more substance-driven cooperation. In addition, the new policy outlined a “toolbox” of mechanisms and activities for cooperation with partners.

    In line with the Strategic Concept, NATO is offering its partners “more political engagement with the Alliance, and a substantial role in shaping strategy and decisions on NATO-led operations to which they contribute”.  The Political-Military Framework, which governs the way NATO involves partners in political consultation and the decision-making process for operations and missions to which they contribute, was updated, giving contributing partners decision-shaping authority but not the same decision-making authority as member countries.

    The Berlin policy also took steps to broaden and streamline tools across all regional frameworks. A baseline tool for bilateral cooperation was introduced – the Individual Partnership and Cooperation Programme (IPCP) – while access to the Individual Partnership Action Plan (IPAP) and the Planning and Review Process (PARP) was widened beyond the PfP countries. All partners were given access to a single Partnership Cooperation Menu (PCM), comprising more than a thousand activities which could be chosen to advance the objectives for cooperation. Many other tools were made available to other partners, according to the specific areas of cooperation they wish to develop with the Alliance.

    The Berlin policy decisions opened up the possibility for new forms of political dialogue with partners, including through more flexible “28+n” formats (thematic or event-driven), and are used, on a case-by-case basis, to enhance consultation on security issues of common concern and cooperation in priority policy areas, such as counter-piracy, counter-narcotics in Afghanistan, and cyber defence. The 2011 policy also opened up the possibility of developing deeper relations with partners across the globe as well as key global actors and other new interlocutors across the globe which share the Allies’ interest in peaceful international relations but have no individual programme of cooperation with NATO.

    At the Wales Summit in September 2014, NATO leaders endorsed two important initiatives to reinforce the Alliance’s commitment to the core task of cooperative security: the Partnership Interoperability Initiative and the Defence and Related Security Capacity Building Initiative. The first initiative was designed to reinforce NATO’s ability to provide security with partners in future, through interoperability; while the second was more focused on helping partners provide for their own security, by strengthening their defence and related security capacity.

    The Partnership Interoperability Initiative provides measures designed to ensure that the deep connections built between NATO and partner forces over years of operations will be maintained and deepened so that partners can contribute to future NATO-led operations and, where applicable, to the NATO Response Force. The Partnership Interoperability Initiative has introduced a number of innovations, including the possibility of granting specific partners enhanced opportunities for deeper cooperation. Five partners (Australia, Finland, Georgia, Jordan and Sweden) currently have access to this enhanced cooperation, which includes easing the process for these nations to participate in exercises and enabling regular consultation on security matters.

    Another innovation concerns the establishment of the Interoperability Platform, a standing forum for meetings with 25 partners that have contributed to NATO operations or have taken concrete steps to deepen their interoperability with NATO. In this format, Allies and partners discuss projects and issues that affect interoperability, such as education, training, exercises, evaluation, capability development, command and control systems, and logistics.

    The Defence and Related Security Capacity Building Initiative builds on NATO’s extensive track record and expertise in supporting, advising, assisting, training and mentoring countries requiring capacity building support of the Alliance.  It aims to reinforce NATO’s commitment to partner nations and help the Alliance to project stability without deploying large combat forces, as part of the Alliance’s overall contribution to international security, stability and conflict prevention. The programme is demand-driven, and Allies have agreed to offer DCB packages to Georgia, Iraq, Jordan and the Republic of Moldova, following their requests.