Стамбульській ініціативі співпраці 15 років

Внаслідок терористичних атак у Сполучених Штатах у вересні 2001 року вперше в історії НАТО члени Альянсу одностайно погодились застосувати статтю 5 Північноатлантичного договору, згідно з якою напад на одного члена Альянсу є нападом на усіх членів Альянсу. Альянс відправив сім літаків радіолокаційного спостереження НАТО АВАКС на допомогу з патрулювання неба над Сполученими Штатами і розпочали морську операцію з безпеки в Середземному морі. Водночас ряд країн виступили проти Аль-Каїди, розпочавши в Афганістані операцію «Ендюрінг фрідом» ("Невпинна свобода") на додаток до Міжнародних сил сприяння безпеці під проводом Альянсу, а пізніше місії «Резолют сепорт» ("Рішуча підтримка").

Це також означало зміну відносин між НАТО і країнами Перської затоки. Країни-члени Ради співробітництва у Перській затоці (GCC) були активно залучені до цих зусиль. Бахрейн відправив до Афганістану членів своїх Спеціальних сил безпеки. Кувейт надав бази і дозволи на польоти для усіх сил, залучених до операції. Катар запропонував членам Альянсу в користування свою авіабазу Аль-Удейд. Об’єднані Арабські Емірати надали спеціальні війська і авіабазу Аль-Мінхад як вузла забезпечення. Конкретна, швидка і істотна підтримка з боку цих країн допомогла спільними зусиллями зміцнити стабільність.

Зустріч НАТО на вищому рівні в Стамбулі в червні 2004 року знаменувала нову добу взаємодії з Близьким Сходом. Члени Альянсу давно зрозуміли важливість роботи з країнами Аравійського півострова і те, що наша безпека нерозривно пов’язана. На Стамбульському саміті лідери країн Альянсу офіційно запросили Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівську Аравію і Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) до оформлення партнерства з НАТО в рамках Стамбульської ініціативи співпраці. «НАТО пропонує цю ініціативу заінтересованим країнам регіону, починаючи з країн - учасниць Ради співробітництва країн Перської затоки, задля розвитку взаємовигідних двосторонніх відносин і посилення таким чином безпеки і стабільності», - зазначили в своєму комюніке лідери Альянсу. Вони наголосили, що паралельно з десятирічним Середземноморським діалогом (структурою партнерства НАТО з сімома країнами, розташованими в Середземномор’ї і навколо південної частини цього регіону), СІС «буде розвиватись в дусі спільної належності країнам-учасницям. Постійні консультації і активна взаємодія будуть важливими для їхнього успіху». З того дня відносини між НАТО і цими країнами вже не просто практичні, а стратегічні. Вони вже стосуються не лише оперативного співробітництва, а й поглиблення політичного діалогу і заходів громадської дипломатії, спрямованих на посилення взаємного розуміння. Офіційного членства набули чотири з шести країн-учасниць Ради співробітництва країн Перської затоки – Кувейт у 2004 році, а Бахрейн, Катар і ОАЕ у 2005 році. Оман і Саудівська Аравія утримались від приєднання, зберігаючи свій статус запрошених країн і співпрацюючи з НАТО в разі потреби.
Ці домовленості в рамках партнерства надають кожній країні-учасниці СІС доступ до меню партнерського співробітництва НАТО – широкого кола освітніх, тренувальних і консультаційних можливостей, запропонованих НАТО своїй мережі країн-партнерів. Країни-учасниці СІС з того часу відкрили у Брюсселі свої дипломатичні місії при НАТО і акредитували своїх військових представників у Командуванні ОЗС НАТО з питань операцій (також відомому як штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі, або SHAPE) в Монсі, Бельгія. СІС активно здійснює свою міжнародну діяльність і запрошує послів країн НАТО на конференції в Бахрейні, Кувейті, Катарі і ОАЕ. Багатосторонній підхід проявився, коли посли усіх країн-членів НАТО і країн-учасниць СІС зібрались для обговорення питань спільної зацікавленості.

Навіть ще до того, як Генеральний секретар Єнс Столтенберг зміг назвати це «новою домівкою НАТО в Перській затоці», члени Альянсу зрозуміли, що пропозиція Кувейту розмістити у себе «Регіональний центр НАТО-СІС» має величезний потенціал. На саміті НАТО у Чикаго в травні 2012 року лідери країн Альянсу благословили створення цієї установи «задля посилення політичного діалогу і практичної співпраці з СІС» і «для допомоги нам краще розібратись у спільних викликах безпеці та обговорити спільні підходи до їх розв’язання».
П’ять років по тому НАТО і Кувейт підписали угоду, яка дозволила Центру офіційно відкрити свої двері. Невелика, але віддана справі міжнародна команда налаштувалась на досягнення своєї місії: поглиблення співпраці через курси і заходи, відкриті для НАТО, GCC та їх членів. Це втілило у життя те, що лідери країн Альянсу передбачали в Чикаго в 2012 році – «заохочувати наших партнерів з СІС активно використовувати можливості, які пропонує їм партнерство з НАТО», і «залишатись відкритими для прийняття нових членів до СІС».

Центр зосереджує свою увагу на сферах стратегічного інтересу, де в обох напрямах можна обмінюватись змістовними знаннями, такими як енергетична безпека, кіберзахист, безпека на морі, хімічний, біологічний, радіологічний і ядерний захист і врегулювання криз. Вперше СІС і НАТО отримали в своє розпорядження постійний регіональний вузол для практичного і багатостороннього співробітництва. З часу відкриття у 2017 році Регіональний центр НАТО-СІС прийняв у своїх стінах понад одну тисячу офіційних осіб, експертів і практиків з країн - членів НАТО і GCC для обміну досвідом і розбудови більш тісних відносин дружби і взаєморозуміння.

Члени альянсу НАТО і партнери з СІС відзначили 15-ту річницю СІС засіданням Північноатлантичної ради (головного органу прийняття політичних рішень у НАТО) у Регіональному центрі НАТО-СІС в Кувейті 15 і 16 грудня 2019 року. Для святкування є багато підстав. Регулярна взаємодія між НАТО і партнерами з Перської затоки заклала міцні засади на майбутнє. Країни-учасниці СІС вже мають інструменти, які їм потрібні для отримання усіх переваг від освітніх і тренувальних можливостей, які може запропонувати НАТО. Вони прийняли індивідуальні програми партнерства і співробітництва і підписали угоди про обмін інформацією і транскордонний транзит. Партнери також отримали доступ до стандартів і програм НАТО, які слугують цеглинами для розбудови місцевих знань, досвіду і спроможності. Партнерство є обопільним і взаємовигідним. Кувейт надіслав військового офіцера, який став постійним членом викладацького складу Оборонного коледжу НАТО. Партнерський статус Катару і ОАЕ сприяв участі їхніх військовослужбовців і військових літаків в очолюваній НАТО операції «Юніфайд протектор» в Лівії в 2011 році. НАТО і країни-учасниці СІС працюють на морі разом в складі Об’єднаних морських сил задля протидії піратству і захисту безпеки на морі в Перській затоці. Найважливіше те, що відносини зміцнює атмосфера взаємної довіри, яка створює сприятливі умови для поглиблення співробітництва в таких сферах, як операції, зусилля з протидії розповсюдженню ЗМЗ та інституційний розвиток і реформування сектора оборони і безпеки.

НАТО і країни Перської затоки працювали і служили разом в моменти, коли стратегічне середовище сприяло адаптації і співробітництву, наприклад, у зв’язку з вторгненням Іраку в Кувейт в 1990 році. Після 2001 року від тероризму в його багатьох формах, який вражає серця наших суспільств, продовжують потерпати міста і громади в Перській затоці і в НАТО. Жертви цих жахливих атак – частина нашого спільного людства. Як влучно сказав його Високість Шейх Сабах Аль-Сабах, Емір Кувейту, про жертв жахливого терористичного нападу ІДІЛ/Даеш на шиїтську мечеть 26 червня 2015 року, «вони мої діти».
Усі країни - члени GCC і члени альянсу НАТО. а також і сама НАТО, входять у Глобальну коаліцію з боротьби з Даеш. Виступаючи в Кувейті на заході, присвяченому 15-й річниці СІС, Генеральний секретар НАТО підкреслив, що «попри значні досягнення Коаліції, Даеш залишається загрозою. Здійснює терористичні атаки в цьому регіоні і в усьому світі».
Зараз, як ніколи раніше, НАТО та інші багатосторонні організації і структури несуть зобов’язання поглиблювати зв’язки і співпрацювати над запобіганням нестабільності і насильства. В цьому члени Альянсу і їх партнери з СІС мають тверде переконання – вони розуміють необхідність взаємодіяти, бути інноваційними і працювати разом якомога ближче заради збереження тканини наших суспільств. «Наш світ стає дедалі менш передбачуваним. Найкращий спосіб протистояти цій непевності – бути готовими. Тому ми повинні продовжувати зміцнювати зв’язки між нашими збройними силами. І їх здатність працювати разом. Проте поряд з військовою співпрацею ми повинні і надалі поглиблювати наші політичні консультації», – зазначив Генеральний секретар Столтенберг.