Відносини НATO-Росія: Міфи та Реальність

  • Last updated 29-Oct-2021 15:01

Відколи почалися агресивні дії Росії щодо України, російські посадовці висунули НАТО низку звинувачень у загрозах і недружніх діях. На цій веб-сторінці викладено факти.

МІФИ

 

НАТО як «загроза»

Твердження: Присутність НАТО у Балтійському регіоні становить небезпеку

Насправді: У відповідь на зміни в середовищі безпеки НАТО вжила оборонних і пропорційних заходів. Внаслідок застосування Росією військової сили проти сусідів, держави - члени Альянсу звернулися до НАТО із проханням розширити присутність у Балтійському регіоні.

У 2016 році НАТО розгорнула чотири багатонаціональних бойових групи, відомі як «посилена передова присутність», на території Естонії, Латвії, Литви і Польщі. У 2017 році ці бойові групи досягли цілковитої боєготовності. Понад 4500 військовослужбовців з Європи та Північної Америки служать пліч-о-пліч з національними збройними силами в країнах базування.

Присутність НАТО в регіоні було запроваджено на прохання країн базування, а особовий склад збройних сил НАТО дотримується високих стандартів поведінки, як на службі, так і у вільний час.

Згідно з зобов'язанням країн - членів НАТО гарантувати прозорість, російські інспектори з питань контролю над озброєннями відвідують Естонію, Латвію та Литву. Наприклад, нещодавно в Естонії російські фахівці провели інспекцію за Віденським документом. Вони спостерігали за фрагментами навчань «Весняна буря» у травні та червні 2021 року.

Вгору

Твердження: Протиракетна оборона НАТО загрожує безпеці Росії

Насправді: Система протиракетної оборони НАТО не спрямована проти Росії і не може ослабити її спроможності у галузі стратегічного стримування. Вона покликана забезпечувати захист європейських членів Альянсу від загрози балістичних ракет з-поза меж євроатлантичного простору.

Система Іджис ешор (Aegis Ashore), розміщена в Румунії, є виключно оборонною. Ракети-перехоплювачі у її складі не мають боєголовки, отже не можуть застосовуватись з наступальною метою. Такі ракети не в змозі вражати цілі на поверхні землі, а лише у повітрі. До того ж система не оснащена програмним забезпеченням, технікою та інфраструктурою для запуска наступальних ракет.

Росії, єдиній серед країн-партнерів НАТО, було запропоновано співпрацю у галузі протиракетної оборони. На жаль, у 2013 році Росія відмовилася співпрацювати та відхилила можливість діалогу з цієї тематики. Її заяви з погрозами націлити ракети на об’єкти НАТО у зв'язку з системою захисту від балістичних ракет Альянсу є неприйнятними та мають зворотній ефект.  

Вгору

Твердження: НАТО є агресивною організацією і загрозою для Росії

Насправді: НАТО – це оборонний союз. Наша мета – гарантувати захист держав-членів Альянсу. Навчання та операції наших збройних сил не спрямовано проти Росії чи будь-якої іншої країни.

На Брюссельському саміті Альянсу усі держави - члени знову підтвердили, що «НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози Росії».

Протягом останніх 30 років, послідовно, прозоро і відкрито НАТО пропонувала Росії співпрацю. Ми створили підвалини для розвитку хороших відносин і співпрацювали з широкого кола питань, від протидії обігу наркотиків та боротьби з тероризмом до рятування екіпажів підводних човнів і планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру.

Втім, у березні 2014 року, у відповідь на агресію Росії проти України, НАТО призупинила усіляке практичне співробітництво з Росією. Ми не прагнемо конфронтації, але не можемо ігнорувати те, що Росія порушує міжнародне право та підриває нашу безпеку і стабільність.

Безпосередньою відповіддю на застосування Росією військової сили проти сусідів стало розгортання у 2016 році чотирьох багатонаціональних бойових груп у країнах Балтії та Польщі. Ці підрозділи діють за принципом ротації і є оборонними та пропорційними. Перш, ніж Росія здійснила незаконну анексію Криму, Альянс не планував розміщувати додаткові війська на східному фланзі. Наша мета – запобігти конфлікту, захистити членів Альянсу та зберегти мир.

Ми готові до значущого діалогу з Росією. Ось чому у лютому 2020 року ми запропонували провести засідання Ради НАТО – Росія, і ця пропозиція залишається чинною. Рішення – за Росією.

Вгору

Твердження: Розширення НАТО загрожує Росії

Насправді: НАТО – це оборонний союз. Наша мета – гарантувати захист держав - членів Альянсу. Кожна країна, що вступає до НАТО, бере на себе зобов'язання реалізовувати принципи та політику Альянсу, включаючи таке зобов’язання: «НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози Росії», як було підтверджено на цьогорічному Брюссельському саміті.

Процес розширення НАТО не спрямовано проти Росії. Кожна суверенна держава має право обирати механізми гарантування власної безпеки. Це – засадничий принцип європейської безпеки – принцип, під яким Росія підписалася і який зобов’язалася поважати. Після завершення холодної війни, Росія долучилася до розбудови європейської архітектури безпеки для всіх, зокрема, шляхом підписання Паризької хартії, створення ОБСЄ, заснування Ради євроатлантичного партнерства та укладання Основоположного акту НАТО – Росія.

Вгору

Обіцянки та зобов'язання

Твердження: Політика ядерного обміну та навчання ядерних сил НАТО є порушенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї

Насправді: Система ядерної зброї НАТО завжди відповідала положенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). ДНЯЗ – це наріжний камінь міжнародного режиму запобігання поширенню ядерної зброї і відіграє чільну роль у гарантуванні миру і безпеки в усьому світі.

Протягом десятиліть, на території окремих європейських союзників розміщено ядерну зброю Сполучених Штатів Америки як складову сил і засобів стримування і оборони НАТО. Сполучені Штати Америки повсякчас забезпечують належну охорону даної зброї та контроль над нею. До того ж система ядерного стримування НАТО з'явилася раніше, ніж ДНЯЗ. Питання, пов'язані з нею, докладно обговорювалися у рамках переговорів, що передували підписанню Договору.

Росія ж використовує ядерну зброю як засіб залякування. Вона вдається до безвідповідальної ядерної риторики та активізувала проведення ядерних навчань. Росія також нарощує свій ядерний потенціал, розробляючи новітні та загрозливі зразки зброї. Така поведінка і висловлювання Росії не сприяють підвищенню рівня прозорості і передбачуваності, особливо у світлі змін у сучасному середовищі безпеки.

Вгору

Твердження: Посилена передова присутність НАТО суперечить Основоположному акту НАТО – Росія

Насправді: НАТО цілковито дотримується Основоположного акту НАТО – Росія. У відповідь на незаконну та нелегітимну анексію Криму Росією та нарощування військової присутності на кордонах Альянсу, НАТО розмістила чотири багатонаціональних бойових групи загальною чисельність близько 4500 військовослужбовців у Латвії, Литві, Естонії та Польщі.

Ці підрозділи діють за принципом ротації, є оборонними, а їхня чисельність набагато нижча за той рівень, що може обґрунтовано вважатися «значними бойовими силами». На східному фланзі Альянсу не було і немає постійного розміщення значних бойових сил, а загальна кількість військ в державах-членах НАТО навпаки істотно скоротилася після закінчення холодної війни.

Підписавши Основоположний акт НАТО – Росія, Росія зобов'язалася не загрожувати і не застосовувати силу проти держав-членів Альянсу та будь-яких інших держав. Вона порушила це зобов'язання, здійснивши незаконну та нелегітимну анексію Криму як частини території суверенної держави. Росія також продовжує надавати підтримку бойовикам на сході України.

Вгору

Твердження: НАТО обіцяла Росії, що після холодної війни не розширюватиметься

Насправді: Держави - члени Альянсу ухвалюють рішення на основі консенсусу, і ці рішення фіксуються у протоколах. Жодного такого протоколу не існує. Особисті запевнення з боку окремих лідерів не можуть замінити консенсус на рівні Альянсу і не є офіційною згодою з боку НАТО.

Політика відкритих дверей НАТО ґрунтується на Статті 10 основоположного документа НАТО – Північноатлантичного договору від 1949 року. У Договорі йдеться, що членом НАТО може стати будь-яка «європейська держава, яка в змозі просувати принципи цього Договору і робити внесок у гарантування безпеки на північноатлантичному просторі». Зазначається також, що будь-яке рішення стосовно розширення НАТО має ухвалюватися за принципом «одностайної згоди». НАТО жодного разу не відкликала Статтю 10, і не було запроваджено жодних обмежень щодо майбутнього розширення. Протягом останніх 72 років 30 країн вільно і у відповідності до внутрішніх демократичних процедур вирішили стати членами НАТО. Це – їхній суверенний вибір.

До того ж за часів, коли, за твердженнями, було зроблено таку обіцянку, досі існувала Організація Варшавського договору. Рішення про її розпуск було ухвалено лише у 1991 році. У 1989 році про можливий вступ її членів до НАТО навіть не йшлося. Це особисто підтвердив Михайло Горбачов в інтерв'ю «Russia Beyond the Headlines»:

«Питання розширення НАТО взагалі не порушувалося, тоді воно навіть не обговорювалося. Я заявляю про це цілком відповідально. Жодна країна Східної Європи не порушувала питання про вступ до НАТО навіть після того, як у 1991 році Варшавський договір припинив своє існування. Із західними лідерами також не йшлося про це».

Стенограми Білого Дому, з яких знято гриф таємності, також свідчать про те, що у 1997 році Білл Клінтон неодноразово відхиляв пропозицію Бориса Єльцина укласти «джентльменську угоду», за якою жодна з колишніх радянських республік не повинна була стати членом НАТО: «Я не можу обіцяти від імені НАТО, я сам не зможу заборонити розширення НАТО у разі бажання будь-якої країни вступити до Альянсу, тим паче дозволити це Вам чи комусь іншому…НАТО діє на основі консенсусу».

Вгору

Співпраця НАТО з Росією

Твердження: Призупинення практичної співпраці з Росією з боку НАТО підриває безпеку

Насправді: у 2014 році Альянс призупинив усіляку практичну співпрацю з Росією через її агресивні дії проти України. Така співпраця охоплювала проекти щодо Афганістану, боротьби з тероризмом та наукового співробітництва. Свого часу ці проекти принесли практичну користь, але їхнє призупинення не зашкодило безпеці Альянсу і не підірвало нашу спроможність протистояти загрозам на кшталт тероризму.

Ми чітко заявили про те, що й надалі прагнемо конструктивних відносин з Росією. Але поліпшення відносин Альянсу з Росією залежатиме від чітких і конструктивних змін в діях Росії – змін, що доводили б відповідність поведінки Росії нормам міжнародного права та її міжнародним зобов'язанням.

Вгору

Розширення НАТО

Твердження: Росія має право вимагати гарантій того, що Україна та Грузія не стануть членами НАТО

Насправді: Кожна суверенна держава має право обирати механізми гарантування власної безпеки. Це – засадничий принцип європейської безпеки – принцип, під яким Росія підписалася (Дивіться тут: Гельсінський заключний акт).

Підписавши Основоположний акт НАТО – Росія, Росія також зобов’язалася «поважати суверенітет, незалежність та територіальну цілісність усіх держав та їхнє невіддільне право обирати механізми гарантування власної безпеки».

Україна та Грузія мають право обирати, членами яких організацій бути, а Росія, за її власною згодою, як вона неодноразово проголошувала, не має права нав’язувати цей вибір. Ми відкидаємо власне ідею сфер впливу у Європі – вони залишилися в минулому, як і належить

Вгору

Твердження: НАТО має військові бази в усьому світі

Насправді: Військова інфраструктура НАТО поза межами країн Альянсу обмежується територіями, де Альянс проводить операції.
Отже, НАТО має військові об'єкти, наприклад, у Косові, де триває миротворча місія сил КФОР під проводом Альянсу.

НАТО також має цивільні офіси зв'язку в країнах-партнерах, таких як Грузія, Молдова, Україна та Росія – вони жодним чином не можуть вважатися «військовими базами».

Окремі країни Альянсу мають військові бази за кордоном. На відміну від російських баз на території Молдови, України та Грузії, такі об’єкти існують на основі двосторонніх домовленостей та за згоди держави-господарки.

Вгору

Альянс та його ставлення до Росії

Твердження: НАТО нагнітає "істерію" у зв'язку з військовими навчаннями Росії

Насправді: Кожна країна має право проводити військові навчання, але важливо, щоб вони проходили прозоро і відповідно до міжнародних зобов'язань.

З метою сприяння прозорості, країни-члени ОБСЄ, включаючи Росію, зобов'язалися дотримуватись правил, викладених у Віденському документі. Якщо кількість особового складу, залученого до навчань, перевищує 9000 осіб, необхідно повідомляти про їх проведення, а якщо кількість учасників перевищує 13 000 мають запрошуватися спостерігачі від держав ОБСЄ.

Занепокоєння НАТО щодо військових навчань Росії є безпосереднім наслідком браку прозорості з боку самої Росії. Відколи скінчилася холодна війна, Росія жодного разу не надала доступ до своїх навчань для спостереження, як цього вимагає Віденський документ. Росія також вдавалась до масштабних раптових навчань, зокрема із залученням десятків тисяч військових, з метою залякування своїх сусідів. Така практика викликає посилення напруженості та підриває довіру. Вторгнення Росії в Грузію у 2008 році та незаконна анексія Криму в 2014 році також відбувалися під прикриттям раптових військових навчань.

Вгору

Твердження: НАТО є геополітичним проектом США

Насправді: НАТО заснували у 1949 році дванадцять країн: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія та Сполучені Штати Америки. Відтоді кількість держав-членів організації зросла до 30, причому кожного разу на основі самостійного і вільного рішення кожної з держав вступити до НАТО.

У рамках НАТО всі рішення ухвалюються консенсусом, тобто рішення може набути чинності лише за згоди усіх без винятку держав-членів.

Так само рішення кожної окремої держави щодо участі в операціях під проводом НАТО ухвалюється індивідуально і відповідно до національного законодавства. Жодна країна Альянсу не має права вирішувати питання про застосування збройних сил будь-якої іншої держави НАТО.

Вгору

Твердження: НАТО прагнула ізоляції і маргіналізації Росії

Насправді: Протягом понад трьох десятиліть НАТО наполегливо намагалася розбудувати відносини співробітництва з Росією.

Ще на Лондонському саміті Альянсу у липні 1990 року НАТО простягнула руку дружби Росії, запропонувавши діалог натомість конфронтації. Згодом, Альянс сприяв розвитку діалогу і співпраці, започаткувавши програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ) і створивши Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП), участь у яких відкрито усім без винятку державам Європи, включаючи Росію. 

У 1997 році НАТО і Росія підписали Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю і безпеку, згідно з яким було започатковано Постійну спільну раду НАТО – Росія. У 2002 році її статус було підвищено і створено натомість Раду НАТО – Росія (РНР). (Текст Основоположного акту див. тут). 

Ми створили підвалини для розвитку хороших відносин з Росією. Ми співпрацювали з широкого кола питань, від протидії обігу наркотиків та боротьби з тероризмом до рятування екіпажів підводних човнів і планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру.

Втім, у березні 2014 року, у відповідь на агресію Росії проти України, НАТО призупинила усіляке практичне співробітництво з нею. Попри це, канали спілкування з Росією залишалися відкритими. Рада НАТО – Росія і досі є вагомим форумом для ведення діалогу. У лютому 2020 року ми запропонували провести засідання Ради НАТО – Росія, і ця пропозиція залишається чинною. Рішення – за Росією.

Вгору

Твердження: Альянс мав саморозпуститися ще наприкінці холодної війни

: На Лондонському саміті 1990 року очільники держав та урядів країн-членів Альянсу узгодили, що: «Ми маємо залишатися разом, щоб мир, який ми мали протягом останніх чотирьох десятиліть, тривав і далі». Це був їхній суверенний вибір, який цілком відповідає праву на колективну оборону згідно зі Статутом  ООН.

Відтоді ще 16 країн зробили вибір на користь членства в НАТО. Альянс розпочав нові місії та адаптувався до нових викликів – завжди неухильно дотримуючись основоположних принципів безпеки, колективної оборони та ухвалення рішень шляхом консенсусу.

На Брюссельському саміту у червні 2021 року держави - члени Альянсу вирішили активізувати спільні зусилля з метою подальшої модернізації та адаптації Альянсу, аби прокласти шлях на прийдешнє та більш віддалене майбутнє. Нова Стратегічна концепція НАТО стане дороговказом на шляху такої адаптації. За часів загострення глобального суперництва, Європа та Північна Америка зберігають єдність у рамках НАТО. Виклики безпеці, з якими нині стикаються держави-члени Альянсу, завеликі для того, аби будь-яка держава чи континент могли подолати їх самотужки. Разом в НАТО, ми захищатимемо понад мільярд наших громадян.

Вгору

Операції НАТО

Твердження: Операція НАТО в Афганістані зазнала поразки

Насправді: НАТО нині здійснює відвертий та неупереджений аналіз своєї ролі в Афганістані, намагаючись зрозуміти, що було зроблено вірно і що ні. Міжнародна спільнота загалом має відповісти на чимало непростих запитань.

НАТО керувала військовими операціями в Афганістані протягом багатьох років, але тут йдеться не лише про військову складову. Багато інших гравців, зокрема, національні уряди, Європейський союз та Організація Об’єднаних Націй, здійснили істотні інвестиції, щоб дати Афганістану краще майбутнє. Перед усіма нами – непрості запитання.

Водночас, слід відзначити, що разом ми досягли суттєвих поліпшень. Завдяки місії НАТО Афганістан більше не є безпечним прихистком для міжнародних терористів. З 2001 року з території Афганістану не було здійснено жодного терористичного нападу проти наших держав.

Завдяки військовій присутності Альянсу міжнародна спільнота також спромоглася створити передумови для вагомого соціально-економічного прогресу в країні. Певною мірою, ці здобутки є незворотними. Про це свідчить роль, яку сьогодні відіграють молодше покоління, жінки та вільні ЗМІ. І хоча ми вивели війська з Афганістану, міжнародна спільнота і досі має важелі впливу на Талібан, зокрема, фінансові, економічні та дипломатичні. Ми і надалі вимагатимемо від Талібану відповідальності з таких аспектів, як боротьба з тероризмом, гарантування вільного пересування та повага до прав людини.

Вгору

Твердження: Операція НАТО у повітряному просторі Лівії була нелегітимною

Насправді: Операція під проводом НАТО розпочалася за мандатом, наданим на основі двох Резолюцій Ради Безпеки ООН (РРБ ООН) – 1970 та 1973, проти яких Росія жодного разу не виступала.

РРБ ООН № 1973 уповноважує міжнародну спільноту "вжити усіх необхідних заходів" для " захисту цивільного населення і населених пунктів, яким загрожують напади". Саме це і зробив Альянс за політичної та військової підтримки держав регіону й членів Ліги Арабських держав.

Після припинення конфлікту Альянс співпрацював з Міжнародною комісією ООН із розслідування подій в Лівії, яка не виявила фактів порушення Резолюції РБ ООН № 1973 або міжнародного права і дійшла висновку, що "військова операція була проведена з максимальною точністю, що свідчить про очевидний твердий намір НАТО уникнути жертв серед мирного населення".

Вгору

Твердження: Операція НАТО у Косові була нелегітимною

Насправді: Рішення про проведення операції НАТО у Косові було ухвалено після інтенсивних зусиль, що тривали понад рік, з боку ООН та Контактної групи, членом якої була і Росія, спрямованих на мирне розв'язання конфлікту. Рада Безпеки ООН неодноразово характеризувала етнічні чищення у Косові та зростання кількості біженців, які були змушені залишити домівки, як загрозу міжнародному миру й безпеці. Операцію «Союзницька сила» під проводом НАТО було розпочато з метою запобігання широкомасштабним, систематичним порушенням прав людини і вбивствам мирних мешканців.

Після завершення військово-повітряної операції, у Косові розпочалася операція з підтримки миру під проводом НАТО – місія сил КФОР, до складу яких спочатку входила і Росія. Дана операція проводиться за мандатом та на основі РРБ ООН № 1244 і спрямована на підтримання безпеки й стабільності у Косові.

Вгору