Відносини Нато-Росія: Міфи Та Реальність

  • Last updated 15-Jun-2017 17:03

Відколи Росія розв’язала військову інтервенцію в Україні, високопосадовці РФ висувають проти НАТО серію міфічних звинувачень у провокаціях, загрозах та ворожих діях, які, нібито, мали місце впродовж останніх 25 років. На цьому веб-сайті викладено реальні факти, що спростовують російські міфи.



Зміст

Главные мифы

Утверждение: Усиленное передовое присутствие НАТО нарушает Основополагающий акт Россия–НАТО

Факт: Москва обвиняет НАТО в нарушении важной части Основополагающего акта Россия–НАТО 1997 года, связанной с новым постоянным размещением сил. Она называется обязательством о «существенных боевых силах». В обязательстве сказано, что в «нынешних и обозримых условиях безопасности» НАТО «будет осуществлять свою коллективную оборону… через обеспечение необходимых совместимости, интеграции и потенциала усиления, а не путем дополнительного постоянного размещения существенных боевых сил».

НАТО полностью соблюдает это обязательство. Развертывание четырех многонациональных боевых групп в восточной части нашего Североатлантического союза осуществляется на основе ротации, является оборонительным и его уровень гораздо ниже любого разумного определения «существенных боевых сил». На территории восточных стран НАТО не происходит постоянного размещения существенных боевых сил; и общая численность сил в масштабах Североатлантического союза фактически была значительно сокращена после окончания «холодной войны».

Россия, которая обязалась проявлять «соответствующую сдержанность», увеличила численность своих войск вдоль границ Североатлантического союза и нарушила соглашения, предусматривающие проверки и транспарентность в военной сфере, в частности в области военных учений.

Подписав Основополагающий акт Россия–НАТО, Россия также обязалась не применять силу или угрозу силой против стран НАТО или против любого другого государства. Она нарушила это обязательство, осуществив незаконную и противоправную аннексию Крыма, территории суверенного государства. Кроме того, Россия продолжает поддерживать боевиков на востоке Украины.

Вгору

Співпраця НАТО з Росією

Твердження: НАТО відмовляється від справжнього діалогу з Росією

Факт: Альянс призупинив практичну співпрацю з Росією через її агресивні дії в Україні. Однак ми тримаємо відкритими канали для політичного діалогу. Рада НАТО-Росія, що є важливою платформою для діалогу, ніколи не призупиняла своєї роботи. В 2016 році ми провели три засідання. Ми обговорили ситуацію в Україні та довкола України, питання забезпечення прозорості двосторонніх відносин та зменшення ризику. В межах цієї роботи відбулися брифінги з безпеки повітряного руху та з військових навчань.

В березні цього року ми зробили конкретний крок вперед, обмінявшись інформацією щодо відповідного оборонного потенціалу сторін. Такий діалог сприяє підвищенню рівня передбачуваності наших відносин. Ми хотіли б, щоб подібних брифінгів та прозорості у наших відносинах було більше, особливо щодо намічених військових навчань, утому числі – "ЗАПАД-2017".

НАТО має також лінії військової комунікації з Росією. В березні голова Військового комітету НАТО генерал Петр Павел провів телефонну розмову з начальником Генерального штабу ЗС Росії генералом Валерієм Герасимовим. Це було позитивним кроком у напрямку збереження нами ефективних та надійних каналів військової комунікації.

Вгору

Твердження: призупиненням практичної співпраці з Росією НАТО підриває безпеку

Факт: у 2014 році Альянс повністю призупинив практичну співпрацю з Росією через її агресивні дії в Україні. Така співпраця включала проекти щодо Афганістану, боротьби з тероризмом та наукового співробітництва. Свого часу ці проекти принесли практичні результати, але їхнє призупинення не підірвало безпеку чи нашу спроможність протистояти загрозам на кшталт тероризму.

Ми чітко заявили свою позицію: ми й надалі прагнемо до конструктивних відносин з Росією. Але поліпшення у відносинах Альянсу з Росією залежить від чітких і конструктивних змін в діях Росії – змін, що доводили б відповідність цих дій нормам міжнародного права та міжнародним зобов'язанням Росії.

Вгору

Твердження: Альянс НАТО не відповів на пропозиції Росії стосовно транспондерів

Факт: На засіданні Ради НАТО - Росія, 13-го липня 2016 року, Росія представила кілька пропозицій, у тому числі щодо застосування транспондерів над акваторією Балтійського моря. У відповідь члени Альянсу звернулися до Росії з проханням деталізувати вказану пропозицію і наголосили, що авіаційна безпека стосується не лише застосування транспондерів; це, перш за все, – відповідальне управління повітряними суднами.

З метою комплексного обговорення питань повітряної безпеки Альянс запросив представників колишньої Групи проекту Балтійського моря (англ. BSPT) і Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) поінформувати Раду НАТО - Росія на засіданні 19-го грудня 2016 року. Завдяки їхній роботі було зроблено важливий внесок у поліпшення безпеки повітряного руху над акваторією Балтійського моря.

Другого березня 2017 року Фінляндія, за сприяння ІКАО, провела на своїй території засідання на технічному рівні, за участі експертів НАТО, з метою подальшого опрацювання зазначеної тематики. Генеральний секретар НАТО привітав цю ініціативу:

Альянс готовий і далі працювати у цьому форматі з метою зменшення ризиків щодо безпеки польотів цивільної та військової авіації. Ми очікуємо подальшого обговорення питань в межах даної теми під час наступного засідання, запланованого на весну 2017 року.

Водночас ми, як і раніше, закликаємо Росію дотримуватись чинних правил та процедур безпеки повітряного руху і принципів безпечного та відповідального управління повітряними суднами.

Вгору

Твердження: Північноатлантичний альянс відмовився від проекту з дистанційного виявлення вибухових речовин (STANDEX)

Факт: Проект з дистанційного виявлення вибухових речовин (STANDEX), який було започатковано в 2009 році, ніколи не заморожувався і не призупинявся. Його було завершено, як і планувалося, наприкінці 2013 року.

Проект STANDEX виконувався в межах програми НАТО "Наука заради миру і безпеки" (НМБ) під проводом консорціуму лабораторій та науково-дослідних установ. Склад учасників проекту включав Францію, Німеччину, Італію, Нідерланди і Росію. Проект об'єднав різноманітні технічні підходи та технології, що уможливлюють виявлення, розпізнання, локалізацію та відслідковування у громадському транспорті потенційних терористів-смертників з вибуховими пристроями.

STANDEX був проектом технологічного впровадження. Як і у випадку з іншими подібним проектами, його кінцевою метою є практичне застосування системи, створеної в процесі його виконання. Північноатлантичний альянс заохочував учасників проекту до комерційного використання розроблених ними технологій; деякі з цих технологій вже можна придбати на ринкових засадах.

Вгору

РОЗШИРЕННЯ НАТО

Твердження: розширення Альянсу загрожує Росії

Факт: кожна країна, що вступає до НАТО, зобов'язується дотримуватись принципів та політики цієї організації. Це стосується також положення про те, що "Альянс не прагне конфронтації з Росією і не становить для неї жодної загрози", як було підтвердженона Варшавському саміті Альянсу. Розширення НАТО не спрямоване проти Росії.

Кожна суверенна держава має право визначати власну систему забезпечення національної безпеки. В цьому полягає один із засадничих принципів європейської безпеки, якого Росія також зобов'язалася дотримуватися, і який, відтак, вона має поважати. Політика відкритих дверей НАТО досягла історичного успіху. Разом з процесом розширення Альянсу, за період, що минув після падіння Берлінського муру, така політика сприяла розширенню зони стабільності і процвітання в Європі.

Вгору

Твердження: політика відкритих дверей НАТО створює у Європі нові лінії поділу та поглиблює ті, що уже існують.

Факт: політика відкритих дверей НАТО сприяла припиненню розколу Європи, яким характеризувалася ера холодної війни. Розширення НАТО зробило внесок в поширення демократії, безпеки й стабільності на теренах Європи.

Вибравши для себе впровадження стандартів та принципів НАТО, країни, що прагнули приєднання до Альянсу, створили надійну опору для своїх демократій. А взявши на себе обов'язок захищати НАТО, вони отримали зустрічні зобов'язання, що Альянс захищатиме їх.

Членство в НАТО не нав'язується жодній країні. Кожна суверенна держава має право на власний розсуд вирішувати питання приєднання до тих чи інших договорів або альянсів.

Цей засадничий принцип зафіксовано в міжнародних угодах, включно з Гельсінським заключним актом, у якому зазначено, що кожна держава має право вирішувати "належати чи не належати до міжнародних організацій, бути чи не бути учасником двосторонніх або багатосторонніх договорів, включно з правом бути або не бути учасником союзних договорів". Підписавши Основоположний акт НАТО-Росія, РФ погодилась дотримуватись принципів поваги до "невід'ємного права держав самим обирати засоби забезпечення власної безпеки".

За останні 65 років 29 країн скористалися правом вільного вибору і, у відповідності до національних демократичних процедур, приєдналися до НАТО. Жодна з країн не виявила бажання вийти з Альянсу. Це – їхній суверенний вибір. Стаття 13 Вашінгтонського договору однозначно надає країнам Альянсу право виходу з організації за власним бажанням.

Вгору

Твердження: запрошення розпочати переговори про приєднання до НАТО, надане Чорногорії Північноатлантичним альянсом, викликає спротив всередині країни і дестабілізує ситуацію.

Факт: запрошення розпочати переговори про приєднання до НАТО, надане Чорногорії Північноатлантичним альянсом, викликає спротив всередині країни і дестабілізує ситуацію.

Жодну країну не примушують вступати до НАТО. Членство в Альянсі може бути лише результатом національного рішення і вільного вибору суверенних держав. Країни, що прагнуть приєднатися до Альянсу, мають подати відповідну заявку. І, як завжди, для її задоволення, необхідна згоду усіх держав НАТО.

У випадку Чорногорії питання вступу до НАТО також, насамперед, має вирішуватись самою країною та її громадянами. Теж саме стосується національних (державних) процедур ухвалення рішень щодо вступу. Це не є партійно-політичне питання. Це – питання національного інтересу.

Кожна держава має суверенне право вибирати власну систему безпеки. Жодна інша країна не має права втручатися в питання членства в НАТО.

Щоб приєднатися до Альянсу, держави мають поділяти цінності НАТО і відповідати жорстким політичним, економічним та військовим критеріям.

Країни, що вступали до Альянсу, отримували можливість зміцнити свої демократії та безпеку своїх громадян. Розширення Альянсу сприяло стабільності й безпеці на континенті і наблизило перспективу створення неподільної, вільної і мирної Європи.

Вгору

Твердження: Приєднання до НАТО балканських країн дестабілізує ситуацію

Факт: У всіх країнах Центральної і Східної Європи, які приєдналися до НАТО впродовж останнього десятиріччя, за період, який минув з часу вступу до Альянсу, панує мир та безпека, розвивається співпраця з сусідніми державами.

Країни регіону, які прагнуть приєднатися до НАТО, здійснюють реформи, щоб наблизитися до стандартів Альянсу. Процес реформування сприяє демократизації та зміцненню безпеки у кожній з цих країн.

Країни регіону відіграли значну роль у виконанні операцій під проводом НАТО в Афганістані та Косові, допомагаючи у підготовці військових національної армії Афганістану та створенні безпечного середовища для усіх мешканців Косова. Це – безпосередній внесок у забезпечення стабільності Євроатлантичного регіону.

Вгору

Твердження: Альянс намагається "втягнути" Україну до своїх лав

Факт: Коли адміністрації президентів Л. Кучми та В. Ющенка заявили про свої прагнення до членства у НАТО, Альянс співпрацював з ними, заохочуючи до виконання реформ, необхідних для реалізації цього прагнення.

Коли адміністрація президента В. Януковича зробила вибір на користь позаблокового статусу, Альянс поставився до цього рішення з повагою і продовжив співпрацю з Україною у галузі реформ на прохання уряду країни.

НАТО поважає право кожної країни самостійно визначати спосіб забезпечення національної безпеки. Стаття 13 Вашингтонського договору однозначно надає країнам-членам право виходу з організації. За останні 65 років 29  країн скористалися правом вільного вибору і, у відповідності до національних демократичних процедур, приєдналися до НАТО. Жодна з країн не виявила бажання вийти. Це був їх суверенний вибір.

Вгору

Твердження: Росія має право вимагати стовідсоткової гарантії того, що Україна не вступить до НАТО

Факт: Відповідно до Ст. I Гельсінського заключного акту від 1975 року (див.тут), на основі якого було засновано Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), кожна країна має право "вступати чи не вступати до міжнародних організацій, бути чи не бути учасником двосторонніх або міжнародних договорів, у тому числі право бути чи не бути учасником договорів про союзи". Усі держави-члени ОБСЄ, включно з Росією, взяли на себе зобов'язання слідувати зазначеним принципам.

Відповідно до цих принципів Україна має право самостійно вирішувати питання участі у будь яких союзних договорах, у тому числі у Північноатлантичному договорі.

До того ж, підписавши Основоположний акт НАТО-Росія, РФ зобов'язалася поважати "суверенітет, незалежність та територіальну цілісність усіх держав та їхнє право вибору шляхів забезпечення власної безпеки".

Таким чином Україна має право вибирати, до якого союзу приєднуватись, а Росія, з чим вона неодноразово погоджувалась, не має права диктувати вибір іншій країні.

Вгору

Твердження: Альянс спровокував протести українського Майдану

Факт: Демонстрації, що почалися в Києві у листопаді 2013 року, виникли на тлі бажання тісніших стосунків з Європейським Союзом та розчарування українців тим, що, під тиском з боку Росії, президент Янукович зупинив поступ до євроінтеграції.

Протестувальники, зокрема, вимагали провести конституційну реформу, посилити роль Парламенту, створити уряд національної єдності, покласти край всеосяжній корупції, провести дострокові президентські вибори та припинити насилля. Жодної згадки про НАТО серед вимог не було.

Україна почала обговорювати питання відмови від політики позаблоковості у вересні 2014 року – за шість місяців після незаконної "анексії" Криму Росією та початку її агресивних дій на сході України. Остаточне рішення Верховної Ради України щодо відмови від позаблокового статусу було ухвалене у грудні 2014 року, більше, ніж за рік після початку проєвропейських демонстрацій.

Вгору

Твердження: Альянс планував розмістити в Криму кораблі і ракети.

Факт: Це – вигадка. Така ідея ніколи не пропонувалася і не обговорювалась в Альянсі.

Вгору

Твердження: НАТО має намір розмістити військову базу у Грузії.

Факт: Під час Уельського саміту Альянс ухвалив для Грузії істотний пакет заходів допомоги, спрямованої на підвищення рівня оборонних спроможностей та оперативної сумісності грузинського війська з силами Альянсу. З Грузією було узгоджено створення на її території навчального центру, який сприятиме підготовці військових грузинської армії та її оперативній сумісності з силами країн Альянсу.
Йдеться про навчальний центр, а не військову базу.

Дана ініціатива сприятиме тіснішій співпраці між НАТО та суверенним, міжнародно-визнаним урядом Грузії, удосконаленню її системи військової підготовки та демократичному контролю над збройними силами. Відповідно, це допоможе забезпеченню стабільності шляхом підвищення професійного рівня грузинського війська та удосконалення важелів демократичного контролю над ним.

Вгору

Твердження: НАТО має військові бази в усьому світі

Факт: військова інфраструктура НАТО поза межами країн Альянсу обмежується територіями, на яких Альянс проводить свої операції.
Відповідно, НАТО має свої військові об'єкти в Афганістані, в межах місії Резолют сепорт (Рішуча підтримка) та у Косові – місія КФОР.

Альянс має цивільні офіси зв'язку НАТО в країнах-партнерах, таких як Грузія, Україна та Росія. Такі структури ніяк не можна вважати "військовими базами".

Окремі країни Альянсу мають свої бази за кордоном на основі двосторонніх домовленостей і згоди приймаючої сторони, на відміну від російських баз на території Молдови (Придністров'я), України (Автономна Республіка Крим) і Грузії (Абхазія та Південна Осетія).

Вгору

АЛЬЯНС ТА ЙОГО СТАВЛЕННЯ ДО РОСІЇ

Твердження: НАТО намагається оточити Росію

Факт: Дане твердження суперечить географічним реаліям. Сухопутний кордон НАТО простягається більше, ніж на 20 000 кілометрів. Із них лише 1 215 кілометрів, тобто менше, ніж одна шістнадцята, є кордонами з чинними членами НАТО.

Росія має кордони по суходолу з 14 країнами (Норвегія, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Білорусь, Україна, Грузія, Азербайджан, Казахстан, Монголія, Китай, Північна Корея). Лише п'ять із них є членами НАТО.

Твердження про те, що НАТО будує свої бази довкола Росії, є так само безпідставними. Поза межами території країн Альянсу суттєва військова присутність НАТО є лише в трьох місцях: у Косові, Афганістані та в акваторії Африканського Рогу. Усі три відповідні операції виконуються за мандатом ООН, а це означає, що і Росія, як і всі інші країни Радбезу ООН, підтримала проведення операцій у зазначених місцях. До того, як розпочалися агресивні дії Росії в Україні, РФ забезпечувала логістичну підтримку афганської місії, а також мала безпосередню співпрацю з Альянсом в межах операції з боротьби проти піратства, демонструючи там самим, що не вбачає загрози у цих операціях, а, навпаки, є зацікавленою у їх проведенні.

Стосовно ж постійного базування сил США та інших країн Альянсу на території європейських союзників, то в цьому питанні НАТО повністю виконує зобов'язання, зафіксовані в Основоположному акті НАТО-Росія. Жодного постійного розміщення додаткових бойових підрозділів на території інших країн Альянсу не відбулося, а впродовж усього періоду після холодної війни загальні рівні військових сил було значно скорочено.

НАТО має партнерські стосунки з багатьма кранами Європи і Азії, що наочно показано на цій інтерактивній карті. Заходи партнерства, які виконуються на запит самих країн-партнерів, зосереджуються виключно на питаннях, що узгоджуються з ними, наприклад, готовність до катастроф та ліквідації їхніх наслідків, забезпечення прозорості, реформування збройних сил, боротьба з тероризмом. Немає жодних законних підстав розглядати такі партнерські стосунки як загрозу для Росії чи будь-якої іншої країни регіону, тим більше – як "спробу оточення".

Вгору

Твердження: НАТО мислить категоріями холодної війни

Факт: Холодна війна скінчилася понад 20 років тому. Вона характеризувалася протистоянням двох ідеологічних блоків, присутністю потужних постійних армій у Європі і військовим, політичним та економічним домінуванням Радянського Союзу над майже усіма європейськими країнами, що були його сусідами.

Завершення холодної війни стало перемогою для народів центрально- та східноєвропейських країн і колишнього Радянського Союзу; воно відкрило шлях до подолання наслідків поділу Європи. Беручи участь у доленосних самітах, що відбувалися в роки незадовго після падіння Берлінського муру, Росія відіграла свою роль у будівництві нової, інклюзивної архітектури європейської безпеки, у тому числі в розробці Паризької хартії, створенні ОБСЄ, Ради євроатлантичного партнерства та ухваленні Основоположного акту НАТО-Росія.

Відколи скінчилася холодна війна Альянс запровадив суттєві зміни процедур розширення та діяльності організації, що знайшло відображення в ухваленні нових Стратегічних концепцій 1999 та 2010 років. Звинувачення у тому, що цілі НАТО залишились незмінними у порівнянні з добою холодної війни, суперечить реаліям зазначених змін. Впродовж вказаного періоду Альянс запропонував Росії цілу низку ініціатив партнерства. Кульмінацією цього процесу стало заснування у 2002 році Ради НАТО-Росія. Жодна інша країна не має привілею такого роду у відносинах з НАТО.

Як заявили глави держав та урядів країн Альянсу на вересневому 2014 року Саміті в Уельсі "Альянс не прагне конфронтації з Росією і не становить для неї жодної загрози. Проте ми не можемо підривати принципи, на яких заснований наш союз і безпека в Європі та Північній Америці" (З текстом Декларації Уельського саміту можна ознайомитись тут).

Такою є офіційна політика НАТО, визначена і однозначно виражена на найвищому рівні керівництва Альянсу. Як організація, що є підзвітною перед своїми країнами-членами, НАТО має реалізовувати цю політику.

Вгору

Твердження: НАТО є геополітичним проектом США

Факт: НАТО заснували у 1949 році дванадцять країн: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія та Сполучені Штати. Відтоді членство організації зросло до 29 країн, кожна з яких ухвалювала рішення щодо вступу до Альянсу на індивідуальних і суверенних засадах.

Усі рішення НАТО приймаються консенсусом, тобто кожне з них ухвалюється лише за згодою кожної без винятку країни-члена. Так само рішення кожної держави щодо участі у операціях під проводом НАТО визначається самою країною на засадах її національного законодавства. Жодна країна Альянсу не має права вирішувати питання про використання сил будь-якої іншої держави НАТО.

Вгору

Твердження: метою НАТО є стримування або послаблення Росії

Факт: Мета НАТО чітко сформульована у преамбулі до Вашінгтонського договору – основоположного документа Альянсу (он-лайн див. тут).

Там зазначено, що договірні сторони проголошують свою рішучість "захищати свободу, спільну спадщину і цивілізацію своїх народів, засновані на принципах демократії, свободи особистості та верховенства права. Вони прагнуть сприяти стабільності та добробуту у Північноатлантичному регіоні. Вони мають рішучий намір об'єднати свої зусилля для колективної оборони та збереження миру й безпеки."

Відповідно до зазначених цілей, впродовж двох останніх десятиріч, під проводом НАТО відбувалися місії на Балканах, в Афганістані, у повітряному просторі Лівії та в акваторії Африканського Рогу. Альянс проводив навчання від Середземномор'я до Північної Атлантики і у різних регіонах Європи, опрацьовуючи питання, пов'язані з цілою низкою завдань – від боротьби з тероризмом до рятування екіпажів підводних човнів – у тому числі і з самою Росією.

Жоден з таких заходів неможливо обґрунтовано представити як спрямований проти Росії.

Вгору

Твердження: Альянс завжди намагався ізолювати або маргіналізувати Росію

Факт: Від початку 1990-х Альянс послідовно працював над розбудовою співпраці з Росією у сферах, що становлять спільний інтерес.
Альянс вперше протягнув Росії руку, запропонувавши діалог замість конфронтації на Саміті НАТО у Лондоні, в липні 1990 року (текст декларації див. тут). У подальші роки Альянс просував діалог та співпрацю шляхом створення нових форумів (зокрема "Партнерство заради миру" (ПЗМ) та Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП)), відкритих для участі усіх країн Європи, включно з Росією (текст засновчих документів ПЗМ див. тут і тут).

Після укладання Дейтонських угод 1995 року контингенти РФ брали участь у операціях під проводом НАТО, спрямованих на впровадження мирних домовленостей (ІФОР та СФОР) та в операції під проводом Альянсу з впровадження миру в Косовому (КФОР) на основі мандатів Ради Безпеки ООН.

У 1997 році НАТО та Росія підписали Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю і безпеку і створили Постійну спільну раду Росія-НАТО. У 2002 році сторони підвищили рівень взаємовідносин, створивши Раду НАТО-Росія (РНР). Вони підтвердили свою відданість принципам Основоположного акту у ході самітів у Римі (2002 р.) та Лісабоні (2010 р.) (Текст Основоположного акту див тут; текст Римської декларації, на основі якої було створено РНР – тут; текст Декларації РНР, ухваленої на Лісабонському саміті – тут.)

Від самого заснування РНР, НАТО й Росія співпрацювали над розв'язанням цілої низки проблем – від боротьби з наркотиками та тероризмом до рятування екіпажів підводних човнів та планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Ми почали розбудовувати з Росією унікальні відносини, які базувалися б не лише на спільних інтересах, а й на співпраці та спільних завданнях щодо створення цілісної, вільної і мирної Європи. Жодній іншій країні-партнеру не пропонувалося ні подібне партнерство, ні створення спільних комплексних інституційних структур подібного роду.

Вгору

Твердження: Альянс мав саморозпуститися ще наприкінці холодної війни

Факт: На Лондонському саміті 1990 року очільники держав та урядів держав-членів Альянсу заявили: "Нам потрібно стояти разом, щоб мир, який ми мали протягом останніх чотирьох десятиліть, тривав і далі". Це був їхній суверенний вибір, який повністю відповідає їхньому праву на колективну оборону, згідно з Хартією ООН.

Відтоді ще 12 країн зробили вибір на користь членства в НАТО. Альянс розпочав нові місії та здійснив необхідні перетворення з урахуванням нових викликів, неухильно дотримуючись фундаментальних принципів безпеки, колективної оборони та ухвалення рішень шляхом консенсусу.

За період після холодної війни Альянс, пристосовуючись до нових реалій, двічі ухвалював нові Стратегічні концепції (у 1999 та 2010 роках). Таким чином, замість саморозпуститися, Альянс змінювався і надалі змінюється, щоб відповідати потребам і очікуванням своїх членів та просувати їх спільне бачення неподільної, вільної і мирної Європи.

Вгору

Твердження: розширення НАТО відбувалося за такою ж процедурою, як і експансія СРСР та Організації Варшавського пакту

Факт: Будь-яке порівняння процесу розширення НАТО після холодної війни зі створенням Організації Варшавського пакту та Радянського блоку після Другої світової війни є грубим спотворенням історичних фактів.

Включення країн Центральної та Східної Європи до Радянського Союзу та Варшавського договору після Другої світової війни відбувалося в умовах військової окупації, однопартійної диктатури та жорсткого придушення незгодних.

Коли після розпуску Варшавського пакту країни Центральної та Східної Європи подавали заявки на членство в НАТО, це відбувалося на основі їх вільного вибору та національних демократичних процедур і після проведення необхідних реформ. Рішення приймалося шляхом широких обговорень, в умовах мирного часу та в прозорий спосіб.

Вгору

НАТО ЯК "ЗАГРОЗА"

Твердження: НАТО готує напад на Росію

Факт: НАТО – це оборонний альянс, метою якого є захист його країн-членів. Наші навчання та розгортання військ не спрямовані проти Росії чи будь-якої іншої країни. Будь-які твердження про те, що НАТО готує напад на Росію, є абсурдними.

Ми інформуємо про свої навчання задовго до їхнього проведення, і вони є відкритими для міжнародного спостереження. Впродовж всього року ми повідомляємо Росії про свої плани щодо військових навчань. До прикладу, у 2016 році військові експерти Росії відвідали 13 навчань за участю країн Альянсу. Це демонструє прозорість наших заходів військового характеру.

Безпосередньо у відповідь на застосування Росією військової сили проти своїх сусідів НАТО розгортає в державах Балтії та в Польщі чотири тактичні групи розміру батальйону. Ці сили є ротаційними, оборонними і пропорційними. Їх не можна порівнювати з трьома дивізіями, розмішеними Росією у своїх Західному та Південному військових округах. До незаконної анексії Криму Росією у НАТО не було планів щодо розміщення додаткових сил у східній частині Альянсу. Наша метою є попередження конфлікту, захист країн-членів НАТО та збереження миру.

Альянс залишається відкритим для змістовного діалогу з Росією. Саме тому минулого року ми провели три засідання Ради НАТО-Росія і у цьому році, в березні – перше засідання 2017 року. Спілкування з Росією дає нам можливість чітко доносити нашу позицію. Криза в Україні та довкола неї залишається першочерговим питанням порядку денного таких обговорень. Ми продовжуватимемо наш діалог з Росією, у тому числі з представниками її громадянського суспільства.

Вгору

Твердження: НАТО є загрозою для Росії

Факт: впродовж останніх 25 років Альянс послідовно, відкрито і публічно пропонував Росії співробітництво і партнерство.
Альянс створив унікальні органи співпраці – Постійну спільну раду та Раду НАТО-Росія – для забезпечення розвитку взаємовідносин. Росія, єдиною з країн-партнерів, отримала від НАТО запрошення до співпраці щодо системи ПРО.

У Основоположному акті про взаємні відносини, співпрацю і безпеку, ухваленому разом з Росією 1997 році і підтвердженого у ході Саміту НАТО-Росія у Римі (2002 р.) та Лісабоні (2010 р.), Альянс наголосив: "за сучасних та передбачуваних майбутніх умов безпеки Альянс здійснюватиме колективну оборону та виконання інших завдань через забезпечення необхідного рівня оперативної сумісності, злагодженості і здатності забезпечувати підкріплення, а не шляхом додаткового постійного розміщення суттєвих бойових сил". Альянс виконав усі свої зобов'язання.

Офіційна позиція НАТО щодо Росії була артикульована главами держав та урядів країн Альянсу на Саміті в Уельсі, у вересні 2014 р.
Вони підкреслили: " Альянс не прагне конфронтації з Росією і не становить для неї жодної загрози. Проте ми не можемо підривати принципи, на яких заснований наш союз і безпека в Європі та Північній Америці". (Текст Декларації Уельського саміту можна прочитати тут).

Викладені факти є свідченням того, що ні політика Альянсу, ні його дії не є загрозою для Росії.

Вгору

Твердження: Система протиракетної оборони НАТО націлена на Росію, і угода з Іраном є доказом цього

Факт: протиракетна оборона НАТО не спрямована проти Росії і не становить загрози її спроможностям стратегічного стримування.

Як пояснював заступник генерального секретаря НАТО Олександр Вершбоу, самі закони фізики та географічні реалії не дозволяють збивати російські міжконтинентальні ракети з позицій НАТО в Румунії чи Польщі. Вражаюча дія цієї системи є занадто обмеженою, запланована кількість одиниць зброї ПРО – занадто малочисельною, а розташування її компонентів – занадто віддаленим у південному напрямку, або занадто близьким до Росії, щоб становити для неї загрозу.

Російські очільники самі підтверджували, що запланований протиракетний щит не підриває ефективність стратегічних сил стримування РФ. Віце-прем'єр Дмітрій Рогозін, російський посланник з питань ПРО, 26 січня 2015 року зазначив, що "ні нинішня, ні навіть запланована" система протиракетної оборони НАТО не може завадити дії стратегічного ракетного потенціалу Росії чи поставити його під сумнів.

Нарешті, твердження Росії про те, що рамкова угода стосовно ядерної програми Ірану знімає необхідність системи ПРО для НАТО, не є обґрунтованим з двох міркувань.

По-перше, Іранська угода не стосується розповсюдження технологій розробки балістичних ракет, оскільки це повністю відокремлено від ядерних питань.

До того ж Альянс неодноразово і однозначно заявляв, що система протиракетної оборони не стосується будь-якої єдиної країни; вона розробляється для протистояння загальній загрозі розповсюдження зброї масового ураження. Наразі більше 30 країн мають, або намагаються заволодіти технологіями створення балістичних ракет. Вказана рамкова угода з Іраном не впливає на ці реалії.

Вгору

Твердження: Вступ нових членів до Альянсу загрожує Росії.

Факт: Кожна країна, що вступає до НАТО, бере на себе зобов'язання реалізовувати принципи та політику Альянсу, а також виконувати зобов'язання, взяті на себе цією організацією.

Це стосується й зобов'язання НАТО не становити загрозу Росії, яке нещодавно було підтверджене на Саміті в Уельсі.

Відповідно, зі зростанням кількості країн, що приєднуються до Альянсу, збільшується і кількість країн, які підтримують позицію, що "Альянс не прагне конфронтації з Росією і не становить для неї жодної загрози".

Вгору

Твердження: Військові навчання НАТО є провокацією, що загрожує Росії.

Факт: Кожна країна має право проводити навчання, якщо вони не суперечать її міжнародним зобов'язанням, у тому числі щодо інформування країн-членів і надання можливостей для спостереження, за умови отримання відповідного запиту.

З метою забезпечення взаємної довіри та прозорості, Віденський документ зобов'язує членів ОБСЄ заздалегідь інформувати один одного про проведення навчань, які передбачають участь більше, ніж 9000 військових, окрім випадків, коли навчання мають на меті несподівану перевірку готовності військ.

НАТО та країни Альянсу послідовно діють у відповідності до положень та духу Віденського документа. Про навчання, що відповідають визначеним критеріям, повідомлялося заздалегідь. Саме за цієї причини Росія мала змогу надіслати спостерігачів на навчання під проводом Великої Британії Джойнт уорріор, що відбулися у квітні 2015 року.

Росія ж навпаки, неодноразово проводила непланові навчанням за участю десятків тисяч військових, причому деякі з цих навчань проходили у безпосередній близькості до території НАТО. Подібна практика проведення масштабних військових навчань без попередження суперечить духу Віденського документа, підвищує напруженість і підриває довіру. Це особливо актуально, оскільки військове захоплення Криму Росією також маскувалося проведенням позапланових маневрів.

Таким чином саме навчання Росії, а не НАТО становлять загрозу стабільності.

Вгору

ОБІЦЯНКИ ТА ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Твердження: Протиракетна оборона НАТО є порушенням Договору РСМД

Факт: Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (РСМД) є невід'ємним елементом євроатлантичної безпеки. Сполучені Штати, як одна з держав, що підписали цей документ, чітко запевнили, що об'єкти Іджис ешор (Aegis Ashore) в Румунії та Польщі повною мірою відповідають положенням Договору РСМД.

Система Іджис ешор (Aegis Ashore), розміщена в Румунії, має виключно оборонний характер. Перехоплювачі SM-3, що входять до вказаної системи, не можуть застосовуватись з наступальною метою. Те саме стосується і майбутнього об'єкту Іджис ешор (Aegis Ashore) на території Польщі.

Двосторонні угоди між США та двома приймаючими країнами – Румунією і Польщею – не дозволяють використовувати ці об'єкти з будь-якою іншою метою, ніж протиракетна оборона.

Протиракетна оборона НАТО має виключно оборонний характер і призначена для захисту європейських членів Альянсу від ракетних загроз, що походять з-поза меж євроатлантичного регіону. Вона не спрямована проти Росії і не підриває її здатність щодо стратегічного стримування.

Ми неодноразово доносили цю думку до очільників Росії на найвищих політичних рівнях. Росія не дала позитивної відповіді на наші численні пропозиції щодо співпраці з питань протиракетної оборони. Фактично, в 2013 році Росія в односторонньому порядку припинила діалог про співробітництво у цій сфері.

Вгору

Твердження: Протиракетна оборона НАТО є порушенням Договору РСМД .

Факт: Відносини між НАТО та Росією визначаються Основоположним актом про взаємні відносини, співпрацю і безпеку, ухваленим країнами Альянсу та Росією у 1997 році і підтвердженим на Саміті НАТО-Росія у Римі (2002 р.) та у Лісабоні (2010 р.) (Текст Основоположного акту див. тут).

У Основоположному акті сторони зафіксували, що "за сучасних та за передбачуваних майбутніх умов безпеки Альянс здійснюватиме колективну оборону та виконання інших завдань через забезпечення необхідного рівня оперативної сумісності, злагодженості і здатності забезпечувати підкріплення, а не шляхом додаткового постійного розміщення суттєвих бойових сил. Відповідно, він використовуватиме належну інфраструктуру, сумірну зі вказаними завданнями.

Відповідно, він буде покладатися на адекватну інфраструктуру, сумірну з зазначеними завданнями. У цьому контексті, за необхідності, посилення може відбуватися у випадку захисту від загрози агресії і у випадку дій з підтримки миру відповідно до Статуту ООН та керівних принципів ОБСЄ, положень Віденського документа 1994 року і взаємоузгоджених заходів транспарентності. Росія проявлятиме аналогічну стриманість щодо розміщення своїх звичайних збройних сил в Європі".

Відповідно, як розвиток інфраструктури, так і заходи посилення є однозначно дозволеними Основоположним актом, отже і самою Росією.

Вгору

Твердження: Росія має право виступати проти створення інфраструктури НАТО на території її країн-членів у Центральній та Східній Європі.

Факт: Відносини між НАТО та Росією визначаються Основоположним актом про взаємні відносини, співпрацю і безпеку, ухваленим країнами Альянсу та Росією у 1997 році і підтвердженим на Саміті НАТО-Росія у Римі (2002 р.) та у Лісабоні (2010 р.) (Текст Основоположного акту див. тут).

У Основоположному акті сторони зафіксували, що "за сучасних та за передбачуваних майбутніх умов безпеки Альянс здійснюватиме колективну оборону та виконання інших завдань через забезпечення необхідного рівня оперативної сумісності, злагодженості і здатності забезпечувати підкріплення, а не шляхом додаткового постійного розміщення суттєвих бойових сил. Відповідно, він використовуватиме належну інфраструктуру, сумірну зі вказаними завданнями.

Відповідно, він буде покладатися на адекватну інфраструктуру, сумірну з зазначеними завданнями. У цьому контексті, за необхідності, посилення може відбуватися у випадку захисту від загрози агресії і у випадку дій з підтримки миру відповідно до Статуту ООН та керівних принципів ОБСЄ, положень Віденського документа 1994 року і взаємоузгоджених заходів транспарентності. Росія проявлятиме аналогічну стриманість щодо розміщення своїх звичайних збройних сил в Європі".

Відповідно, як розвиток інфраструктури, так і заходи посилення є однозначно дозволеними Основоположним актом, отже і самою Росією.

Вгору

Твердження: реакція НАТО на нелегальні дії Росії в Україні суперечить Основоположному акту.

Факт: Альянс відреагував на нову стратегічну реалію, спричинену незаконними діями Росії в Україні, зміцненням оборонного потенціалу країн НАТО у Центральній та Східній Європі і забезпеченням здатності до подальшого такого зміцнення, якщо це буде необхідно, у тому числі шляхом удосконалення відповідної інфраструктури.

Усе зазначене цілком відповідає положенням Основоположного акта, наведеним вище.

У Основоположному акті усі сторони, що підписали документ, включно з Росією, узгодили засадничі принципи, такі як "відмова від застосування сили чи погрози силою один одному або будь-якій іншій державі, її суверенітету, територіальній цілісності чи політичній незалежності у будь-який спосіб, що суперечить Статуту ООН та зафіксованій у Хельсінкському заключному акті Декларації принципів, якими держави-учасниці керуються у взаємних відносинах" і "повага до суверенітету, незалежності та територіальної цілісності усіх держав, до їхнього права вибору шляхів забезпечення власної безпеки, до непорушності кордонів та до права народів на самовизначення, як зафіксовано у Хельсінкському заключному акті та інших документах ОБСЄ".

НАТО неухильно виконує вказані зобов'язання. Росія ж, навпаки, проголосила анексію Криму, підтримує насильницький сепаратизм на Сході України і вимагає заборони на вступ України до НАТО.

Нагору

#
Твердження: Система розміщення ядерної зброї НАТО суперечить Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Факт: Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) є основоположним документом у царині ядерного роззброєння. На Уельському саміті, у вересні 2014 року, усі країни Альянсу підтвердили свою цілковиту підтримку цього Договору.

Розміщення ядерної зброї США на теренах країн НАТО повністю відповідає положенням ДНЯЗ. Сполучені Штати, в усі часи, забезпечують належне зберігання даної зброї та контроль над нею.

До того ж система ядерної оборони НАТО з'явилася раніше, ніж ДНЯЗ, і питання, пов'язані з цією системою, детально обговорювались у ході переговорів, що передували укладанню даного Договору. Відповідну інформацію про систему ядерної оборони НАТО було доведено до делегацій переговорників і оприлюднено.

Нагору

Твердження: Ядерні навчання НАТО суперечать Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Факт: На Уельському саміті, у вересні 2014 року, країни Альянсу підтвердили свою цілковиту підтримку Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Склад та кількість ядерної зброї країн НАТО у повній мірі відповідає положенням даного Договору.

Альянс жодного разу не переміщував ядерну зброю до Східної Європи. Впродовж періоду, що минув після закінчення холодної війни, у східній частині НАТО не проводились жодні ядерні навчання.

Саме Росія почала використовувати свій ядерний статус як інструмент власної стратегії залякування. Росія посилила свою ядерну риторику і активізувала проведення ядерних навчань. Російські бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю, здійснюють польоти поблизу кордонів Альянсу. РФ погрожує також розмістити у Калінінграді та Криму ракети, здатні нести я дерну зброю. Подібна поведінка та висловлювання Росії не сприяють забезпеченню прозорості і передбачуваності, особливо в контексті нових реалій безпеки, що виникли в результаті агресії РФ в Україні.

Нагору

Твердження: Під час об'єднання Німеччини керівництво НАТО обіцяло, що розширення Альянсу на Схід не відбудеться.

Факт: Таких обіцянок не було; Росія жодного разу не надала доказів на підтвердження подібних заяв.

Усі офіційні рішення НАТО ухвалюються консенсусом та фіксуються письмово. Ніяких письмових документів щодо прийняття такого рішення Альянсом не існує, тож такої обіцянки не могло бути в принципі.

До того ж, на той час, коли така обіцянка начебто давалася, Варшавський договір ще існував. Його члени змогли домовитися про розпуск організації лише у 1991 році. Отже, припущення того, що намір стосовно вступу до НАТО стояв у них на порядку денному ще у 1989 році, було б не логічним.

Це було підтверджено і колишнім радянським президентом М. Горбачовим. 15 жовтня 2004 року в інтерв'ю виданням "Російская газета" та "Russia Beyond The Headlines" пан Горбачов сказав: "Тема розширення НАТО не обговорювалася взагалі і в ті роки навіть не порушувалася. Стверджую це з повною відповідальністю. Жодна східноєвропейська країна це питання не порушувала; навіть після того, як у 1991 році Варшавський договір припинив своє існування. Не порушували це питання і західні лідери".

Вгору

ОПЕРАЦІЇ НАТО

Твердження: Операція НАТО в Афганістані зазнала провалу.

Факт: Альянс перебрав командування Міжнародними силами сприяння безпеці, що діяли за мандатом ООН, у 2003 році.
Під командуванням НАТО відбулося поступове розширення цієї місії по всій території Афганістану, приєднання до неї 22 держав, що не є членами НАТО, та створення з нуля афганських національних сил безпеки, що нині налічують більше 350 тисяч військових та поліцейських.

Загрози безпеці в Афганістані не зникли. Проте зараз афганські сили готові прийняти на себе повну відповідальність за безпеку в усій країні, у відповідності до угод, досягнутих з керівництвом Афганістану.

Нині НАТО надає допомогу в навчанні, підготовці та консультуванні афганських сил безпеки в межах місії Резолют сепорт (Рішуча підтримка).

Вгору

Твердження: Місія під проводом НАТО в Афганістані не змогла зупинити наркоторгівлю Афганістану

Факт: Як і в будь-якій іншій суверенній країні, першочергова відповідальність за підтримку правопорядку в Афганістані, у тому числі й стосовно торгівлі наркотиками, лежить на уряді країни.

У виконанні цього обов'язку міжнародна спільнота підтримує афганський уряд багатьма шляхами, включно з залученням ООН та Європейського Союзу.

НАТО не є головним гравцем на цій арені, і роль Альянсу у цих питаннях була узгоджена зі світовою спільнотою.

Вгору

Твердження: Операція НАТО у Лівії була незаконною.

Операція під проводом НАТО розпочалася за мандатом, отриманим на основі двох Резолюцій Ради безпеки ООН (РРБ ООН) – 1970 та 1973, проти яких Росія жодного разу не виступала.

РРБ ООН 1973 уповноважує міжнародну спільноту "вжити усіх необхідних заходів" для " захисту цивільного населення і населених пунктів, яким загрожують напади". Саме це і зробив Альянс за політичної і військової підтримки держав регіону й членів Ліги арабських держав.

Після припинення конфлікту Альянс співпрацював з Міжнародною комісією ООН із розслідування подій у Лівії, яка не виявила фактів порушення Резолюції РБ ООН 1973 або міжнародного права і дійшла висновку, що "військова операція була проведена з максимальною точністю, що свідчить про очевидний твердий намір НАТО уникнути жертв серед мирного населення".

Вгору

Твердження: Операція НАТО у Косові була незаконною.

Факт: Рішення про проведення операції НАТО у Косові було ухвалено після інтенсивних зусиль, що тривали понад рік, з боку ООН та Контактної групи, (членом якої була і Росія), спрямованих на мирне розв'язання конфлікту. Рада Безпеки ООН неодноразово характеризувала етнічні чищення у Косові та зростання кількості біженців, які були змушені залишити домівки, як загрозу міжнародному миру й безпеці. Операцію Елайд форс (Союзницька сила) під проводом НАТО було розпочато, маючи на меті запобігти широкомасштабним і систематичним порушенням прав людини і вбивствам мирного населення.

Вслід за повітряною кампанією, за мандатом на основі РРБ ООН 1244, під проводом НАТО у Косові розпочалася операція з підтримки миру – КФОР, до якої спочатку долучилася і Росія. Місія КФОР була спрямована на забезпечення безпеки й стабільності у Косові.

Вгору

Твердження: Ситуації з Кримом та Косовим є ідентичними

Факт: Операцію в Косові було проведено після вичерпних обговорень із залученням широкої міжнародної спільноти, що займалася врегулюванням цієї затяжної кризи, кваліфікованої Радою безпеки ООН як загроза міжнародному миру й стабільності. Після завершення операції представники міжнародного співтовариства під егідою ООН майже десять років вживали дипломатичних заходів, з метою політичного розв'язання конфлікту та визначення остаточного статусу Косова, як передбачалося Резолюцією Радбезу ООН 1244.

В Криму ж не було ні кризової ситуації, ні намагань обговорити ситуацію з українським керівництвом, ні залучення ООН, ні жодних спроб переговорів.

В Косові міжнародні зусилля щодо пошуку прийнятного рішення тривали більше 3000 днів. В Криму ж РФ анексувала частину української території менше, ніж за 30 днів. Росія намагається виправдати свою незаконні дії щодо анексії, посилаючись, зокрема, на референдум, проведення якого суперечило українському законодавству і відбувалося в умовах військової окупації, без свободи волевиявлення, доступу опозиційних сил до ЗМІ та без будь-якого міжнародного спостереження, результатам якого можна було б довіряти.

Вгору

Твердження: Анексія Криму Росією є виправданою з огляду на рішення Міжнародного суду щодо незалежності Косова (он-лайн див. тут).

Факт: Стосовно зазначеного судового рішення Міжнародним судом було чітко зазначено, що воно не створює прецедент. Суд постановив, що даний висновок був «вузьким і конкретним» і стосувався виключно питання незалежності Косова, не маючи жодних правових наслідків поза межами даного рішення.

Вгору

Твердження: Українська влада є нелегітимною

Факт: Президента України П. Порошенка було обрано 25 травня очевидною більшістю голосів у ході виборів, які ОБСЄ охарактеризувала (текст звіту див. тут) як демонстрацію "рішучого наміру влади провести справжні вибори, у відповідності до своїх міжнародних зобов'язань та з повагою до основоположних свобод громадян". Повідомлення про серйозні обмеження стосувалися лише районів, контрольованих сепаратистами, які впродовж виборів докладали "дедалі більше зусиль, аби зірвати процес".

Чинний парламент було обрано 26 жовтня у ході виборів, які ОБСЄ (текст звіту див. тут) охарактеризувала як "повністю конкурентні і такі, що пропонували виборцям реальний вибір, з повагою до основоположних свобод". Знову було зазначено, що "виборчі органи докладали рішучих зусиль, щоб організувати вибори на всій території країни, але їхнє проведення було неможливим в частині районів Луганської та Донецької областей, а також на Кримському півострові".

Нарешті, російські очільники продовжують стверджувати, що в українському парламенті та уряді переважають "нацисти" і "фашисти".

Однак, у ході парламентських виборів партії, які Росія огульно називає фашистськими, набрали значно менше голосів, ніж передбачено 5-відсотковим порогом для проходження до парламенту. Українські виборці зробили свій однозначний вибір на підтримку єдності і поміркованості, а не сепаратизму та екстремізму, що яскраво відзеркалено теперішнім складом українського парламенту.

Іншими словами, і президент, і парламент є легітимними, на відміну від дій сепаратистів, яких підтримує Росія.

Вгору