Header
Updated: 13-Oct-2002 NATO Publications

Інформація
Розділ 12: Військова командна структура
Внутрішня адаптація сил Альянсу

Внутрішня адаптація збройних сил Альянсу полягає у подальшому їх скороченні і перебудові, що здійснюються протягом останніх років з метою більш ефективного реагування Альянсу на нові умови, викликані змінами в кліматі безпеки.

Цей процес бере свій початок у Лондонській декларації від липня 1990 року, у якій глави держав та урядів країн НАТО закликали адаптуватися до змін, які впливали на ситуацію в Європі. Лондонський саміт став поворотною точкою в історії Альянсу і привів до прийняття в листопаді 1991 року нової стратегічної концепції, що відбиває більш широкий підхід до безпеки, ніж раніше. Це знайшло своє відображення в розвитку ситуації в галузі європейської безпеки в 1992 та 1993 роках. У січні 1994 року глави держав та урядів країн - членів НАТО закликали до подальшого дослідження можливостей розвитку і адаптації політичних та військових структур і процедур Альянсу з метою більш гнучкого й ефективного виконання місій організації, до яких належить і підтримка миру.

У вересні 1994 року Військовий комітет розпочав "Довгострокове дослідження НАТО" (LTS), з метою вивчення інтегрованої військової структури Альянсу і висунення "пропозицій щодо змін у структурі збройних сил Альянсу, командних структурах та спільній інфраструктурі". В рамках цієї програми міністри закордонних справ виробили подальші важливі рекомендації на своїй зустрічі в Берліні у червні 1996 року, де визначили масштаб місій НАТО, до виконання яких має бути готовою нова командна структура.

На зустрічі в Берліні у червні 1996 року міністри закордонних справ країн НАТО підтвердили, що важливим елементом адаптації Альянсу є розбудова власне Європейської системи безпеки та оборони в межах НАТО, яка дозволила б європейським членам організації робити більш узгоджений і ефективний внесок у місії та діяльність Альянсу, демонструючи спільну відповідальність; діяти самостійно в разі необхідності; підсилити трансатлантичну ланку. Вони також закликали до подальшого розвитку спроможності Альянсу виконувати нові ролі та місії в галузі запобігання конфліктам та врегулювання криз; діяти в інтересах боротьби з поширенням зброї масового знищення та засобів її доставки; підтримувати при цьому потенціал колективної оборони. Це мало бути доповнено більшим внеском Альянсу в безпеку та стабільність в усьому євро-атлантичному регіоні через розширення і поглиблення співпраці з країнами - партнерами НАТО.

Такий важливий поштовх роботі Військового комітету над внутрішньою адаптацією Альянсу став результатом рішень, колективно прийнятих усіма 16 країнами-членами. У грудні 1997 року Іспанія оголосила про свій намір приєднатись до нової військової структури. Франція, яка бере участь у роботі Військового комітету над внутрішньою адаптацією, зазначила, що не збирається повною мірою брати участь у інтегрованих структурах НАТО, але підтвердила своє позитивне ставлення до процесу внутрішньої адаптації, що триває, і до вибіркової участі в операціях під проводом НАТО.

Для того щоб зусилля Альянсу щодо посилення можливостей виконувати його ролі та місії були плідними, необхідно досягти трьох фундаментальних цілей. Має бути забезпечена військова ефективність Альянсу; збережена трансатлантична ланка; розвинена власне Європейська система безпеки та оборони (ESDI) в НАТО.

Переважаючим імперативом у розвитку будь-якої нової структури є те, що вона має бути "орієнтованою на місії". Вона повинна забезпечити НАТО можливостями виконати повний спектр ролей та місій Альянсу від його традиційного завдання колективної оборони до виконання нових ролей за умов, що змінюються, до яких належать і місії "поза межами Статті 5", такі як операції з підтримки миру. Крім того, необхідно взяти до уваги такі чинники, як гнучкість, ефективність сил, єдність Альянсу, принцип багатонаціональності, реальні можливості та вимоги ESDI і БООТС .

Нова структура також повинна мати потенціал зростання і бути достатньо гнучкою для того, щоб охопити нових членів без серйозних змін. У цьому контексті було вирішено, що вступ Чеської Республіки, Польщі та Угорщини не потребуватиме створення додаткових командних штабів НАТО. Структура також має надавати відповідні можливості для участі країнам-партнерам.

Next Previous