Оцінюючи Середземноморський діалог НАТО

Співпраця з НАТО: військовослужбовці Єгипту,Йорданії та Марокко (на фото згори) брали участь в операціях під керівництвом НАТО на Балканах.

За десятиріччя, що минуло відпочатку Середземноморського діалогу Альянсу, стратегічна ситуація вєвроатлантичному регіоні, на Близькому Сході та за його межамизмінилася майже до невпізнання. Після терористичних нападів наСполучені Штати 11 вересня 2001 року і початку афганської таіракської кампаній під проводом США Альянс почав відігравати значнобільшу роль на міжнародній арені, а "розширені" регіониСередземномор’я та Близького Сходу дедалі очевидніше потрапляють вколо майбутніх пріоритетів організації. Маючи безперечний потенціалдля подальшої активізації ролі НАТО в цій частині світу, Альянсповинен передусім розвивати взаємовигідні відносини з арабськимикраїнами і приділяти увагу проблемам безпеки, що викликають їхнєзанепокоєння.

Поки що Середземноморський діалог НАТО маєпереважно політичний характер і спрямовується на забезпеченнякращого розуміння дій та політики НАТО країнами-учасницямипрограми, а також на вивчення Альянсом їхніх потреб у галузібезпеки. Таким чином в основі Діалогу лежить обмін інформацією,який забезпечується Групою середземноморської співпраці, створеноюна Мадридському саміті НАТО у 1997 році. У межах цього форумусоюзники проводять регулярні політичні дискусії з окремимисередземноморськими країнами-учасницями Діалогу у форматі 19 (зараз26) +1, або з усіма сімома державами – Алжиром, Єгиптом, Ізраїлем,Йорданією, Мавританією, Марокко та Тунісом у форматі 19 (зараз26)+7.

Попри політичний характер Діалогу під часвиконання цієї програми підіймається чимало питань "жорсткоїбезпеки". Чільне місце у середземноморській політиці Альянсувочевидь належить економічним інтересам та питанням енергетичноїбезпеки, оскільки майже 65 відсотків нафти та газу, що споживаютьсяЗахідною Європою, проходить через Середземномор’я. До того жаналітики з питань безпеки давно прогнозують, що економічнастагнація у поєднанні з різким зростанням населення в країнахПівнічної Африки становитиме для Європи довгострокову стратегічнупроблему, що проявлятиметься в незаконній міграції і навітьтероризмі. Водночас розповсюдження ракетної зброї на БлизькомуСході та в Північній Африці безпосередньо впливає на безпеку Європита її свободу дій у регіоні Середземномор’я.

Однак, починаючи з першого дня,Середземноморський діалог НАТО, так само, як і всі інші ініціативищодо діалогу та співробітництва (у тому числі й Барселонськийпроцес Європейського Союзу), гальмується тим, що члени Альянсу, зодного боку, та арабські країни-учасниці, з іншого, пов'язують зцією програмою абсолютно різні очікування. Схоже, що на думкуЄвропи та Сполучених Штатів політичний діалог, обговорення та обмінінформацією мають бути відправними моментами у розбудові відносин зкраїнами регіону, формуванні взаємної довіри та заохоченні їх доконструктивної співпраці. Натомість арабські країни-учасниціДіалогу хотіли б починати з практичних питань, у тому числі і тих,що стосуються арабо-ізраїльського конфлікту.

У 90-х роках минулого сторіччя боротьба зтероризмом та звільнення Близького Сходу від зброї масовогознищення були пріоритетами для арабських країн-учасниць Діалогу,але не для НАТО. Пасивність арабських країн як у Барселонськомупроцесі, так і в Середземноморському діалозі була своєрідноюреакцією на невдачі мирного процесу на Близькому Сході. Розбіжностіпозицій щодо цього процесу заважали конструктивному визначеннюшляхів майбутнього розвитку регіону.

Стратегічна концепція Альянсу 1999 рокумістила положення, що пропонували включення до потенційних місійНАТО боротьбу з загрозами, що головним чином походять зі Сходу.Таке широке тлумачення мандата Альянсу не могло не викликати упівденних країнах питання щодо географічних меж відповідальностіНАТО. В результаті втручання в Косові та іракської операції підпроводом НАТО до цих питань додалося занепокоєння щодо можливих дійз боку Альянсу чи окремих його членів без належного мандатаООН.

Альянс повинен розвивати взаємовигіднівідносини з арабськими країнами і приділяти увагу проблемамбезпеки, що викликають їхнєзанепокоєння

Протягом років НАТО фінансує проведенняконференцій та семінарів для союзників та країн - учасниць Діалогу.Першу з цих конференцій було проведено в Римі, Італія, в листопаді1997 року під назвою “Майбутнє діалогу НАТО”, а наступну –“Середземноморський діалог та нова НАТО” – у Валенсії,Іспанія, в лютому 1999 року. Якщо римська конференція дозволилавизначити практичні виміри Діалогу, то конференція у Валенсії сталапершою зустріччю послів НАТО та (на той час) шестисередземноморських країн-партнерів, що зібралися для обговоренняшляхів подальшого розвитку взаємних відносин.

Серед інших заходів, що виконувались у межахДіалогу, варто, зокрема, назвати надання стипендій НАТО, плануванняз надзвичайних ситуацій, наукову співпрацю. У 1998 році Альянсзапросив країни Середземноморського діалогу до участі в Програмістипендій НАТО. З того часу чотири стипендії Альянсу булоприсуджено представникам країн-учасниць Середземноморськогодіалогу. На додаток, парламентарі, викладачі, члени організацій, щомають вплив на формування громадської думки, журналісти та офіційніпосадовці з країн Середземномор’я відвідували штаб-квартиру НАТО.Під егідою Спеціальної середземноморської групи було проведеносерію семінарів з питань Діалогу, в яких взяли участь законодавці зкраїн НАТО, середземноморських країн Діалогу та інших держав, атакож представники міжнародних організацій. Три країни - учасниціДіалогу отримали статус спостерігачів у Парламентській АсамблеїНАТО: Марокко та Ізраїль в 1994 році, Єгипет у 1995.

Представники країн-учасниць Діалогу навчалисяна курсах планування з надзвичайних ситуацій при школі НАТО вОбераммергау, Німеччина, та в інших закладах. Вчені з цих країнбрали участь в організованих Альянсом робочих семінарах з передовихдосліджень та інших ініціативах в межах Наукової програмиНАТО.

Військовий аспект програми включає участькраїн Середземноморського діалогу в морських та сухопутнихнавчаннях НАТО та ПЗМ як спостерігачів, відвідання військовихінституцій НАТО, обмін штабними офіцерами та участь у різнихсемінарах. Поза форматом Середземноморського діалогу Єгипет,Йорданія та Марокко брали участь у операціях з підтримання миру підпроводом Альянсу, що виконувались у Боснії та Герцеговині силамиІФОР та СФОР. Нині військові Йорданії та Марокко виконують завданняв межах операції КФОР під проводом НАТО в Косові.

До терористичних нападів 11 вересня 2001року, а також афганської та іракської кампаній плани щодоудосконалення Середземноморського діалогу були обмеженими. Завинятком звіту, складеного американським аналітичним центром“RAND Corporation”, наголос у цьому контексті зазвичайставився на збільшенні кількості політичних обговорень, зустрічейна рівні послів, заохоченні країн-учасниць до встановлення прямихконтактів між їхніми збройними силами і міжнародним військовимштабом НАТО, а також організації заходів на кшталт конференцій,проведених в Римі та Валенсії.

В своєму дослідженні під назвою “МайбутнєСередземноморської ініціативи НАТО: еволюція та наступнікроки”, що було опубліковано в 1999 році, центр “RANDCorporation” запропонував низку політичних рекомендацій, які,зокрема, стосувалися проведення заходів, спрямованих наудосконалення Діалогу на неурядовому рівні, перегляд регіональнихпріоритетів у галузі безпеки та доповнення їх наступними питаннями:боротьба з тероризмом; енергетична безпека; управління потокамибіженців; планування з надзвичайних ситуацій; нерозповсюдження ЗМЗ;перехід до практичних заходів, пов’язаних з оборонною сферою, назразок тих, що виконуюся в межах ПЗМ; включення парламентськоїдіяльності до офіційної програми Діалогу; створення мережізапобігання кризам та зміцнення довіри у регіоні Середземномор’я;проведення двосторонніх оборонних навчань; створення мережіаналітичних закладів для вивчення оборонних питань, пов’язаних зНАТО та країнами Середземномор’я; та збільшення фінансування вмежах Діалогу. Звіт також містив рекомендацію щодо майбутньогорозширення Альянсу в південному напрямку на противагу традиційномузосередженню НАТО на Центральній Європі і з метою створення новихможливостей для участі організації у процесах, що відбуваються напівденних теренах.

Сучасна ситуація безпеки докорінновідрізняється від тієї, що домінувала у 1990-х роках, тому ваналізі перспектив майбутнього розвиту Середземноморського діалогумають враховуватись три фундаментальних чинника: географічнийвимір, динаміка перетворень та нова система цінностей.

Географічний вимір: Після 11 вересня іпочатку афганської та іракської кампаній географічний простірпотенційного співробітництва у галузі безпеки між НАТО та країнами- учасницями Діалогу розширився на схід аж до Афганістану, аможливо й далі. Якщо раніше країни Діалогу знаходились за межамипівнічноатлантичного регіону, а отже і системи безпеки Альянсу, тоз появою нових загроз фізичні кордони дедалі більше втрачаютьзначення. Географічне положення будь-якої системи безпеки єключовим чинником в питаннях планування, підготовки, командуваннята управління, стратегічного транспортування та розвідувальнихоперацій. Географічний чинник може також диктувати нові види місійта операцій. Оскільки Єгипет, Йорданія та Марокко мають досвідроботи під командуванням НАТО, здобутий на Балканах, вони можутьрозглядати можливість участі своїх військових контингентів увиконанні місії під проводом НАТО в Афганістані чи інших операційАльянсу, спрямованих на боротьбу з тероризмом та розповсюдженнямЗМЗ.

Динаміка перетворень: Якщогеографічний вимір стосується простору, то динаміка перетвореньпов’язана з часовим фактором, з тим, наскільки нагальними є ті чиінші перетворення, з їхньою ефективністю, вартістю та можливимисупутніми наслідками. На зміну "клінтонівському" підходу доПівденного та Східного Середземномор’я, що зосереджувався надіалозі, договорах, зміцненні довіри та економічних стимулах,прийшла інтервенційна політика превентивних дій. Інтервенційнийпідхід викликає етичні, правові та політичні питання, але водночаспередбачає як регіональну так і міжнародну відповідальність застабілізацію та відбудову. Вже з'явились підстави говорити про те,що афганська та іракська кампанії прискорили динаміку перетворень урегіоні і сприяли появі низки ініціатив, що висуваються власнекраїнами регіону і включають, зокрема, плани реформування Лігиарабських держав, реформи у галузі соціально-демократичних питаньта прав людини в Єгипті та одностороннє рішення Лівії відмовитисявід своєї зброї масового знищення.

Нова система цінностей: Інтервенційнийпідхід Сполучених Штатів до Близького Сходу супроводжуєтьсяспробами змінити систему цінностей у регіоні з метою наближення їїдо західних моделей демократії. Цей процес, що відбувається на тлівеличезного дисбалансу сил, спричиненого американською військовоюприсутністю, а також нерівність між країнами регіону у сферівійськово-технічного забезпечення можуть викликати подальшунестабільність, а можливо навіть нові акти тероризму. Звертаючиувагу на культурні аспекти безпеки та підтримуючи такі цінності якдемократія, права людини та відкрите суспільство, особливе значенняварто приділити розробці нових оперативних концепцій та стратегійспівпраці між НАТО, країнами-учасницями Діалогу та іншими гравцямиу цьому регіоні.

Шлях вперед

Загальна ситуація вказує нанеобхідність переведення Діалогу у площину практичної співпраці унових сферах, до яких входить:

Боротьба з тероризмом: Це питанняповинно займати чільне місце у будь-якій стратегії співпраці вгалузі безпеки і стосуватися головним чином захисту інфраструктуриенергетичної промисловості. Вразливість життєво важливихтранспортних магістралей робить загрозу енергетичного тероризмудуже реальною. В результаті будь-який організований терористичнийудар по енергетичних об’єктах може спричинити серйозні порушення вроботі системи глобального енергопостачання та світовій економіці іпризвести до численних людських жертв.

Боротьба з розповсюдженням ЗМЗ:Необхідно забезпечити співпрацю, спрямовану на блокування морських,повітряних та сухопутних каналів передачі зброї масового знищення ісистем її доставки, а також пов’язаних з ними компонентів таматеріалів. Головною метою має бути впровадження спрощених тадієвих процедур прискореного обміну оперативною інформацією щододій, які можуть бути пов’язані з розповсюдженням ЗМЗ, тамаксимальної координації зусиль партнерів щодо запобігання такимдіям.

Ліквідація наслідків катастроф тагуманітарне реагування: Досвід повоєнної відбудови Іраку вказуєна необхідність створення сил швидкого реагування, які могли бзаповнити прогалини в системі надання допомоги безпосередньо післяконфлікту. Така діяльність є необхідною передумовою для початкувідбудови.

Розмінування: Гуманітарне розмінуваннястало невід'ємною частиною миротворчих операцій. Окрім небезпекифізичного ураження міни несуть з собою ще одну серйозну загрозу –стають на заваді економічному розвитку цілих регіонів. Співпраця угалузі гуманітарного розмінування могла б зміцнити солідарність міжНАТО та країнами -- учасницями Діалогу.

Операції з підтримання миру: Спільневиконання таких операцій стає одним з головних і найбільшрезультативних механізмів співпраці та зміцнення взаємної довіри.На додаток до заходів військових навчань та підготовки,співробітництво у цій галузі може включати спільне планування сил,створення регіональних модулів підтримання миру, участь військовиху ліквідації наслідків катастроф та гуманітарні операції реагуванняна надзвичайні ситуації.

Спільні заходи із залученням ЗМІЕфективності Діалогу в його культурному вимірі можуть сприятиспільні заходи за участю представників ЗМІ, спрямовані на підтримкуекономічних, військових та демократичних реформ вкраїнах-учасницях.

Розбудова регіональної інфраструктури:Деякі райони середземноморського регіону не мають інфраструктури,необхідної для забезпечення сполучення між країнами та ефективноговиконання військових операцій. Будівництво доріг, аеропортів,енергетичних та інформаційних мереж має життєво важливе значення якдля безпеки, так і для розвитку регіону.

Безумовно, за останнє десятиріччяСередземноморський діалог пройшов чималий шлях і, як це іпередбачалося, надав можливість НАТО та країнам-учасницям кращепізнати одна одну. Він став ефективним засобом обміну інформацієюта форумом зміцнення взаємної довіри між ними. Формат Діалогурозширився, коли до програми було включено Алжир, але двері повиннізалишатися відкритими і для інших країн. Оскільки Йорданія, якаофіційно не вважається середземноморською країною, була в числіперших країн-учасниць; для майбутнього вступу до програми іншихдержав також не повинно бути географічних обмежень. Таким чином,поступово учасниками Діалогу могли б стати Ірак, Ліван, Лівія,Сирія, інші держави Персидської затоки і навіть Іран. Конференція збезпеки та співробітництва в Європі, що з часом переросла в ОБСЄ,може слугувати добрим прикладом, оскільки її головною ідеєю булостворення відкритої організації, яка об'єднувала б у своїх лавахякомога більше країн.

Поки що загальна активністьСередземноморського діалогу у регіоні не є особливо помітною. Наранньому етапі ставлення країн-учасниць до Діалогу коливалося відкритичних оцінок до нейтрального сприйняття, оскільки остаточніцілі програми не були зрозумілими ні фахівцям з питань безпеки, ніширокому загалу. Для того щоб Діалог міг сягнути нових горизонтівспівпраці та партнерства, в країнах-учасницях необхідно вестишироку роз’яснювальну кампанію про поточний процес трансформаціїАльянсу і намагатися розвіяти непорозуміння щодо збільшення роліАльянсу у операціях, пов’язаних з проекцією військової сили.Необхідно зробити Діалог більш наочним, щоб розширити громадськупідтримку ідей зближення з НАТО в країнах-учасницях. І тут Альянсміг би взяти на себе провідну роль, організувавши широкеобговорення перспектив перетворення Близького Сходу та прилеглихрегіонів на зону, вільну від зброї масового знищення.

Оскільки відсутність прогресу мирноговрегулювання на Близькому Сході є головним чинником, що підриваєініціативи ЄС та НАТО у регіоні, обидві організації маютьрозглянути можливість активізації своєї ролі щодо врегулюванняконфліктів у цій частині світу. Це може стати можливим передусім заумови досягнення стратегічного взаєморозуміння між Європою таСполученими Штатами щодо Близького Сходу, подібно до того, як вонидійшли згоди щодо Східної Європи та колишнього Радянського Союзу напочатку 1990-х років. Таке порозуміння дало б поштовх до активноїреалізації вже прийнятих угод, що допомогло б прокласти шлях добільш глибокої співпраці між Альянсом та країнами-учасницямиСередземноморського діалогу.

Мохамед Кадрі Саїд – радник звійськово-технічних питань Центру політичних та стратегічнихдосліджень "Аль-Ахрам" в Каїрі (Єгипет), генерал увідставці.