Мій досвід як гея в Британських збройних силах і вплив змін

Мені було 22 роки і я тільки розпочинав свою кар’єру офіцера Британських королівських ВМС, але опинився в центрі інтенсивного і наполегливого розслідування, яке в результаті призвело до втрати моєї роботи, мого вимушеного відчуження від родини і друзів і втрати мого дому і місця в університеті. Все моє життя було вирвано з корінням. Лише за кілька днів після допиту я знайшов притулок в середині старого згорнутого і викинутого офісного килима на тихій вуличці лондонського Вест- Енду, занадто заляканий, щоби повернутись додому до своєї родини, де мені довелось би пояснювати, що сталось.

Попри це, ви будете здивовані, коли дізнаєтесь, що моє відсторонення і вигнання зі збройних сил було дещо безболісним. Протягом наступних років я зустрівся з десятками чоловіків і жінок, які пройшли через набагато гірше, ніж я. Я зустрічав колишніх військовослужбовців, які були ув’язнені лише за те, що мали нетрадиційну сексуальну орієнтацію, навіть вже в 90-х роках XX сторіччя. Я зустрічав жінок, чиї щоденники і листи були вилучені військовими поліцейськими і спровокували розслідування лесбійської поведінки, яке охопило буквально весь світ, від Німеччини до Гонконгу. Під впливом такої несправедливості я опинився в серці організації, яка була створена для надання підтримки таким людям як я. Вона називалась «Чужі серед своїх». Я вперше зустрівся з цією групою на гей-параді в Лондоні і швидко долучився, допомагаючи їм забезпечувати роботу щотижневої лінії допомоги людям, які опинились в ситуаціях, подібних до наших.

*Чужих серед своїх * очолювали Елейн Чеймберс, звільнена з армії колишня військова медсестра, і Роберт Елай, колишній військовий капельмейстер, якого також звільнили зі служби. Елейн і Роберт були двома видатними особистостями, які використали свій жахливий досвід для створення безпечного простору, в якому звільнені військовослужбовці могли б зустрічатись і знаходити розуміння серед інших, які також пережили подібні жахи. Де ще може чоловік знайти можливість зізнатись, що охоронці військової в’язниці змушували його чистити туалет своєю зубною щіткою, а потім чистити цією щіткою свої зуби, як це було з Майком, молодим військовослужбовцем Королівських ВПС, який був ув’язнений за те, що визнав свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію в 1994 році?

Майк усе ще відчуває розрахований біль і приниження, які йому завдавали, і йому надзвичайно важко їх обговорювати. Його життя було зруйноване внаслідок політики вигнання усіх лесбіянок і чоловіків нетрадиційної сексуальної орієнтації (навіть тих, хто не мав сексуального партнера) з Британських збройних сил. В своїй політиці абсолютного виключення, навіть у випадку абстиненції, Британські збройні сили були більш дискримінаційними, ніж навіть католицька або англіканська церкви того часу. Уряд доводив, що присутність лесбіянки або чоловіка з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, які навіть не мають партнера, у війську може зашкодити належному порядку і дисципліні. Урядові міністри неодноразово говорили під час інтерв’ю і в Парламенті, що присутність гомосексуалістів може негативно впливати на бойову ефективність.

За роки після мого звільнення я став політично активним, а не просто розлюченим. Я зміг зосередитись і знайшов сили для започаткування Групи правового захисту в збройних силах. Перед цим етапом у моєму житті, більше, ніж за п’ять років після мого звільнення, я знайшов собі нову кар’єру в журналістиці і ці нові навички допомогли мені стати результативним і впізнаваним голосом кампанії, яку ми розпочали. Роком пізніше, в 1995 році, ми зібрали групу правників, лобістів і знайшли чотири показових справи, які дійшли до Європейського суду з прав людини в Страсбурзі і зрештою, в 1999 році, досягли своєї мети подолати заборону служити людям ЛГБТ+. В січні 2000 року британський закон було реформовано і за наступні два десятиріччя ситуація з лесбіянками і чоловіками з нетрадиційною сексуальною орієнтацією на військовій службі у Британії змінилась до невпізнання. Сьогодні відкриті гомосексуалісти служать у всіх Британських родах військ, і дехто з них взагалі не знає про заборону їхньої ідентичності, яка існувала до їхнього вступу на службу.

У доволі непереконливому прикладі плину часу, я нині зустрівся з британськими військовослужбовцями, які дійшли до кінця своєї служби і які покидають військо після того, як повністю завершили свою кар’єру вже після відміни заборони. Тут легко собі уявити, що все, про що я пишу, є цікавою, хоча і прикрою, частиною військової соціальної історії: подій минулого, які цікавлять науковців і істориків, але не мають прямого стосунку до військовослужбовців сьогодні. Проте це не так.

Під час моєї активної участі в кампанії за права ЛГБТ+ в збройних силах в 90-ті роки XX сторіччя, я написав книгу під назвою *Ми навіть марширувати не можемо традиційно *, яка стала певним каталізатором руху, який з’явився за нею. Журнал"Економіст" рекомендував її як цікаву книгу для літнього читання, що можливо є показником того, наскільки відомою стала ця проблема на той час. Під час роботи над книгою я відвідав широке коло країн - членів НАТО і поговорив з представниками їхніх збройних сил про їхні закони і правила, і що вони знають про політику щодо лесбіянок і чоловіків нетрадиційної сексуальної орієнтації на військовій службі. Я дізнався про те, що в багатьох країнах НАТО ніколи не було політики виключення. Деякі фактично запроваджували заборону за допомогою положень загального характеру на зразок «належний порядок і поведінка», а деякі активно обрали для себе прийняття колег-лесбіянок і чоловіків нетрадиційної сексуальної орієнтації до своїх збройних сил. Я зустрів, наприклад, голландських морських піхотинців, які не приховували свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію, і які служили в Боснії і Герцеговині, а також австралійських сержантів ВПС і сухопутних сил, які мали нагороди, і служили, не приховуючи своєї орієнтації, на нещодавніх театрах конфлікту в Перській затоці. Це різко контрастувало з одночасним звільненням з лав Королівських ВПС сержанта Саймона Інгрема, який пишався своєю Медаллю за участь у війні в Перській затоці, якою він був нагороджений за службу як спеціаліст з авіаційної електроніки під час конфлікту.

Коли доходило до розв’язання цієї проблеми, я в різні способи наводив інших союзників з НАТО як приклади для британських розробників політики щодо найкращої або принаймні кращої практики. Під час інтерв’ю з Міністерством оборони в 1994 році, речник Британської армії сказав мені, можливо частково жартома, що Збройні сили Голландії - це поганий приклад, бо в них є профспілки і вони не працюють у вихідні. Я опитав сержанта Королівських австралійських ВПС, який служив за обміном у Сполученому Королівстві, відкрито і без ніяких проблем, за повної підтримки свого оборонного відомства. Порівнюючи, мені вдалося показати, що позиція Сполученого Королівства виглядала застарілою і відірваною від сучасного світу і більш ліберальних союзників.

Через так багато років дуже цікаво бачити, як драматично перевернувся світ. Британські збройні сили, поряд зі своїми колегами в багатьох країнах НАТО, нині приймають і віддають належне своєму розмаїтому особовому складу, в той час, як багато членів Альянсу, які мовчки мирились – але не вітали – з військовослужбовцями ЛГБТ+, залишились на тому ж самому місці, на якому вони були 30 років тому. В збройних силах цих країн нетрадиційна сексуальна орієнтація не перешкоджає перебуванню на службі, але вас заохочують тримати це при собі. Ці зміни поставили мене в дивне становище, змусивши мене змінити свою позицію з відкритого і відомого критика політики в Британських збройних силах, до чогось на зразок адвоката або посла вражаючого способу, в який військове керівництво сприйняло те, що раніше повинно було здаватись дуже дивним, на кшталт *Який чудесний світ новий * («Brave New World», роман Олдоса Гакслі, 1932 р.; переклад Віктора Морозова, 2016 р.).

Я нещодавно говорив про це на конференції, сидячи поряд з адміралом сером Аланом Уестом, колишнім Першим морським лордом (офіцер найвищого рангу на службі в Королівських ВМС), командувачем ВМС і чотиризірковим адміралом, і дізнався, як він тихо вплинув на те, щоб припинити заборону представникам ЛГБТ+ служити у збройних силах. Для людини, яка була давно звільнена з війська за те, що мала нетрадиційну сексуальну орієнтацію, опинитись поряд з одним з найвпливовіших повоєнних військових лідерів Сполученого Королівства було непросто, і було б немислимо 25 років тому. Він вибачився переді мною і усіма лесбіянками і чоловіками нетрадиційної сексуальної орієнтації, які були змушені покинути Британські збройні сили, як останніми роками зробили наші міністри збройних сил, наш Державний секретар з оборони, а минулого липня навіть наш Прем’єр-міністр.

Військовослужбовці Британських збройних сил нині марширують в гей-парадах в усьому Сполученому Королівстві в своїх одностроях. Військові оркестри також беруть участь, і вітальний галас натовпу майже завжди означає підтримку і схвалення. Збройні сили в усьому світі намагаються привабити молодих кандидатів з більш ліберальним і відкритим менталітетом, ніж у багатьох представників попередніх поколінь, тому позиціювання збройних сил як маяка прогресивних сучасних цінностей є важливим інструментом приваблення. Звичайно, в багатьох країнах залишаються критики того, щоб веселкові прапори майоріли над військовими базами, але справа в тому, що збройні сили не намагаються рекрутувати тисячі упереджених і сердитих людей: їм потрібні військовослужбовці, які вважають, що збройні сили не просто захищають сучасні демократії, а є їх частиною.

Зважаючи на те, що вороги демократії забороняють гей-паради, тримають жінок у рабстві і убиваючи чоловіків нетрадиційної сексуальної орієнтації скидають їх з дахів будинків, насправді не важко зрозуміти, чому лесбіянки і чоловіки з нетрадиційною сексуальною орієнтацією хочуть служити своїм країнам. І можемо побачити на прикладі відмінної служби багатьох з них, що вони є одними з найбільш здатних і відданих військовослужбовців.

Останніми роками я спостерігаю, як Сполучене Королівство, збройні сили якого були одними з найактивніших противників ЛГБТ+ в Альянсі, стає одним з найбільш толерантних і доводить, що збройні сили не більш ефективні, коли вони є гомофобними, мізогінистичними або расистськими. Молодим людям доводиться робити вибір своєї майбутньої кар’єри, і збройним силам потрібно чітко і наочно показати, що вони є гарним і моральним вибором для цих молодих людей. На мою думку, декілька веселкових прапорів – підтриманих рішучістю – пройшли на диво довгий шлях, щоб досягти цього.

Роль захисту наших демократій нечасто бувала такою важливою, як нині, принаймні точно не за мого життя. Якщо ми хочемо і надалі мати військовий альянс, який має найширшу підтримку суспільств, які він прагне обороняти, такий альянс має приймати і віддавати належне надзвичайному розмаїттю громад, які він представляє. В багатьох наших збройних силах сьогодні служать представники ЛГБТ+, і підтримка їхнього включення робить наш Альянс сильнішим, а не слабшим.

За 25 років після того, як я був звільнений, я сидів поряд з друзями серед глядачів церемонії вручення нагороди за захист прав людини: це було велике прийняття з шампанським і безліччю спокусливих закусок. Уявіть моє здивування, коли Королівські ВМС отримали нагороду як найкращий працедавець для ЛГБТ+ , яка була вручена на сцені адміралу. На збентеження моїх друзів, я при цьому розплакався, це було можливо вперше, коли я усвідомив, що мені вже не потрібно – та й ніколи не було потрібно – відчувати сором і збентеження за те, що сталося зі мною.

Військовому керівництву потрібні активні і відчутні кроки для демонстрації того, що вони представляють сучасного працедавця, який турбується про свій персонал, і якщо те, що вони вийдуть зі своїх важливих оздоблених кабінетів в своїх одностроях і пройдуться поряд з групою військовослужбовців, які несуть прапори ЛГБТ+, принесе такий же само результат, як у Сполученому Королівстві й інших країнах НАТО, я наполегливо рекомендую зробити це.