Історія про "Святу Джавеліну"

Це розуміння бере свій початок в моєму дитинстві. Я народився в Канаді в родині молодих іммігрантів, які в пошуках кращого життя втекли з комуністичної Польщі, коли їм не було ще і 20 років. Батьки моєї мами народилися в Польщі під час Другої світової війни, і дітьми вони зазнали усіх жахів нацистської окупації. Її батько, мій дід, був завзятим слухачем радіо «Вільна Європа» (RFE), яке слухав щодня; терпляче очікуючи дня, коли Польща буде очищена від плями радянщини.

Мій батько також народився у Польщі, але від українських батьків, які були насильно переселені лояльними до Радянського Союзу польськими властями під час операції «Вісла», яка була спрямована на ліквідацію українських партизанів у південно-східній Польщі.

Один з моментів, які вплинули на моє життя, стався під час моєї першої подорожі до України, коли я був ще наївним 17-річним хлопцем. Під час цієї подорожі мені випала можливість зустрітись з нещодавно обраним і нещодавно отруєним українським Президентом Віктором Ющенком. Я був настільки молодим і незрілим, що, як я пригадую, відсахнувся, побачивши його жахливо ушкоджене обличчя, результат невдалого замаху кремлівських агентів. Через роки деякі з найважливіших уроків, які я засвоїв щодо жорстокості Росії до України, я отримав працюючи журналістом в Україні між 2015 і 2018 роками. Один досвід більше за інші вплинув на мою мотивацію розбудувати "Святу Джавеліну". Це відбулось, коли я провів тиждень в невеличкому селі глибоко в Карпатських горах на заході України з групою вдів і їхніх дітей. Ці жінки були заміжні за українськими військовими, які віддали свої життя в боях після незаконної анексії Росії в Україні 2014 року.

Мене запросили організатори притулку, Канадська благодійна організація під назвою «Допоможіть нам допомагати», яка підтримувала цих жінок і їхніх дітей на життєвому шляху після їхньої втрати.

Я пам’ятаю, що подумав тоді, що це той бік війни, який люди нечасто бачать. Ми бачимо шокуюче і вражаюче насильство під час прямих телевізійних репортажів, але ми зазвичай не дивимось достатньо довго, щоби зрозуміти тихіші травми, які є наслідком, як ці вдови, які залишились на одинці зі своїм зруйнованим життям і необхідністю ростити дітей.

Саме про них я думав, коли я «офіційно» запустив "Святу Джавеліну" 15 лютого 2022 року. Я кажу «офіційно», тому що я вже шалено постив новини і свої думки про нарощування Росією своїх військ уздовж українського кордону потягом тижнів.

На цьому етапі мого життя я залишив журналістику, повернувся додому і розпочав свій невеликий бізнес. Оскільки я звільнився від обмежень професійної журналістики, але мав усі знання, отримані під час моєї репортерської роботи в Україні, я зробив наголос на тому, щоб висміювати дволикість російської пропаганди, часто за допомогою мемів.

Проте я розпочав активно збирати гроші продаючи стікери «Свята Джавеліна» лише після 15 лютого.

Ось коротенька історія появи образу, який став відомий як «Свята Джавеліна»:

По-перше, його створив не я. Я не художник і не ілюстратор. Він ґрунтується на роботі американського художника на ім’я Кріс Шоу, який спочатку створив «Мадонну Калашнікову» приблизно 2012 року. Цей образ Мадонни, яка тримає автомат Калашнікова, стане популярною нашивкою серед українських солдатів десь із 2014 року (року, коли Росія незаконно анексувала Крим і розпочалась війна на Донбасі). Вона стала "Святою Джавеліною" лише роками пізніше, коли українська влада попросила американців надати їй найбільш передову систему протитанкових керованих ракет «Джавелін». Вони просили «Джавеліни», тому що знали, що якщо Росія розпочне повномасштабне вторгнення, вона робитиме це великими масами танків і «Джавелін» зможе надати українським солдатам шанс відбити напад росіян.

Коли вперше з’явилась "Свята Джавеліна", це був виключно нішевий жартівливий мем, який обертався у невеличкій спільноті журналістів, аналітиків, солдатів, чиновників і військових підрядників. Він отримав поштовх лише у 2022 році, коли друг нагадав мені, що він розіслав стікери "Святої Джавеліни" для того, щоби інші могли наклеїти їх на свої ноутбуки для демонстрації підтримки України. Ця ідея надихнула мене, тому що в цей момент в 2022 році я був переконаний, що Росія ось-ось вторгнеться, і я хотів зробити щось, щоби допомогти.

В День Святого Валентина я попросив місцеву друкарню в Торонто надрукувати 100 стікерів "Святої Джавеліни", яку вони прозвали «Марія з базукою», і 16 лютого я розмістив у себе в Інстаграмі зображення з поясненням, що я продаватиму їх за 10 канадських доларів. Моя мета полягала в тому, щоб пожертвувати гроші «Допоможіть нам допомагати» благодійникам, які запросили мене взяти в Карпатських горах інтерв’ю у жінок загиблих солдатів.

Я пам’ятаю, що в перший вечір двоє людей замовили стікер, і я був у захваті. Я не сподівався, що на цю ідею хтось відгукнеться.

Наступного дня я продав стікерів на одну тисячу доларів і запанікував, тому що зрозумів, що не маю жодної уяви про те, як мені запакувати так багато замовлень. У мене не було ані конвертів, ані марок. Я зовсім не був готовий.

На третій день, я думаю, я продав стікерів на п'ять тисяч доларів, і я зрозумів, що відбувається щось особливе. До того моменту імена замовників були всі мені добре відомі, але потім почалися зміни. Я почав отримувати замовлення з усіх куточків світу.

На четвертий день я зрозумів, що можу пожертвувати понад десять тисяч доларів і почав відчувати величезну відповідальність за "Святу Джавеліну". Наступними днями я зустрівся з представниками «Допоможіть нам допомагати», і ми обговорили, як ці гроші будуть використані для фінансування стипендій дітям загиблих українських солдатів. Вони підрахували, що цього вже було достатньо для шкільної освіти принаймні 15 дітей.

Але кампанія продовжувала розростатись, і я зв’язався із давніми друзями в українській громаді і швидко створив команду волонтерів. Ці перші помічники стали справжньою причиною чому "Свята Джавеліна" так швидко поширювалась, тому що сам один я ніколи не спромігся б задовольнити попит.

За тиждень кампанія стала неймовірною, ставши вірусною в усьому світі. На той момент я не мав часу ні на що, крім "Святої Джавеліни". Я закинув мою постійну роботу, своїх друзів, будь-яке нагадування про здоровий спосіб життя і зосередив усю свою увагу на ній. Поміж керуванням операціями я спілкувався із старими колегами, аналітиками, активістами, військовими і журналістами в Україні про те, що реально розгорталось на очах. Я пам’ятаю, що чув про певні індикатори, такі як розгортання росіянами польових шпиталів, що чітко вказувало на те, що невдовзі розгорнеться жорстока війна.

24 лютого, коли російський президент Владімір Путін розпочав своє брутальне вторгнення, ми вирішили, що гроші "Святої Джавеліни" мають піти на негайні потреби України. Ми розпочали кампанії за такі речі, як індивідуальні набори першої допомоги, бронежилети і шоломи та інше гуманітарне приладдя, що рятує життя.

Я пам’ятаю, що в день повномасштабного вторгнення я говорив з моїм татом, який живе у Польщі, в Пшемишлі, невеличкому історичному місті безпосередньо на кордоні України. До самого того моменту він був надзвичайно скептично налаштований щодо можливості війни, і говорив мені, що це просто залякування Заходу. Але того дня він зателефонував для того, щоби вибачитись і розповісти про хаос, що розбиває серце, який розгортався уздовж кордону.

До середини березня, за місяць з часу запуску "Святої Джавеліни", ми вже передали 500 тисяч доларів «Допоможіть нам допомагати».

В цей час я спав уривками і працював вдень і вночі. Мені було потрібно розв’язувати критичні проблеми – такі як блокування моїх рахунків банком через обсяги транзакцій, які викликали підозру у відмиванні грошей – а також десятки інтерв’ю у ЗМІ про "Святу Джавеліну", продовжуючи при цьому постити меми.

Того березня я двічі відвідав Польщу, допомагаючи організувати логістику надання допомоги Всесвітньому конгресу українців, коли вони розбудовували те, що зрештою стало їхньою кампанією Єднаймося з Україною. Ця програма переросла в один із найбільших у світі неурядових проєктів допомоги, зосереджених на підтримці українських військових.

В розпал усього цього, моя наречена завагітніла нашою першою дитиною, а спільнота "Святої Джавеліни" швидко зростала. Я розмістив пост «Запитай мене про все» (AMA) у своєму Інстаграмі, де спільнота могла розповісти мені про те, чого вони хочуть від "Святої Джавеліни". Люди з усіх кінців світу завалили нас запитами на нових "святих". Кожен хотів мати «святого», який би представляв конкретну систему озброєння, якою його країна забезпечувала Україну. Наприклад, нашим другим святим став «Святий NLAW», який з’явився на прохання британців, коли вони швидко почали постачати «Легку протитанкову зброю нового покоління» (NLAW ATGM).

Невдовзі ми мали святих для Канади, Швеції, Німеччини, Польщі, Словаччини і не тільки.

У квітні 2022 року, коли росіяни втекли від Києва і світ прокинувся від жахів Бучі, я здійснив свою першу поїздку до України після початку повномасштабного вторгнення. Ще о 6 годині ранку, коли мій потяг зупинився на київському Центральному вокзалі, я прочитав у новинах про смертоносний удар російською крилатою ракетою поряд зі львівським головним вокзалом, від якого мій потяг відійшов лише декілька годин тому. З Центрального київського вокзалу я поїхав через примарне місто, яке було зовсім не схоже на жваве, галасливе, метушливе місто, яке я завжди знав. Скрізь по місту усе ще стояли військові блок-пости, які патрулювали молоді українські солдати. В місті, де на дорогах завжди були затори, був майже нульовий дорожній рух, і багато магазинів були просто зачинені, тому що власники і працівники повтікали.

Метою цієї моєї поїздки було організувати діяльність "Святої Джавеліни" в Україні, щоби ми могли розпочати виробництво одягу в країні. Я вважав, що якщо ми продаємо сотні футболок в усьому світі, ми повинні знайти спосіб робити ці й інші речі в Україні.

Більше того, я також хотів знайти спосіб «переробити» знищене російське обладнання в нові предмети, які ми могли б продавати на "Святій Джавеліні". Я хотів використовувати залишки знищеного російського оснащення, такого як танки, БТРи і БМП (російські бронетранспортери і бойові машини піхоти), літаки та інше проти них, допомагаючи Україні фінансувати свої воєнні зусилля. Я вирішив, що ми могли би плавити метал, а потім переробляти його на окопне мистецтво і продавати на аукціоні.

Під час своєї поїздки я проводив час із давніми друзями, серед яких українські журналісти, такі як колишній власник орендованого мною житла фотожурналіст Ассошіейтед Прес і лауреат Пулітцерівської премії Євген Малолєтка, який нещодавно пережив облогу Маріуполя. Він розповів мені про свій досвід там, який змінив його життя, і який нині задокументований в номінованому на "Оскар" фільмі «20 днів у Маріуполі», знятому його колегою, моїм другом Мстиславом Черновим.

Я попросив старих колег, таких як Малолєтка, допомогти мені зрозуміти, на чому потрібно зосередити увагу і кошти "Святої Джавеліни". Давні друзі, Катерина Сергацкова і Роман Степанович, які зараз є засновниками Фонду 2402, розповіли про тяжке становище українських журналістів. Багато хто з них, особливо поза межами Києва, ризикували своїм життям щодня, роблячи репортажі у смертельно небезпечному середовищі практично не маючи захисного обладнання. За порадами Фонду 2402, "Свята Джавеліна" допомогла забезпечити українських журналістів захисними обладунками і організувати по всій Україні тренінги з «Роботи у ворожому середовищі і надання першої допомоги» (HEFAT), інструктором на яких був мій добрий друг, з яким ми часто співпрацюємо, фотожурналіст Антон Скиба.

Історія "Святої Джавеліени" насправді зажила своїм життям в мій передостанній день перебування в Києві того квітня. Того дня я поїхав до Бучі, Ірпіня і Бородянки побачити на власні очі, що зробили росіяни. Хоча я і бачив жахливу руїну на лінії фронту в Донбасі 2015-2018 років, я ніколи не був свідком таких руйнувань. Неможливо було описати біль і страждання, які росіяни завдали цим людям. Ніщо з того, що я пишу, не може описати відчуття, коли ти бачиш цілий багатоквартирний будинок розрізний навпіл російськими бомбами, скинутими з літаків і гелікоптерів. Стоячи на землі ми могли бачити залишки квартир мешканців через проломи в бетоні. Залишки зруйнованої кухні, половину гостинної кімнати, все життя залишилось видимим для усіх перехожих. На дитячому майданчику поряд зі мною я помітив маленьке медвежа, покинуте безневинним дитям.

Коли ми їхали з цього кошмару, мій друг зв’язався з тодішнім міністром оборони України Олексієм Резніковим і надіслав йому образ "Святої Джавеліни" і розповів її історію. У відповідь він написав, що йому потрібна ця футболка …завтра.

Я вже роздав усі футболки, стікери і шеврони "Святої Джавеліни", що мав з собою, тому того вечора я став шукати друкарню у Києві, яка могла би надрукувати пару футболок до ранку. Я також вирішив зробити третю футболку для Президента Зеленського і попросити міністра Резнікова особисто передати її Зеленському. Я насправді не думав, що він це зробить, але подумав, чому б не спробувати?

Наступного дня ми вирушили Києвом до центрального урядового кварталу. Зустріч з паном Резніковим тривала майже три хвилини, але перед від’їздом я передав йому футболку для Президента Зеленського, а він сказав: «Чудово, я зустрінусь з ним пізніше сьогодні».

Я вирішив, що він просто передав футболку одному зі своїх помічників і вона буде забута. Але за декілька годин, коли я був у своєму готелі, я отримав від пана Резнікова повідомлення.

«Я хочу, щоби ви знали, ваша футболка у Президента!”

За п’ять хвилин по тому, офіційний акаунт Президента Зеленського в Тік Тоці поширив відео, як міністр Резніков передає Президентові Зеленському футболку "Святої Джавеліни". Це відео переглянули мільйони і мільйони людей, що підняло "Святу Джавеліну" до позахмарних висот.

В усьому світі ми бачили, що люди почали знаходити зображенню "Святої Джавеліни" нове призначення, виробляючи статуетки на 3D принтерах, відеоігри, Лего, графіті, геловінські костюми, NFT і знаки протесту. Ми бачили фото стікерів "Святої Джавеліни" у Венесуелі, у Філіппінах, на Тайвані і в Малі. Ми отримували замовлення з місць, з яких я ніколи не міг очікувати, як Китай, ми навіть отримували повідомлення від росіян, які хотіли зробити замовлення, але не могли, бо ми не постачали до Росії. Російська поліція навіть переслідувала 10-річну дівчинку в Москві і затримала її за те, що вона використовувала "Святу Джавеліну" як свою аватарку в груповому чаті свого класу.

Символ"Святої Джавеліни" і наше використання мемів проклали іншим шлях для застосування сили гумору і соціальної спільноти для допомоги українцям тоді, коли вони потребують її найбільше.

На той момент, завдяки "Святій Джавеліні", ми передали понад два мільйона доларів, і допомогли зібрати ще більше численних пожертвувань проводячи кампанії зі збору коштів, такі як наш нещодавній Різдвяний збір на FPV дрони, на якому зібрали понад 500 тисяч доларів.

"Свята Джавеліна" стала маяком надії в абсолютній темряві, і я сподіваюсь, що ми і надалі будемо джерелом натхнення і реальної підтримки протягом тривалого часу в майбутньому. З першого дня в лютому 2022 року ми надзвичайно розвинулись. Ми зараз в процесі видання книги. Ми організували концерт, і нас зняли в документальному фільмі Вашингтон Пост. Ми відкрили і закрили два офіси в Києві і Торонто. Ми мали злети і падіння, але наша головна мета полягає в тому, щоби розвинутися в торгову марку, яка існуватиме довго і вироблятиме всю нашу продукцію в Україні.

Для нашої нової колекції «Захисник», яка складається із зимових флісок, шкарпеток, светрів, футболок і так далі, кожен предмет виробляється в Україні. Ми також жертвуємо велику кількість нашої продукції українським солдатам. Минулої зими ми передали більше тисячі різних предметів, серед яких флісові куртки, шкарпетки, підшоломники і балаклави. У 2024 році ми зосереджуємось на покращенні усіх цих продуктів і розвитку у торгову марку найвищої якості; виробництві усього в Україні; і підтримці захисників потягом багатьох наступних років, тому що прикра і відверта реальність цієї війни полягає в тому, що вона не закінчиться швидко. Росії пропонуються всі можливості опустити зброю і припинити свою агресивну війну. Замість цього вони жертвують життями сотень тисяч своїх людей заради мізерних територіальних захоплень. Вони втрачають десятки тисяч танків, бронетранспортерів, літаків і автомобілів. Вони руйнують свою власну економіку. Вони заарештовують всіх, хто виступає проти цієї війни. Вони мобілізували всю країну в одному напрямку: знищити суверенну державу Україна. І вони довели, що не мають жодних намірів зупинятись. У відповідь ми повинні довести те ж саме: що ми готові зупинити росіян незалежно від того, чого це коштує, і що ми будемо підтримувати Україну допоки українці не переможуть у цій війні. Це єдиний варіант, який ми маємо.