Наслідки російського вторгнення в Україну для міжнародної безпеки – НАТО і не тільки

У більш структурному сенсі, воно розвалило всю архітектуру безпеки, яка наполегливо будувалась на континенті протягом багатьох десятків років, включно з міжнародними зобов’язаннями, узгодженими за минулі 30 років. Як нещодавно зауважив високопоставлений британський генерал, небезпечно думати, що війна проти України – це обмежений конфлікт. Це може бути «наш момент 1937 року», і потрібно зробити все можливе для зупинення територіальної експансії силою, уникаючи таким чином війни, подібної до тієї, яка палала в Європі 80 років тому. Мобілізація наших ресурсів повинна розпочатись сьогодні.

Масштаб руйнувань величезний. Українців (що військових, що цивільних, однаково) убивають лише за те, що вони українці. Цілі міста - як Маріуполь - стираються з лиця землі. Очевидні звірства, які підпадають під критерії воєнних злочинів, підтримуються і супроводжуються розмовами геноцидного характеру на російському державному телебаченні. Сотні тисяч людей, серед яких діти, насильно депортуються до Росії. Понад шість мільйонів (на час написання) змушені залишити Україну, набагато більше стали переміщеними особами всередині країни. Лікарні, інфраструктура, культурні цінності, приватні будинки і промислові центри зруйновані або пограбовані, а вкрадене майно в організований спосіб відправляється до Росії.

Страждання України кидають Європі і світу моральний виклик. Права людини і Статут ООН розтоптані, а з наших цінностей глузують. Індиферентність просто не можлива. Як переконливо пояснив Ніколя Тензер: це війна проти Заходу також.

За його власною термінологією, путінський режим обрав конфронтацію з «колективним Заходом» незалежно від ціни для самої Росії. Усі зусилля щодо заходів з розбудови безпеки і довіри, або інституційні домовленості, спрямовані на збереження миру, раптом стали надзвичайно крихкими зіткнувшись з грубою силою. Після багатьох місяців ведення Москвою бутафорського діалогу і відвертої брехні іншим країнам і інституціям, включно з НАТО і ОБСЄ, зникла вся довіра. Більше того, створивши економічні потрясіння на енергоринках і використовуючи голод як зброю політичного впливу, Росія ще більше глобалізує наслідки своєї війни.

Росія також свідомо підвищила ризик можливого застосування ядерної зброї з головною метою розохотити Західних союзників від військової підтримки України і посіяти страх серед тих, хто приймає рішення. Давнє табу, яке зробило фактичне застосування ядерних сил неймовірним, було на словах відкинуте. Хоча багато експертів вважають, що цей ризик низький – не вище за п'ять відсотків – Путін і його поплічники вирішили відмовитись від раціональної обережності, яку демонструвала більшість його радянських попередників. Порівняно з практикою часів холодної війни, сьогодні кремлівські пропагандисти і урядовці вдаються до дуже безвідповідальної риторики, підтримуючи застосування Росією свого ядерного арсеналу проти України, а можливо і проти країн НАТО. Це підкріплюється навчаннями (принаймні двома цього року), на яких відверто перевіряється військова здатність російського війська запускати ядерні боєголовки по західних цілях і захистити Росію від можливих ударів у відповідь. Російський президент навіть продемонстрував свою готовність включити Білорусь у ядерне рівняння. Таке нагнітання сприяє поверненню ядерних озброєнь до силових змагань на світовій арені.

З ядерною зброєю, чи без неї, сусіди Росії вже мають реальні причини боятись російського хижака. Вони відчувають, що якщо його не зупинити в Україні і за допомогою України, Путін може зважитись на агресію проти інших територій. Історичне рішення Фінляндії і Швеції подати заявку на членство в НАТО вказує на серйозність цієї загрози. Невеликі країни, такі як Молдова і Грузія, але також і формальні союзники Москви на кшталт Казахстану, можуть відчувати страх стати наступною мішенню Путіна. Кремль не робить жодних спроб розвіяти ці страхи, а навпаки, посилює їх за допомогою прямих погроз, пропаганди і важелів залякування. Останніми прикладами є скорочення постачання газу за політичних причин, порушення повітряного простору країни - члена НАТО, погрози Литві і застосування економічного шантажу проти країни-члена Організації договору з колективної безпеки, Казахстану.

НАТО і Європейський союз значною мірою ефективно відреагували в перші місяці війни. Лідерство США ще раз довело свою важливість успішно мобілізуючи міжнародні зусилля, особливо щодо координації надання військової підтримки Україні. Реакція НАТО на війну, якій довелося балансувати між дедалі більш потужною підтримкою України і виправданим уникненням відкритого конфлікту з Росією була більш-менш виправданою. Більшість європейських країн звернулись до перевіреної захисної парасольки НАТО, підтримуваної американськими силами і засобами. Велика сімка і ЄС довели свою жвавість посилюючи санкції.

Проте коли продовження агресії і зосередження зусиль Росії над взяттям під контроль Східної і Південної України через війну на виснаження триває, єдність Заходу зазнає випробувань. Розбіжні тлумачення санкцій, які стосуються перевезення заборонених товарів доКалінінграда ілюструють цю проблему.

Ані ООН, ані ОБСЄ не спроможні запропонувати суттєвої відповіді передусім через паралізуючий ефект російського вето. Більше того, солідарність з Україною поки що не стала загальною для усіх членів ООН.

Міф про непереможну російську воєнну машину розвіявся протягом кількох тижнів. Попередні цілі вторгнення очевидно не були досягнуті. Російському війську довелось тікати з-під Києва і бути розбитим в багатьох інших місцях. Хоробрість українців і відмінне використання обмежених ресурсів (підсилених закордонною допомогою) поки що доводять свою здатність протистояти погано керованому, слабо мотивованому і організованому опонентові, який також зазнає логістичних і технічних проблем, на кшталт неробочого обладнання. Корупція, хвороба, яку покладено в основу російської держави, широко демонструє себе під час проведення військової операції. Людські втрати Росії величезні і попри цензуру вони стають відомими російському суспільству.

Після більше чотирьох місяців війни саме Росія зазнає нестачі досвідчених людських ресурсів. Побоюючись протестів, Кремль не бажає оголошувати мобілізацію і змушений здійснювати надзвичайні кроки (наприклад, підвищувати віковий ліміт для добровольців, готових іти на війну), надаючи перевагу прихованій формі найму як, наприклад, залучення резервістів. Численні випадки підпалів військкоматів в Росії очевидно говорять про те, що багато молодих людей не хочуть бути відправленими на передову в Україні. Майже чотири мільйони росіянв 2022 році вже залишили Росію, багато з них вирішили поки що не повертатись. Це найбільша подібна втеча з часів більшовицької революції, яка може призвести до величезної загальнонаціональної втечі мозків, з чим вже зіткнувся сектор ІТ.

Більше того, війна виявилась дорогою. 27 травня міністр фінансів Сілуанов визнав, що «гроші, величезні ресурси потрібні для спеціальної операції». Він також підтвердив, що вісім трильйонів рублів (120 мільярдів доларів) потрібні для стимулювання бюджету. Санкції починають кусатися і відкочувати російську економіку – яка нездатна виробляти величезний перелік продукції без іноземних технологій або деталей – на десятки років назад. Загальне безробіття починає зростати, а ВВП навряд чи буде збільшуватись.

Путін перетворив Росію на міжнародну парію і ця країна ще довго не зможе відновити свою репутацію. Попри тоталітарний характер російської політичної системи сьогодні, деякі ознаки інакомислення (навіть серед високопоставлених дипломатів) демонструють зростаюче визнання цих фактів. Як сказав один прозорливий російський експерт, Путін «ампутував майбутнє Росії». Росія приречена стати слабшим, менш впливовим гравцем у передбачуваному майбутньому.

Проте, за винятком несподіваного уходу Путіна, – який спровокував би політичні зміни у Москві – Росія буде продовжувати загрожувати безпеці Європи. Режим, очолюваний відірваним від реальності і старіючим диктатором, схильний до прийняття ірраціональних рішень. А жорстоке проведення військової кампанії (наприклад, нерозбірливі обстріли по територіях) означає, що навіть некомпетентні російські війська можуть досягати переваги над українськими військовими, хоча вони модернізуються рекордними темпами.

Здатність України стримувати російську агресію формуватиме безпекове середовище на наступні роки. На своєму саміті в Мадриді в червні 2022 року НАТО це визнала і запропонувала посилений Пакет підтримки. Обсяги і швидкість постачання Україні наступними тижнями більш сучасних систем озброєння (в тому числі важкої артилерії, ракетних систем, бронетехніки і систем ППО) будуть вирішальними для запобігання долання Росією української оборони. Зараз все залежить від забезпечення такої допомоги з боку країн - членів Альянсу.

Спеціальна фінансова допомога буде потрібна для довготривалої підготовки і модернізації українських військ з фактичним переведенням їх на стандарти НАТО. Це необхідно, тому що запаси озброєння, що складається зі стандартного радянського обладнання, закінчуються, а доступність такої зброї поза межами України також обмежена. Народне збирання коштів на військове обладнання для України – вже успішне в Литві – демонструє, що загалом світова громадськість співчуває і хоче зробити свій внесок в цей процес. На допомогу Києву у протидії російській перевазі в обсягах і тактиці випаленої землі, члени Альянсу мають розглянути можливість проведення більшої кількості військових навчань, демонструючи готовність і силу НАТО. Креативні рішення також терміново необхідні для зриву російської блокади українських портів на Чорному морі і сприяння експорту зерна.

Оскільки Основоположний акт НАТО-Росія від 1997 року -будучи фактично розірваним на шматки Росію – не був офіційно задіяний на саміті, будь-які самообмеження, які НАТО взяла на себе в рамках угоди, мають нині вважатись такими, що втратили своє значення і силу. Важливо те, що члени Альянсу нарешті визначили справжнього відповідального, назвавши Росію «найбільш значною і прямою загрозою безпеці членів Альянсу» в своїй нові Стратегічній концепції.

Путінська війна ще не піддала випробовуванню надійність гарантій колективної оборони за статтею 5 Договору НАТО. Поки що саме існування статті 5 разом з Посиленою передовою присутністю НАТО (яка нині складається з понад 40-тисячного війська під прямим оперативним командуванням НАТО) забезпечують достатнє стримування. Але зростаюча ірраціональність поведінки Путіна разом з готовністю Москви застосовувати найбільш руйнівні ракети і системи озброєнь проти цілей на території іншої країни (що час від часу практикувалось в Сирії) безпосередньо поряд з територією НАТО створює нову реальність. Москва продемонструвала свою готовність застосовувати силу без розбору не заради виправданих військових завдань і вдаватись до воєнних злочинів, все це тоді, коли Путін відкрито говорить про претензії на повернення земель, які були захоплені царською Росією. Нічого дивного в тому, що союзники по НАТО, які межують з Росією, занепокоєні потенційною втратою – навіть тимчасовою – частин своєї території, і побачивши тотальне знищення Маріуполя і Харкова стали хвилюватись з приводу прямої ракетної загрози своїм містам і критичній інфраструктурі.

Єдиною належною відповіддю виглядає більш жорстка форма стримування, на основі недопущення, а не покарання, яка базується на потужній передовій присутності. Нова Стратегічна концепція НАТО, затверджена в Мадриді 29 червня, відкрито спрямовує НАТО в цьому напрямі (параграф 21). Суттєва і постійна військова присутність, підтримана попередньо розміщеним військовим обладнанням і стратегічним розподілом бойових підрозділів, нині стала частиною нової моделі військ НАТО. Завдання масового посилення військ високого рівня боєготовності є провідним для ефективного стримування. Проте конкретні пропозиції національних внесків, подібні тим, які оголосив Президент США Байден 29 червня, повинні швидко надійти від усіх країн Альянсу.

Надійність колективної оборони також буде залежати від швидкого виконання вже оголошених обіцянок збільшити видатки на оборону і надавати пріоритет оборонному плануванню на основі сценарію широкомасштабного конфлікту в Європі. В цьому контексті важливе значення мають відповідні запаси військового обладнання. Оскільки поточні рівні очевидно недостатні, практика закупівель і виробнича спроможність військової промисловості повинні бути адаптовані і запаси швидко поповнені.

Параграфи 28 і 29 нової Стратегічної концепції не лишають жодних сумнівів щодо ролі, яку і надалі відіграватиме ядерна зброя в цілковитій безпеці Альянсу. Але для того, щоб нейтралізувати корозійний вплив московського ядерного шантажу членів Альянсу, потрібна більш жорстка декларативна ядерна політика НАТО. Більше того, застосування ядерної зброї проти цілей в Україні – яким неймовірним воно не виглядало б – не можна повністю виключити. Тому членам Альянсу потрібно розглянути, в терміновому порядку, переконливі сигнали Росії щодо військової відповіді звичайними військовими засобами (наприклад, ліквідації російських військових цілей в Чорному морі), яка може стати результатом таких дій. Тільки очевидність удару у відповідь може зупинити Кремль від серйозного розгляду такого варіанту.

Конкретні рішення будуть важити більше, ніж будь-які нові організаційні схеми, а вишукані плани або стратегії мають ціну лише тоді, коли вони стають реальністю. Росія почала смакувати роль хижака і застосовує грубу силу задля досягнення своїх імперіалістичних цілей. Навіть ослаблена, Росія залишається здатною завдавати значної шкоди іншим. Лише потужне стримування і надійна сила можуть її зупинити. Парадоксальним чином, підготовка до можливої війни з Росією є найкращим способом їй запобігти.

Колективний Захід (і особливо НАТО) може розраховувати на свою вірогідну здатність стримати агресивну Росію, принаймні в довгостроковому сенсі. Але перемога України над агресором є невіддільною метою в цьому контексті, бо вона жорстко обмежить здатність Росії нападати на інші країни, надаватиме час для підкріплення колективної оборони і консолідації міжнародної єдності проти агресії. Рішення Мадридського саміту забезпечили ключові елементи необхідної стратегії. Їх потрібно імплементувати негайно.