На Брюссельському саміті в червні 2021 року лідери НАТО домовились розпочати роботу над новою Стратегічною концепцією, яка буде ухвалена на наступному саміті НАТО у Мадриді в червні 2022 року. Остання така концепція була ухвалена ще у 2010 році, коли світ був зовсім іншим.

Стратегічна концепція НАТО має забезпечити діагностику динамічного міжнародного середовища безпеки, виявити основні загрози і виклики для євроатлантичної безпеки і описати способи розв’язання цих проблем. Таким чином, вона має забезпечувати інформацією політику НАТО на роки вперед. Протягом холодної війни Стратегічні концепції НАТО – які залишились засекреченими – в середньому існували десяток років. Після прийняття, Мадридська Стратегічна концепція стане четвертою концепцією НАТО після закінчення холодної війни.

 На саміті в Брюсселі в червні 2021 року лідери НАТО домовились розпочати роботу над новою Стратегічною концепцією, яка буде ухвалена на наступному саміті в Мадриді в червні 2022 року. © NATO

На саміті в Брюсселі в червні 2021 року лідери НАТО домовились розпочати роботу над новою Стратегічною концепцією, яка буде ухвалена на наступному саміті в Мадриді в червні 2022 року. © NATO

Початкові дискусії щодо наступної Стратегічної концепції точились навколо необхідності підготувати Альянс до світу, для якого характерне повернення міждержавних погроз і конкуренції між великими державами. Це само собою різко контрастує із зосередженістю Альянсу по закінченні холодної війни на транснаціональних проблемах і змаганнях між різними конкурентами.

Що повернення конкуренції між великими державами буде означати для нестійкого балансу між так званими трьома головними завданнями НАТО (колективною обороною, врегулюванням криз і безпекою через співпрацю)? Як НАТО буде балансувати між оновленою увагою до міждержавних загроз і конкурентів серед великих держав і поточною важливістю транснаціональних загроз і проблем, таких як тероризм чи питання клімату і безпеки? Замислюючись над конкуренцією між великими державами, скільки уваги НАТО має приділяти безпосередній загрозі Європі з боку Росії, на противагу більш системним викликам з боку стратегічного піднесення Китаю? І яким має бути правильний баланс між військовими і невійськовими аспектами конкуренції між великими державами? Останнє запитання стає особливо важливим в світлі поширення «гібридних» форм війни і нових проривних технологій, що змушує Альянс робити наголос на стійкості суспільства вдома і посилювати свої зусилля в сфері технологічних інновацій.

Війна в Україні і дебати, що точаться про те, як Альянс може допомогти Україні зміцнюючи при цьому стримування у Східній Європі, стали важливими темами при обговоренні Стратегічної концепції. Нинішня війна певною мірою вказує на те, що ми справді живемо у світі, де зростає конкуренція, і що міждержавні загрози повернулись. З іншого боку, відкритий і прямий характер російського вторгнення кидає виклик деяким популярним припущенням про те, як вірогідно може розгортатися конфлікт в непрямі і гібридні способи.

Хоча Стратегічна концепція має забезпечувати інформацією довгострокову стратегію, значущість війни в Україні і той факт, що її відлуння вірогідно буде відчуватись ще багато років, робить цю кризу важливою для розроблення Концепції. Зважаючи на це, невизначеність щодо долі дій Росії в Україні, або як вони можуть відбитися на силовій і стратегічній позиції Росії уздовж східного кордону Альянсу, означає, що будь-яке обдумування стратегії НАТО на Сході має виходити за межі Стратегічної концепції. В більш широкому сенсі, Стратегічна концепція має зазирати поза безпосередні проблеми в Європі і зважати на більш широкий зсув глобальних сил від євроатлантичного до Індо-Тихоокеанського регіонів.

Стратегічна концепція в історичній перспективі

Нинішня стратегічна концепція НАТО, ухвалена в Лісабоні в 2010 році, має забезпечити баланс між так званими трьома завданнями Альянсу: колективною обороною, врегулюванням криз і безпекою через співпрацю. В багатьох аспектах Лісабонська Стратегічна концепція покладається на попередню (ухвалену у Вашингтоні в 1999 році). Вона є репрезентацією кристалізації досвіду НАТО за період після холодної війни, часи, які характеризувались Західною військово-технічною перевагою, і нібито відсутністю рівних конкурентів.

 Нинішня війна в Україні розпочалась з агресивного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року. Фото люб’язно надане The Boston Globe

Нинішня війна в Україні розпочалась з агресивного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року. Фото люб’язно надане The Boston Globe

У період безпосередньо по закінченні холодної війни все ще була дуже поширена думка, що колишні супротивники, такі як Росія, і навіть нові великі держави, подібні до Китаю, можуть якимось чином бути інтегровані в порядок, що ґрунтується на правилах. Це був справді винятковий період. Перевага у силі Сполучених Штатів і їхніх союзників розв’язала Заходу руки (як у політичному, так і у військовому сенсі) задля здійснення амбіційних заходів поза своєю територією і здійснювати операції з врегулювання криз і ініціатив в галузі спільної безпеки для розширення покриття так званого відкритого міжнародного порядку на основі правил не лише у широкому євроатлантичному регіоні, але й поза його межами.

Протягом тривалої доби після холодної війни колективна оборона і стримування відійшли на другий план. Попри те, що вони були основою євроатлантичної безпеки, в світлі західної військово-технічної переваги вони вважались майже другорядними питаннями. Балом правили врегулювання криз і колективна безпека. Але цей світ пішов у минуле і конкуренція між великими державами повернулась. Цю реальність продемонстрували Південна Осетія, Абхазія і Крим у 2008 і 2014 роках, і ще очевидніше вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Вражаючим було також стратегічне піднесення Китаю і зростання його зухвалості у Східній Азії і поза нею.

Рівні конкуренти знову кидають виклик безпеці і геополітичній і безпековій архітектурі у важливих регіонах Європи і Східної Азії, а також інституційній і нормативній тканині, що покладено в основу відкритого міжнародного порядку, заснованого на правилах. Вірогідно головним викликом на наступне десятиріччя стає адаптація Альянсу до цієї нової хвилі змагань між великими державами.

Поза Україною

З часу народження НАТО в 1949 році – і потенційно, ще за часів промислової революції – євроатлантичний регіон був незаперечним центром тяжіння глобальної політики. Події в євроатлантичному регіоні і навколо нього, як правило, мали суттєвий вплив на геополітичні і стратегічні баланси будь де. Проте у сьогоднішньому і завтрашньому світах вірогідно все буде інакше. Індо-Тихоокеанський регіон стає центром ваги глобального економічного зростання, військової конкуренції і технологічних інновацій, тому динаміка, яку випромінює цей регіон, вірогідно матиме дедалі більший вплив на інші регіони, в тому числі і на євроатлантичний. Таким чином, геополітична і безпекова архітектура євроатлантичного регіону швидше за все буде дедалі більше зазнавати впливу екзогенних чинників.

 Незаконна анексія Криму Росією в 2014 році. Російський вартовий стоїть біля міжнародного аеропорту в Криму.

Незаконна анексія Криму Росією в 2014 році. Російський вартовий стоїть біля міжнародного аеропорту в Криму.

У світі, який вже не обертається навколо євроатлантичного регіону і дедалі більше визначається стратегічним піднесенням Китаю і зростанням важливості Індо-Тихоокеанського регіону, Альянсу потрібно більш глобально підходити до безпеки. Власне, євроатлантичний регіон залишатиметься безпосередньою сферою уваги НАТО. Але на майбутнє цього регіону - і самої НАТО – вірогідно дедалі більше буде впливати ширша геостратегічна динаміка до такого ступеня, з яким НАТО і країни-члени ще не знайомі.

Тому НАТО потрібно адаптуватись до світу, в якому євроатлантичний регіон залишиться важливим, але може стати вторинним театром у світовій політиці, а також у контексті американської геостратегії. Ці зміни мають підштовхнути Альянс до вироблення більш глобального підходу до безпеки. Поза більш конкретним запитанням, чи потрібно НАТО діяти глобально (наприклад, розвиваючи свою присутність в Індо-Тихоокеанському регіоні), членам Альянсу варто більш систематично замислитись про головні аспекти, які зв’язують євроатлантичну безпеку і більш широку геостратегічну динаміку, особливо індо-тихоокеанську. Три з них очевидні – глобальні наслідки зростання Китаю; еволюція китайсько-російських відносин; і необхідність для америки визначити пріоритети між Європою і Азією, і що це може означати для НАТО, європейської безпеки і давніх дебатів про трансатлантичний розподіл праці.

Війна в Україні і зусилля членів Альянсу допомогти Україні і посилити стримування на Сході, схоже, викликали відродження трансатлантичних відносин і відновлення уваги до Європи, в тому числі з боку США. Але, на противагу тому, про що можна інстинктивно подумати, війна в Україні навряд чи змінить стійкий зсув центру глобальної стратегії і політики – або, в цьому контексті, американської геостратегії, – в напрямку Індо-Тихоокеанського регіону. Замість того, щоб зупинити зсув у напрямку Індо-Тихоокеанського регіону, українська криза і реакція на неї поки що слугують потужною ілюстрацією того, як європейська геополітична і безпекова динаміка дедалі більше залежать від неєвропейських подій.

 Зростання Китаю: у Білій оборонній книзі Японії 2021 року зазначено, що Китай «зайнявся швидким і широкомасштабним покращанням своєї військової потужності в кількісному і якісному вимірах». © Reuters

Зростання Китаю: у Білій оборонній книзі Японії 2021 року зазначено, що Китай «зайнявся швидким і широкомасштабним покращанням своєї військової потужності в кількісному і якісному вимірах». © Reuters

З одного боку, міркування зосереджені на Китаї і Азії займають важливе місце в дебатах про те, як США мають реагувати на російську агресію в Європі. Деякі експерти вважають, що Сполученим Штатам потрібно уникати занурення у європейську війну – тому що це відволікатиме їхню увагу від Індо-Тихоокеанського регіону. Інші погоджуються з тим, що потужна відповідь США стримуватиме супротивників і запевнить усіх союзників, зокрема, у Індо – Тихоокеанському регіоні. Доки безпека Європи і Індо-Тихоокеанського регіону великою мірою залежить від США, і доки ці два регіони будуть здійснювати значний тиск на американські військові ресурси, їхні архітектури альянсів і стримування вірогідно залишатимуться взаємопов’язаними. Це підкреслює важливість більшої політичної і військової координації між НАТО і її головними партнерами в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, а саме з Японією, Австралією, Республікою Корея і Новою Зеландією.

З іншого боку, також важливо, щоб НАТО і її азіатсько-тихоокеанські партнери мали спільну картину Росії і Китаю і як можуть розвиватись їхні відносини. Пам’ятаючи про існуючі суперечності, якщо китайсько-російські відносини залишаться в широкому сенсі відносинами співробітництва, намагання вбити між ними клин можуть виявитися важкими. Проте ширше питання полягає в тому, що все, що Сполучені Штати і їхні союзники з Європи і Азіатсько-Тихоокеанського регіону не задумували зробити задля залучення Росії чи Китаю, або впливу на їхні відносини, вони повинні діяти в одному руслі. Інакше є ризик, що вони можуть дійти різних висновків щодо кожної з цих країн або щодо того як мають розвиватись їхні відносини. І тому сформувати свою політику на основі різних припущень. Не виключено, що це могло би спровокувати конкуренцію між Сполученими Штатами і їхніми союзниками, і між самими членами НАТО.

Висновок

Війна в Україні стала важливим аспектом дебатів про наступну Стратегічну концепцію НАТО. Обговорення того, як продовжувати допомагати Україні і посилювати стримування в східній частині Альянсу, без сумніву, займатиме центральне місце в Мадриді у червні. Це зрозуміло: стримування війни в Європі – саме те, заради чого створювалась НАТО. Фактично, якщо говорити про головні питання, на яких основані дебати про Стратегічну концепцію, - а саме, баланс між трьома основними завданнями; державні, на противагу недержавним, загрози; військові на противагу невійськовим; Росія на противагу Китаю тощо – війна в Україні може хитнути маятник ближче до попередніх, ніж багато хто передбачав до вторгнення.

 НАТО офіційно ухвалить свою нову Стратегічну концепцію на Мадридському саміті в червні 2022 року.

НАТО офіційно ухвалить свою нову Стратегічну концепцію на Мадридському саміті в червні 2022 року.

Проте підготовка Альянсу до контексту, який дедалі більше визначається змаганням між великими державами, вимагає погляду поза межі нинішньої кризи у Східній Європі, і вивчення більш широких геостратегічних подій. Це особливо важливо у світлі втрачання геостратегічної центральності євроатлантичного регіону і глобальній стратегічній конкуренції і того, що динаміка безпеки в Європі і навколо неї буде дедалі більше зазнавати впливу подій поза межами Європи. Критично важливо, щоб Альянс виробив більш глобальний підхід до безпеки, а більш конкретно, краще розуміння геостратегічних подій в Індо-Тихоокеанському регіоні і їх вірогідні наслідки для євроатлантичної безпеки.