Чи може ІДІЛ перегрупуватись? Уроки, отримані під час співбесід з колишніми бойовиками ІДІЛ

ІДІЛ не має території на мапі – це група людей в пошуках своєї землі, і, як довели останні кілька років, їм підходить будь-яка територія від Близького Сходу до Філіппін. Все що потрібно, це достатня кількість відданих і кваліфікованих членів, які працюють над досягненням своєї мети. Тому, попри те, що Коаліції проти ІДІЛ вдалося позбавити ІДІЛ її території в Іраку і Сирії, більш важливо, чи вдалося позбавити ІДІЛ достатньої кількості людських ресурсів як в зоні бойових дій, так і поза нею, щоб вважати її справді розгромленою. Якщо ні, чи не зможе ІДІЛ відновити свої лави і розпочати все знову?

Для того щоб по-справжньому розібратись у майбутньому цієї озброєної організації, необхідно зрозуміти людей, з яких складається ІДІЛ, що з ними сталось, і які можуть бути їхні наступні дії.

Хоча багато хто з іноземних і місцевих членів цієї групи загинули в боях, декому вдалося вижити. Місцеві члени, які вижили, зараз або у в’язниці, або переховуються. Те ж саме стосується бойовиків і їх прибічників з інших країн, які вижили. Проте, живі чи мертві, члени ІДІЛ приєднались до цієї групи і підтримували її за різних причин, і ці причини можуть допомогти передбачити майбутню поведінку тих, хто залишився.

Убиті

Члени ІДІЛ, убиті під час операцій проти ІДІЛ в Іраку і Сирії, належали до різних категорій і гинули в різний час і по-різному. Згідно з опитуваннями бойовиків, велика частка тих, хто приєднався заради того, щоб померти в ім’я джихаду,і були найбільш палкими прихильниками групи, добровільно брали участь в найбільш небезпечних (або навіть самовбивчих) місіях, і були убиті на ранніх етапах конфлікту. За спостереженнями, досвідчені бойовики дуже віддані, часто воюють до останнього подиху. В жовтні 2017 року, вже після остаточного падіння Ракки, я спілкувалась з одним таким бойовиком – російськомовним вихідцем з Кавказу, який усе ще перебував в Аль Маядіні (Сирія). На запитання, чи планує він втечу, він відповів, що ні, він буде боротись до кінця. Кінець настав наприкінці того ж тижня, коли він загинув зі своєю сім’єю від авіаудару.

Приклади, наведені колишніми бойовиками, також свідчать про те, що молоді, недосвідчені члени групи гинули у непропорційно великій кількості, часто розплачуючись життям за свої помилки і недостатні навички. Дехто навіть гинув від власних рук, помиляючись, наприклад, під час встановлення саморобних вибухових пристроїв.

Проте не всі, хто загинув в ІДІЛ, навіть воювали. Деякі члени продали все і покинули свої країни, відправившись до Сирії зі своїми родинами, переїхавши до утопічної, так званої «Ісламської держави». Але опинившись там, вони часто були не спроможні виїхати, потрапивши у пастку нестабільного середовища, без зв'язків і грошей. Після падіння Мосулу і Ракки єдиним способом вибратись було вивезення контрабандним способом, що коштувало від семи до десяти тисяч доларів за особу. І навіть якщо хтось і мав такі гроші, не було жодної гарантії, що контрабандист не працював на внутрішню безпеку ІДІЛ (відому як Амні), яка брала гроші, а потім все одно убивала його.

Інша група людей всередині ІДІЛ не погоджувалась з керівництвом і вважалась небезпечною. Серед цих надзвичайно релігійних бойовиків зростало незадоволення ІДІЛівським варіантом Ісламу, і вони були або убиті у в’язницях ІДІЛ, або, коли кількість бойовиків значно скоротилась, посилались на найбільш небезпечні ділянки фронту. Серед них були так звані «екстремісти» такфірі (мусульмани, які звинувачують інших мусульман у відступництві), які звинувачують ІДІЛ в тому, що її члени стали кафірами (невірними), коли зрозуміли, що Ісламська держава – це не та утопія про яку вони мріяли. За словами одного такого «екстреміста», якому вдалося вижити, було широко відомо, що таких як він відправляли з в’язниці на фронт в Кобейні, Дейр-ез-Зорі і Хамі. (Це підтвердили інші опитування, проведені в усіх трьох місцях).

Ті, хто вижив

Значно менша група членів ІДІЛ вижила – вони або у в’язницях, або переховуються. Високопоставлені лідери групи розуміли, що вони ризикують бути засудженими до страти, якщо їх упіймають, тому вони або успішно втекли, або вибрали смерть на полі бою, або – у випадку членів групи, які перебували за кордоном – відмовились здатись живими.

Згідно з опитуваннями, проведеними в Іраку серед військових, суддів і правників, у в’язницях перебувають в основному місцеві бойовики низького рівня, які здались або були взяті в полон. Одним із прикладів був 30-річний чоловік з Мосулу, суд над яким я відвідала у Тель Каїфі в січні 2018 року: він був членом ІДІЛ лише останні три місяці окупації міста цією групою і став ним через те, що його родині не було що їсти, а ІДІЛ платила п'ять тисяч динарів (приблизно 5 доларів) за день.

За межами Близького Сходу прихильників ІДІЛ також заарештовують за звинуваченнями в тероризмі. Дехто з них по-справжньому підтримували ІДІЛ, і, наприклад, поширювали її пропаганду через Інтернет або допомагали переправляти бойовиків на поле бою. Інші зовсім не хотіли мати нічого спільного з ІДІЛ, але виявились винними через зв’язки, будучи, наприклад, заарештованими з те, що переслали гроші родичам, які воювали в Сирії або здійснили поїздку до Сирії, намагаючись забрати звідти своїх родичів.

Усі інші бойовики ІДІЛ, які залишились, переховуються. Завдяки ІДІЛ, їх залишилось небагато, – бо її політика полягала в тому, щоб убивати на місці будь-кого, хто намагався втекти з групи, і кидати у в’язницю тих, хто лише говорив про це. Але завдяки самовідбору ця невеличка група людей, яким вдалося вижити, є потенційно дуже небезпечною.

Ці люди – іноземні бойовики, які втекли від ІДІЛ на різних етапах. На початку, як зазначила низка іноземних бойовиків, з якими я спілкувалась, це були люди, які втекли зі значними сумами грошей групи, які ІДІЛ виділяла на закупівлю зброї або проведення операцій за кордоном. Один колишній іноземний бойовик з Кавказу пригадує, що для проведення майбутніх операцій на Кавказі окремо тренувався спецназ. Але, за його словами, дуже мало бойовиків вступило в цей підрозділ – не лише тому, що була важка фізична підготовка, а й тому, що багато хто з членів групи був проти ведення бойових дій за кордоном, а вважав, що ці ресурси потрібно спрямовувати на поліпшення якості життя в халіфаті.

Більша група іноземних бойовиків почала тікати в 2014 і 2015 році, коли ІДІЛ була на піку своєї сили. Це були «екстремісти» такфірі, згадані вище. Оскільки вони були проти ІДІЛ, яка вважала їх п’ятою колоною, вони намагались втікати від групи задля виживання – мало кому з них це вдалося.

Після звільнення Мосулу в серпні 2017 року деякі керівники ІДІЛ, які усвідомили, що їхня група не оговтається від територіальних втрат, почали тікати з великими сумами грошей групи, які допомагали їм купувати можливість втечі і, у випадку з іноземними керівниками ІДІЛ, купувати собі нові документи.

Завдяки своїй анонімності, багатьом членам Амні вдалося зникнути. Вони не лише мали доступ до фінансів групи, а також більшість з них була невідома Коаліції проти ІДІЛ, тому їм навіть не треба було давати хабарі за можливість втечі. Більше того, працюючи на ІДІЛ вони часто носили маски, тому, коли вони звільнились, ані інші бойовики, ані місцеві мешканці не могли їх упізнати.

Що далі?

Багато хто з місцевих керівників групи усе ще живі і володіють грошима групи. Це дозволяє їм не лише залишатись у безпеці, а й підтримувати вдів і дітей бойовиків ІДІЛ. Тим часом місцеві бойовики, яким вдалося втекти, але відомі місцевим властям, змушені жити в бігах, в сільській місцевості, навіть якби вони хотіли демобілізуватись. Дехто з них може продовжувати брати участь в повстанських операціях. Невідомі члени Амні можуть переховуватись в містах і готуватись до потенційних нових великих операцій в міських центрах.

Що стосується високопоставлених іноземних керівників і членів Амні, яким вдалося втекти, їх досвід і зв’язки можуть надати їм змогу відновити групу за своїм новим місцезнаходженням. Завдяки своїй репутації дієвої організації ІДІЛ все ще може приваблювати нових членів, які можливо мають проблеми у своїх рідних країнах.

Водночас прості бойовики з в’язниць в Іраку і Сирії, а також і в інших країнах, можуть звільнитись протягом наступних десяти років, як зазначають опитані правники в Іраку і Росії. Охоронці в’язниць і слідчі вже висловлюють занепокоєння можливим розвитком радикалізації і координації у в’язницях, як це було під час дій військової коаліції під проводом США в Іраку в таборах утримання в’язнів, таких як Кемп Бакка (де заклад утримання під вартою управлявся американськими військовими із 2003 до 2009 року). До того ж діти бойовиків ІДІЛ досягнуть віку, коли зможуть вже воювати, в той час як їхні батьки звільняться з в’язниць і можуть потенційно додати свіжої крові до людських ресурсів будь-якої реорганізованої групи.

Колишні члени, які залишили ІДІЛ через незгоду з ідеологією і тактикою цієї групи, дуже успішно пояснюють перспективним прихильникам ІДІЛ, чому ця організація не задовольнила їх очікувань. Але, через те, що вони самі переховуються без документів або без засобів до існування, можливі варіанти їхнього майбутнього дуже обмежені, і часто-густо вони вміють лише воювати. Це робить їх легкою здобиччю злочинних мереж. За словами одного з колишніх іноземних бойовиків, дехто з його товаришів уже втягнуті в нелегальне вибивання боргів і грабіжництво.

Картина, отримана в результаті цього якісного дослідження колишніх бойовиків ІДІЛ, показує, що необхідний комплексний підхід для запобігання розвитку нової ІДІЛ. Це може передбачати кроки з недопущення організаційної і радикалізаційної діяльності ув’язнених колишніх бойовиків ІДІЛ серед інших в’язнів; посилення міжнародної співпраці і обміну розвідувальною інформацією з метою відстеження колишніх бойовиків; і розроблення програм дерадикалізації і реінтеграції. За можливості, було б бажано шукати розв’язання деяких проблем, що покладені в основу цього явища, таких як якість життя і дискримінація, які могли додати до зростання ІДІЛ і приваблювали іноземних бойовиків насамперед.