Нещодавні теракти у Парижі і Брюсселі стали демонстрацією зміни у тактиці так званої «Ісламської держави». То ж чому це сталося, чому зараз, і – як наслідок, – якою має бути найкраща стратегія боротьби з цим?

Нова тактика вказує на зміни в стратегії приваблення нових членів, зумовлені пристосуванням до нових умов. Головна мета будь-якої повстанської групи полягає у максимізації своєї частки впливу. Для досягнення цієї мети групи покладаються в основному на особовий склад, а також на питання якості і кількості. Отже, для будь-якої повстанської групи важливо залучити якомога більше прихильників і якомога найкращих.

Групи збільшують свої ряди, приваблюючи три типи бойовиків:

1. Умотивованих метою або незадоволенням;
2. Умотивованих отриманням негайної вигоди;
3. Залучених силою.

У Сирії протягом свого існування Ісламська Держава Іраку і Леванту (ІДІЛ) використовує різну тактику для залучення усіх трьох типів бойовиків. Корисно розглянути зміни стратегії групи щодо приваблення бойовиків, які відбувалися з часом. Це дасть змогу виявити можливості завдавання поразки цій групі.

Головна мета будь-якої організації щодо людських ресурсів полягає в тому, щоб мати лише умотивованих членів. Для повстанської групи це найкращі бійці, найбільше віддані меті групи, найменш схильні до дезертирства і найбільш спроможні до бойового ризику (в тому числі до участі в самовбивчих місіях). Такі кадри ще й коштують групі найменше.

На початку свого існування ІДІЛ мала надлишок відданих бійців. На додаток до сирійських бойовиків підготовлені іноземні бойовики прибували з усіх куточків світу, готові вступити в бій або навіть померти за мету групи. Один з бойовиків ІДІЛ, що дезертирував, пригадує, що на початку ІДІЛ отримувала до трьох тисяч нових рекрутів і добровольців щодня. За такого припливу бажаючих група мала можливість відібрати найвідданіших і підготовлених бійців. Таким бойовикам не потрібно було багато нагляду і ними було легко управляти, бо кожен працював на одну мету. Вони були готові ризикувати в бою, допомагаючи ІДІЛ швидко наступати і захоплювати великі території.

Перемогти групу такого зразка бійців можна в один з двох способів. Або розв’язати проблеми, які спричиняють незадоволення її членів, або сама група повстанців не спроможна задовольнити потреби своїх членів, наприклад, група змінює свої цілі або пріоритети, а її членів такі зміни не задовольняють. Таке сталося з ІДІЛ у 2013 році, коли замість боротьби проти Ассада (головна мета багатьох бойовиків), ІДІЛ стала зосереджуватися на розбудові халіфату, з чим деякі бойовики не погоджувалися.

Якщо група не має достатньо бойовиків, зацікавлених в її меті, але має потребу в заповненні вакантних позицій, вона змушена покладатися на менш відданих людей, яких цікавлять лише матеріальні вигоди, які може їм запропонувати група. Перед вступом до групи ці бойовики виконують аналіз витрат і вигід і якщо потенційна грошова вигода від членства в групі переважує ризик, вони вступають до групи.

Ці бойовики менш надійні. Вони працюють на того, хто заплатить більше, незалежно від його цілей, і коштують дуже дорого. Вони також не бажають занадто ризикувати. Звичайно, наймані бойовики не є кращим варіантом для будь-якої групи, але вони можуть заповнювати деякі посади, які не вимагають такого рівня відданості (як водії вантажівок або офісні клерки).


У 2014 році, коли ІДІЛ контролювала велику територію, потік іноземних бойовиків почав зменшуватися і група зазнала значних втрат. Їм дедалі більше доводилося покладатися на найманих бойовиків. Дедалі більше і більше бойовиків гинуло, а іноземним бойовикам все важче було потрапити до Сирії. Щодо місцевих сирійців, більшість з них просто не цікавить мета цієї групи. В результаті, ІДІЛ мусила покладатись на місцевих бойовиків, які були умотивовані матеріальною вигодою і вступали до групи через безробіття в Сирії, – а ІДІЛ платила своїм членам багато за сирійськими стандартами. Як пояснив один сирійский дезертир, хоча в групі були дуже віддані іноземні бойовики, було багато, особливо місцевих бойовиків, які приєднались за гроші і «навіть охрестилися б, якби за це добре заплатили».

Для того щоб підтримувати зацікавленість цих членів група повинна була постійно забезпечувати їх усім, що вони хотіли, від дорогих харчів і автомобілів до жінок. Під час останнього Рамадану в Дей-ез-Зор бойовики ІДІЛ вимагали надзвичайно дорогої рибної страви «іфтар» - яка у зруйнованому війною регіоні без доступу до моря була надзвичайним делікатесом. А коли потік жінок на території, контрольованої ІДІЛ також зменшився, вони почали захоплювати в рабство жінок Язіді.

Для зменшення потужності групи на цьому етапі її життєвого циклу важливо запропонувати інші альтернативи людям, які готові приєднатися до групи виключно за гроші, водночас підвищуючи вартість вступу (наприклад, військовими засобами). Це змінить розрахунок витрат і вигод потенційних членів групи. Якщо будуть інші варіанти роботи, менш небезпечні, і такі що забезпечують такий самий дохід, потенційні члени групи скористаються ними замість того, щоб іти на ризик участі в бойових діях.

Залежність від призову – найгірший можливий сценарій для будь-якої озброєної групи. Це означає, що група не може поповнювати свої лави і перебуває у відчаї. Примусовий призов має місце, коли у групи закінчуються гроші для виплати найманим бойовикам або нові зовнішні можливості відволікають усіх потенційних рекрутів.

Людей, призваних силою, важко контролювати. З першого дня вони думають лише про те, як дезертирувати або навіть саботувати групу, тому багато ресурсів цієї групи мають бути виділені на контроль її власних членів. Це останній крок на шляху боротьби групи за виживання. Проте важливо зазначити, що група може стати дуже небезпечною на цьому етапі. «Загнана в кут» група скоріше за все буде робити усе можливе для виживання – в тому числі теракти, масові страти тощо.

У 2015 році Західні країни почали боротьбу з іноземними бойовиками, і ІДІЛ зазнала поразки на кількох фронтах (це вплинуло на співвідношення витрат і вигід); Європа відкрила свої кордони для біженців (що збільшило доступність інших можливостей отримання доходу); а успішні удари авіації призвели до втрати нафтових родовищ ІДІЛ (що зменшило головне джерело доходів).

Із зростанням втрат і неспроможністю ІДІЛ знайти достатньо бажаючих зайняти ці місця, в них залишився лише один вибір – оголосити примусову мобілізацію на підконтрольній території. Хоча ця стратегія стала ознакою жахливої слабкості групи, вона призвела до терактів у Парижі і Брюсселі.

Група намагалася зменшити відплив своїх членів. Із страху перед дезертирством ІДІЛ почала розстрілювати на місці будь-яку особу, що підозрюється у залишенні контрольованої ІДІЛ території без дозволу, підтвердженого одним з емірів ІДІЛ. Водночас ІДІЛ відчайдушно намагалася збільшити приплив перспективних бойовиків. Для виживання групі було потрібно негайно збільшити кількість бойовиків або ідейних, або принаймні платних найманців. Для цього групі було потрібно скоротити можливості отримання доходів поза межею групи для найманих бойовиків, а ще краще посилити незадоволення серед цивільного населення для того, щоб збільшити кількість ідейних борців, з яких і набирати собі кадри.

По-перше, ІДІЛ було потрібно скоротити потік сирійських біженців до Європи, який за останній рік спустошив запаси перспективних членів як платних бійців (у яких раніше не було іншого способу прогодувати свої сім'ї), так і ідейних бойовиків (якби ІДІЛ могла посилити відчуття незадоволення сирійцями Західними державами).

По-друге, ІДІЛ також намагалася збільшити приток відданих іноземних бойовиків. Для цього їм було потрібно посилити незадоволення західних мусульман, які потенційно могли стати ідейними бойовиками. Франція і Бельгія були обрані для терактів, оскільки в цих країнах мешкає багато мусульман, дехто з них вже влився до лав ІДІЛ. Теракти могли посилити антимусульманські настрої і як наслідок незадоволення західних мусульман, що могло збільшити кількість потенційних ідейних іноземних рекрутів.

У підсумку важливо розуміти, що хоча повстанські групи і терористичні організації намагаються збільшити свою частку влади, вони передусім зацікавлені у власному виживанні. На все, що робить група повстанців, необхідно дивитися через призму її виживання (зокрема її доступу до людських ресурсів). Також, оскільки стратегії рекрутування змінюються залежно від обставин, їх можна тлумачити як сигнал, що допомагає прогнозувати поведінку групи і пропонує вікно можливостей для перемоги над групою. Маніпулювання очікуваною поведінкою людських ресурсів групи і зміна стратегії залежно від змін у складі людських ресурсів групи може значно скоротити вартість перемоги над повстанцями – тому що без бойовиків група припиняє своє існування.