Непроста боротьба монархій Перської затоки проти Даеш

Підтримка військової кампанії

Залучення монархій Перської затоки – Бахрейну, Кувейту, Оману, Катару, Саудівської Аравії і Об'єднаних Арабських Еміратів – разом з Йорданією (нечленом Ради співробітництва Перської затоки) відбувається по трьох напрямах, що доповнюють один одного: військовому, фінансовому і культурному.

З військової точки зору, Йорданія і Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) найактивніші арабські партнери в рамках Глобальної коаліції. Їхні авіаудари досягли піку після того, як молодий йорданський пілот, представник впливового племені з південного міста Карак, був захоплений Даеш у полон і спалений живцем у лютому 2015 року. Маючи добре навчених військових, Йорданія представляє західний фланг Затоки, але вона також тісно пов’язана із соціальною тканиною Леванту. Амман відіграє критично важливу роль у навчанні бійців Вільної сирійської армії.

Крім підтримки Коаліції проти Даеш, Йорданія допомагає НАТО розбудовувати потенціал іракського офіцерського корпусу в таких сферах, як протидія саморобним вибуховим пристроям, утилізація вибухонебезпечних боєприпасів і розмінування.

ОАЕ мають найбільш потужні ВПС серед країн-учасниць Ради співробітництва країн Перської затоки (GCC). За даними звіту Державного департаменту США Report «Країни проти тероризму», за кількістю бойових вильотів проти Даеш Абу-Дабі поступається лише Вашингтону. Еміратські льотчики дедалі краще здійснюють заправку в повітрі і завдають ударів по рухомих цілях, таких як бронетехніка і транспортні засоби. Для порівняння, Саудівська Аравія в основному завдає ударів по стаціонарних цілях, таких як військові штаби, навчальні табори і військові об’єкти. Як було під час Лівійської кампанії, Катар не бомбить, але забезпечує підтримку Глобальної коаліції, здійснюючи бойове патрулювання над Сирією. (Див.: Фредерік Уері article для більшої інформації про участь країн Перської затоки).

Припинити фінансування джихадистів

Приватні фінансової внески у збройний джихад є делікатним питанням у відносинах між монархіями Перської затоки і західними партнерами. Кувейт виявився фінансовим вузлом для осіб і благодійних організацій, які прагнуть підтримувати екстремістське сунітське ополчення в Сирії. Ця тенденція, яка досягла свого піку в 2012 році, стала можливою через недосконале законодавство щодо свободи зібрань і переказу грошей.

Із 2014 року монархії Перської затоки почали переглядати національні закони з метою запобігання фінансуванню джихадистів, нагляду за діяльністю благодійних організацій, позбавлення громадянства осіб, підозрюваних у тероризмі і боротьби проти фінансування і рекрутування джихадистів через Інтернет. Оприлюднюються королівські укази щодо посилення покарань за злочини, пов’язані з тероризмом і посилюється фінансове регулювання, пов’язане з антитероризмом. Однак залишаються певні «сірі зони»: наприклад, класична система передавання грошей «хавала» (незаконна в Омані) може використовуватись як неформальний засіб фінансування повстанських дій.

Бахрейн, регіональний фінансовий центр, за останні декілька років провів низку міжнародних конференцій і семінарів на цю тему. Більше того, в травні 2016 року країни Ради співробітництва Перської затоки і Канада розпочали стратегічний діалог з метою припинення фінансування джихадистів. Серед інших заходів Кувейт створив підрозділ фінансової розвідки, покликаний розслідувати незаконну фінансову діяльність, а Саудівська Аравія запровадила нові стимули для інформаторів у вигляді фінансової винагороди усім, хто повідомить про збирання коштів і відмивання грошей джихадистами (Ріяд також співголовує у фінансовій групі проти ІДІЛ, разом зі США і Італією).

Хоча і необхідні, деякі з цих засобів боротьби з тероризмом викликали дебати серед аналітиків, бо вони також можуть бути використані як дієвий інструмент політичних репресій і максимізації монархічного контролю над суспільством.

Протидія наративу джихадистів

Поряд з військовими і фінансовими інструментами стримування і припинення діяльності джихадистів вимагають узгоджених ідеологічних дій. Монархії Перської затоки вже усвідомили, що Даеш неможливо перетворити в інструмент протидії Ірану: не лише багато громадян країн Перської затоки приєдналися до так званого «халіфату» як моджахеди, а і, з 2015 року, зросла кількість терактів на територіях цих країн, спрямованих передусім на шиїтські громади в Саудівській Аравії і Кувейті. Отже, розгром Даеш поступово став вирішальним і для національної безпеки монархій Перської затоки також, що, відповідно, підвищує можливості для співпраці між цими країнами і державами Заходу.

За словами офіційної особи data, принаймні 2500 саудівців і 2000 йорданців вступили до Даеш, а також 70 кувейтців, 10 катарців і 15 громадян ОАЕ (неофіційні дані). Арабські імами і муфтії з країн Перської затоки посилили публічне засудження Даеш, відкидаючи ідеологічну основу політичного проекту так званого «халіфату», який ставить під сумнів легітимність монархії аль-Саудів, про що свідчать нещодавні напади поблизу мечеті Священної Медіни.

Контрпропаганда є одним із ключів до нейтралізації наративу джихадистів як на макро, так і на мікро рівні. Наприклад, Кувейт поширив циркуляри для мечетей із затвердженими текстами п’ятничних молитов. Міжнародний центр передового досвіду з боротьби проти войовничого екстремізму Хедайя в Абу-Дабі проводить конференції і семінари на тему джихадистської ідеології. У партнерстві зі США уряд ОАЕ створив в Абу-Дабі Центр Саваб, платформу для соціальних мереж, покликану протидіяти екстремістському наративу і пропаганді в Інтернеті.

Геополітичний чинник

Усі члени Глобальної коаліції мають однакову мету – розгромити Даеш – але кожен партнер має своє власне бачення того, як має після цього виглядати Близький Схід. Тому інтереси регіональних держав, що конкурують між собою, переважають і стають на заваді підходу, що базується на тісній співпраці проти спільної загрози транснаціонального джихадизму.

Боротьба проти так званого «халіфату» стала тісно пов’язаною із саудівсько-іранським суперництвом за регіональну гегемонію. Як отрута, сектантство посилює міжконфесійні і етнічні розбіжності заради політичної вигоди, створюючи більше, ніж раніше, ідеологічного простору для джихадистських мереж, особливо у слабких державах. Поєднаний з минулорічною домовленістю щодо іранської ядерної програми між «П5+1» (п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН плюс Німеччина) і Іраном, стратифікований сирійський конфлікт відображає поточне розчарування між США і Саудівською Аравією: для Вашингтона головним ворогом є Даеш, а для Ріяда пріоритетом є стримування Ірану.

Вплив США на сирійські фракції, що воюють, зменшився після того, як вони вирішили не втручатися у боротьбу проти режиму Башара аль-Ассада. Схожі погляди на Сирію, навпаки, посилили стратегічне зближення Франції і Саудівської Аравії в регіоні. А консолідація вісі Іран-Хезболла-Росія дозволила режиму Ассада зберегти свою політичну роль. Саудівська Аравія і монархії Перської затоки були змушені реальністю відмовитись від свого головного регіонального прагнення розірвати «Шиїтську дугу». Багдад дедалі більше потрапляє під сферу впливу Ірану, в той час як військова перемога, на чолі із Саудівською Аравією, в Ємені залишається примарною.

Дві регіональні динаміки

Мінливі регіональні альянси Туреччини стали найновішим фактором у грі сирійського конфлікту. Така зміна підходів, яка стає ще одним чинником на користь президенства Ассада, ще більше послабить військовий і дипломатичний вплив Саудівської Аравії, ускладнюючи спільну боротьбу проти джихадистів. У серпні 2016 року Анкара здійснила військове втручання в Сирію з метою боротьби проти Даеш і стримування курдського ополчення ( передусім Підрозділів народного захисту (YPG), який підтримують США). Більше того, зближення Туреччини з Росією щодо також і сирійського питання посилює позицію режиму Ассада стосовно поміркованих сунітських опонентів, яких підтримують монархії Перської затоки, що створює ризик ще більшого посилення салафістких елементів, таких як Ахрат аль-Шам і джихадистів Джабхат Фатах аль-Шам.

У такому нестабільному контексті з’являються два напрями регіональної динаміки. Вісь близькосхідної безпеки зсовується на Схід, бо Іран, Росія і Туреччина (усі неарабські країни) зараз рухають регіональну політику, в той час як Саудівська Аравія демонструє надмірну реакцію у своїй військовій рішучості, намагаючись компенсувати несприятливий розвиток подій.

На додаток, комплекс безпеки східного Середземномор'я зараз відіграє дедалі більш важливу стратегічну роль не лише щодо рівноваги на Близькому Сході, а й навіть у глобальній боротьбі проти Даеш. Кіпр і його військово-повітряні/морські бази (з яких британські і французькі літаки часто вилітають бомбити джихадистів) повернули собі особливо важливу роль, зважаючи на нарощування російської військової присутності у Леванті.

Катар, Кувейт, Оман, ОАЕ і Йорданія мають свої посольства в Нікосії (ОАЕ і Йорданія відкрили їх кілька місяців тому), а посол Саудівської Аравії в Греції надіслав вірчі грамоти з Афін президентові Республіки Кіпр в 2015 році. Щодо Бахрейну, посол Бахрейну на Кіпрі, який є резидентом Каїру, представив свої вірчі грамоти в 2015 році. Це говорить про те, що монархії Перської затоки вірогідно посилюватимуть свою стратегічну співпрацю з Нікосією. Кіпр знаходиться в авангарді географічної і морської безпеки Перської затоки, бо він лежить на перехресті між Суецом, Баб-ель-Мандебом і Ормузом.

Перспективи

Як і інші регіональні держави, втягнуті в конфлікт, монархії Перської затоки намагаються максимізувати свої стратегічні досягнення на сирійському театрі в сенсі територіального впливу і місцевих альянсів. Боротьба проти так званого «халіфату» - це лише частина більшого сценарію.

Через втрату фізичної території між Сирією, Іраком (і Лівією), організація аль-Багдаді трансформується з недержавної дійової особи, яка поводиться як державна, і починає активно вдаватися до широкомасштабних терактів, так само, як робила перша Аль-Каїда. Внаслідок цього в очах Саудівської Аравії Даеш дедалі більше виглядає як загроза внутрішній безпеці в плані терактів всередині країни і повернення моджахедів, а не як геополітична проблема. Не випадково військові дії Саудівської Аравії проти Даеш скорочуються після початку кампанії в Ємені, яка, навпаки, є виразом саудівських геополітичних інтересів проти Тегерана.

Проте, попри складність різноманітних елементів і суперництв, які діють в регіоні, Глобальна коаліція з боротьби проти Даеш є цінною можливістю перевірити на практиці стан військової співпраці між арабськими країнами і Заходом, не забуваючи також про партнерство між НАТО і монархіями Перської затоки. В цьому контексті Рада співробітництва країн Перської затоки демонструє рідкісний і дієвий приклад єдності в своїй новітній історії.