
Десять років по тому в Афганістані усе ще часто можна побачити жінок у синій паранджі. © Nomad Photos
Нелофер Пазіра бачила багато облич Афганістану. І хоча прогрес є, вона відчуває, що країна усе ще не вийшла зі свого циклу страждань. Вона ділиться своїм досвідом і враженнями від часів, коли вона тут жила у бурхливі вісімдесяті роки до сьогоднішнього Афганістану.
У липні 2001 року я повернулася до Кабула вперше за 13 років. Я росла в Кабулі під час війни 1980-х років і залишила країну підлітком зі своєю родиною, коли прорадянський режим усе ще був при владі.
Коли я повернулася лише через сім місяців після повалення режиму талібів, я майже не впізнала вулиці свого рідного міста. Покривало смутку, як пил, що покривав усе навкруги, засліплювало і огортало все. Зруйновані будівлі і стіни, знищені домівки, купи сміття і руїни, озброєні чоловіки в пікапах стали новими ознаками мого міста. Все заполонили бідність і занепад – місце, де загублені душі і зламаний дух шукали притулку.
Одного дня я йшла уздовж дороги, коли якась жінка в поношеній паранджі підійшла до мене. «Я умію шити», - сказала вона. - Я гарна кравчиня. Якщо ви працюєте на агенцію, що надає допомогу, знайдіть мені, будь ласка, роботу». Вона втратила свого чоловіка на війні і сама утримувала велику родину, в тому числі сімох своїх дітей, свекра і свекруху. Невдовзі мене оточили жінки, усі з подібними історіями і проханнями.
"Ви, джихадисти! Ви забрали наших синів і убили наших чоловіків і хочете, щоб залишки наших родин помирали з голоду. Забирайся геть…"
Повз нас проїхав чоловік на велосипеді, потім він повернувся і почав кричати на мене. “Якого диявола ти робиш тут, зібравши жінок навколо себе”, - кричав він. - Ми вели джихад для того, щоб захистити достоїнство наших жінок, а ти зараз думаєш, що за свої гроші з допомоги ти можеш купувати наших жінок”. Його видовжене змарніле обличчя нагадувало жертву концентраційного табору.
Жінки, що оточили мене, стали його відганяти. “Ви, джихадисти! Ви забрали наших синів і убили наших чоловіків і хочете, щоб залишки наших родин помирали з голоду. Забирайся геть…”. Зрозумівши свою безсилість проти хвилі блакитних парандж, він втік, ланцюг його іржавого велосипеда рипів доки він не зник з очей.
Таке було становище жінок за часів, коли Кабул називали «столицею вдів», тисячі жінок були залишені на милість того, хто міг би запропонувати їм шанс на виживання.
З того часу я часто повертаюся до Кабула, подорожую по усій країні. Однак знову я не впізнаю своє старе рідне місто. Блискучі будинки з блакитно-зеленим склом, гротескна Ейфелева вежа на одній з площ міста, торговельні центри, ресторани і готелі, які задовольняють смаки і потреби іноземців, прийшли на зміну старому Кабулу.
Автомобілів більше ніж може розміститися на погано спланованих вулицях, тому я зараз часто стою у великих транспортних заторах. Ринкова економіка зі своїм напруженим ритмом і жорсткими правилами розмиває традиційний спосіб життя, змінюючи обличчя старого міста.
Однак вона дає робочі місця і можливості, зменшуючи рівень бідності і незабезпеченості. У більшості людей покращився рівень життя і доступ до освіти. Це дало можливість певній категорії людей – тим, хто має зв’язки і здатні скористатися хаотичною ситуацією на свою користь – заробити гроші, і багато.
Паралельно з цим з’явився новий клас людей, які володіють колонами броньованих автомобілів і мають команди приватних охоронців. Коли вони їздять між домом і офісом, усі інші повинні чекати доки не розблокують дороги після проїзду їхніх кортежів.
Водночас жінки, які шукали роботу десять років тому або просили подаяння на вулицях, також отримали можливість зажити іншим життям. Жінки сформували важливу групу суспільства, соціально і політично. Вони активні, організовані і мають мотивацію бути частиною сьогоднішнього Афганістану.
Сьогодні більше дівчат ходить до школи, ніж будь-коли в минулому. Багато жінок працюють і беруть участь у політичній діяльності. Дві групи, які особливо виграли від змін, що відбулися за останні десять років, це жінки і молоде покоління афганців. Останні зростають маючи доступ до Інтернету, мобільних телефонів і новітніх технологій, які дають їм змогу зв’язуватися із зовнішнім світом поза межами Афганістану. Їхні сподівання і надії такі самі як і скрізь у світі – вони мріють про гарне життя.
За останні десять років радикально змінилася кількість і статус афганських ЗМІ. Інколи глибина і якість новин, які вони подають, такі, що західним ЗМІ стає ніяково за те, як вони зображують Афганістан.
Проте в Афганістані ніщо не буває таким простим, як здається на перший погляд.
Корупція стала ендемічною проблемою, яка підтримується саме тими, хто мав би стати рушійною силою змін в країні
Деякі жінки, які займаються політикою, стали пішаками у грі впливових чоловіків, військових ватажків і багатих бізнесменів. Ці чоловіки зрозуміли, що використання жінок для прикриття надає їм нову сферу впливу, розширюють контрольовані ними багатства і ресурси. Військовим ватажкам і багатим політикам належать теле- і радіостанції. Це означає, що вони можуть використовувати нове середовище для продовження своєї війни ще в одній сфері. Кожна нагода для прогресу і змін створює можливості для цих чоловіків збільшити своє багатство і владу.
Отже, корупція стала ендемічною проблемою, яка підтримується саме тими, хто мав би стати рушійною силою змін в країні. Однак є також ті, хто бореться за збереження своєї незалежності і продовжує боротьбу попри все.
Минулі десять років надали більшості афганців, які втекли з країни за важких, а інколи небезпечних умов, можливість повернутися додому. Дехто повернувся, щоб забрати свою землю і домівки у тих, хто ними заволодів. Вони часто здають в оренду або продають нерухомість за високими цінами, в основному іноземцям, які єдині, хто може собі це дозволити.
Понад 50 відсотків афганського населення – молодші за 30 років. Якщо їм на вибір запропонують рушницю чи фотоапарат, мені хочеться вірити, що вони оберуть останнє

Вершина гори заповнена телекомунікаційними вежами і обладнанням. Молоде покоління афганців зростає маючи доступ до Інтернету, мобільних телефонів і нових технологій, які дають їм змогу спілкуватися з усім світом. © Nasim Fekrat
Інші починають свій бізнес, від магазинів і ресторанів до готелів і будівельних компаній. Деякі афганці також повернулися разом з військовими НАТО як перекладачі, офіцери розвідки та радники. Вони також належать до нового правлячого класу, зокрема міністри нинішнього уряду. Спостерігається мовчазний спротив тим, хто повернувся і мають гарні робочі місця чи посади і заробляють набагато більше ніж місцеві мешканці, які залишалися в країні в часи війни. Це створило ще одну тріщину в суспільстві, яке і без того занадто вразливе щоб бути рівноправним і демократичним.
Відсутність безпеки жахливо впливає на усю країну. Час від часу бізнесменів викрадають банди за викуп. Через відсутність дієвої поліції торговці наркотиками і місцеві мафіозі діють вільно і безкарно.
Вони вважаються більшою загрозою безпеці і добробуту людей, ніж таліби.
За такої напруженої ситуації, що означатиме виведення військ США і НАТО, заплановане завершитися у 2014 році? Більшість афганців підозрюють, що американці ніколи не підуть з країни. На листопад в Кабулі заплановане зібрання Лоя джирги (великої асамблеї), яка має поставити саме це запитання: чи будуть США мати в Афганістані постійні бази як стратегічний плацдарм поблизу Росії, Китаю і Ірану. Це змушує афганців ставити запитання: «Чи справжня цінність Афганістану для решти світу полягає лише в його стратегічному розташуванні?»
Найостанніший розкол в Афганістані відбувається в уряді щодо проекту президента Карзая “Примирення з талібами”. За цим кроком потяглися вибухи і вбивства. Проти нього з самого початку виступили жіночі організації і члени Кабінету самого Карзая. Останній наслідок цього розколу – смерть колишнього президента Бурханудіна Рабані.
Навіть за присутності міжнародних збройних сил і агенцій афганський уряд і поліція неспроможні підтримувати закон і порядок. Як ви думаєте, як вони упораються з цим самостійно?
Отже, маючи скомпрометований уряд, корупцію, яка глибоко проникла в усі інституції – в тому числі в армію і поліцію – і розчарування з приводу відсутності безпеки, більшість афганців мало на що сподіваються. “ Навіть за присутності міжнародних збройних сил і агенцій афганський уряд і поліція неспроможні підтримувати закон і порядок. Як ви думаєте, як вони упораються з цим самостійно? ”, - каже молодий чоловік, що працює продюсером в Мережі телебачення Норін.
Клас професіоналів уже шукає можливості виїхати з країни. Кількість афганців, які намагаються знайти собі домівку за кордоном, зросла за останні два роки.
Минулого тижня я отримала електронного листа від досвідченого інженера-фахівця з високих технологій, який десять років тому повернувся з Ірану сподіваючись зажити «нормальним життям». Його не менш досвідчена дружина працювала в одній з мереж засобів масової інформації Кабула. “Нам вдалося виїхати з країни, але наші діти усе ще в Кабулі, - написав він. - Ми вирішили, що нам життя в Афганістані немає і тепер ми сподіваємося знайти роботу поза його межами, щоб мати змогу забрати наших дітей. Чи є хтось, хто допоміг би нам знайти роботу в Греції, доки ми чекаємо на можливість поїхати в іншу країну?”
У світі телевізійних драм і кінофільмів це могло б знайти собі місце в одній з комедій. Афганець сьогодні шукає роботу в Греції! Однак у реальному світі це просто чергова афганська історія.
Багато чого змінилося за останні десять років, але часом думаєш, чи взагалі щось змінилося насправді? На мою думку, поразки останніх десяти років затьмарюють усі досягнення.
Понад 50 відсотків афганського населення – молодші за 30 років. Якщо їм на вибір запропонують рушницю чи фотоапарат, мені хочеться вірити, що вони оберуть останнє. Однак я страждаю на довічний оптимізм.