Продовольча безпека: сім'я розв'язання проблеми вже посіяно

Нам часто кажуть, що глобальне потепління невдовзі зробить неможливим нагодувати планету. Це драматичне перебільшення змушує нас зосереджуватись на неправильних рішеннях.

Коли Копенгагенський центр консенсусу зібрав комісію з Нобелівських лауреатів для того, щоб визначити, куди треба інвестувати, щоб врятувати планету, вони вказали на надзвичайно дешеві і дуже ефективні шляхи боротьби з неповноцінним харчуванням, такі як мікрохарчові добавки, посилення поживності за рахунок мікронутрієнтів, біозбагачення і громадські програми поживного харчування.

Однак в розвинутих країнах ми недостатньо чуємо про ці варіанти розв’язання проблеми – навіть про саму проблему. Коли ми зосереджуємось на голоді, ми часто дивимось на нього через неправильну призму.

Нас давно непокоїть масовий голод: в 1968 р. Пауль Ерліх заявив, що людство вже програло битву за власне харчування. Його прогноз неминучого широкомасштабного голоду ґрунтувався на рудиментарній ідеї про те, що збільшення населення неминуче означає зменшення кількості їжі для однієї людини.

Насправді, світове населення з 1961 р. подвоїлось, а виробництво продовольства майже потроїлось. Населення світу, що розвивається, трошки більше ніж подвоїлось, в то час як виробництво харчів там зросло в чотири рази.

Внаслідок цього кількість доступних калорій швидко зростає, особливо у світі, що розвивається. Частка голодуючого населення постійно скорочується, з більше ніж 50 відсотків населення світу в 1950 р. до менше 18 відсотків сьогодні. Найбільш довгостроковий сценарій, передбачений ООН, вказує на те, що ця пропорція буде поступово зменшуватись до 2,9 відсотка в 2050 р. Це становитиме 290 мільйонів недогодованих людей.

Декілька широкомасштабних досліджень впливу кліматичних змін на сільськогосподарське виробництво і глобальну систему торгівлі продовольством вказали на чотири спільних важливих результати.

По-перше, вони прогнозують збільшення сільськогосподарського виробництва – збільшення наступного сторіччя виробництва зернових більше як вдвічі. За словами однієї з груп, що займалась моделюванням: «У глобальному масштабі земельні і рослинні ресурси разом з технічним прогресом виглядають достатніми для того, щоб нагодувати майже дев'ять мільярдів людей в 2080 р.».

По-друге, вплив глобального потепління на сільськогосподарське виробництво можливо буде негативним, але в цілому досить скромним. Найбільш песимістичні моделі, побудовані на найбільш песимістичних кліматичних впливах, передбачають загальне скорочення сільськогосподарського виробництва на 1,4 відсотка порівняно зі сценарієм без кліматичних змін. Найбільш оптимістична модель прогнозує чисте зростання сільськогосподарської продукції внаслідок глобального потепління на 1,7 відсотка. Для порівняння скажемо, що середні темпи зростання в сільському господарстві за останні 30 років становлять майже 1,7 відсотка.

По-третє, хоча в глобальному масштабі буде мало змін, в регіональному вимірі це не так. Загалом глобальне потепління негативно впливає на сільське господарство країн, що розвиваються, але має позитивний вплив на розвинуті країни. Ця жорстка дійсність зумовлена тим, що зростання температури зручне для фермерів у високих широтах (забезпечує більш тривалий сезон вирощування, численні культури і вищі врожаї), але знижує продуктивність фермерів у тропічних країнах.

У найгіршому разі це означатиме сім відсотків скорочення врожаю в країнах, що розвиваються, і три відсотки зростання в розвинутих країнах. Це питання, яке ми повинні розв’язати, але ми також маємо зважати на більш широку картину: сукупне виробництво навіть у найменш розвинутих країнах має зрости на майже 270 відсотків.

Протягом наступного сторіччя країни, що розвиваються, стають більш залежними від імпорту продовольства з розвинутих країн. Це не є передусім наслідком глобального потепління: навіть без глобального потепління імпорт в найменш розвинутих країнах за сторіччя подвоїться внаслідок демографічних процесів. Глобальне потепління викликає зростання імпорту від 100 відсотків до 110 - 140 відсотків.

Ми повинні пам'ятати, що споживачі в країнах, що розвиваються, в 2080 р. будуть значно заможніші, ніж вони є зараз. Одна з груп, що розробляли моделі, вказала на те, що майбутні споживачі з країн, що розвиваються, «в основному відокремлені від процесів сільськогосподарського виробництва, мешкають в містах і заробляють не в сільському господарстві. Як у нинішніх розвинутих країнах, рівні споживання великою мірою залежать від цін на продовольство і доходів, ніж від змін у національному виробництві сільськогосподарської продукції».

По-четверте, загалом, за найбільш вірогідного сценарію, глобальне потепління буде причиною недоїдання ще для 28 мільйонів людей. (Інші сценарії прогнозують не такі значні впливи, аж до скорочення кількості людей, що недоїдають, на 28 мільйонів).

Важливо подивитись на це в контексті. У світі нині мешкає майже 925 мільйонів людей, що недоїдають. Протягом наступного сторіччя нас стане на два-три мільярди більше, але цілком ймовірно, що до кінця сторіччя буде "лише" 108 мільйонів голодуючих людей.

Масштаб голоду залежить менше від клімату і більше від економіки. Навіть якщо радикально контролювати глобальне потепління (уявіть собі, що нам якось вдалось припинити викиди вже сьогодні), це допоже уникнути голоду максимум 28 мільйонам людей до кінця сторіччя. Для порівняння, якщо ми зможемо відійти від одного з найменш економічно ефективних сценаріїв ООН і перейти до одного з найбільш ефективних, нам удасться уберегти від голоду 1,065 мільйонів людей до кінця сторіччя.

Звичайно, було б абсолюно нереалістично думати, що ми можемо повністю зупинити глобальне потепління чи економічні аспекти голоду. Однак ми повинні спробувати знайти такий сценарій, який забезпечить нам максимально низьку кількість голодних людей - і це співмірне з максимальним збільшенням доходів.

Застосування кліматичної політики для отримання невеликого скорочення просто нездорова чи неетична стратегія. Скорочення викидів вуглецю приводять до незначних і віддалених змін у зростанні температури. Якби Кіотський протокол був втілений повною мірою, це скоротило б кількість людей, що недоїдають, лише на два мільйони в 2080 р. при річній вартості в 180 мільярдів доларів.

Але якщо ми насправді прагнемо допомогти голодним, ми можемо зробити набагато краще.

Саме тут на передній план виходять недорогі і ефективні засоби боротьби з недоїданням. Експертна комісія Нобелівських лауреатів, яка рекомендувала більше інвестувати в мікрохарчові добавки, мікрохарчове збагачення, біозбагачення і громадські програми поживного харчування в проекті Копенгагенського консенсусу 2008, зробила це тому, що навіть дрібні інвестиції в ці сфери можуть принести потужні результати.

Збагачуючи основні продукти харчування (наприклад, залізом), розвиваючи більш поживні культури і забезпечуючи більш комплексне постачання мікрохарчових добавок, ми набагато краще зможемо розв’язувати проблему недоїдання, яку часто не помічають. Громадські програми харчування можуть допомогти забезпечити стале покращання на користь сім'ям, а з часом, і усій громаді (дослідження, що лежать в основі цих рекомендацій, дивіться: www.copenhagenconsensus.com)

Інші інвестиції, які також рекомендувала комісія Нобелівських лауреатів, такі як розширення вакцинації і боротьби з глистами, поліпшення профілактики і лікування малярії, також ліквідація перешкод на шляху дівчат до навчання, принесуть довготривалі зміни, які зміцнять і зроблять більш стійкими найбільш вразливі світові громади.

Якщо ми хочемо допомогти більшості людей уникнути голоду, ми повинні визнати, що масштаб голоду дуже мало залежить від клімату і набагато більше – від економіки.