Інформація

Розділ 15: Загальні інститути безпеки Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)   Взаємодія Альянсу з ОБСЄ Як єдиний форум, що об'єднує усі країни Європи, а також Канаду та Сполучені Штати Америки, Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) є ключовим компонентом європейської архітектури безпеки. Вона являє собою комплексну основу для співпраці в галузях прав людини, фундаментальних свобод, демократії, верховенства права, економіки та безпеки. Від самого початку існування НБСЄ/ОБСЄ Альянс надавав їй активну підтримку і був одним із прихильників інституціоналізації процесу НБСЄ, ухваленої на саміті НБСЄ в Парижі у 1990 році. На Римському саміті НАТО в листопаді 1991 року Альянс підтвердив свою підтримку процесу НБСЄ і визначив, що ролі цієї організації та Альянсу в розширенні діалогу і співробітництва у Європі є взаємодоповнюючими. Визнаючи, що безпека країн - членів Альянсу нерозривно пов'язана з безпекою інших держав Європи, Альянс розглядає діалог та співпрацю між різними інституціями безпеки як важливий чинник, який сприяє розв'язанню криз та запобіганню конфліктам. На зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО в Осло у 1992 році була ще раз підкреслена важливість ролі НБСЄ. Учасники зустрічі заявили про свою готовність підтримувати миротворчу діяльність під керівництвом НБСЄ та надання цій організації наявних ресурсів і досвіду Альянсу для виконання завдань у її місії. Це важливе рішення сприяло поглибленню взаємодії між НАТО та ОБСЄ, особливо в контексті нових завдань Альянсу, таких як операції з підтримки миру. Починаючи з грудня 1991 року, діалог і співробітництво між НАТО та країнами-партнерами з Центральної і Східної Європи та колишнього Радянського Союзу відбувалися в рамках Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС). РПАС досягла вагомих результатів у багатьох галузях, включаючи сприяння добросусідським відносинам, роззброєння, контроль над озброєннями та співпрацю в підтримці миру. Завдяки такому процесу було зроблено вагомий внесок в розширення співробітництва між державами НАТО та країнами-партнерами, а отже, в посилення ролі НБСЄ/ОБСЄ у цій галузі. Посилене та оперативніше партнерство між НАТО та країнами - партнерами РПАС почало формуватися у 1997 pоці, коли на зміну РПАС прийшла Рада євро-атлантичного партнерства (РЄАП). РЄАП є загальною рамковою структурою для співпраці між НАТО та країнами-партнерами, включаючи програму "Партнерство заради миру" (ПЗМ), і виводить її на якісно новий рівень. Керівний політично-військовий комітет/Спеціальна група з питань співпраці в підтримці миру, що працює в рамках РЄАП, здійснює важливий інституційний зв'язок з ОБСЄ. Представник Голови ОБСЄ регулярно відвідує засідання Керівного комітету і проводить брифінги з поточних питань роботи ОБСЄ, які пов'язані з його діяльністю. Така форма співпраці має особливе значення в галузі підтримки миру. Вона є проявом взаємодоповнення та прозорості, що характеризують розвиток співпраці в галузі підтримки миру в рамках РЄАП та ПЗМ. Починаючи з саміту ОБСЄ у Будапешті в грудні 1994 pоку, ця організація була задіяна до глибокого комплексного обговорення усіх аспектів безпеки, спрямованого на розробку концепції безпеки ХХІ сторіччя. У грудні 1996 pоку, у прийнятій на Лісабонському саміті Декларації про систему загальної та всеосяжної безпеки у Європі ХХІ сторіччя, глави держав і урядів країн - членів ОБСЄ ще раз підтвердили, що європейська безпека потребує якнайширшої співпраці та координації зусиль між державами-учасницями й іншими європейськими та трансатлантичними організаціями. Вони також заявили про свій намір розвивати співпрацю з іншими організаціями безпеки. У цьому контексті Альянс зробив свій внесок у дискусію ОБСЄ щодо системи безпеки. У своїй Декларації з питань євро-атлантичної безпеки й співробітництва, прийнятій в Мадриді у 1997 році, глави держав та урядів країн НАТО визнали ОБСЄ як організацію європейської безпеки, що має найширше представництво. Вони підкреслили ключову роль ОБСЄ у забезпеченні миру, стабільності та безпеки в Європі і наголосили на важливості принципів та зобов'язань, прийнятих цією організацією за основу для розвитку структур всеосяжної європейської безпеки, що базується на співпраці. У Мадриді НАТО також висловило свою подальшу підтримку зусиллям ОБСЄ, спрямованим на розбудову загальної та всеосяжної системи безпеки Європи ХХІ сторіччя та ідеї розробки Хартії європейської безпеки відповідно до рішень, ухвалених у 1996 році на саміті ОБСЄ в Лісабоні. Загальна концепція розвитку співпраці між взаємопідсилюючими інституціями, як було узгоджено в грудні 1997 року на зустрічі міністрів закордонних справ країн - членів ОБСЄ у Копенгагені, включає перелік принципів та зобов'язань щодо розвитку співпраці між взаємопідсилюючими організаціями й установами на засадах Платформи безпеки та співпраці. В рамках відповідних організацій і установ, членство в яких мають країни ОБСЄ, відбувається практична робота, спрямована на дотримання цими установами принципів Платформи. Першими практичними кроками у розвитку співпраці між ОБСЄ і такими інституціями, згідно із Загальною концепцією, мають бути регулярні контакти та зустрічі в рамках постійного форуму для забезпечення діалогу, більшої прозорості та практичного співробітництва. Ця робота включає також призначення офіцерів зв'язку або створення контактних пунктів, перехресне представництво на відповідних зустрічах та інші контакти, що дасть змогу краще познайомитися з потенціалом кожної з цих організацій щодо запобігання конфліктам. НАТО і ОБСЄ розбудовують свої відносини на засадах Загальної концепції. Відданість Альянсу розвитку безпеки, процвітання, демократії в євро-атлантичному регіоні знайшла своє відображення у переглянутій Стратегічній концепції та інших документах, ухвалених главами держав та урядів країн - членів НАТО на Вашингтонському саміті в квітні 1999 року. Країни - члени НАТО повною мірою підтримують як основоположні принципи ОБСЄ, так і її комплексний і спільний підхід до безпеки. Ця підтримка була чітко продемонстрована у заявах Альянсу про його готовність підтримати зусилля ОБСЄ зі зміцнення європейської безпеки та стабільності і зокрема операції з підтримки миру під егідою ОБСЄ. Досягнення у зарученні допомогою ОБСЄ в проведенні операцій з підтримки миру віддзеркалені у Хартії про європейську безпеку.. Альянс вітає наголос на більш тісному співробітництві між міжнародними організаціями, зроблений у Хартії. Співпраця, що склалася останнім часом між НАТО та ОБСЄ в галузях запобігання конфліктам, операцій з підтримки миру, врегулювання криз та постконфліктної реабілітації, повною мірою відповідає духу Платформи спільної безпеки, що має розвиватись відповідно до Хартії. Тісна практична співпраця між обома організаціями підсилюється у контексті міжнародних зусиль з відновлення миру в колишній Югославії, особливо в світлі відносин між ОБСЄ і Стабілізаційними силами під проводом НАТО (СФОР) в Боснії та Герцеговині, та між ОБСЄ і Силами в Косові (КФОР) (див. нижче). Серед ініціатив, ухвалених на Стамбульському саміті - створення груп швидкої експертної допомоги і співпраці (REACT). Ці мобільні групи включатимуть широке коло експертів з питань запобігання конфліктам, врегулювання криз і постконфліктної реабілітації. Посилення здатності ОБСЄ швидко розгортати цивільні компоненти операцій з підтримки миру сприяє співробітництву з підрозділами миротворців під проводом НАТО, які діють поряд з цими цивільними командами. На форумі ОБСЄ з питань співпраці в галузі безпеки країни НАТО, спільно з іншими державами-членами, представили ряд суттєвих пропозицій щодо обміну інформацією з оборонного планування; непоширення та здійснення передачі озброєнь; співробітництва та контактів у військовій галузі; глобального обміну військовою інформацією та стабілізаційних заходів в умовах локалізованих кризових ситуацій. За період з 1993-го до 1995 року всі ці пропозиції були використані для розробки документів ОБСЄ, які й було ухвалено. Альянс також вніс пропозиції щодо вдосконалення Заходів зміцнення довіри і безпеки (CSBMs), викладених у Віденському документі ОБСЄ, що сприяло ухваленню удосконаленої редакції документа в грудні 1994 року (Віденський документ 1994 р.) Версія 1994 року була пізніше замінена на Віденський документ 1999 року.