Інформація

Розділ 5: Оперативна роль Альянсу в підтримці миру Роль НАТО і конфлікт у Косові   Сили в Косові під проводом НАТО (КФОР) Перші підрозділи КФОР увійшли в Косово 12 червня 1999 року. Відповідно до Військово-технічної угоди, розгортання сил було синхронізоване з виведенням з Косова сербських сил. Виведення сербських сил було завершено до 20 червня і КФОР виконала своє перше завдання з розгортання. Повний особовий склад КФОР складається з 50 000 вояків. Під єдиним командуванням і управлінням в силах КФОР беруть участь представники усіх 19 країн - членів НАТО і 20 інших держав (серед яких 16 країн - членів ПЗМ, включно з російським контингентом в 3 200 осіб). Також 20 June 20 червня (SACEUR) підтвердження про те, що сербські сили безпеки залишили Косово, Генеральний секретар НАТО оголосив, що згідно з Військово-технічною угодою він офіційно припиняє повітряну кампанію. Протягом усієї кризи сили НАТО знаходились на передових позиціях допомоги багатьом тисячам біженців, які були вимушені тікати з Косова в результаті сербської кампанії етнічних чищень. У колишній югославській Республіці Македонія (1) підрозділи НАТО будували табори для біженців, центри прийому біженців і пункти харчування, а також доставили нужденним сотні тонн гуманітарних вантажів. У Албанії НАТО розгорнуло значні сили задля надання подібної допомоги і надало підтримку Верховному комісару ООН у справах біженців (УВКБ ООН) з координації польотів з гуманітарними вантажами, а також забезпечило додаткові польоти з використанням літаків, які надали країни - члени НАТО. Євро-атлантичний центр координації реагування на катастрофи (EADRCC), створений в НАТО в червні 1998 року, також відіграв важливу роль у координації зусиль УВКБ ООН з надання допомоги. З самого початку кризи країни-члени НАТО і міжнародне співтовариство особливо були стурбовані становищем косовських албанців, які залишились в Косові й чиї страждання описували біженці, які залишали провінцію. Все вказувало на організоване переслідування вкупі з масовими стратами; використання цивільного населення як людського щита; ґвалтування; масові вигнання; спалення і пограбування будинків і селищ; знищення врожаю і худоби; позбавлення ідентифікації особи, походження, власності через конфіскацію усіх документів; недоїдання; голод і виснаження та багато інших порушень прав людини та міжнародних норм цивілізованої поведінки. Туреччина визнає Республіку Македонія за її конституційною назвою.