«НАТО і Росія: чому прозорість має важливе значення»

Пропрацювавши майже сорок років над відносинами між Росією і Заходом, в тому числі на посаді американського посла в Москві, і заступником Генерального секретаря НАТО, я  був свідком напружених часів. Проте важко пригадати період, принаймні після закінчення холодної війни, коли відносини були б такими напруженими як сьогодні.

Річ у тім, що незаконна і нелегітимна анексія Росією Криму і постійна підтримка нею сепаратистів на сході України розбалансували європейський порядок безпеки, який ми усі так довго сприймали як належне. Вперше з 1945 року європейська держава прагне змінити силою міжнародні кордони.

Останнім часом ми також бачимо, що Росія розгортає на постійній основі нові війська уздовж свого західного кордону з країнами – членами НАТО від Баренцева до Балтійського моря і від Чорного моря до Середземного. За підрахунками, зараз в Західному військовому  окрузі розміщено 300 тисяч російських вояків, а у травні російський міністр оборони Сергій Шойгу оголосив про розгортання ще трьох дивізій, тобто, ще 30 тисяч вояків. Ці війська підтримують нові авіабази, ВМС і ракети малого радіуса дії, здатні нести ядерна боєголовки.

Ми також спостерігаємо низку широкомасштабних військових навчань, серед яких і неоголошені «раптові» навчання, в яких беруть участь до 100 тисяч вояків – більше як вдвічі більше  за найбільші навчання НАТО з часів холодної війни. Росія також здійснює безвідповідальні обльоти на малій відстані кораблі і літаки НАТО своїми бойовими літаками.

Тим часом рішення Росії призупинити виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі і відоме всім неналежне виконання нею інших довгострокових міжнародних домовленостей у галузі безпеки, які Росія сама ж і підписала, таких як Віденський документ, Договір «Відкрите небо» і Гельсінський заключний акт, сприяють посиленню напруженості, небаченої з 80-х років XX сторіччя.

Реакція НАТО міцна і прозора. На нещодавньому саміті НАТО у Варшаві Альянс оголосив  про розгортання на основі ротації чотирьох багатонаціональних батальйонів в Естонії, Латвії, Литві і Польщі, які налічують разом кілька тисяч військовослужбовців. Це чітка демонстрація солідарності і рішучості членів Альянсу захищати територію НАТО від будь-якої можливої агресії.

Попри претензії Кремля, ці кроки є пропорційною, тверезою і зваженою відповіддю на дії Росії.

Є довгострокові угоди, які регулюють військову діяльність усіх держав в цьому регіоні – серед яких Росія і 28 країн – членів НАТО – в тому числі і проведення широкомасштабних навчань. Головними серед них є Віденський документ, який підписали усі 57 країн – членів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) і Основоположний акт НАТО-Росія, підписаний в 1997 році в дусі взаємної співпраці.

Протягом багатьох років члени НАТО закликають Росію до конструктивної участі в модернізації Віденського документа. Нам потрібно встановити нижчий поріг щодо навчань, які потребують попереднього повідомлення і спостереження, і закрити «лазівку»  неповідомлення про «раптові» навчання.  

Нам також потрібно посилити військову прозорість і таким чином запобігати виникненню і виходу з-під контролю інцидентів або катастрофічних ситуацій. На жаль, за винятком прийнятої але обмеженої пропозиції щодо безпеки повітряного руху над Балтикою, зробленої минулого місяця, Росія відмовляється розглядати ці питання, замість цього звинувачуючи саму НАТО в агресивності.

Насправді Москва дійшла о того, що звинувачує НАТО в порушенні важливої частини Основоположного акта НАТО-Росія від 1997 року, яка стосується нової постійної дислокації військ. Це називається зобов’язанням щодо «значних бойових сил», і хоча це може звучати дещо розпливчато, це очевидно чергова спроба Росії фальсифікувати ситуацію і викликати сумніви щодо легітимності дій НАТО.

У 90-ті роки XX сторіччя я входив до складу американської делегації, яка брала участь у переговорах з підписання Основоположного акта НАТО-Росія, зокрема «зобов’язання щодо значних бойових сил». У цьому зобов'язанні говориться про те, що за тодішнього «поточного і прогнозованого середовища безпеки» НАТО «здійснюватиме свою колективну оборону та інші місії, забезпечуючи необхідну оперативну сумісність, інтеграцію і можливості для підкріплення замість додаткового постійного розташування значних бойових сил».

НАТО з великою ретельністю підходить до збереження як букви, так і духу цього зобов’язання. НАТО ніколи не погоджувалась на конкретне визначення «значних бойових сил», але в офіційній заяві тодішня Росія запропонувала обмеження до однієї бригади на країну. Чотири батальйони, розташовані серед східноєвропейських членів Альянсу, щодо яких лідери Альянсу домовилися на нашому нещодавньому Варшавському саміті, плюс додаткові сили, розгорнуті США на двосторонній основі в рамках Європейської ініціативи запевнення, перебувають на набагато нижчому рівні, ніж навіть ці запропоновані Росією дефініції.

Таким чином, будь-яке звинувачення НАТО в порушенні Основоположного акта або своїх обіцянок є неправдивим. У 1997 році кількість військ країн Альянсу, розташованих в інших країнах – членах НАТО, становила майже 100 тисяч – вже тоді набагато менше ніж по закінченні холодної війни. Навіть зважаючи на узгоджене у Варшаві розгортання додаткових сил, наступного року ця цифра становитиме менше 75 тисяч. За ті ж самі два десятка років російські війська на кордонах НАТО були значно збільшені.

НАТО існує заради безпеки майже одного мільярда громадян країн Альянсу. Вона робить це майже сімдесят років, діючи в оборонний, пропорційний і абсолютно відповідальний спосіб. Саме так НАТО поводиться і буде поводитися.

Водночас Росія є найбільшою сусідкою НАТО і так склалося історично, що вона є країною, з якою маємо широку співпрацю. В Основоположному акті НАТО-Росія, підписаному в більш оптимістичні часи, говориться про «спільне зобов’язання будувати стабільну, мирну і неподільну Європу, цілісну і вільну, заради усіх її народів». Це і сьогодні залишається метою НАТО.

Проте для того, щоб це стало можливим, Росія повинна змінити свою поведінку – в Україні та інших місцях. І в рамках цього Москві необхідно терміново взяти участь у переговорах ОБСЄ щодо оновлення Віденського документа.

Європі – і світу – потрібна Росія, яка прагне прозорості, співпраці і діалогу. Відень – це гарне місце для початку.