Сексуальні домагання і сексуальне насильство в збройних силах

Після років перебування на відносному маргінесі в соціальних мережах, рух #MeToo реально з’явився на перших шпальтах після розкриття в 2017 році сексуальних домагань і женоненависницької поведінки голлівудського продюсера кіно Гарві Вайнштейна, яке показало поширену токсичну поведінку в кіноіндустрії. Хоча така поведінка, на жаль, не є чимось новим, суспільний рух допоміг підняти цю проблему в ЗМІ та інших секторах. Інші інституції також були викриті як співучасники в приховуванні цього, і в деяких випадках, як причетні до сексуальних домагань. Наприклад, католицька церква, Бойскаути Америки (міжнародні) і БіБіСі, усі вони залучені в скандали, пов’язані із сексуальним насильством. І військові цього не уникли.

За останні декілька років відбулась низка викриттів щодо токсичної поведінки на вищих щаблях Збройних сил Канади. У нещодавній Доповіді Спеціального комітету з питань оборони Сполученого Королівства також викрита женоненависницька, військова культура, в якій старші офіцери дотримуються підходу, що «хлопці є хлопці» у відповідь на скарги. Про випадки зґвалтування і сексуальних домагань інформують ЗМІ в США, Німеччини, і Іспанії, серед інших. То, чи можна з упевненістю сказати, що існує поширена культура сексуальних домагань в Збройних силах країн Альянсу?

Шукаючи відповіді на це запитання, Науково-технічна організація створила в 2019 році Дослідницьку групу для вивчення проблем, спричинених сексуальним насильством і сексуальними домаганнями в НАТО. Підсумковий звіт був нещодавно оприлюднений. Група у складі експертів із семи країн (Канади, Сполученого Королівства, Німеччини, Швеції, Сполучених Штатів, Хорватії і Румунії) здійснила широкий і ретельний огляд міжнародного права, політики, процедур і методів звітування, а також поширеності сексуальних домагань і насильства. За результатами дослідження Група рекомендувала три практичних кроки, які могли б протидіяти культурі женоненависництва і сексуального насильства у військах, в контексті спільних навчань чи операцій:

Військова культура підтримується набором цінностей, які закарбовані у доктрині, при цьому кожна країна має свої власні, дещо відмінні, нюанси. Офіцери мають бути носіями найвищих достоїнств, стандартів і цінностей, які відрізняють їх від цивільних. Наприклад, у Сполученому Королівстві цінності та стандарти британської армії ґрунтуються на тому, що має назву «службове випробування»: «Чи дії або поведінка особи негативно вплинули, чи можуть вплинути на дієвість, або оперативну ефективність служби?»

Тоді чому певна поведінка, яка не відповідає стандартам, закарбованим у військовій доктрині, виглядає як притаманна нашим військовим? Справді, масштаби сексуальних порушень в Збройних силах країн Альянсу викликають тривогу, хоча цифри значно варіюються. Військова сексуальна травма (MST), яка визначається службою у справах ветеранів США як «сексуальна агресія або сексуальне домагання, пережите під час військової служби, як вважають, впливає на 20%-45% особового складу. Жінки на військовій службі зазнають особливого ризику, згідно з результатами дослідження, 33% американських (2021), 36.7% французьких (2021), і 44.6% канадських (2022) жінок на військовій службі зазнавали тієї чи іншої форми MST протягом 12 місяців, що передували дослідженню. Зважаючи на зв'язок між MST і різними формами негативних наслідків для психічного і фізичного здоров’я, серед яких депресія, посттравматичний стресовий розлад, тривожність, зловживання алкоголем і наркотиками і розлади особистості, а також на зростання вірогідності того, що жертва залишить військову службу, ці цифри викликають особливе занепокоєння.

Хоча жінки усе ще становлять невеличку частину особового складу збройних сил в світі, особливо непокоїть те, що вони постійно становлять занадто велику частку жертв сексуального насильства. У Сполученому Королівстві, наприклад, жінки становлять лише 11,8% особового складу, але їм належить 83% скарг на сексуальну агресію до системи військової юстиції. Так само, повідомлення зі Збройних сил Канади і США відповідно показують, що жінки серед особового складу від чотирьох до майже шести разів частіше доповідають про те, що зазнавали сексуальну агресію під час служби, ніж їхні колеги-чоловіки.

Однак, чому існує така виражена гендерна нерівність? З чим мають справу жінки на службі у військовому середовищі, в якому домінують чоловіки? І зрештою, як збройні сили реагують на такі високі рівні сексуального насильства проти жінок на військовій службі?

На додаток до роботи Дослідницької групи Науково-технічної організації НАТО, ще одне дослідження проводиться Центром досліджень жінок-військових (CMWR) при Університеті Англія Раскін у Сполученому Королівстві. Центр вивчав досвід жінок-ветеранок, які стали жертвами сексуального насильства під час своєї військової служби. Ці жінки представляли усі роди британських військ, різні ранги, кількість років на службі і періоди перебування на службі (з 1970 до 2021 року). І всі вони, на жаль, розповідали схожі історії про широко розповсюджену неприпустиму поведінку сексуального характеру, з якою часто стикались під час своєї військової служби. Результати дослідження ілюструють різні проблеми жінок у збройних силах, від нормалізації і тривіалізації неприпустимої сексуалізованої поведінки до сумних розповідей про сексуальні правопорушення, за які порушники понесли мінімальне, або зовсім ніякого, покарання, а жертви зазвичай залишались без підтримки.

Декілька з опитаних жінок описували відчуття «ізольованості», яке з’являлось внаслідок перебування жінки (часто єдиної) на «токсичному» робочому місці, де домінують чоловіки. Вони розповідали про рутинні сексуальні домагання і неприпустимі сексуалізовані наративи на робочому місці, відзначаючи проблемну культуру прийняття сексуального насильства. Це перегукується з результатами серйозного попереднього міжнародного Дослідження research, в якому був установлений зв'язок між гіпермаскулінною культурою, в якій домінують чоловіки, і високим рівнем сексуальних домагань і агресії.

Жінки, з якими ми спілкувались, також говорили про вагання щодо доповідей про MST військовому командуванню і колегам, через побоювання, наприклад, що їхні звинувачення не будуть сприйняті серйозно, що їх самих будуть звинувачувати, або, що у відповідь на їхні звинувачення нічого не буде зроблено. Хоча це відображає багато добре відомих перешкод для повідомлення, які ми бачимо в цивільному світі, ми також виявили ряд перешкод, притаманних саме війську і які, схоже, погіршують цю проблему. Наприклад, була поширена думка, що ви не повинні говорити нічого поганого про свій підрозділ, а також стурбованість тим, що доповідь про MST може спровокувати негативні кар’єрні і / або суспільні наслідки в тісно переплетеній військовій спільноті.

Нам кажуть, що військовослужбовці дотримуються вищих стандартів за цивільне населення, але в якому цивільному офісі ви могли б очікувати побачити дошку оголошень з рекламою жіночої білизни, або стіни, обклеєні порнографічними картинками? Саме таке описували учасники дослідження. Це ставить запитання: чи не розбігається повсякденна військова культура з цінностями і етикою, які збройні сили на міжнародному рівні мають підтримувати?

Зважаючи на це, нічого дивного можливо немає в тому, що опитані жінки також поділились розповідями про жорсткіші форми сексуальної агресії, яка була майже постійною під час їхньої служби. Серед прикладів були неприйнятні дотики, мацання, оголення, змагання щодо того, хто з чоловіків перший матиме секс з жінкою-віськовослужбовицею, непристойні сексуальні пропозиції, зґвалтування і колективні зґвалтування. Тож, сексуальне насильство вважалось повсякденним аспектом життя цих жінок на військовій службі.

Хоча, схоже, що військові лідери в усьому світі починають боротьбу з таким ставленням, зробивши низку обіцянок щодо нульової толерантності до сексуального насильства у військових інституціях (наприклад, у Сполученому Королівстві, США, Канаді), зрештою, дії повинні говорити голосніше за слова для того, щоби насправді долати поширене у військових інституціях сексуальне насильство.

Це означає не лише запровадження політики і процедур, а дієву боротьбу з неприйнятною культурою і забезпечення істотного і справедливого реагування там, де має місце сексуальне насильство. Забезпечення такої зміни культури вимагає протидії толерантності до сексуальної недисциплінованості, якою номінальною б і несерйозною така поведінка не вважалась. Збройні сили вже не повинні залишатись середовищем, в якому сексуалізований стьоб вважається нормою, або де чоловіків похваляють за їхні сексуальні завоювання. Навпаки, неприйнятній сексуалізованій поведінці потрібно покласти край, сигнали від вищого керівництва повинні відповідати зобов'язанню організації здійснювати зміни, а риторика щодо нульової толерантності до сексуальної недисциплінованості повинна бути підкріплена в комплексний і цілісний спосіб.

Нещодавнє дослідження Науково-технічної організації НАТО було присвячене вивченню підходів у збройних силах різних країн Альянсу і загальному розумінню механізмів і проблем, зв’язаних з ліквідацією сексуальних домагань і насильства у війську. Дослідники запропонували рекомендації щодо підходів до вимірювання і виробили набір принципів визначення сексуальних домагань /насильства, а також механізми звітування, які гарантували б послідовне розв’язання проблеми в НАТО. Ця робота надала Командній структурі НАТО інструменти долання і мінімізації проблеми, покращуючи в такий спосіб результативність і оперативну готовність.

Прикро, але результати нашого дослідження у Сполученому Королівстві відображають результати дослідження на міжнародному рівні, тому це не проблема, яка притаманна якимось одним збройним силам чи парочці «паршивих вівць». Як скандали, викриті в католицькій церкві і в кіноіндустрії, чи ці недоліки не викривають збройні сили як іще одну інституцію, яка причетна до приховування випадків неприйнятної сексуальної поведінки? Можливо зараз, на хвилі #MeToo, ми досягли переломного моменту для військових в усьому світі, коли запроваджуються не лише реальні відповіді заради тих, хто страждає від сексуальних домагань, але, що критично важливо, починається боротьба з інституційною культурою і ставленням, які дозволяють процвітати такій поведінці.

Результатом дослідження CMWR і Групи НАТО стало те, що культурні проблеми існують як частина ширшої військової культури і вони є системними, а не обмеженими одними окремими збройними силами чи країною. Хоча ми не стверджуємо, що кожен військовий в усіх збройних силах причетний до цього, головний меседж цієї статті стосується системних, культурних проблем, які мають місце у збройних силах щодо MST.

Повний звіт Дослідницької групи НАТО був опублікований в січні 2024 року. Ми сподіваємось, що уроки цієї праці, інших досліджень і пережитого жінками-віськовослужбовицями, які були достатньо хоробрими, щоби розкрити токсичну культуру, допоможуть нам побороти ендемічну неправомірну сексуальну поведінку. В часи гучних скандалів щодо притаманної деяким організаціям неприпустимої сексуальної поведінки, настав час, коли Збройні сили країн Альянсу повинні чітко виступити проти неприпустимої сексуальної поведінки на службі, змінюючи спотворені суспільні і культурні норми, з метою сформувати краще і безпечніше майбутнє для жінок на військовій службі.

Подальші публікації про роботу Центру досліджень жінок-військовослужбовиць в Університеті Англія Раскін зараз опрацьовуються і очікується, що вони будуть невдовзі опубліковані. Більше деталей можна знайти на вебсайті CMWR.