Жінки, мир і безпека: перехід від риторики до практики

Створений в лютому 2015 року, Центр з питань жінок, миру і безпеки при Лондонській школі економіки (LSE) став продовженням Ініціативи із запобігання сексуальному насильству, активно підтриманої колишнім міністром закордонних справ Великої Британії Уїльямом Хейгом і Спеціальним посланцем Верховного комісара ООН у справах біженців Анжеліною Джолі. Проте Центр зосереджений не лише на питаннях сексуального насильства, а на більш широких аспектах Резолюції 1325 щодо жінок, миру і безпеки, ухваленої в 2000 році Радою Безпеки ООН. Ця резолюція переносить питання, що стосуються жінок і збройних конфліктів, безпосередньо в політичний порядок денний Ради Безпеки, яка несе основну відповідальність за збереження міжнародного миру і безпеки. Важливим завданням Центру LSE є зосередження міжгалузевих партнерств і взаємодії, підтримка політичного порядку денного за допомогою академічних досліджень, вивчення і освіти.

Прийняття Резолюції 1325 широко святкувалось жіночими громадськими організаціями, які в усьому світі виступали за її прийняття. Вперше Рада Безпеки приділила всю сесію обговоренню проблем, які жінки зазнають під час і після конфліктів, і привернула увагу до того, що було охарактеризоване як «нерозривні зв’язки між гендерною рівністю і міжнародним миром і безпекою» (‘Обговорення Питань жінок, миру і безпеки на високому рівні: 15 років Резолюції 1325 Ради Безпеки ’). Вона була доповнена іншими резолюціями: 1820 (2008 рік), 1888 і 1889 (2009 рік), 1960 (2010 рік), 2106 і 2122 (2013 рік) і 2242 (2015 рік).

Чотири стовпи

Ці резолюції ґрунтуються одна на одній і покладені в основу того, що часто називають «чотирма стовпами» питань щодо жінок, миру і безпеки, визначених в Резолюції 1325:

• Участь – Цілковита і рівноправна участь і представництво на усіх рівнях прийняття рішень, в тому числі в мирних переговорах і обговореннях, виборчих процесах (як кандидатів, так і виборців), позицій ООН і в широкій суспільно-політичній сфері.


• Запобігання конфліктам – Включення гендерної перспективи і участь жінок в запобіганні виникненню, поширенню і повторенню конфліктів насильницького характеру, а також в боротьбі з причинами, в тому числі в роззброєнні. Припинення безперервного насильства і цілісний підхід до миру на основі рівності, прав людини і безпеки для усіх людей, в тому числі і найбільш маргіналізованих, як на національному рівні, так і на міжнародному.


• Захист – Особливий захист прав і потреб жінок і дівчат під час конфліктів і в постконфліктних ситуаціях, зокрема повідомлення і покарання сексуального і гендерного насильства; впровадження на національному рівні регіональних і міжнародних законів і конвенцій.


• Допомога і реабілітація – Доступ до медичних послуг і психологічної допомоги у разі травми, в тому числі для жертв сексуального і гендерного насильства.

Таким чином, ці чотири стовпи є важливим аспектом сучасної зовнішньої і військової політики.

Резолюції зсунули наголос між двома стовпами – участі і захисту. Стовп участі і представництва, на якому було зроблено особливий наголос на початку самої Резолюції 1325, представляє жінок як дійових осіб, активних гравців з питань миру і безпеки. Він наголошує на важливості їхньої «рівної участі і цілковитого залучення до усіх зусиль з підтримання і збереження миру і безпеки».

Захист

На противагу, стовп захисту зосереджений на жінках як жертвах, які потребують захисту, особливо від сексуального насильства як воєнної тактики. В Резолюції 1820 цьому стовпу надається більше уваги і встановлюється низка вимог до усіх сторін конфлікту щодо здійснення заходів з посилення такого захисту, зокрема:

• Запровадження відповідних військових дисциплінарних заходів;


• Дотримування принципу відповідальності командування;


• Підготовка військовослужбовців в дусі категоричної заборони будь-яких форм сексуального насильства проти цивільних;


• Розвіювання міфів, що підпитують сексуальне насильство;


• Перевірка збройних сил і сил безпеки на випадки сексуального насильства в минулому; і
  Евакуація жінок і дітей, яким безпосередньо загрожує сексуальне насильство, до безпечних місць.

Як Порядок денний щодо жінок, миру і безпеки, так і Ініціатива із запобігання сексуальному насильству змушують подивитись на конфлікти з гендерної точки зору – чоловіки і жінки сприймають і піддаються їх впливу по-різному через свою стать. У них обох визнається, що випадки сексуального насильства під час збройних конфліктів підривають міжнародний мир і безпеку, створюючи потоки переміщених осіб і біженців, і якщо не робити кроків із розв’язання цієї проблеми після конфлікту – через розкол громад і суспільств. В обох ініціативах, відповідно, наголошується на важливості притягнення до відповідальності і покарання винних у геноциді, злочинах проти людяності і воєнних злочинах (в тому числі таких злочинах, які зв’язані з гендерним, сексуальним та іншим насильством щодо жінок і дівчат), для того, щоб покласти край безкарності, якою так часто користуються такі особи.

Проте Ініціатива із запобігання сексуальному насильству очевидно гендерно нейтральна. Вона зосереджена на запобіганні і позбавленні безкарності сексуального насильства, пов’язаного з конфліктами щодо усіх жертв – жінок і дівчат, чоловіків і хлопчиків, а також тих, хто страждає від своєї (реальної чи вигаданої) сексуальної чи гендерної орієнтації. Але лише одна резолюція щодо жінок, миру і безпеки посилається на той факт, що від такого насильства також потерпають чоловіки і хлопці, а також, «побічно травмовані як вимушені свідки сексуального насильства проти членів їхньої родини» (Резолюція 2106).

Як важливий продукт Ініціативи із запобігання сексуальному насильству Міжнародний протокол з документування і розслідування сексуального насильства під час конфліктів був прийнятий з метою посилення дієвості кримінального покарання як для посилення стримування, так і забезпечення правосуддя в конкретних випадках. Це практичний набір інструментів, який забезпечує належні підходи в контексті того, що кримінальне правосуддя щодо винних у сексуальному насильстві серйозно страждає від недостатніх доказів, які можна було б застосовувати в кримінальному процесі, і більше того, тому що будь-який судовий розгляд можна розпочати лише через тривалий час після здійснення правопорушень, коли докази можуть бути втрачені або стають непридатними. Протокол пройшов випробування в певних пілотних сферах, виявлено прогалини та інші недоліки і нещодавно було завершено розроблення другої версії.

Участь і представництво

Питання жінок, миру і безпеки також надали поштовх інституційним інноваціям, особливо щодо участі і представництва. Одним із прикладів є призначення жінок-радниць у збройних силах і офіцерів, відповідальних за захист жінок під час миротворчих операцій, які допомагають командирам забезпечувати інтеграцію гендерної перспективи в усі аспекти операції.

Призначення Спеціального представника Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства під час збройних конфліктів (внаслідок ухвалення Резолюції 1888 у 2009 році), а також Спеціального представника Генерального секретаря НАТО з Питань жінок, миру і безпеки в 2012 році є подальшими зовнішніми показниками значення, яке надається питанням, пов'язаним із жінками і конфліктами.

У 2015 році Рада Безпеки схвалила зусилля із збільшення кількості жінок у лавах збройних сил і поліції, що беруть участь у миротворчих операціях ООН, і закликала до подальших кроків у цьому напрямі (Резолюція 2242). Це, звичайно, засвідчує важливість жінок у збройних силах, яку НАТО давно пропагує, сформувавши ще у 1976 році Комітет у справах жінок у збройних силах (нині - Комітет НАТО з гендерних перспектив).

Глобальне дослідження («Запобігання конфліктам, трансформація правосуддя, забезпечення миру ») – замовлене для наповнення змістом обговорення на високому рівні в ООН стану виконання Резолюції 1325, через 15 років після її прийняття, – вказує на необхідність більш широкої участі жінок в мирних процесах для збільшення вірогідності досягнення сталого миру або стабільних постконфліктних суспільств. В ньому зазначається, що «більше половини мирних процесів, які дають плоди, знову скочуються до конфліктів протягом перших п’яти років».

Аргументи на користь включення більшої кількості жінок в мирні процеси і постконфліктне державотворення (а також у миротворчі операції) зазвичай ґрунтуються на одній з двох позицій: що жінки «добре знаються на мирі», здатні, в певному сенсі інстинктивно сприяти миру, або тому, що цього вимагають загальні принципи рівності, особливо Конвенція 1979 року «З ліквідації усіх форм дискримінації», статті 7 і 8. Жоден з цих аргументів не має обов’язково великої ваги. Перший, який по суті є концепцією біологічного детермінізму, активно оскаржується як такий, що не має емпіричної бази, в той час як другий - аргумент рівності – дуже часто ігнорується як такий, що не має практичної вигоди.

Нещодавні дослідження беззаперечно вказують на нелогічність ставити мир в залежність від вузької бази, яка підсилює доконфліктні структури влади, і ігнорування якомога ширшого спектра думок, можливостей і реальних знань тих, хто цей конфлікт пережив. У Глобальному дослідженні наводяться перевірені докази, які підтверджують, що в 40 мирних процесах, які відбувались по закінченні холодної війни, не було жодного випадку, коли організована жіноча група здійснила б негативний вплив на процес, чого не скажеш про інших дійових осіб. Зокрема, включення жінок в діяльність з досягнення миру створює багато можливостей досягнення згоди, яка буде тривалою. Інші дослідження доводять, що, за умови контролю за іншими перемінними, мирні процеси, до яких включені жінки як свідки, підписанти, посередники та/або переговорники демонструють збільшену на 20% вірогідність того, що мирна угода триватиме принаймні два роки. Цей відсоток з плином часу зростає. Істотна гендерна перспектива також більш вірогідна там, де залучені жінки.

У Глобальному дослідженні робиться посилання на мирну угоду між урядом Філіппін і Ісламським фронтом визволення Моро (MLF), досягнуту в березні 2014 року після багатьох років конфлікту на Мінданао і 17 років переговорів, на момент завершення яких третина учасників переговорів була жінками. В угоді закладено серйозні положення щодо прав жінок – вісім із 16 її статей присвячені жінкам на керівних посадах і захисту жінок від насильства. Там також передбачені спеціальні економічні програми для звільнених жінок-бійців MLF – про цю категорію жінок часто забувають в програмах роззброєння, демобілізації і реінтеграції, або захисту від насильства. Проте, і попри деякий прогрес, такі випадки бувають нечасто і жінки залишаються великою мірою не представленими в миротворчій діяльності і розбудові миру.

Виявлення прогалин і розв’язання завдань

В Ініціативі запобігання сексуальному насильству і Глобальному дослідженні Резолюції 1325 вказано на прогалини, які треба заповнити. В останньому також увага звертається на нові тенденції і пріоритети дій. В ньому сказано, що «Резолюція 1325 була замислена і підтримувалась як резолюція щодо прав людини, яка має забезпечувати права жінок в конфліктних ситуаціях». В цьому сенсі, Питання жінок, миру і безпеки є питаннями прав людини, спрямованими на посилення прав жінок, як прав людини, ліквідацію статевої і гендерної дискримінації і сприяння наданню жінкам більшого впливу. Проте вона наявна в системі безпеки Ради Безпеки ООН. Два виміри – права людини і безпека - можуть вступати в суперечність, що викликало попередження в Глобальному дослідженні про те, що «спроби надати питанням характер питань безпеки і скористатись жінками як інструментом у військовій стратегії повинні послідовно припинятись».

Як було зазначено, щодо Питань жінок, миру і безпеки здійснено багато досліджень, але потрібно ще більше знань. Центр LSE прагне стати провідним світовим освітнім і дослідницьким форумом, який об’єднає науковців, громадських активістів, експертів ООН, практиків і політиків. Нам необхідно перейти від риторики до практики, вивчаючи подальші питання, такі як, наприклад:

• Який зв'язок існує між тенденціями сексуального і гендерного насильства та іншими формами сучасних конфліктів і які різні види реагування потрібні, оскільки один підхід не підходить для усіх жертв і свідків конфліктів;



• Зв'язок між політекономією і насильством під час конфлікту і на постконфліктному етапі;



• Як змінити громадську думку, яка дозволяє злочинцям залишатись безкарними, в той час як їхні жертви страждають від стигми, ізоляції і бідності протягом усього свого життя;



• Який потенціал необхідно розвивати в різних контекстах з метою розроблення дієвих програм з подолання насильства проти жінок під час конфліктів; і



• Як зробити Національні плани дій щодо жінок, миру і безпеки (і плани, які мають організації, як, наприклад План з виконання Резолюції 1325, розроблений НАТО разом з країнами-партнерами в 2010 році) більш інклюзивними, більш дієвими і адекватно забезпеченими ресурсами.

Центр намагається використовувати свою перевагу академічного дослідницького органу, який має прямі зв’язки з урядами, військовими, міжнародними урядовими і неурядовими інституціями для внеску в інтелектуальний розвиток концептуальних основ і практичних інструментів. Передбачається, що його нормативний внесок – з наголосом на мирі, справедливості і людських правах жінок – допоможе переформувати і збагатити дискурс з питань, що стосуються жінок і конфліктів. У такий спосіб він допоможе більш дієво забезпечити досягнення амбіційних трансформаційних цілей Порядку денного ООН щодо жінок, миру і безпеки.