Відзначаючи 17-ту річницю Резолюції 1325 Ради Безпеки ООН щодо жінок, миру і безпеки, два експерти обговорюють, наскільки далеко ми зайшли в боротьбі за ліквідацію сексуального насильства під час конфліктів і як можна допомогти НАТО посилити ці зусилля під час проведення операцій.
Мішенню сьогоднішніх збройних конфліктів дедалі частіше стають цивільні, які страждають від надзвичайного насильства. Цивільне населення опиняється посеред брутальних дій на лінії фронту затяжних конфліктів в таких країнах як Афганістан, Центрально-Африканська Республіка, Демократична Республіка Конго, Ірак, Малі, Південний Судан і Сирія, де тисячі людей піддаються одній з найбрутальніших форм ворожих дій: сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (CRSV).
Довготривалий деструктивний характер CRSV, а також його нищівний вплив на усі громади і надалі становлять значну загрозу глобальному миру і безпеці. Це призводить до посилення очікувань, що дійові особи, в тому числі військові НАТО, які діють в умовах конфліктів і постконфліктних ситуаціях, і які мають повноваження захищати цивільних, візьмуть на себе більш активну роль в розв’язанні цієї проблеми.
Використання сексуального насильства в конфліктах в усьому світі
Сексуальне насильство, як тактика ведення бойових дій, століттями застосовується у світі. Сьогодні вважається, що від цього явища страждають Африка і Близький Схід. Проте сексуальне насильство було широко поширене в Європі під час Другої світової війни і визнане головним аспектом етнічних конфліктів у колишній Югославії і Руанді.
Також звіти з усього світу вказують на те, що CRSV не скоротилось в сьогоднішніх конфліктах. Багато країн зазнають загрози сексуального насильства, а свідчення про його застосування і наслідки широко задокументовані в 19 країнах Африки, Азії, Європи і Південної Америки протягом 2016 року (дивіться доповідь Генерального секретаря ООН про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктами, квітень 2017 року ). На додаток до офіційно задокументованих випадів у цих країнах є набагато більше випадків шкоди, завданої небезпекою, проявами або наслідками сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом .
Застосування сексуального насильства в конфліктах сьогодні визнається, кодифікується і карається як одне з найсерйозніших порушень міжнародного права. Закон «Про збройні конфлікти» (який також називають «Міжнародним гуманітарним законом») і «Міжнародний закон про права людини» визначають цей тип злодіяння як воєнний злочин, злочин проти людяності, і у деяких випадках як елемент геноциду.
Під сексуальним насильством, пов’язаним з конфліктом, часто мають на увазі зґвалтування жінок і дівчат у воєнний час. Проте, як визначено в Римському Статуті Міжнародного Кримінального Суду, це багатогранне явище і поряд з ґвалтуванням охоплює сексуальне рабство, примус до проституції, примусову вагітність, примусові аборти, насильницьку стерилізацію, примусовий шлюб і будь-які інші форми сексуального насильства подібної тяжкості. Хоча жінки і дівчата справді стають головними мішенями сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, воно також стратегічно застосовується і проти чоловіків і хлопців, часто з метою знищення цілих громад через руйнування соціальної тканини.
На додаток до включення різноманітних типів тяжкого сексуального насильства, зв'язок між CRSV і збройними конфліктами часто проявляється в різних формах. Він може проявлятись через характеристики злочинця чи жертви, атмосферу безкарності, транскордонні наслідки, або у порушенні умов припинення вогню (дивітьсядоповідь Генерального секретаря ООН «Про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктами», квітень 2017 року ).
На практиці це означає, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, часто вживається як тактика воєнних дій або терору як недержавними збройними формуваннями, так і державними службами безпеки, тому що воно призводить до фізичних і психологічних травм з руйнівним ефектом, який впливає далеко не лише на безпосередню жертву фізичного насильства. Завдяки цим довгостроковим і болісним наслідкам як для жертви, так і її громади, сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, істотно підриває зусилля зі стабілізації та стале розв’язання конфлікту і результативну постконфліктну відбудову.
Більше того, звіти про діяльність терористичних і екстремістських груп вказують на те, що ці групи дедалі частіше застосовують сексуальне насильство в тактичних цілях як частину своїх операцій. Прикладом цього є Даеш, або так звана «Ісламська держава», що діє в Іраку і Сирії, і використовує сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, як тактику тероризму, тортур, а також етнічної і релігійної протидії. Даеш та інші екстремістські групи, такі як Боко Гарам, також використовують сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, як засіб приваблення і утримування нових бойовиків, обіцяючи їм «дружин» і секс-рабинь. Більше того, ці групи заробляють для своїх операцій великі гроші на секс-рабстві, продаючи жінок і дівчат на відкритих ринках і збираючи викупи з шокованих громад.
Загроза миру і безпеці у світі
Загроза, яку сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, становить для миру і безпеки у світі, була спочатку визнана в Резолюції 1325 Ради Безпеки ООН, ухваленій 31 жовтня 2000 року. Ця резолюція стала основою «Порядку денного з питань жінок, миру і безпеки» (WPS), що демонструє зв'язок між миром і безпекою та непропорційно великим впливом збройних конфліктів на жінок і дівчат.
Після ухвалення Резолюції 1325 Рада Безпеки ООН ухвалила ще вісім резолюцій в рамках порядку денного з питань жінок, миру і безпеки, з яких чотири були зосереджені на сексуальному насильстві, пов’язаному з конфліктом: Резолюції 1820, 1888, 1960 і 2106. У цих резолюціях важливим поясненням стало те, що мішенями також стають чоловіки і хлопчики. На додаток, є інші резолюції, які зв’язують сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, з іншими відповідними питаннями, як-то торгівля людьми і войовничий екстремізм, як, наприклад, Резолюція 2331 Ради Безпеки ООН.
Оскільки порядок денний з питань жінок, миру і безпеки був ініційований у 2000 році, характер конфліктів встиг змінитись і цивільне населення дедалі частіше стає жертвами надзвичайного і цілеспрямованого насильства. Водночас обов’язок дійових осіб, які мають мандат на захист, запобігати і реагувати на сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, стає однозначним. Цей обов’язок нещодавно був включений в керівні документи НАТО (зокрема, у Військові інструкції із запобігання і реагування на сексуальне і гендерне насильство, пов’язане з конфліктом, прийняті в червні 2015 року) завдяки дедалі більшому значенню, яке надається ролі НАТО в захисті цивільного населення від фізичного насильства, спричиненого конфліктом, або загрози такого насильства.
Відповідно до Політики НАТО щодо захисту цивільних , ухваленої в липні 2016 року, проведення військових операцій повинно передбачати ряд заходів, в тому числі і включно із застосуванням летальної сили, для запобігання ситуаціям і реагування в разі їх виникнення, коли цивільні страждають від фізичного насилля. У документі зазначається, що захист цивільного населення відповідає усім трьом основним завданням НАТО: врегулюванню криз, колективній обороні і спільній безпеці. Таким чином, через інструкцію захищати цивільних від фізичного насильства, війська, які беруть участь в операціях НАТО, сьогодні мають пряме завдання протидіяти сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом.
Протидія сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, під час виконання операцій НАТО
Захист цивільних від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, – це комплексне питання, яке вимагає взаємодії військових, поліції і цивільних учасників процесу, інакше він не буде дієвим. Кожен з елементів відіграє в боротьбі проти сексуального насильства під час конфлікту свою важливу і унікальну роль, яку повинні добре розуміти всі. Військові в цьому відіграють життєво важливу роль, бо вони мають досвід посилення безпеки і обов’язок захищати. В доктрині НАТО наголошується, що захист від фізичного насильства стосується усіх основних завдань, це означає, що протидія сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, має братись до уваги під час усіх операцій, і командування несе відповідальність за її розгляд разом з іншими потенційними загрозами під час планування і виконання операцій.
Застосування військових дій задля запобігання і реагування на сексуальне насильство під час конфлікту повинне ґрунтуватись на серйозному розумінні контексту і ретельному аналізі дійових осіб і загроз, які повинні бути досягнені під час планування і виконання операцій. В рамках такого аналізу необхідно оцінити взаємовідносини між загрозами для безпеки і вразливим населенням. Для того щоб розібратись в цих відносинах, в аналіз обстановки повинні бути включені такі питання:
- Хто здійснює насильство?
- Проти кого насильство спрямоване?
- Як і коли діє агент загрози?
- Що потенціальному виконавцю потрібно для здійснення насильства (сили і засоби)?
- Навіщо насильство здійснюється?
- Які механізми захисту вже застосовує цивільне населення?
- Які сторонні учасники захисту присутні, як вони мають долучатись до цього?
Виклики і перспективи
Обов’язок протидіяти сексуальному насильству під час конфлікту передбачає включення його у військову підготовку і освіту в країнах - членах НАТО під час підготовки до операцій. Необхідно підкреслювати особливу роль, яку військові відіграють, і відповідальність, яку вони несуть щодо запобігання і реагування на сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Це означає, що військовий персонал має систематично готуватись до боротьби проти сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, під час виконання основних військових завдань. Увагу необхідно зосереджувати на доктрині, мандатах і правилах застосування військ. Застосування сили і готовність до застосування сили є тут головними аспектами.
Необхідно пам’ятати, що існує багато способів захисту цивільних від фізичного насильства та інших загроз. Збройні сили під час операцій відіграють вирішальну роль серед цих механізмів захисту, посилюючи фізичну безпеку населення на територіях, що постраждали від збройного конфлікту. Їх взаємодія з іншими відповідними дійовими особами, що мають повноваження на захист на театрі операції, має вирішальне значення, а важлива і унікальна роль і відповідальність військових у цій мозаїці реагування повинна добре розумітись.
Під час операції необхідно будувати і зміцнювати мости між усіма дійовими особами, уповноваженими на захист, для того, щоб протидіяти сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, та численним його наслідкам комплексно, тому що кожна сторона відіграє специфічну і унікальну роль щодо запобігання і реагування. Якщо не реагувати комплексно, перерветься ланцюг дій із запобігання і реагування на сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, що часто означає нездатність адекватно захистити цивільне населення від фізичного насильства під час операції. Від збройних сил під час конфлікту це потребує кращої координації із зовнішніми партнерами, такими як міжнародні організації, неурядові організації і громадянське суспільство.
Численні дійові особи вже переглядають свої програми підготовки у зв’язку з необхідністю захисту цивільного населення, пропонується на майбутнє розробити спільну, інтегровану підготовку для військових, поліцейських і цивільних дійових осіб, що забезпечить комплексне розуміння, дієве реагування і уникнення ситуації, коли в уже дуже важкій ситуації завдається більше шкоди, ніж користі. Якщо заходи захисту будуть братись до уваги під час підготовки і тренувань учасників операцій, це забезпечить кращу підготовку збройних сил до дієвого планування і виконання операцій з боротьби проти сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Зрештою, це допоможе НАТО краще підготуватись до виконання своєї ролі з підтримання стабільності в зонах конфліктів, а також в захисті цивільного населення.