Захист нашої критичної супутникової інфраструктури: важливість космічної інфраструктури для людства і її статус в НАТО

Рушійна сила, яка викликала посилену увагу НАТО до космічної безпеки, вже ретельно проаналізована д-ром Кестутісом Паулаускасом, старшим фахівцем зі стратегії в Командуванні ОЗС НАТО з питань трансформації у статті, яка була опублікована в НАТО Ревю у 2020 році. В цій статті розглядались правові і концептуальні питання, пов'язані із зростанням загрози з боку протикосмічних сил і засобів, і були окреслені підходи, якими Альянс може захотіти скористатися задля забезпечення адекватного захисту критичної інфраструктури нормами міжнародного права, яке підтримує відповідальну поведінку в космосі. У цій статті я, замість цього, розгляну загрозу для супутників Альянсу від протисупутникової (ASAT) зброї і кібератак.

Наприкінці 2022 року на орбіті Землі було майже сім тисяч активних супутників, які забезпечують найважливіший кістяк для великої кількості сучасних технологій, на які ми покладаємось підтримуючи гіперзв’язані між собою глобальні економіки ХХІ сторіччя. Ці супутники підтримують все від телекомунікацій до GPS; зв’язуючи світ і даючи людству змогу виконувати завдання, про які наші предки могли лише мріяти. У Спільному комюніке, оприлюдненому в перший день Вільнюського саміту, чітко зазначено, що із 2019 року космічна безпека лише набуває важливості для НАТО, і Альянс підкреслює, що НАТО повинна продовжувати «забезпечувати нашу колективну оборону від усіх загроз, з усіх напрямків». В Комюніке чітко сказано, що НАТО буде продовжувати виявляти як нові можливості, так і ризики, з боку нових і проривних технологій, визнаючи, що «космос відіграє найважливішу роль для безпеки і процвітання наших країн».

Попри численні вигоди, які пропонує космос, членам Альянсу загрожує заповнення навколоземного простору зброєю. Це не та проблема, вирішення якої можна перекласти на майбутні покоління, а навпаки, саме зараз необхідно її вирішувати. Стратегічні суперники НАТО проводять операції в космосі, які загрожують безпеці Альянсу і системам, на які ми покладаємось щодня для усього, починаючи зі стеження за погодою і до ліквідації наслідків катастроф. Тому абсолютно необхідно розуміти ліміти законослухняної поведінки під час проведення операцій в космосі.

У 2007 році Китай здійснив випробовування кінетичної протисупутникової зброї на одному зі своїх власних супутників, Фенджюн -1С, повністю зруйнувавши його і створивши понад три тисячі фрагментів орбітальних уламків, які продовжують створювати значний ризик зіткнення для майже дві тисячі супутників, що функціонують на орбіті в районі знаходження цих уламків. Союзники з НАТО продовжують стежити за цими уламками для того, щоб попереджати операторів супутників про наближення, яке становить серйозний ризик зіткнення.

В іншому інциденті, за одну годину до російського вторгнення в Україну, російські державні хакери напали на американську супутникову компанію Viasat. Viasat – це компанія, яка обслуговує численні домогосподарства і підприємства. Її послугами також користувались українські військові в цілях командування і управління Збройними силами України. Атаки здійснювались за допомогою шкідливих програм, спрямованих на модеми і роутери, які стирали усі дані, а потім перезавантажували машини і виводили їх з ладу.

Стратегічні суперники НАТО очевидно намагаються атакувати супутникову інфраструктуру, тому дуже важливо, щоб НАТО зберігала за собою здатність оборонятись від таких атак. Задля розбудови потужності і стійкості загальна Космічна політика НАТО визначає мету «заохочення співпраці між членами Альянсу для посилення взаємної відповідності і оперативної сумісності своїх космічних систем» Нещодавнє створення американським Космічним командуванням у співпраці з британськими військовими об’єднаної групи «Британський центр комерційних операцій з космічної оборони» є лише одним прикладом такої співпраці, яка дає Альянсу можливість розвивати операції з цілодобової обізнаності про космічну обстановку 24 години на добу і посилювати свою здатність реагувати на пов’язані з космосом загрози.

Існуючі договори, які регулюють діяльність у космічному просторі, містять заборони, які були написані декілька десятків років тому для того часу, коли було неможливо навіть уявити сучасні супутникові системи і типи нападів, яким вони можуть бути піддані. Тому ці договори не здатні адекватно протидіяти новим загрозам, які постають перед супутниковими системами. Це вимагає більшої залежності від занадто широкого тлумачення положень загального міжнародного права, з допомогою державної практики, яка розвивається, на додаток до ухвалених ООН необов’язкових до виконання інструкцій і рекомендацій. Ця ситуація далека від ідеалу, але її необхідність була зумовлена напруженим геополітичним контекстом, який загальмував домовленості щодо нових обмежень в договорах про використання зброї у космічному просторі.

Напруженість часів холодної війни надала додатковий поштовх для укладання Договору про космічний простір (OST) 1967 року, головною метою якого було запобігання перегонам з озброєння у космічному просторі. Попри певні обмеження, накладені на розміщення зброї у космічному просторі, OST не забороняє усієї військової діяльності з використанням космічного простору. Стаття IV OST забороняє розміщення ядерних озброєнь, або іншої зброї масового знищення, на навколоземній орбіті. Але протисупутникова зброя прямого виведення на орбіту (D-ASAT) і багато типів кібератак не підпадають під цю заборону.

Принцип належної уваги, який міститься в статті ІХ OST, може бути порушений державами, які проводять випробування протисупутникової зброї, що шкодять діяльності інших держав. Тому він широко вважається беззубим і таким, що існує передусім як рекомендована вимога. Він ніколи не застосовувався на практиці державами як засіб обмеження шкідливої діяльності інших в космічній сфері.

З приблизно 1979 року має місце пробуксовування досягнення домовленості щодо обов’язкового до виконання закону про космос в ООН. Відповідно, і спроби створити обов’язкові до виконання правила задля контролю над зростаючою кількістю озброєнь в космосі мають обмежений успіх. Зокрема, стратпегічні супертники НАТО Росія і Китай були відповідальними за проєкт договору «Про запобігання розташування зброї в космосі, загрози застосування сили проти космічних об’єктів» (PPWT). Проте цей проєкт Договору був підданий серйозній критиці з боку союзників з НАТО, таких як Сполучені Штати, за те, що він не передбачав дієвого режиму верифікації, і за те, що він не містив питання зброї земного базування, яка може бути застосована проти супутникових систем, і не отримав достатньої для набуття чинності підтримки.

Переговори щодо нової угоди із заборони застосування протисупутникової зброї (ASAT) виглядають неможливими на дипломатичному рівні найближчим часом. Це частково спричинено напруженням щодо існуючих домовленостей, спрямованих на демілітаризацію, особливо нового Договору СНО. Новий Договір СНО спрямований на деескалацію ядерного протистояння між Росією і Сполученими Штатами. Росія нещодавно призупинила виконання своїх зобов’язань за новим Договором СНО, що викликало антизаходи з боку США. Доки Росія не доведе, що вона готова дотримуватись своїх існуючих зобов’язань і виконувати вимоги належних механізмів верифікації для таких режимів, малоймовірно, що подібний договірний режим може бути досягнутий щодо протисупутникової зброї.

Попри відсутність спеціального договору про застосування протисупутникової зброї, в загальному міжнародному праві є багато положень, які можна використати для накладання обмежень на застосування космічних озброєнь, а також як важливий засіб забезпечення відповідальної поведінки держав. У статті ІІІ OST чітко вказано на те, що держави-учасниці Договору мають здійснювати операції в космічному просторі відповідно до міжнародного права, в тому числі Статуту ООН. Стаття 2(4) Статуту вимагає від держав утримуватись від використання сили у міжнародних відносинах, за винятком самооборони, або за рішенням Ради Безпеки ООН відповідно до статті 51 Статуту.

Міжнародне гуманітарне право, попри те, що воно не забороняє використання зброї у космічному просторі, може тлумачитись як таке, що обмежує типи зброї, яка може бути застосована в конфлікті, спосіб її застосування і цілі, які можуть бути законно атаковані. Ці правила містяться в додаткових Протоколах до Женевської конвенції 1949 року, від 1977 року на додаток до правил звичаєвого міжнародного права. Міжнародний комітет Червоного Хреста (ICRC) підтримує комплексний набір відповідних правил у своїх базах даних Міжнародного гуманітарного права (IHL).

Одним із найбільш значущих в контексті атак на супутникові системи є різниця, яку IHL робить між цивільними і комбатантами. Це правило кодифіковане в статтях 48 і 51(2) додаткового Протоколу І 1977 року до Женевської конвенції 1949 року, і жодна держава не зробила ніяких застережень щодо нього. Це правило визнав Міжнародний суд (ICJ) в дорадчій думці *Ядерна зброя * як один із «непорушних принципів міжнародного звичаєвого права». Міжнародний суд чітко дав зрозуміти, що правила IHL, такі як це, стосуються «усіх форм ведення війни і усіх видів зброї, минулої, сучасної і майбутньої». Але багато супутникових систем мають подвійне цивільне і військове застосування і такий подвійний характер застосування може призвести до проблем з ідентифікацію легітимних цілей відповідно до правил IHL.

Ясність щодо застосування цих правил до протисупутникової зброї матиме критичне значення до будь-якої потенційної ескалації конфлікту в позаземному просторі, особливо зважаючи на те, що протисупутникова зброя може мати різні форми (в тому числі протисупутникова зброя прямої дії, кібератаки і радіочастотна протисупутникова зброя). Союзники з НАТО активно працюють над закладанням основ для розроблення норм військової діяльності в космічній сфері за допомогою заходів як одностороннього характеру, так і на рівні ООН. НАТО зібрала думки експертів, які допомагають краще зрозуміти як ми можемо протидіяти цим новим загрозам, і члени Альянсу часто є першими, хто демонструє відповідальну поведінку.

В Талліннському посібнику з Міжнародного права, що стосується кібервійни, вперше опублікованому в 2013 році, зібрані думки багатьох видатних науковців і практиків міжнародного права, які ідентифікували 154 правила ведення кібероперацій, з коментарями. В ньому навіть міститься спеціальний розділ, присвячений правилам, які конкретно стосуються кібероперацій зв’язаних з космосом. Талліннський посібник має на меті надати «об’єктивне підтвердження міжнародного права в його застосуванні в кіберконтексті». Надважливо те, що всі експерти, які працювали над Талліннським посібником 2.0, погодились з тим, що заборона на застосування сили, яка міститься в Статуті ООН, повністю поширюється на діяльність у космічному просторі, і що «будь-які кібероперації, які походять з, проходять через, або завершуються в космічному просторі і досягають рівня незаконної загрози або застосування сили, забороняються». (Правило 68) Попри те що його не обов’язково дотримуватись, і він не представляє позицію НАТО або членів Альянсу, Талліннський посібник представляє думку експертів і став впливовим ресурсом для юридичних і політичних радників. Думка цих експертів може допомогти нам зрозуміти як держави можуть тлумачити і застосовувати наше існуюче міжнародне право в сценаріях майбутніх конфліктів, і посібник часто оновлюється, щоби не відставати від теорії і практики, які швидко розвиваються. Нині ведеться робота над переглядом Талліннського посібника з метою збереження відповідності цьому розвитку.

В ООН, ініційована Сполученим Королівством резолюція Генеральної Асамблеї ООН (UNGA) (A/RES/76/231) від 30 грудня 2021 року заснувала відкриту робочу групу (OEWG), надавши їй повноваження «виробити рекомендації щодо можливих норм, правил і принципів відповідальної поведінки щодо загрози космічним системам з боку держав». По закінченні функціонування OEWG звіти про роботу групи були неоднозначні. В одній спільній заяві від багатьох країн-учасниць схвалювалися прогрес, який було досягнуто, в той час як інші коментарі вказують на значні розбіжності між державами щодо фундаментальних концепцій, що покладено в основу роботи OEWG.

Після прийняття A/RES/76/231 у 2022 році з’явилась ініційована Сполученими Штатами резолюція, яка закликала до заборони випробування прямої протисупутникової зброї (A/RES/77/41). Попри підтримку з боку 150 країн, проти резолюції проголосували Росія, Китай і Іран разом з п’ятьма іншими державами. Попри те що угода не була укладена, ці спроби заручитись широким міжнародним консенсусом є першими важливими кроками на шляху досягнення загально визнаного порядку дій.

Союзникам з НАТО вкрай необхідно взаємодіяти з провайдерами комерційних супутників для того, щоб наша основна космічна інфраструктура залишалася захищеною від можливих атак. Альянс продовжує розвивати ці зв’язки з індустрією за допомогою свого Прискорювача оборонних інновацій для Північної Атлантики (DIANA).

Союзники з НАТО також повинні продовжувати свою важливу роботу в Офісі ООН з космічних справ над розробленням інструкцій щодо використання протисупутникової зброї. У цих правилах мають бути визнані життєві вигоди, які може запропонувати розвиток нових космічних технологій, і вони мають допомогти розробці технологій, які Альянс може застосувати для захисту від загроз в космічному просторі і з нього. Лише спільними зусиллями можна виробити дієві регламенти, які сприяють відповідальній поведінці, водночас підтримуючи розроблення порядку застосування цих нових технологій.

Союзники з НАТО контролюють понад 50% активних супутників на орбіті Землі, і хоча космічному мандату Альянсу лише декілька років, ретельне розроблення Космічної політики НАТО матиме позитивний вплив на безпеку і захист інфраструктури Альянсу в космосі протягом багатьох наступних десятиріч. НАТО демонструє надзвичайне лідерство в цій важливій новій сфері, і дискусії, які цього року мали місце на Вільнюському саміті, чітко свідчать про те, що Альянс і надалі буде продовжувати очолювати розроблення політики в цій сфері.