Адаптація, здатність пристосовуватись до нових політичних і військових завдань, це те, що визначає НАТО. Це загальна тема актуальної публікації Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) під редакцією Джона Андреаса Ольсена, норвезького військового аташе у Великій Британії. П’ятнадцять авторів – дипломати, військові і представники аналітичних центрів – розглядають порядок денний НАТО під різними кутами. В десяти розділах, від загроз для НАТО зі Сходу і Півдня, морського виміру, технологічних викликів і підходу НАТО до партнерства, вони вивчають нинішню політику і пропонують зазирнути у майбутнє.
Коли присвячена НАТО книга містить передмову, написану Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО в Європі (SACEUR), а редактор починає свій вступ словами «найбільш успішний політично-військовий альянс в сучасній історії», читач не буде очікувати на глибокий критичний аналіз політики НАТО. Проте матеріали цієї збірки пропонують набагато більше, ніж передбачуваний стенографічний звіт.
Наприклад, у своєму першому розділі Свен Еф’єстад і Рольф Тамнес з норвезького Міністерства оборони і Інституту оборонних досліджень відповідно, відверто називають «ерозію демократії і піднесення популізму» одними з найбільших поточних проблем НАТО. Вони також роблять багатий і цікавий набір пропозицій для майбутньої еволюції НАТО, включно з розробленням «конкурентних стратегій», спрямованих на уникнення передбачуваності і використання на власну користь вразливих місць опонента.
Олександр Вершбоу і Філіп Брідлав, колишній заступник Генерального секретаря НАТО і колишній SACEUR, відповідно, пропонують рекомендації щодо заповнення прогалин у силах і засобах НАТО на півночі Центральної Європи, де, на їхню думку, Альянс найбільш вразливий. Серед рекомендацій - збільшення кількості засобів спостереження і рекогносцировки, збройних систем великої дальності і посилення військово-морського компоненту в регіоні. Проте вони також закликають членів Альянсу узгодити показники і пороги, які дозволили б військовому командуванню вдаватись до дій. Вони також вважають, що помірковане збільшення американської військової присутності в Європі також зміцнить стримування.
Однак, чи виправдана нинішня увага НАТО до Сходу? Обговорюючи південний фланг НАТО, Зія Мерал, старший науковий співробітник RUSI, вважає, що НАТО ігнорує своє «м’яке підчерев’я» - особливо зважаючи на те, що події уздовж берегів Середземного моря викликають запитання щодо пріоритетів НАТО. Він вважає, що нинішні механізми взаємодії НАТО з Близьким Сходом і Північною Африкою недостатні, і детально обговорює тертя з питань безпеки в Середземномор’ї, що не зникає між низкою членів Альянсу. Але його пропозиція про те, що НАТО потрібно відігравати більшу роль в пом’якшенні таких напружень виглядає доволі оптимістичною.
Малком Челмерс, заступник генерального директора RUSI, вивчає політику партнерства НАТО, звертаючи особливу увагу на Європейський союз. На його думку, відносини НАТО-ЄС мають вкрай важливе значення «для виживання Заходу як єдиного цілого». Не дивно, що він приділив доволі багато місця наслідкам «брекзіту», який, як він вважає, змінить роль Сполученого Королівства як одного з найважливіших членів НАТО. Він також описує незавершену політику розширення НАТО, включно з її «конфліктною» політикою щодо Грузії і України, двох країн, яким було обіцяне членство, але які навряд чи зможуть приєднатись у найближчому майбутньому. Челмерс заявляє, що відносини НАТО з країнами Північної Африки або Близького Сходу, наприклад, «не так глибоко коріняться», як відносини з партнерами-однодумцями, такими як Швеція і Фінляндія. Проте він також зауважує, що «...в серці НАТО лежить не техніка», а «відчуття належності до громади зі спільною безпекою».
Андреа Кенделл-Тейлор, старший науковий співробітник Центру нової американської безпеки, і Джефрі Едмондс, дослідник з Військово-морського аналітичного центру, зосереджують увагу на Росії, «найбільш значному зовнішньому виклику НАТО». Автори зауважують, що пріоритетом для Росії є стабільність режиму, яка вимагає культивації наративу про те, що Росія оточена ворогами. Вони також зазначають, що «дедалі більш зухвала зовнішня політика Москви є відображенням не зростання могутності країни, а ідеї про те, що безлад у США і на Заході створює для Росії можливості, якими можна скористатись». І вони попереджають, що «маючи в результаті реформ потужні збройні сили, російські керівники можуть піти на більший ризик нижче рівня конфлікту, знаючи, що НАТО і США можливо не зважаться на дії, які можуть призвести до війни з Російською Федерацією». Звідси, «напади рівня нижче статті 5 скоріш за все стануть найчастішим викликом для НАТО з боку Росії». Інвестуючи в стійкість, підвищуючи рівень боєготовності військ і спрощуючи свої власні процедури прийняття рішень, НАТО має бути здатною «зруйнувати упевненість російських керманичів» у можливості здійснення заходів з примусу.
Янка Ертель, директорка азійської програми в Європейській раді закордонних справ, розглядає «Китайський виклик НАТО». Вона зазначає, що попри те, що Китай усе ще залишається регіональною військовою силою, він має глобальні амбіції. Модернізація Китайських збройних сил, інтенсифікація партнерства з Росією і розширення економічної присутності Пекіна становлять три виклики, відповіді на які НАТО потрібно знайти. Проте, зважаючи на те, що НАТО лише нещодавно звернулась до глибокого аналізу Китаю, доволі прескриптивному розділу бракує конкретних рекомендацій щодо цього.
Кіс Блаунт, командувач Морського командування ОЗС НАТО, і його головний політичний радник Джеймс Генрі Берджерон розглядають морську сферу, яка «знову стала головною ареною стратегічних змагань». Вони роблять огляд різних морських театрів, від високих широт до Чорного моря, на яких усіх Росія кидає істотний виклик. Проте вони також вивчають зростання китайських ВМС. В їхній пропозиції посилювати морський вимір НАТО робиться великий наголос на наступальних стратегіях, покращанні сил і засобів протичовнової боротьби і спрощеній командній структурі. Якщо здійснити такі реформи, переконані автори, НАТО зможе зберегти свою стратегічну перевагу в морській сфері.
Тім Свейс, директор з дослідницької роботи в Гаагському центрі стратегічних досліджень, і Франс Осінга, професор Лейденського університету, обговорюють технологічні інновації. Вони зазначають, що збереження технологічної переваги НАТО вимагає значно більших інвестицій в такі сфери, як кіберзахист, штучний розум, безпілотні системи і космічні сили і засоби. Зважаючи на те, що ці технології відіграють основну роль у забезпеченні військової ефективності НАТО – і на увагу, яку їм приділяють Китай і Росія – НАТО не лише треба прагнути до відновлення здатності вести бойові дії високої інтенсивності, але й до випередження в галузі технологічних інновацій. Сюди мають також входити етичні і правові аспекти автономності і подібних змін, і розроблення «цілісної концепції операцій, закладеній в основу структури звичайних сил і засобів стримування НАТО».
Ядерний вимір НАТО обговорює Корентін Брустлен, директор Центру досліджень безпеки при французькому Інституті міжнародних відносин. Він вважає, що події 2014 року стали сигналом тривоги для Альянсу, в тому числі і в ядерній сфері. Важливе місце, яке ядерні озброєння займають в російській риториці і політиці, а також амбіційні зусилля Росії з ядерної модернізації є тривожними тенденціями, які змушують НАТО «повернутись до вивчення граматики ядерного стримування». Брустлен також обговорює стан контролю над озброєннями, який, на його думку, далеко не блискучій.
На завершення, Гайнріх Браусс, колишній високопоставлений посадовець НАТО, пропонує свої думки про майбутнє НАТО, звертаючись, відповідно, до багатьох тем з інших розділів. Серед найбільш термінових кроків, які потрібно здійснити, він називає посилення стійкості суспільства до гібридних загроз, консолідацію посиленої передової присутності НАТО в Східній Європі, поліпшення військової мобільності і визначення відповіді НАТО на регіональні ядерні загрози з боку Росії. В більш довгостроковому сенсі, Браусс вважає, що НАТО доведеться мати справу зі зростанням Китаю, а також з проривними технологіями.
На відміну від більшості відредагованих книг, які матеріалізуються лише за рік, або навіть пізніше, і часто застарівають на момент публікації, «Майбутнє НАТО» вражаюче актуальне. Це, а також потужний колектив авторів, гарантує, що книга досягає своєї мети: будь-який читач, якого дратують заяви, в тому числі і західних лідерів, про застарілість НАТО, буде дещо заспокоєний. Перед НАТО постає величезний набір викликів і досягнення консенсусу залишається не простою справою, але, на що вказують ці сторінки, члени Альянсу поділяють основне розуміння про те , що разом їм набагато краще, ніж поодинці. Тому «Майбутнє НАТО» є ефективною протиотрутою від песимістичної літератури, яка прагне викинути НАТО на звалище історії. НАТО усе ще потрібна, і в цій книзі дуже детально пояснюється чому. “Аналітичній групі”, призначеній Генеральним секретарем, і яка має представити результати своєї роботи наприкінці цього року, варто ознайомитись з цією книгою.