У першій половині ХХ сторіччя надмірний націоналізм, радикальні ідеології і помилковий ізоляціонізм штовхнули Європу в дві великі війни, від яких запалало півсвіту. Сьогодні, коли ці тенденції знову на піднесенні, корисно пригадати, як ідеалістичний пацифіст дійшов висновку про те, що пакт про колективну оборону між країнами-однодумцями був єдиним способом зберегти мир.
Коли 12 міністрів закордонних справ з Канади, США і десяти західноєвропейських країн зібралися 4 квітня 1949 року у Вашингтоні для підписання Договору про взаємну оборону, не усі спостерігачі усвідомили значення цієї події. Вашингтон-Пост писала, що церемонія може виявитись «більш вражаючою, ніж сам акт ». За іронією, оркестр Державного департаменту, коли грав на честь першої леді Бесс Трумен, виконав попурі з мюзикла «Поргі і Бесс», в якому були слова «Це зовсім не обов’язково так» і «У мене є ціла купа нічого».
Президент США Гарі С. Трумен звертається до учасників підписання Північноатлантичного договору дванадцятьма членами-засновниками НАТО у Вашингтоні, округ Колумбія, 4 квітня 1949 року. © NATO
Проте інші розуміли історичне значення цієї церемонії. Граф Сфорца – італійський міністр закордонних справ, який відмовився працювати на Муссоліні, порівняв цей пакт з англійською Хартією Вольності: «З одного боку, невідчутна, з іншого боку, створена надовго.» Так само, відомий американський політичний оглядач Уолтер Ліппман сказав, що “Договір визнає і проголошує спільноту за інтересом, яка набагато давніша за конфлікт з Радянським Союзом і яка цілком можливо існуватиме і після нього.”
Поза заголовками, новий оборонний пакт мав ще одного видатного прихильника: сера Нормана Енджелла (1872-1967 роки), економіста, журналіста, борця за мир, популярного письменника і лауреата Нобелівської премії 1933 року. Його підтримка оборонної спільноти Західних демократичних країн, спрямованої на стримування Радянсього Союзу, вказала на завершення його тривалої діяльності, присвяченої запобіганню війні невійськовими засобами.
Політичне життя Енджелла, протягом якого він перетворився з ідеалістичного пацифіста на прихильника схем колективної безпеки і, зрештою, підтримав трансатлантичний альянс колективної безпеки, великою мірою є відображенням бурхливої першої половини ХХ сторіччя. Будучи свідком двох світових воєн і спостерігаючи за вакханалією, викликаною надмірним націоналізмом і тоталітарними ідеологіями, найвідоміший у світі борець за мир зрозумів, що альянс між Західними демократичними країнами був кращою з наявних моделей.
Від ідеалістичного пацифіста…
Ральф Норман Енджелл (Лейн), британець, поліглот, який також жив у Франції і США, став відомий завдяки своїй книзі «Велика ілюзія», яка вийшла з друку в 1911 році. В цій праці, яка пізніше принесла йому Нобелівську премію миру, він стверджував, що ціна війни стала настільки високою, що переважає будь-які можливі вигоди від неї. Він писав, що країни стали занадто взаємозалежними економічно і що це робить війну між ними невигідною справою. Аргументація Енджелла привернула величезну увагу. В той час як великі Європейські держави, схоже, сповзали дедалі ближче до війни, Енджелл нібито доводив раціональними економічними аргументами, що така велика війна була би безглуздою.
«Велика ілюзія» була перекладена на більше як 15 мов і продана тиражем у майже два мільйона екземплярів. У.М. Гьюз, виконувач обов’язків прем’єра Австралії, назвав її « блискучим читанням… сповненим найсвітлішими обіцянками майбутнього цивілізованої людини. » У провідних університетах ентузіасти «Енджеллісти» поширювали інформацію про кінець воєн. Лорд Ешер, президент Імперського оборонного комітету, вважав, що війна «стає щодня дедалі складнішою і неймовірнішою». Він також був переконаний в тому, що Німеччина «так само готова сприйняти доктрину Нормана Енджелла, як і Велика Британія ». Це очевидно суперечило політичним реаліям у Німеччині - на що мав вказати нелегкий тур Енджелла з виступами Німеччиною в 1913 році – але багато британських лібералів вважали попередження про німецький мілітаризм перебільшенням.
В очах багатьох спостерігачів Друга світова війна рішуче перекреслила усі економічні аргументи борців за мир і популярного письменника Нормана Енджелла з його послідовниками. © Wikipedia
Тези Енджелла піддавались серйозним сумнівам. Альфред Тейєр Меген, провідний американський фахівець з морської стратегії, критикував Енджелла за ігнорування некількісних чинників. Він погоджувався з Енджелом щодо сумнівного співвідношення ціна - вигода у великих війнах, але попереджав, що війни не виникають лише за економічних причин: «Країни не мають ілюзії щодо неприбутковості війни само собою, але вони визнають, що різне розуміння правильного і неправильного в міжнародних тразакціях можуть спровокувати зіткнення, запобігти якому може лише озброєння». Меген погоджувався з Енджеллом в тому, що від руйнування міжнародної економічної системи, викликане великою війною, постраждає і сам агресор. Проте навіть це не означало би кінця війни, бо «...амбіції, самоповага, обурення несправедливістю, співчуття до гноблених, ненависть до гнобителів є більш як достатніми причинами для того, щоб війни не зникли.
«Велика ілюзія» стала спробою Енджелла застосувати раціональні аргументи в його боротьбі проти поширеного фаталізму щодо «неминучої» війни з Німеччиною. Проте його потужна проза не могла приховати того, що його аргументація навряд чи виходила за межі цікавої добірки фактів і міркувань. Щодо англо-німецьких відносин, Енджелл занадто сильно покладався на культурну схожість двох націй, недооцінюючи їх різні стратегічні інтереси.
Ще гірше те, що попри те, що Енджелл ніколи не заявляв, що війна стала неможливою, лише невигідною, він став жертвою своєї власної журналістської схильності до гіперболізації. У жовтні 1913 року американський журнал «Лайф» навів його висловлювання: «Припинення військових конфліктів між такими державами, як Франція і Німеччина, Німеччина і Англія, або Росія і Німеччина вже настало. [...] Озброєна Європа наразі зайнята тим, що витрачає більшість свого часу і енергії на репетиції того, що усі, кого це стосується, знають, що це швидше за все ніколи не станеться.”
…до реалістичного пацифіста
В очах багатьох спостерігачів Друга світова війна рішуче перекреслила усі економічні аргументи борців за мир і популярного письменника Нормана Енджелла з його послідовниками. Економічні аргументи не запобігли цій масовій бійні. Тим часом безпрецедентне спустошення, викликане цією війною, також підтвердило думку Енджелла про те, що війна втратила свій економічний сенс. Відповідно, намагання Енджелла деромантизувати і його заклик до просвіченої державності не вийшли з моди. Він продовжував свою боротьбу за мир у світі і розрядку між провідними державами і залишався світовою зіркою – до 30-х років XX сторіччя «Велика ілюзія» вийшла в шести виданнях, а Енджелл залишався надзвичайно плідним літератором. Він був посвячений в лицарі, а в 1933 році отримав Нобелівську премію миру. Проте в 30-ті роки XX сторіччя Енджелл і його віра в людську раціональність отримали важкі уроки. Зростання фашизму і комунізму турбувало його. Він також усвідомив, що намагаючись умиротворити тих, хто був готовий до застосування військової сили для досягнення своїх цілей, європейські демократії великою мірою знижували ціну агресії.
На цьому тлі політичні погляди Енджелла серйозно еволюціонували. Він вже не покладався на здатність економічної взаємозалежності запобігти війні. Замість цього, він більше уваги присвятив принципу колективної безпеки – системі, яка передбачала потенційне застосування сили проти агресора. Таким чином, Енджелл перетворився з ідеалістичного пацифіста на реалістичного пацифіста. Він попереджав про зловмисність Гітлера і підтримав переозброєння Британії. У 1914 році він поспіхом заснував «Лігу нейтралітету» з метою утримати Британію поза війною. На початку Другої світової війни він, навпаки, підтримав справу своєї країни.
Сер Норман Енджелл перетворився з ідеалістичного пацифіста на реалістичного пацифіста. Він попереджав про зловмисність Гітлера і підтримав переозброєння Британії. © Warfare History Network
Енджелл чудово розумів, що перемога Британії у Другій світовій війні великою мірою була результатом втручання Сполучених Штатів. Тому в повоєнні роки він виступав проти антиамериканізму, який поширювався серед лівих британських політиків, але також і проти зростання ізоляціонізму США. Зі зростанням ролі Радянського Союзу як нової тоталітарної загрози західним демократіям, Енджелл розглядав єдність англомовних країн передумовою миру в Європі.
Саме тому, коли розпочались переговори про Договір колективної безпеки між Північною Америкою і Європою, він підтримав цей проект. Північноатлантичний пакт безпеки, як він доводив лише за кілька тижнів до підписання Вашингтонського договору, може слугувати бастіоном проти радянського експансіонізму. Він вважав, що якби Німеччина знала про силу альянсу, який проти неї міг зібратись, дві світові війни вірогідно не відбулися б . Так само, якщо Радянський Союз знатиме про дієвий спротив, з яким йому доведеться мати справу, можливо вдасться уникнути Третьої світової війни. Цей незаперечний аргумент за мир через військове стримування зовсім не нагадував його попередні пацифістські погляди.
Підтримка Енджеллом інклюзивної системи колективної безпеки, за яку він виступав після Першої світової війни, не змінилась. Проте, так само, як Німеччина не могла бути включена в таку систему в 30-ті роки XX сторіччя, він мало сподівався на те, що Радянський Союз увійде в неї наприкінці 40-х років XX сторіччя. На його переконання, така система могла бути дієвою лише між країнами-однодумцями. Збираючи докупи провідні демократії, нова трансатлантична оборонна спільнота наблизилась до ідеальної системи запобігання війнам. Він зберігав свою думку щодо спустошливих наслідків сучасних воєн, але його колись оптимістична віра в інтелектуальний прогрес людства змінилась глибоким скептицизмом.
Нормана Енджелла можливо завжди пам’ятатимуть за те, що він насправді ніколи не казав: що війна стала неможливою. Проте зараз, коли науковці вважають його піонером теорії міжнародних відносин, Енджелла також потрібно пам’ятати як людину, яка спромоглась визнати, що для збереження миру у мінливому світі потрібно відкидати застарілі догми.