Космос: найостанніший кордон НАТО

Коли я став співробітником НАТО в 2012 році, слово «простір» в коридорах НАТО могло бути згадане лише в значенні «офісний простір» (без сумніву, важливе питання само собою). Лише десяток років тому більшість членів Альянсу не були готові до обговорення в НАТО питання космічного простору, та й очевидної потреби в цьому не було. В той час пріоритетом для Альянсу був Афганістан. Проте з того часу НАТО пройшла довгий шлях.

У липні 2018 року на Брюссельському саміті лідери країн Альянсу визнали космос дуже динамічною сферою, яка швидко змінюється та впливає на питання стримування і оборони Альянсу, і домовились виробити загальну космічну політику НАТО. Менше ніж за рік міністри оборони країн НАТО узгодили таку політику. І в грудні 2019 року лідери країн Альянсу привітали визнання космосу новим оперативним простором – поряд з повітряним, наземним, морським і кіберпростором.
ЗМІ мусирували думку про те, що таке пожвавлення діяльності НАТО щодо космосу було спровоковане ініціативою Президента Трампа зі створення Космічних сил США (КС США). Проте насправді ці рішення були вироблені членами Альянсу на основі багаторічних і ретельних обмірковувань і обговорень. Деякі фундаментальні чинники, які привели до створення КС США, також вплинули і на рішення членів Альянсу щодо космічної політики і космосу як оперативного простору. До речі, Франція також в цей час ухвалила свою першу Оборонну космічну стратегію і налаштувалась на реорганізацію своїх військово-повітряних сил на повітряно-космічні сили.

Космос – це унікальне фізичне середовище, яке можна охарактеризувати за допомогою низки парадоксів. Новий, але старий – Хоча НАТО оголосила космос «новим» оперативним простором, космос не така вже й нова річ. Космос існував раніше за саму Землю. Космос захоплював людську уяву століттями. Вивчаючи космос, люди, як вид, вивчили своє власне середовище існування.
Навіть в аспекті безпеки і оборони космос не така вже й «новинка». Він тісно був зв’язаний з ядерним стримуванням із самого початку холодної війни. Технологія міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) відігравала важливу роль як в ядерній, так і в космічній гонці. Космос був сферою, в якій змагання між Радянським Союзом і Сполученими Штатами було найбільш видовищним і захоплюючим – але також і надзвичайно мирним. Будучи перемогою Радянського Союзу, запуск «Супутника» в 1957 році створив важливий прецедент мирних польотів супутників над Землею: американці не робили жодних дій, коли «Супутник» пролітав над територією США, так само і СРСР, нічого не робив, коли американські супутники почали літати над його територією. Цей прецедент дозволив зробити космос глобальним спільним простором, на кшталт відкритого моря, і підписати в 1967 році договір «Про відкритий космос», який, серед іншого, заборонив розміщення ядерної та іншої зброї масового ураження в космосі. Порожній, але переповнений – космос величезний і порожній, але та його частина, яка використовується – та що наближена до Землі – стає дедалі більш переповненою, завантаженою і конкурентною. Супутники мають і використовують не менше 50 різних країн і багатонаціональних організацій, серед яких 15 членів Альянсу, і дедалі більша кількість комерційних, неурядових учасників. Сьогодні на орбіті перебуває майже дві тисячі активних супутників і ще сотні будуються і готуються до запуску протягом наступного десятиріччя. Геостаціонарна орбіта, зокрема, є обмеженим ресурсом, так само як і електромагнітні частоти для передавання даних. Кількість вакантних місць дуже обмежена. Розташована на висоті 35 786 кілометрів над екватором Землі, геостаціонарна орбіта дозволяє супутникам пристосуватись до обертання Землі, що дуже корисно для спостережень за погодою, зв’язку і спостереження. На додаток до більше як дві тисячі супутників, які зараз перебувають над Землею на висотах від 160 км (низько орбітальні), до 36 000 км (високо орбітальні), не менше 500 тисяч деталей і незчисленна кількість уламків обертаються навколо Землі, з яких від двадцяти до тридцяти тисяч здатні завдати ушкоджень.
Далекий, але присутній тут – Космос здається далеким і недосяжним, але він безпосередньо впливає на повсякденне життя, від банківської справи і сільського господарства до прогнозів погоди і телебачення. І він не такий вже далекий – лінія Кармана, яка зазвичай вважається тією межею, де закінчується повітряний простір і починається космос, перебуває лише в 100 кілометрах від поверхні Землі. Вважається, що космічні технології значно прискорили швидкість комунікації, пом’якшуючи в такий спосіб тиранію відстаней. Ексклюзивний, але демократичний – Космос був дуже стратегічним і ексклюзивним простором, в якому домінувала купка великих держав, доки в ньому не почала розвиватись конкуренція. Сьогодні найпотужніша космічна ракета належить комерційному гравцю - це SPACE-X. Доступ до продуктів космічних технологій сьогодні доступний для кожного, хто має пристрій GPS, або підключення wi-fi. І сьогодні це великий бізнес, що розвивається і за обчисленнями сягає 350 мільярдів євро. Системи космічного базування впливають на довкілля і сільське господарство, транспорт, зв'язок, наукові дослідження і банківську справу. США вважають космос частиною своєї критично важливої національної інфраструктури, а доступ до космосу і свободу дій в ньому – життєвим національним інтересом. Так само, Франція прагне кращого розуміння космічної обстановки задля підтримання прийняття рішень на державному рівні і удосконалення захисту національних і ключових європейських космічних об’єктів. Мирний, але смертоносний – Космос забезпечує результативність і ефективність військових операцій. Він забезпечує високу точність і летальність ударним силам і засобам. В цьому сенсі космос мілітаризується з самого початку космічної доби. Водночас космос сам собою є унікальним фізичним середовищем, яке залишається надзвичайно мирним. Жодного кінетичного міждержавного конфлікту, або агресії, ніколи не було в космосі. Фактично, це безпечний притулок для усіх учасників. Прозорий, але може мати подвійне використання – космос – також є прозорим простором. Будь-який запуск в космос легко засікається і відстежується, на відміну від, скажімо, підводних човнів чи літаків-невидимок. Приховати належність об’єкта неможливо: держава завжди несе відповідальність за усі свої космічні об'єкти, незалежно від того, чи вони державні, військові чи комерційні. Наприклад, навіть попри те, що росіяни заявляли, що супутник, який поставив під загрозу франко-італійський супутник в 2019 році, втратив керування, – а можливо був супутником у відпустці, який випадково заблукав у тій місцевості – Російська держава все одно мала б нести відповідальність за його дії та будь-які наслідки.
Водночас космос – це простір активного подвійного використання. Супутник, який маскується під метеорологічний, може запросто бути військовим розвідувальним супутником або виконувати обидва завдання водночас. По суті, дуже мало існує виключно військових функцій, які виконують супутники – ядерне командування і управління, попередження про пуски ракет і наведення на ціль. Більшість супутників водночас виконують численні цивільні, комерційні функції і функції безпеки. Стратегічний, але й тактичний – Хоча космос спочатку був стратегічним простором, сьогодні він активно використовується для оперативної і тактичної переваги на полі бою.
І нарешті, космос по своїй суті є глобальним, справжнім простором на 360 градусів. Будь-який конфлікт у космосі вплине на усіх його користувачів – зловмисників, жертв і сторонніх спостерігачів. Навіть у разі конфлікту без участі союзників по НАТО їхні космічні об’єкти можуть постраждати, або навіть бути знищені.

Навіть для Альянсу космос - не нова територія. НАТО прийшла у космос до того, як космос прийшов до НАТО. Десятками років НАТО виконує свою власну супутникову програму SATCOM. Сьогодні ці вже не діючі супутники з логотипом НАТО продовжують обертатись навколо Землі. Проте до 2019 року НАТО не мала фактичного мандата, політики або концепції в космосі. В основі нещодавньої зміни підходів лежить декілька причин. По-перше, за останні кілька років космос сам драматично змінився. Ми бачимо в космосі набагато більше дійових осіб. Більше того, космічні засоби стають дешевшими і легше доступними, і водночас більш вразливими для аварій і зіткнень з уламками, а також і для зловмисних дій. По-друге, змінилось середовище безпеки. Роками, якщо не десятиріччями, Альянс мав справу з дещо спокійним середовищем, в якому він міг розпочати місію або операцію з підтримання миру чи врегулювання кризи в основному за своєї волі. Проте протягом останніх кількох років міжнародний порядок на основі правил і безпека Альянсу та окремих його членів зазнають дедалі більше загроз, викликів і протидії з боку численних зловмисників в багатьох сферах, в тому числі і в космосі.
По-третє, НАТО дедалі більше залежить від космосу в усіх своїх місіях, діях і операціях: колективна оборона, реагування на кризи, ліквідація наслідків катастроф і протидія тероризму – усі вони залежать від інформації, яка надходить з космосу і через космос. Вірогідно, саме ці причини змусили головні космічні держави Альянсу визнати те, що космос стає дедалі більш важливим спільним питанням безпеки і тому вимагає внесення в порядок денний щодо стримування і оборони.

Космос надає членам Альянсу безпрецедентну перевагу під час проведення операцій, розвіюючи «туман війни». Члени Альянсу мають в космосі важливу перевагу над потенційними супротивниками. Вони контролюють понад 50 відсотків усіх активних супутників. Космос надавав перевагу в таких операціях, як перша війна в Перській затоці 1991 року (інколи її називають «першою космічною війною») і під час кампанії в Косові, де GPS застосовувалась для покращання наведення на цілі. Проте збільшення залежності від космосу посилює вразливість. Дедалі більше занепокоєння викликає питання того, як прожити день без космосу. Залежність від космосу також робить його пріоритетною мішенню для стратегічних суперників. Американське агентство військової розвідки в своїй публікації «Виклики безпеці в космосі» (січень 2019 року) – робить висновок про те, що «ряд іноземних держав розвиває сили і засоби, які загрожують здатності іншим користуватись космосом. Зокрема, Китай і Росія здійснюють кроки проти Сполучених Штатів». У своєму, виданому в 2016 році, техно-трилері «Примарний флот: роман про наступну Світову війну», військові футурологи Огест Коул і П.В. Сингер припускають, що перший акт війни між Китаєм і Сполученими Штатами за контроль над Тихим океаном відбудеться в космосі з метою «осліпити ворога». Космічні загрози можуть мати різноманітні форми, тому що космічна система є великою мішенню, яка складається із сегмента космічного базування, центру наземного контролю, каналів передавання даних і фактичного користувача. Достатньо вивести з ладу один сегмент і використання системи стає неможливим. Загрози можуть бути низького рівня, некінетичні і такі, від яких можна відновитись, як, наприклад, глушіння і спотворення сигналів зв’язку і дезорієнтування сенсорів лазерами. Загрози можуть бути високого рівня, які завдають непоправної шкоди, такі як протисупутникові озброєння наземного, повітряного та космічного базування.
Кіберзагрози можуть впливати на кожен сегмент – програмне забезпечення супутників, центри управління, канали передавання даних і користувачів. Екологічні небезпеки, ненавмисні зіткнення і уламки також несуть ризики. З точки зору НАТО, космічні програми однакових, або майже однакових держав-дійових осіб, таких як Китай і Росія, становлять особливий інтерес. Обидві країни мають амбіційні космічні програми. Подібно до випадку з ядерною зброєю, космічні польоти є символом статусу великої держави. Китай бачить це так, як викладено у «Космічній білій книзі» (грудень 2016 року): «Дослідження широких просторів космосу, розвиток космічної індустрії і перетворення Китаю в космічну державу – це мрія, до якої ми невпинно прагнемо». Для Росії – це частина спадщини СРСР, який мав масштабну космічну програму.
Обидві країни володіють системами-конкурентами GPS – ГЛОНАСС (Росія) і BEYDOU (Китай). Китай нещодавно запустив на зворотний бік Місяця всюдихід і планує створювати на Місяці залюднену базу. Значно більше турбують їхні військові програми, пов’язані з космосом. У військових доктринах цих країн космос вважається важливим елементом сучасної війни, а розвиток і розгортання численних протикосмічних сил і засобів розглядається як засіб підірвати обороноздатність і безпеку країн - членів Альянсу. Росія, наприклад, займається глушінням сигналу GPS під час проведення навчань НАТО.
Відомо, що Іран і Північна Корея мають свої власні засоби доставки космічних об’єктів. Відомо, що терористичні організації використовують «Гугл карти» і GPS при плануванні своїх атак.

Тому що в цьому мінливому середовищі безпеки, яке весь час розвивається, космос також відіграє дедалі більш важливу роль для НАТО. Альянс зберігає широкий підхід до стримування і оборони, який ґрунтується на усіх інструментах, які є в його розпорядженні, і надає Альянсу широкий спектр можливостей відповісти на будь-яку загрозу, звідки вона не походила б – так званий «підхід на 360°». А в космосі саме і проявляються ці 360°. Космос забезпечує ряд важливих військових функцій як у мирний час, так і воєнний. Космос має важливе значення для ознайомлення з обстановкою і раннього попередження Альянсу, особливо у недискреційному середовищі, коли раннє виявлення військ, які накопичуються на кордонах НАТО, має важливе значення для стримування або відбиття агресії. Супутникові знімки мають важливе значення для прийняття правильних рішень. Космос сам собою не може створювати «фактів на місцевості», але він є ключовим для розпізнавання і ідентифікації. Наприклад, супутникові знімки сходу України впливають на рішення НАТО щодо цього конфлікту. Таке прийняття рішень на основі підтверджених фактів особливо важливе в нинішні часи «фейкових новин». Так само, космос надає істотні можливості для командування і управління як в аспекті ознайомлення з обстановкою, так і для комунікації. Без космосу командувачі операцій були б майже глухими і сліпими. Космос важливий для розгорнутих військ – для комунікації, позиціонування і пересування, для визначення цілей, а також для відстеження «своїх» сил. Забезпечення і підкріплення також покладаються на підтримку з космосу. Перекидання сушею, повітрям і морем великих формувань з важкою технікою через Атлантику і Європою туди, де вони потрібні, було б набагато складніше без GPS. Супутники можуть засікати пуски ракет (важливо для раннього попередження тих, хто приймає рішення) і забезпечувати прогнози погоди (важливо при плануванні місій). Вони також забезпечують ознайомлення з обстановкою щодо того, що роблять інші дійові особи в космосі, з космосом і з космосу. Космос унікальний тому, що він залежить від інших сфер менше, ніж вони залежать від нього (за винятком кіберпростору, від якого він залежить в аспекті передавання даних). З іншого боку, космос сам собою не може перемогти у конфлікті. Проте без космосу перемога у конфлікті була б набагато складнішою.

Космос дещо нагадує ядерну зброю: без ядерної зброї і без космосу ми знову повернулися б до ведення бойових дій на тотальне знищення, як це було за часів індустріальної доби. Доля космосу в різні способи переплетена з ядерним стримуванням з самих перших днів. Космічні і ядерні програми конкурували за увагу і бюджет. Ракетні системи наземного і підводного базування отримали пріоритетність над військовими пілотованими космічними польотами. Теорії про можливість розташування ядерних озброєнь на Місяці були відкинуті на основі розуміння того, що ядерна війна завершиться набагато раніше ніж ці ракети долетять з Місяця. Розміщення ракет на орбіті могло б розв’язати проблему відстані, але зробило б їх більш вразливими для атаки порівняно, скажімо, з підводними човнами. Звідси і Договір про космос 1967 року. Потужний несподіваний напад супротивника на космічні засоби країн Альянсу міг би істотно підірвати надійність ядерного стримування (наприклад, позбавивши Альянс здатності виявляти пуски міжконтинентальних балістичних ракет). Це очевидно могло б стати предтечою великого глобального конфлікту. Як же стримувати такі атаки? Теорія стримування передбачає два підходи: стримування через позбавлення (позбавлення супротивника можливості отримати результати, яких він прагне) і стримування через покарання (гарантування того, що ціна таких дій для супротивника буде надмірно великою). Надійність стримування – в обох з цих варіантів – ґрунтується на комбінації 1) політичної рішучості, 2) спроможності зробити боляче і 3) чіткого інформування про цю рішучість і спроможність. Усі згодні з тим, що використовувати космічні засоби для такої демонстрації складно – на відміну від літаків чи кораблів. Демонстрація невеличкого кубика супутника, який беззвучно обертається у космічному просторі, не є дуже страшним сигналом. Також надзвичайно важко заперечувати протисупутникову атаку. Більше того, деякі країни, такі як Північна Корея і Іран, не мають подібних космічних засобів, яким можна було б погрожувати, тому стримування через загрозу симетричного і пропорційного покарання («ви збиваєте наші супутники – ми збиваємо ваш») не працює. У світлі цієї головоломки Сполучені Штати публічно ухвалили комбіноване стримування в усіх сферах ( у своїй Стратегії національної безпеки), яке ґрунтується на такій ідеї покарання: «Будь-яке шкідливе втручання в, або напад на, важливі компоненти нашої космічної архітектури, які безпосередньо впливають на життєві інтереси США, отримає рішучу відповідь в той час, тому місці, тому середовищі і в той спосіб, який ми виберемо».

У разі невдалого стримування найкраща оборона від протисупутникової зброї може здійснюватися кібер, або кінетичними засобами – проти ворожих засобів запуску і центрів наземного контрою. Кінетичні дії призводять до появи уламків, що фактично є елементом стримування реальної війни в космосі. Інвестиції Китаю і Росії в космічні сили і засоби також мають посилювати їхню залежність від космосу. Через уламки в космосі космічний простір можна вважати сферою ВГЗ – взаємно гарантованого знищення. Війну в космосі фактично неможливо виграти. Якщо тільки не знайдеться ірраціональний учасник, який має в своєму розпорядженні протикосмічні сили і засоби, відчуває себе у надзвичайно програшній ситуації і у відчаї вважає унеможливлення будь-якої діяльності в космосі перемогою.
В світлі вразливості Альянсу щодо космічних сил і засобів необхідно якомога більше уваги приділяти їх стійкості і витривалості. Цього можна досягти вивівши більше супутників на орбіту, розробляючи більше багатоцільових супутників, залучаючи до цієї справи більше членів Альянсу і роблячи це у співпраці з комерційними учасниками. Критично важливо підтримувати потужну інфраструктуру для обслуговування або швидкої заміни виведених з ладу супутників. Усе це елементи фактичного стримування через позбавлення: незалежно від того скільки супутників Альянсу зможе вивести з ладу супротивник, це не вплине на здатність Альянсу забезпечувати космічну підтримку своїх операцій.

Прийняття Космічної політики НАТО і оголошення космосу сферою операцій дозволяє Альянсу пристосуватись до нових часів в еволюційний, а не революційний спосіб. Це невеликі кроки, а не гігантський скачок. НАТО – організація, створена заради збереження міжнародного миру і безпеки – буде розвиватись на основі цього рішення членів Альянсу у зважений і дуже продуманий спосіб. Члени Альянсу і надалі дотримуватимуться міжнародного права загалом і Договору про космос 1967 року зокрема.
НАТО не стане автономним космічним гравцем. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг чітко сказав, що «НАТО не має жодних намірів виводити зброю в космос. Ми оборонний Альянс». НАТО і надалі буде передусім покладатись на підтримку з боку національних космічних сил і засобів під час виконання своїх місій і операцій. Проте тепер НАТО може також слугувати форумом для політично-військових консультацій з космічних питань, ознайомлення з відповідною інформацією і розгляду питань оперативної сумісності. Оголошення космосу сферою операцій дозволить військовому командуванню НАТО повною мірою і належним чином брати до уваги вимоги, зв’язані з космосом, під час тренувань і навчань, а також при оборонному і оперативному плануванні. Це допоможе забезпечити Альянс надійним доступом до космічних продуктів і послуг там і тоді, коли це потрібно. Це дозволить Альянсу покращити розуміння обстановки в різних сферах. Це також посилить пильність НАТО в контексті зусиль низки країн з розроблення новітніх технологій, які могли б позбавити членів Альянсу свободи дій в космосі і користування послугами космічного характеру. Членам Альянсу буде потрібно виробляти спільне розуміння обстановки в космічній сфері, і НАТО необхідно піднімати «космічний IQ» серед різних установ, тому що попит на знання і досвід космічного характеру буде зростати.
У найближчому майбутньому буде потрібно розв’язати цілий ряд інших питань. Наприклад, чи не потрібно НАТО ухвалити політичну декларацію, в якій буде пояснено зв'язок між статтею 5 і космосом? Чи повинна НАТО зробити свою Космічну політику публічною (як це було зроблено з Морською стратегією Альянсу і Стратегією об’єднаних військово-повітряних сил)? Якого типу відносини, якщо взагалі це робити, НАТО має розвивати з Європейським союзом, Європейським космічним агентством, ООН і окремими країнами-партнерами? Чи повинна НАТО відігравати якусь роль в розробці норм і правил поведінки в космосі? Це усе важливі питання і НАТО буде їх розглядати. Найважливіше те, що НАТО в космосі, а нині космос в НАТО.