Як змінюється характер безпеки в Арктиці

Минулого року Арктика отримала декілька неприємних дзвіночків щодо безпеки в регіоні. Протягом більше двадцяти років Крайня Північ вважалась відокремленою від «традиційних» питань жорсткої стратегії, але питання, чи може Арктика розглядатись як арена військової конкуренції, знову постало.

Протягом останніх десятків років Арктика вважалась територією «високих широт, низького напруження». У своїй визначальній промові останній Президент Радянського Союзу Михайло Горбачов у Мурманську в 1987 році закликав до заходів з розбудови миру задля послаблення стратегічної напруженості в Арктиці. А у 1996 році новостворена Арктична рада вирішила не включати питання безпеки в Основоположний документ організації.

У рамках Арктичної ради її вісім членів – Канада, Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Росія і США – прагнули підтримувати Арктику в статусі зони співробітництва і спільного розв’язання проблем, визнаючи при цьому особливості географії, демографії і економіки Крайньої Півночі. Попри охолодження відносин між Росією і США з початком конфлікту в Україні в 2014 році, негласна домовленість між членами оберігала роботу Ради і усю Арктичну дипломатію від міркувань політики і безпеки не зв’язаних з Арктикою.

Проте ця ситуація різко змінилась завдяки двом головним чинникам. Перший – це більш очевидне розширення конфліктної політики великих держав, особливо між Росією і Сполученими Штатами , на Арктику в зв’язку з тим, що обидві країни визнали цей регіон більш важливим для своїх стратегічних інтересів. Другий – це зростання уваги до арктичних справ з боку не арктичних держав, особливо у зв’язку з більш сприятливими умовами для економічної діяльності на Крайній Півночі. В той час як Китай, схоже, є лідером цього процесу, уряди інших не арктичних держав також налаштувались на вироблення більш активної арктичної політики. Серед них Японія , Сінгапур, Південна Корея і ряд європейських держав – Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Польща і Велика Британія – а також Європейський союз загалом. Внаслідок цього Арктика дедалі більше віддаляється від міжнародної стратегічної периферії, порушуючи питання ступеня, до якого Арктика має розглядатись як сфера питань міжнародної безпеки, на противагу регіональній.

Екологічні і економічні питання

«Безпека» в Арктиці традиційно обговорювалась в невійськовому контексті. Найбільш нагальним питанням є вразливість цього регіонудо кліматичних змін, включно з ерозією полярної криги і зміною погодних умов, що, своєю чергою, впливає на соціально-економічне життя на місцевому рівні і аборигенне населення. У зробленій у 2018 році історичній Доповіді Міжурядової комісії з кліматичних змін, присвяченій глобальному впливу зростання температури на 1,5 °C найближчими роками – зазначається Арктика як найбільш вразлива, і в багатьох дискусіях про розвиток Арктики кліматичні зміни перебувають в центрі уваги.

Питання економіки і безпеки з’явились в арктичному порядку денному останнім часом, коли цей регіон став більш доступним для судноплавства і видобувної промисловості, в тому числі видобування викопного палива, гірничої промисловості і рибальства.

Морські шляхи Північним Льодовитим океаном звільняються від криги на дедалі довший період часу, тому питання безпеки на морі, зокрема пошуково-рятувальна діяльність, аварії на морі і кодекси поведінки при транзиті морськими шляхами регіону стають предметом обговорення і домовленостей. Найважливішим серед них став Полярний кодекс 2017 року, покликаний регулювати рух цивільних суден як в Арктиці, так і у водах Антарктики. У відповідь на занепокоєння з приводу надмірного вилову риби у зв’язку з тим, що дедалі більше відкритих водних просторів стають доступними, заборона на вилов риби в центральній частині Льодовитого океану набула чинності в жовтні 2018 року за підтримки Європейського союзу, Росії і США, а також Канади, Китаю, Ісландії, Японії, Норвегії і Південної Кореї.

Поки що буріння свердловин для видобування викопного палива в Арктиці не набуло широких масштабів завдяки дещо низьким світовим цінам на енергоносії протягом останніх п’яти років. Проте деякі помітні проекти вже розробляються Росією, в тому числі скраплений природний газ з Ямалу (СПГ) - ініціатива, в якій зацікавлені ще Китай і Франція, а також нові підприємства, що відбрунькувалися . Спроби американського уряду відкрити офшорне буріння на нафту в північній Алясці, попри екологічні і правові міркування, поки що не завершились успіхом. Минулого десятиріччя було зроблено багато попереджень про «арктичну штовханину » у зв’язку з тим, що численні країни намагаються увійти в цей регіон в пошуках ресурсів, які легше дістати, але повномасштабної економічної конкуренції поки що немає. Це спричинене не лише зниженням цін на енергоносії із 2014 року, а і тим фактом, що багато зі згаданих ресурсів лежать незайманими в межах сухопутних і морських територій Арктичних держав.

Поза ексклюзивними економічними зонами прибережних держав Льодовитого океану мають місце певні суперечки щодо морських кордонів, і це часом додається до міркувань про те, що цей регіон стане предметом змагань за економічний політичний суверенітет. Відомий інцидент 2007 року, коли металевий російський прапор був установлений під кригою поблизу Північного полюса російською субмариною, став, на думку декого, каталізатором цих прогнозів. Проте багато суперечок щодо морських кордонів у Арктиці були або розв’язані, або розв’язуються в процесі спокійних переговорів. Потенційно гостра суперечка щодо морського кордону між Норвегією і Росією в Баренцевому морі була розв’язана угодою від 2010 року. Спірний статус острова Ганс ("Тартупалук" гренландською мовою) поки що не знайшов такого рішення, але переговори між Канадою і Данією щодо його остаточного політичного статусу тривають.

Потенційно складніша суперечка пов’язана з самим Північним полюсом, а більш конкретно, з конкурентними претензіями на підводний хребет Ломоносова, який тягнеться вглиб центральної Арктики аж до Північного полюса. На територію хребта претендують Канада, Данія (через Гренландію) і Росія, кожна з яких вважає цей регіон частиною своїх відповідних континентальних шельфів. Усі три уряди подали оновлені заявки до Комісії ООН з меж континентального шельфу, Оттава зробила це останньою в травні цього року. Розв’язання суперечки може сильно вплинути на баланс економічних і можливо стратегічних сил в Арктиці, але, знову-таки, ця конкуренція цілком віддана на розгляд дипломатичним колам і зрештою може бути розв’язана двосторонніми угодами так само, як суперечка між Норвегією і Росією в Баренцевому морі.

Відновлення військових питань

Відновлення військових питань в Арктиці відбулось, як казав Ернест Хемінгуей, в два способи: «поступово, а потім раптово». «Поступовий» аспект складається зі стабільного повернення сухопутних, військово-морських і військово-повітряних підрозділів до цього регіону основними арктичними гравцями.

Росія за президентства Владіміра Путіна робить кроки з перетворення Арктики на основний компонент зусиль з піднесення російської економіки, яка відчуває наслідки західних санкцій і економічної ізоляції внаслідок незаконної анексії Криму в 2014 році. Москва з оптимізмом оцінює потенціал Сибіру в російського Далекого Сходу в аспекті надання поштовху економіці країни через енергетичні проекти, відкриття Північного морського шляху задля прискорення судноплавства між Азією і Європою, в зв’язаного з ними будівництва портів та інфраструктури для забезпечення торгівлі через Арктичні моря. Це вказує на те, що Росія також прагне захищати арктичні активи в такі способи, які починають зумовлювати увагу Сполучених Штатів і їхніх союзників з північної Європи.

Раніше покинуті військові об’єкти часів холодної війни знову відкриваються і вторгнення російських літаків і субмарин в арктичні простори інших країн, або поблизу них, стають дадалі частішими. (Був навіть дивний випадок в травні цього року, коли кит білуха у виготовленій в Росії збруї був упійманий поблизу північного узбережжя Норвегії, і є думка, що він використовувався в шпигунських цілях). Останні широкомасштабні навчання російських військових, "Восток - 2018» передбачали операції в Сибіру і на російському далекому Сході; Москва також посилила трансарктичне радіолокаційне покриття і розробила системи для радіоелектронного глушіння іноземних літаків і суден.

Сполучені Штати і їх союзники по НАТО відповідають на цю активність на багатьох фронтах. Це і запровадження удосконалень в Другий флот США , таких як розробка нових засобів для здійснення більш помітних операцій в Арктиці; ремонт і використання Сполученими Штатами об’єктів у Кефлавіку, Ісландія, після виведення американських військ у 2006 році; втілення у життя давно очікуваних планів будівництва нових криголамів на заміну двох застарілих суден, які усе ще експлуатує Берегова охорона США. Для порівняння, Росія зараз має понад сорок діючих криголамів, в тому числі і кораблі з атомними силовими установками. У квітні цього року останнє таке атомне судно, «Урал» , було спущене на воду в Санкт-Петербурзі.

Можливо найбільш помітною ознакою того, що Вашингтон почав дивитись на Арктику через військову призму – значно додавши до «раптового» аспекту виникнення питань жорсткої безпеки в регіоні – став виступ Держсекретаря США Майка Помпео на засіданні міністрів Арктичної ради в Рованіємі, Фінляндія, в травні цього року. В своїй промові він назвав інших гравців у Арктиці військовою загрозою і сказав, що російські претензії на Північний морський шлях і суверенітет Канади над Північно-західним проходом (які Вашингтон вважає міжнародними водами) «нелегітимні». Більше того, в його промові не було жодної згадки про кліматичні зміни і, наприкінці засідання, Рада не змогла прийнятиофіційну декларацію, тому що Сполучені Штати не підтримали жодної заяви від імені зібрання, де згадуються кліматичні зміни.

Ще одним вартим уваги аспектом виступу Держсекретаря Помпео щодо проблем безпеки в Арктиці було те, що він спрямував свою критику не лише на Росію і Канаду, а і на Китай, який попри те, що не є арктичною державою, за останнє десятиліття значно активізував своюарктичну політику в сферах наукової дипломатії і економічного співробітництва. Пан Помпео різко розкритикував Пекін за експансію його арктичних інтересів, попри те, що, як відзначалося вище, ряд інших не арктичних країн, в тому числі і союзників США, робить те ж саме. Він також натякнув на те, що Китай прагне розвивати стратегію в Льодовитому океані подібну до тої, що має місце щодо Південно-китайського моря, попри те, що ці два випадки мають абсолютно різні політичні і правові аспекти.

Заяви американського уряду, які вже оприлюднені цього року – в тому числі квітневий, 2019 року, програмний документ Берегової охорони США і щорічна Доповідь Міністерства оборони США про військову активність Китаю, оприлюднена наступного місяця, також спрямовані на те, щоб зобразити[a href=https://overthecircle.com/2019/05/05/the-united-states-hardening-stance-on-arctic-security/]Пекін шкідником в Арктиці , в тому числі припускаючи, що китайські наукові інтереси в регіоні можуть призвести до відвертої військової стратегії в Арктиці, включно з розгортанням субмарин. Сполучені Штати (а також Данія) також занепокоєні розширенням китайських економічних інтересів у Гренландії, які передбачають видобувну промисловість і потенційні інвестиції в інфраструктуру. Китай також оголосив про свої наміри побудуватиатомний криголам (країна вже має два звичайних криголами, здатні діяти в Арктиці), а ця технологія теоретично може бути перенесена і на військові кораблі.

Спроби витіснити Китай з Арктики можливо і безперспективні, зважаючи на те, що Пекін вже встановив міцні зв’язки з іншими Арктичними державами, в тому числі з Росією, а також і з нордичним регіоном. Більше того, Пекін зараз може значно впливати на нову арктичну політику, з огляду на його обсяг і економічну міць. Негайно по закінченні засідання Арктичної ради у Фінляндії в Шанхаї був проведений форум Арктичного кола , на якому були висвітлені досягнення Китаю в арктичних дослідженнях і інвестиціях, в тому числі в рамках ініціативи Паска і Шляху, які офіційно були розпочаті в Арктиці в 2017 році. Опис «Крижаного Шовкового шляху» був представлений Пекіном в січневій, 2018 року,Білій книзі щодо арктичної політики. На Шанхайській зустрічі було також зроблено натяк на те, що Китай зацікавлений в тому, щоббути серед очільників нових організацій в Арктиці – ще одна ознака того, що ця країна, хоча і наголошує на тому, що вона не збирається ставити під сумнів нинішній стан врядування в Арктиці, не буде миритись з маргіналізацією в цьому регіоні також.

І Росія, і США демонструють ознаки посилення своїх арктичних стратегій. Путінський уряд оголосив про нові вимоги щодо користування Північним морським шляхом іноземними суднами, включно з обов’язковим повідомленням за 45 діб і надання інформації про кораблі і їхній вантаж російським властям. Ці правила зневажають американські офіційні особи, а один американський адмірал відреагував на цю зміну політики заявивши, що Арктика - «нічиє озеро».

США, тим часом, сподіваються провести «операції зі свободи судноплавства» в Арктиці цього літа попри значні логістичні труднощіі вірогідну протидію з боку як Канади, так і Росії. Цього місяця Міністерство оборони США оприлюднило оновлену Доповідь про арктичну стратегію , підтвердивши виклики, які Китай і Росія кидають безпеці регіону, в тому числі занепокоєння з приводу того, що Пекін може намагатись впливати на врядування в Арктиці через свою економічну силу. В Документі підтверджується, що Сполученим Штатам потрібно більше уваги приділяти проблемам в Арктиці, посилювати свої операції в регіоні, в тому числі проведення навчань і тренувань в арктичному кліматі і зміцнювати «порядок, що ґрунтується на правилах» в Арктиці.

Перед Арктикою постає потенціальне повернення політики з позиції сили щодо регіональної безпеки в зв’язку з тим, що обидва головні гравця в Арктиці – Росія і Сполучені Штати – разом з іншими великими не арктичними державами, такими як Китай, починають вторгатись у цей регіон із значно більшою регулярністю. Крайня Північ продовжує привертати міжнародну увагу через загрозу кліматичних змін, тому ці міркування безпеки можуть нині поділяти умовний простір з класичною силовою політикою в міру того, як цей регіон продовжує просуватись від стратегічної периферії в туманному напрямку руху нових глобальних стратегічних дискурсів.