Світ без НАТО?

П'ятнадцять років тому, коли війна в Іраку розділила союзників по НАТО, а дехто навіть заговорив про кінець Атлантичного Альянсу, ветеран журналістики Джим Гоґланд зберігав спокій. Передбачення неминучого розпаду НАТО робились роками, сказав він під час мозкового штурму з послами НАТО. І напівжартома він поклав відповідальність на колег журналістів: «Щоразу, коли у нас, у «Вашингтон пост», немає гарячих новин, ми друкуємо матеріал на тему «Камо грядеш, НАТО?».

Спокій Гоґланда був виправданий: трансатлантичний зв'язок швидко відновився.

Проте часи змінюються. Сьогодні Європейський союз бореться з численними кризами, від «брекзіту» до націоналізму, що розквітає. Формати, подібні до Великої Сімки, схоже, вже не забезпечують спільного лідерства з глобальних питань, якого так довго прагнули Західні країни. Розмови про «падіння Заходу», схоже, набирають дедалі більше обертів. І ідея про те, що навіть без високоповажної організації НАТО можна обійтися, вже не обмежена «звичайними підозрюваними» - мешканцями академічних емпіреїв або диких берегів ізоляціонізму.

Як же виглядав би світ без НАТО?

Це корисне запитання, тому, що такий, протиставлений фактам, експеримент допомагає зосередити увагу на тому, що могло би бути поставлене на карту. Зрештою, кінець НАТО означав би набагато більше, ніж зникнення бюрократії в Брюсселі. Він означав би не менше, ніж кінець інституціоналізованого політичного і військового зв’язку між Європою і Північною Америкою.
Політичні і військові наслідки такого розвитку подій були б численними – і небезпечними.

Кінець колективної оборони

Розпад Атлантичного Альянсу означав би кінець трансатлантичної колективної оборони. Європі довелись би дбати про свою власну безпеку без Сполучних Штатів. Для деяких євроентузіастів, які давно прагнуть «емансипації» Європи від Сполучених Штатів, така перспектива могла б виглядати як здійснення мрії. Проте для тих, хто, на противагу, усе ще вважає трансатлантичну співдружність унікальним і незамінним досягненням, це було б справжнім кошмаром.

Розбудова чисто європейської оборони перевантажила б європейців політично, фінансово і військово. Намагання компенсувати, хоча б частково, відхід Сполучених Штатів, означали б шалений зріст оборонних видатків і радикальне переформатування європейських процедур розробки і закупівлі озброєнь. Більш за те, зрештою, це вимагало б справжньої власне європейської політики безпеки, в тому числі консенсусу щодо європейських засобів ядерного стримування, якого і близько немає.

Тобто зникнення НАТО вимагало б більшого поглиблення європейської інтеграції саме в тій сфері, де інтеграція найбільш складна. І усе це в той час, коли багато національних держав хочуть, щоб спільної Європи було менше, а не більше.

Посилення впливу Росії на Європу

І навпаки, кінець НАТО різко посилить позицію Росії щодо європейської безпеки. Якщо Сполучені Штати насправді відмовляться від свого статусу «європейської сили», посиляться спокуса і можливості Росії розділяти і залякувати своїх європейських сусідів.

Можна почути, що продовження існування НАТО створює проблему для Росії. Можливо це й так, але зникнення Альянсу створило би проблему для Європи: без захисної парасольки НАТО Європі не вистачатиме упевненості, необхідної для цілісних і конструктивних дій щодо потужної євразійської держави. Деякі європейські країни почнуть намагатися організувати свої власні оборудки з Москвою.

Більше того, для багатьох країн пострадянського простору, які хочуть продемонструвати свою незалежність від Москви через свої відносини з НАТО, кінець ролі Америки в безпеці Європи став би справжньою стратегічною катастрофою. Новий «постамериканський» баланс сил в Євразії прирік би їх на постійне перебування в російській сфері впливу.

Погіршення військової оперативної сумісності

І ще. Кінець НАТО також позбавив би європейців і північноамериканців важливих рамок легітимності щодо застосування військової сили.

Без широкої структури НАТО не можливо було б мати політичну волю і військову силу, необхідні для небезпечних і довготривалих місій зі стабілізації, таких як в Афганістані. Разові військові операції між США, Канадою і європейськими країнами могли б усе ще бути можливими – але зникнення спільного оборонного планування НАТО і практики навчань спричинили б постійне погіршення військової оперативної сумісності між ними. Без США, як військового центру тяжіння, європейські військові стандарти швидше за все регресували б до найнижчого можливого спільного знаменника.

Раніше, радше ніж пізніше, США і більшість їхніх колишніх союзників втратять свою здатність до військової співпраці. Без перевірених часом процедур і стандартів НАТО навіть роль військового локомотива (в якій Сполучені Штати «лідирують, підштовхуючи інших») стала б для них набагато складнішою.

Регіоналізація безпеки

Припинення існування НАТО неодмінно сприятиме регіоналізації безпеки. Без Альянсу, як стратегічного мосту, що зв’язує різні регіональні інтереси безпеки, країни півдня Європи будуть більше уваги приділяти Магрибу і Близькому Сходу, в той час як європейські країни на сході будуть більше зосереджуватись на Росії. Однак без Сполучених Штатів як хребта своєї безпеки жодна з цих груп не матиме достатньо політичної єдності і військової сили для того, щоб здійснювати тривалий вплив на регіони, що їх цікавлять. В результаті, Європа, як стратегічний гравець, ще більше ослабне.

Унікальна мережа партнерств НАТО з десятками країн світу також зникла б, змусивши Європу і Північну Америку відкотитись назад до численних непростих двосторонніх відносин.

Більш широкі наслідки для членів і партнерів Альянсу

Кінець Альянсу також створив би величезні труднощі для таких членів Організації як Канада або Туреччина, які не мають можливості організувати свої зв’язки з Європою через членство в Європейському союзі.

Це навіть поставило б перед складною дилемою такі країни - нечлени НАТО, як Фінляндія і Швеція. Оскільки їхня прагматична політика військового неприєднання уможливлюється тією роллю, яку Америка продовжує відігравати в європейській безпеці, припинення цієї унікальної ролі значно змінило б стратегічне середовище для цих країн і зменшило б їх значення як локомотивів регіональної співпраці.

І нарешті, без перспективи вступу до НАТО Захід втратив би значну частину свого впливу на процеси реформ в країнах-кандидатах від Південно-Східної Європи до Кавказу.

Погана справа

А як щодо трансатлантичного розподілу тягаря? Чи не забезпечить кінець НАТО хоча б те, що США нарешті позбавляться «несправедливого» фінансового і військового тягаря?

Навряд чи. Оборонний бюджет Сполучених Штатів відображає військові видатки глобальної держави. Тому він виходить далеко за межі НАТО, яка, за найоптимістичнішими розрахунками, представляє не більше 15% усіх військових витрат США. Відповідно, розпад НАТО означав би дещо невелику економію для Сполучених Штатів, але при цьому Вашингтон втратив би союзників, військові бази і політичну передбачуваність, яка забезпечується повсякденними багатосторонніми консультаціями в рамках структури Альянсу.

Геополітичними переможцями стали б Китай, Росія і усі ті, хто б’є в набат з приводу необхідності розбудови «багатополярного світу» для того, щоб послабити роль Сполучених Штатів у збереженні міжнародного порядку.

У підсумку, за усіх цих причин, світ без НАТО став би поганою справою для США, для їх союзників і для партнерів у Європі і поза її межами.