Чорноморський регіон: стратегічне перехрестя

Чорноморський регіон має надзвичайно важливе значення для Європи, будучи великим і стратегічним перехрестям східно-західного і північно-південного коридорів. Багато експертів вважає, що той, хто контролює або домінує в Чорному морі, легко може поширити свій вплив на європейський континент, передусім на Балкани і Центральну Європу, але також і на Східне Середземномор’я, Південний Кавказ і північну частину Близького Сходу.

У цьому регіоні розташовані три країни - члени НАТО (Болгарія, Румунія і Туреччина) і низка країн-партнерів НАТО, тому будь-яка нестабільність або ворожнеча в цьому регіоні безпосередньо впливає на Альянс. Дії Росії були у центрі уваги Варшавського саміту НАТО в липні 2016 року, коли лідери Альянсу чітко заявили, що «нещодавні дії і політика Росії послаблюють стабільність і безпеку, посилюють невизначеність і змінюють середовище безпеки”.

Останні кілька років Росія постійно посилює свою військову силу і супроводжує це цілеспрямованою і зухвалою інформаційною кампанією. Більшість експертів з російських питань вважає, що Москва робить це насамперед заради досягнення своєї стратегічної мети – статусу великої держави – і створення зон виключного впливу.
Цілий ряд фактів підтримує цю думку. Найостанніша і вірогідно найбільш серйозна загроза європейській архітектурі безпеки, яка відкрито кидає виклик сталому світовому порядку, проявилась в Чорноморському регіоні: російський конфлікт із Грузією в 2008 році, незаконна анексія нею Криму в 2014 році і її діяльність з дестабілізації ситуації на сході України, яка не припиняється. Поряд із застосуванням звичайної військової сили Росія застосовує в цьому регіоні асиметричні засоби війни, спрямовані на створення проблем і перешкоджання здійсненню суверенних рішень країн щодо процесів демократизації і євроатлантичної інтеграції.

Які основні виклики стоять перед НАТО?

Усі виклики безпеці Чорноморського регіону взаємопов’язані і глибоко залучені до ширшого контексту євроатлантичної безпеки.

Нарощування Росією військової сили і A2/AD

Заборона доступу/перешкоджання діям в регіоні (A2/AD) на військовому жаргоні означає ситуацію, коли держава розгортає системи озброєнь, часто великого радіуса дії, задля перешкоджання свободі пересування іноземних військ на театрі операції. Ракети земля-повітря, балістичні або крилаті ракети земля-земля і протикорабельні ракети найчастіше застосовуються задля забезпечення A2/AD. До системи можуть додаватись інші елементи, такі як, наприклад, літаки передового базування, кораблі і підводні човни зі своїми засобами забезпечення переваги у повітрі і контролю за судноплавством. Передові системи зв’язку і спостереження та засоби ведення кібервійни також доповнюють цю комплексну мережу A2/AD, здійснюючи руйнівний вплив на електромагнітний спектр і унеможливлюючи його використання іноземними військами.

У концепції A2/AD немає нічого нового. Проте застосування значної кількості цього нового військового обладнання зумовлює запитання щодо мети і намірів, прихованих за нарощуванням військової потужності Росії. Ще у 2010 році в російській Державній програмі озброєнь Чорноморський флот був визначений пріоритетним напрямом значного посилення спроможності. У 2015 і 2016 році Чорноморський флот отримав першу з шести запланованих модернізованих субмарин класу КІЛО і перший з шести замовлених фрегатів класу «Адмірала Григоровіча». Вони приєднались до розвинутої системи A2/AD з її протикорабельними ракетами великої дальності, а також крилатими ракетами великого радіуса дії для ударів по наземних цілях.

Зловмисний вплив Росії

Низка країн - членів НАТО і неурядових організацій відверто і вголос інформують про зловмисну діяльність Росії, спрямовану на руйнування демократичних інститутів через використання певних рис відкритих економік і суспільств. У численних звітах описані інструменти і підходи, якими Росія для цього користується. Серед найбільш видимої діяльності – активна пропагандистська кампанія, спрямована на створення нових або розпалювання старих історичних проблем, які поставили б перешкоди на шляху регіональної співпраці, водночас підриваючи довіру до євроатлантичних інституцій – як НАТО, так і Європейського союзу.

В результаті, весь регіон, і кожна країна окремо, ослаблюються, стають менш відкритими для інтеграції і небезпечно вразливими для підривної діяльності. Поширеним інструментом, який регулярно використовується, є поширення фейкових новин і теорій змови, багато з яких вказують на приховані плани Заходу. Ще частіше метою є розпалювання антиурядових настроїв, включно з прямою підтримкою політичних партій, налаштованих проти НАТО і ЄС, підсиленням євроскептицизму загалом. Остання тенденція полягає в зусиллях поляризувати суспільства, які вже демонструють ознаки розколу з питань імміграції або ліберально-демократичних цінностей.

Затяжні конфлікти

Пострадянські затяжні (їх часто називають «замороженими») конфлікти зосереджені навколо Чорноморського регіону. Вони створюють «сірі зони», які потенційно можуть сприяти або вже сприяють розквіту організованої злочинності, контрабанді і радикалізації. Не треба докладати багато зусиль для того, щоб зрозуміти, як Росія використовує все це для політичного залякування нових незалежних держав колишнього СРСР.
Для НАТО це безперечно виклик, тому що усі ці конфлікти несуть значну загрозу швидкої дестабілізації усього регіону. Глобальна стратегія ЄС, ухвалена в 2016 році, також визначає затяжні конфлікти в Чорноморському регіоні як виклик «європейському порядку безпеки».

Енергетична (не)безпека

Чорне море є ключовим транзитним коридором постачання енергоресурсів, тому головне питання полягає в гарантуванні безпечного постачання. Нинішнє середовище безпеки також викликає стурбованість з приводу можливості видобування викопного палива у прибережних водах. Водночас взаємозалежність при імпорті газу спричиняє політичні наслідки, яких неможливо уникнути, і такий імпорт легко використовувати в політичних цілях. Країни - члени Європейського союзу та інші здійснюють кроки для розв’язання цієї проблеми, і ринок природного газу починає нагадувати ринок нафти, де транзакція залежить скоріше від ціни, а не місця розташування. Звичайно, в Європі існує велика потреба у взаємному під'єднанні локальних газових мереж.

Безпека транспортних маршрутів

Тисячоліттями Чорноморський регіон є перехрестям шляхів між Європою і Близьким Сходом, зі Східних Балкан на Південний Кавказ. Безпека цих транспортних маршрутів має вирішальне значення для торгівлі і процвітання в цьому регіоні і поза його межами. В світлі цього, поточна нестабільність душить економічний розвиток і потенціал регіону, який міг би розвиватись за допомогою морської торгівлі і більшої економічної інтеграції.

Як відповідає на це НАТО?

У НАТО неодноразово пояснювали, що Альянс не має намірів розгортати свої війська на сході або південному сході Європи. Проте незаконна анексія Криму Росією спровокувала Альянс на виконання свого основного завдання – колективної оборони – і забезпечення її надійності. Здійснюються кроки з посилення присутності НАТО в Чорноморському регіоні, які мають характер оборонної і пропорційної відповіді на застосування Росією військової сили проти своїх сусідів по Чорному морю. Водночас члени Альянсу погодились тримати відкритими канали комунікації з Росією, демонструючи своє прагнення до передбачуваності і прозорості.

Двовекторний підхід

Чорноморський регіон – це південно-східний фланг Альянсу. В світлі ситуації в регіоні і викликів його безпеці НАТО зміцнює свою оборону і можливості стримування спеціальними заходами з посилення передової присутності. Це мирна демонстрація рішучої готовності НАТО забезпечити дієве стримування і надійну колективну оборону.

Спеціальні заходи з посилення передової присутності передбачають сухопутний компонент – багатонаціональну рамкову бригаду задля інтегрованої підготовки, а також посилення повітряної і морської присутності в регіоні.

Серед анонсованих заходів вже здійснено такі:

• Багатонаціональна бригада у Крайові, для якої Румунія є рамковою державою, складає сухопутний компонент передової присутності. Наразі десять країн Альянсу – Болгарія, Канада, Німеччина, Іспанія, Угорщина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Польща і Португалія – беруть в ній участь, забезпечуючи штаб бригади і координуючи посилену підготовку.



• В повітрі, Канада і Італія підсилюють повітряне патрулювання, яке здійснюють Румунія і Болгарія.



• На морі, постійні морські сили НАТО, підсилені новими кораблями, збільшили кількість військово-морських навчань. У морському командуванні НАТО створено Чорноморський функціональний центр, який зосереджений на конкретних питаннях безпеки регіону і підтримує дуже тісні зв’язки з військово-морськими флотами регіону.



• І останнє, але не менш важливе, нова ініціатива з посиленої підготовки, покликана забезпечити більш цілісну тренувальну діяльність.

У світлі нових військових можливостей Росії і зважаючи на можливості оборони і стримування, які НАТО виробила у відповідь, Альянс і його лідери дотримуються двовекторного підходу. Як було вирішено на Варшавському саміті, зміцнюючи свою здатність до оборони і стримування, Альянс залишається відкритим для зосередженого і змістовного діалогу з Росією на основі взаємності. Рада НАТО-Росія збиралась шість разів з квітня 2016 року, що надало членам Альянсу можливість відкрито обговорити з Росією питання військової активності, прозорості і зниження ризику.

Поширення стабільності і взаємодія з партнерами

На Варшавському саміті лідери країн Альянсу заявили, що більш стабільні сусіди НАТО дають більше безпеки для Альянсу, і що «… на тлі дедалі більш нестабільного глобального середовища безпеки… НАТО прагне більше допомагати міжнародному співтовариству забезпечувати стабільність і зміцнювати безпеку поза межами своєї території. Допомагаючи, таким чином, безпеці усього Альянсу».

Для цього члени Альянсу посилюють свою увагу до зон підвищеного ризику і взаємодіють з партнерами в Чорноморському регіоні, використовуючи увесь набір інструментів, який вони мають для співпраці в галузі безпеки. Сюди входять регулярні консультації зі стратегічної оцінки стану безпеки Чорноморського регіону, планування відповідних навчань і посилена практична підтримка Грузії, Молдови і України.

НАТО міцно дотримується своєї позиції невизнання російської незаконної анексії Криму, що було підтверджено під час візиту Північноатлантичної ради до Києва в липні 2017 року. На додаток до політичної підтримки НАТО значно збільшила свою практичну підтримку України, надаючи специфічну допомогу в реформуванні її сектора безпеки і оборони, а також у розвитку сил, засобів і спроможності за допомогою Пакета комплексної допомоги, узгодженого на Варшавському саміті. Деякі елементи цього Пакета безпосередньо пов’язані з безпекою Чорного моря. Наприклад, за допомогою проекту регіональної безпеки польотів Україна зможе значно покращити свою здатність діяти у разі інцидентів з повітряною безпекою. Інші проекти спрямовані на посилення спроможності України в галузі захищеного командування і управління та ознайомлення із ситуацією. НАТО також допомагає розвивати Військово-морську академію України, яка перебазувалась до Одеси після незаконної анексії Криму Росією.

Грузія – один з партнерів НАТО з посиленими можливостями, що забезпечує активну політичну і практичну взаємодію. Більше того, Істотний пакет співробітництва НАТО-Грузія в галузі розбудови обороноспроможності, започаткований на саміті НАТО в Уельсі в 2014 році, змінюється відповідно до негативних подій в галузі безпеки Чорноморського регіону. Цей Пакет передбачає підтримку за 13 напрямами для усіх трьох родів військ. До нього входять рекомендації і зв’язки стратегічного рівня, розбудова обороноспроможності і тренування, а також багатонаціональні навчання.

Взаємодія з Молдовою також активізувалась у відповідь на прохання уряду підтримати розбудову і реформування оборонних інституцій. Пакет з розбудови обороноспроможності був схвалений на саміті в Уельсі, а наприкінці 2017 року в Кишиневі відкрився Офіс зв’язку НАТО.

Чи можна зробити ще більше задля посилення безпеки в регіоні?

НАТО має в своєму розпорядженні політичну підтримку своїх 29 членів і найбільш сучасні оборонні сили і засоби задля колективної оборони усіх своїх членів. Вона надає політичну підтримку партнерам, а також допомагає їм розвивати сучасні оборонні інституції, які забезпечують їм можливість захищати свій національний суверенітет.

Проте можливості НАТО не безмежні. Наприклад, виявилось нелегким завданням, після детального аналізу зловмисних російських операцій, пристосуватись до гібридної тактики і загроз і давати їм відсіч. Такі дії перебувають на межі традиційних воєнних дій, але усе ж таки поза оборонною сферою. Тому кожна країна сама відповідає за розбудову своєї інституційної і суспільної стійкості для протидії такій тактиці.

Однак НАТО має природного партнера, який може багато чого додати до протидії вище згаданим викликам – це Європейський союз. Тому цілком природно, що обидві організації працюють разом над підтримкою розвитку Чорноморського регіону і пошуком відповідей на виклики його безпеці. Обидві організації домовились зміцнювати співпрацю в світлі спільних викликів, що надходять зі сходу і півдня, в тому числі протидіяти гібридним загрозам, посилювати стійкість, забезпечувати кіберзахист, безпеку на морі і проводити спільні навчання. Зокрема, Європейський союз може допомогти у сприянні демократії і належному врядуванню - основам, які допомагають забезпечити довготривалу і міцну стабільність в Чорноморському регіоні.