Відзначаючи 15-ту річницю Ради НАТО - Росія, фахівець з російських питань згадує з розчаруванням про змарновані останніми роками великі сподівання на партнерство.

Протягом багатьох років я спрямовувала більшу частину свого часу, уваги і особистої енергії на просування співпраці між НАТО і Росією. До березня 2014 року, впродовж понад сімнадцяти років, відносини між НАТО і Росією розвивались доволі гарними темпами і дали в результаті низку конкретних і значних спільних проектів. Отже, спостерігати за тим, як багаторічні складні переговори і значні інвестиції були зведені нанівець за одну ніч рішенням, прийнятим в ніч з 22 на 23 лютого 2014 року (як згадує сам президент Путін в документальному фільмі, показаному в 2015 році, було надзвичайно болісно.

Медовий місяць

Коли я вперше прийшла працювати в НАТО в 2004 році для роботи в секції Росії, відносини з Росією були абсолютно іншими. Римська декларація, за якою створювалась Рада НАТО - Росія (РНР), була щойно прийнята в 2002 році і була важливим кроком вперед від Основоположного акта НАТО - Росія 1997 року. В НАТО були поширені великий оптимізм і очікування того, що спадщина конфронтації часів холодної війни може однозначно піти в минуле, а нова доба співробітництва з Росією допоможе позбутись будь-яких залишків підозри минулих десятиріч.

Генеральний секретар НАТО Лорд Робертсон (в центрі) потискає руку президентові Владіміру Путіну в присутності італійського прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі під час саміту НАТО - Росія в Римі. Римська декларація створила Раду НАТО - Росія як механізм для консультацій, досягнення консенсусу, співробітництва, спільного прийняття рішень і спільних дій – 28 травня 2002 року. © НАТО
)

Генеральний секретар НАТО Лорд Робертсон (в центрі) потискає руку президентові Владіміру Путіну в присутності італійського прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі під час саміту НАТО - Росія в Римі. Римська декларація створила Раду НАТО - Росія як механізм для консультацій, досягнення консенсусу, співробітництва, спільного прийняття рішень і спільних дій – 28 травня 2002 року. © НАТО

Хоча з боку НАТО спостерігався більш очевидний ентузіазм, з боку Росії його також можна було відчути. Росія завжди ставилась до НАТО серйозно, тому вона і досі поважає Організацію і цінить РНР, попри риторику останніх років. Очікування багатьох представників НАТО, яке зараз видається наївним, полягало в тому, що історія відносин між НАТО і Росією може повторити історію Європейського союзу. Успішна робота в одній сфері спільних інтересів може фактично поширитись на інші сфери, що позитивно впливатиме на весь контекст наших відносин.

В ті роки голоси скептиків відкидались як похмілля після холодної війни. Коли такі голоси походили від деяких новоспечених членів НАТО, їх часто підозрювали в тому, що вони стали заручниками своєї власної історії. Росія з готовністю інтегрувалась, або ставала афілійованим членом західних структур, високі ціни на нафту і більша відкритість російської економіки створювали можливості для зростання новонародженого середнього класу в Росії, який почав подорожувати і відкривати для себе привабливість Заходу. Було несхоже на те, що повернення до часів холодної війни можливе, чи що хтось в Росії хотів би цього.

І було багато речей, які ми хотіли – і почали – робити разом.

Наприклад, ми працювали разом над стабілізацією ситуації в Афганістані. Хоча ані Росія, ані Афганістан не бажали участі російських військ в місії Міжнародних сил сприяння безпеці на чолі з НАТО, Росія допомогла НАТО виконувати свій мандат, дозволивши транзит через свою територію, навчаючи авіатехніків і постачаючи запчастини для гелікоптерів за преференційними цінами. НАТО і Росія протягом багатьох років також успішно готували фахівців з боротьби з наркотиками для Афганістану, Пакистану і країн Центральної Азії.

На своєму піку, до 40 відсотків усіх вантажів, призначених для Міжнародних сил сприяння безпеці на чолі з НАТО, надходили до Афганістану залізницею північними і центральними маршрутами, частина з яких проходила через Росію. © НАТО
)

На своєму піку, до 40 відсотків усіх вантажів, призначених для Міжнародних сил сприяння безпеці на чолі з НАТО, надходили до Афганістану залізницею північними і центральними маршрутами, частина з яких проходила через Росію. © НАТО

НАТО погодилась надати Росії інноваційну і безпечну технологію знешкодження вибухівки, допомагаючи їй утилізувати старі боєприпаси, що зберігались в Калінінграді. Цей проект потребував півтора року переговорів і коштував декілька мільйонів доларів інвестицій як країнам Альянсу, так і Росії.

НАТО і Росія створили взаємозв’язані центри моніторингу цивільних польотів і перехоплення захоплених терористами літаків, проблема яких стала очевидною 11 вересня.

НАТО також допомагала Росії з технологією рятування підводних човнів, що допомогло врятувати життя семи російських моряків у 2005 році.

Ще у 2013 році НАТО і Росія вирішили співпрацювати над організацією безпечної утилізації хімічної зброї сирійського режиму. Після багатомісячних складних переговорів на початку 2014 року домовленість була майже досягнута.

І ще багато чого. Російська секція в НАТО в той час гула від спільної роботи. Російська місія була більша за місію будь-якої країни-партнера НАТО і деяких членів, а нам і їм було потрібно дедалі більше фахівців для роботи над зростаючою кількістю спільних проектів.

Звичайно, цей шлях не був покритий трояндами. У нас також були певні значні розбіжності, такі як з приводу рішення НАТО розбудувати свою власну систему протиракетної оборони від балістичних ракет, або рішення Росії призупинити виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі. Проте прагнення працювати разом над питаннями спільного інтересу, сподіваючись на те, що досягнення спільної мови з певних питань допоможе нам розв'язати наші розбіжності з інших, не зникало багато років. На жаль, не так сталося як гадалося.

Непримиренні розбіжності?

Сьогодні, через п'ятнадцять років після підписання Римської декларації, і в світлі російської агресії проти України, стало очевидно, що переважна більшість міжнародної спільноти не поділяє погляди Кремля на те, як має бути організована безпека в Європі та інших місцях. Коли президент Путін відкрито виступає за порядок, оснований на Ялтинських домовленостях, як він це зробив у 2015 році в своєму виступі на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, це вже нікого не дивує. Багато країн Європи не поділяють радості з приводу Ялтинських домовленостей, та й світ з того часу дуже змінився. Пішли в минуле часи, коли сильні брали все, що хотіли, а слабким доводилось пристосовуватись. Саме за цієї причини російські пропозиції щодо нового договору безпеки в Європі були відхилені не лише країнами - членами НАТО, а і низкою інших держав, в тому числі сусідами Росії.

Мешканці Севастополя, Крим, дивляться трансляцію виступу російського президента Владіміра Путіна 18 березня 2014 року, в день російської незаконної анексії Криму.
)

Мешканці Севастополя, Крим, дивляться трансляцію виступу російського президента Владіміра Путіна 18 березня 2014 року, в день російської незаконної анексії Криму.

Проте й досі багато хто запитує, чому ми не можемо бути прагматиками і працювати над питаннями спільного інтересу – і домовитись не погоджуватись з такими речами, як незаконна анексія Криму Росією і продовження нею агресії проти України.

Відповіддю на це є те, що ми вже багато років намагались це робити. Наша співпраця з Росією через Раду НАТО-Росія була набагато ширша ніж з будь-яким іншим партнером НАТО. І Росія вигравала від неї принаймні не менше ніж Альянс. Проте всупереч початковому ентузіазму після підписання Римської декларації вона не зблизила нас і не допомогла подолати наші розбіжності.

Найважливішим принциповим моментом є те, що НАТО залишається спільнотою, що ґрунтується на цінностях. Це головна причина, чому низка країн усе ще прагне вступити до НАТО, і чому НАТО сьогодні не втрачає свого значення.

Якби НАТО поступилась своєю принциповою позицією, погодившись із застосуванням Росією сили для зміни кордонів, визнаних на міжнародному рівні в Європі, в обмін на рутинну і оновлену роботу над проектами з Росією, саме майбутнє НАТО було б поставлене на карту.

Воно було б поставлене на карту не тому, що Росія тепер нападе на члена НАТО (я не вірю, що це можливо, бо Росія добре знає, що програє будь-яку військову конфронтацію з НАТО), а тому, що буде поставлена під сумнів сама репутація НАТО як альянсу. Якщо НАТО поступиться своїми принципами, які покладено в саму основу її успіху, Альянс врешті-решт сам себе зруйнує.

Це також принципи, під якими Росія сама підписалась і зобов’язалась дотримуватись. В Основоположному акті НАТО-Росія 1997 року, у Римській декларації 2002 року, в Статуті ООН, Гельсінському заключному акті і в Будапештському меморандумі 1994 року та інших документах.

На фото: Російські війська вступають в захоплене на Донбасі, Україна, місто в квітні 2014 року – російська агресія проти України порушує не лише суверенітет і територіальну цілісність України, а і суперечить усім принципам, на яких ґрунтується НАТО і під якими сама Росія підписалась і зобов’язалась поважати. © Євромайдан Прес
)

На фото: Російські війська вступають в захоплене на Донбасі, Україна, місто в квітні 2014 року – російська агресія проти України порушує не лише суверенітет і територіальну цілісність України, а і суперечить усім принципам, на яких ґрунтується НАТО і під якими сама Росія підписалась і зобов’язалась поважати. © Євромайдан Прес

За цієї причини саме репутація Росії як надійного партнера перебуває під загрозою. Чи можемо ми покладатись на будь-яку гіпотетичну обіцянку Росії?

Доки Росія щодня продовжує порушувати суверенітет і територіальну цілісність України, доки вона тримає свої війська в Придністров’ї проти суверенної волі уряду Молдови, доки вона продовжує порушувати суверенітет Грузії, той аргумент, що можливо НАТО може повернутись до деяких проектів співробітництва, які були у нас раніше, ані переконливий, ані корисний.

Проте усе це не означає, що наша взаємодія з Росією повинна зараз повністю припинитись. Ізолювання Росії і застосування підходу обмеження за ялтинськими принципами також не вихід. Історичний досвід, географія і зростання глобалізації не роблять це ані можливим, ані бажаним.

Залишатись сильними, але продовжувати спілкування

Отже, якщо ми не можемо повернутись до Ради НАТО-Росія минулих двох десятиріч, і ми все одно не повинні розривати усі зв’язки з Росією, що нам залишається?
Як погодились лідери НАТО у Варшаві минулого року, потужне стримування, поєднане зі змістовним діалогом, має сенс. На відміну від часів, коли я вперше прийшла на цю роботу, я не очікую, що цей діалог дасть плоди у вигляді проектів практичного співробітництва. Але він необхідний для того, щоб продовжувати говорити Росії напряму, що у ХХІ сторіччі принципи мають значення. Зрештою, вони мають верховенство над силою. Суверенітет малої країни не можна вважати відносним. І порушення міжнародних правових зобов’язань веде до наслідків.

Є ще низка інших питань, які варто обговорювати з Росією. За умов посилення військової активності і навчань важливо мати відкриті і надійні канали комунікації, в тому числі і між військовим керівництвом, для уникнення непорозумінь чи прорахунків. Таке спілкування має зменшувати ризик і забезпечувати більшу передбачуваність і прозорість в наших відносинах.

Попри те, що ми вже не працюємо разом над спільними проектами, і НАТО, і Росія зацікавлені в стабільності в Афганістані, тому цю тему важливо продовжувати обговорювати, в тому числі і за нинішніх обставин.

Отже, РНР продовжує слугувати важливій меті – попри те, що у нас є розбіжності з принципових питань, ми все ще маємо платформу для обговорення цих розбіжностей, а також для розв’язання низки ключових питань взаємного інтересу. Це те, що і НАТО, і Росія продовжують цінувати і це є причиною того, що обидві сторони прагнуть проводити періодичні засідання РНР.

Проте це не те, заради чого замислювалась РНР. Це також і не той стан відносин НАТО-Росія, який мені подобається. Я інколи з ностальгією згадую ранній період існування РНР, коли ми могли зустрічатись часто і виробляти домовленості, які потім поважались і виконувались. Отже, я із жалем дивлюся на Римську декларацію і п'ятнадцять минулих років, і на те, що можна було б зробити. І мені справді дуже не подобаються нещодавні політичні рішення Росії, які вимагають від НАТО радикального зменшення амбіційних, на початку, рамок наших відносин.

Але водночас, я пам’ятаю, що багато хто і в НАТО, і в Росії з переконаністю розбудовував ті відносини, за які вони взялись разом в Римі в 2002 році. Насправді, сам президент Путін вів активні переговори і багато вклав в РНР. Хоча ці відносини сьогодні абсолютно інші, я також знаю, що дехто в Росії усе ще прагне розвивати більш конструктивні відносини з НАТО.