ДИСКУСІЯ: наскільки реальні перспективи зміцнення європейської оборони?

Хто буде це робити?

З червня, коли Велика Британія проголосувала за вихід з ЄС, а високий представник Федеріка Могеріні оприлюднила нову Глобальну стратегію ЄС, ми бачимо потік пропозицій щодо посилення оборонних зусиль європейських країн через кооперацію. Лише за допомогою радикального посилення кооперації, навіть здійснення військової інтеграції, європейці зможуть сподіватись на отримання таких сил і засобів, які дозволять їм «діяти самостійно тоді і там, де це необхідно і з партнерами за будь-якої можливості», як 15 грудня оголосила Європейська Рада.

Включення мети «стратегічної автономії» в Глобальну стратегію було далекоглядним кроком. Увага американської стратегії вже зсунулась в напрямку Азії і Тихоокеанського регіону, а новообраний Президент США Дональд Трамп, схоже, лише посилюватиме цю тенденцію. Також зростає недовіра між багатьма європейськими столицями і членом НАТО Туреччиною. В цьому світлі очевидно, що європейським країнам потрібні посилені військові можливості і доступ до структури управління, які дозволять їм діяти самостійно тоді, коли у них не буде іншого вибору. Звичайно, будь-які додаткові європейські сили і засоби автоматично стають додатковими і для НАТО.

Проте, які європейські країни справді готові скористатись стимулами і можливостями (такими як Постійна структурована кооперація), створеними в ЄС? Багато країн зробили свої пропозиції, але більшість країн поки що нічого конкретного не роблять.

У нас проблема. Ми із Свеном радикально згодні.

Це великий стратегічний момент. Необхідно зробити все можливе для того, щоб обгризений ЄС рухався до того, чого завжди, на словах, прагнули багато країн-членів ЄС – певної форми європейського оборонного союзу, а з часом і європейської армії. Фактично, нещодавній «оборонний саміт» ЄС підняв, але тут же кинув, очікування – це було те ж саме старе «нове плаття короля»; лише визнати стільки загроз, скільки ми самі собі можемо дозволити.

Якщо коли-небудь і був час для радикалізації ЄС – це зараз – реальний шанс перебудувати Альянс на взаємно підсилюючі Англосферу і Євросферу. Дієва Спільна політика безпеки і оборони життєво необхідна, тому що загалом прапор, під яким проводиться операція, не менш важливий, ніж розгорнуті війська.

Рік тому я виступав проти виходу Британії з ЄС, стоячи в снігу в Литві, тому що я ставив свободу моїх побратимів європейців вище за моє роздратування антидемократичними тенденціями Брюсселя. Міг посперечатися щодо вартості створення окремої командної структури ЄС, але якби це було реальне стратегічне бачення, я прийняв би це як політичну ціну.

Прикро, але знову, ще один «оборонний саміт» ЄС провалив простий тест «ну то й що?».

Увага на Берлін. Оборона швидко перетворюється на таке питання, з якого усі дивляться на Німеччину як на потенційного лідера в Європі.

Подивіться на Постійну структуровану кооперацію в ЄС (PESCO) і Концепцію рамкових країн в НАТО (групи країн-членів, які співпрацюють на багатонаціональній основі з метою розвитку сил і засобів під координацією «рамкової країни») – Німеччина започаткувала другу і готує нові пропозиції щодо першої. Обидві спрямовані на одне: здійснити стрибок від військової кооперації (забезпечення оперативної сумісності з партнерами) до інтеграції (створити постійні багатонаціональні набори сил, в тому числі спільно утримувані і керовані стратегічні чинники).

Обидві структури можуть працювати. PESCO має превагу перспективного фінансування з боку Європейської комісії. Поки що плани Європейської комісії інвестувати кошти Європейського оборонного фонду в проекти нових сил і засобів є найбільш конкретними серед існуючих. І це може спрацювати, якщо Комісія сама вкладе значну частку коштів.

І це може спрацювати, якщо Франція також зробить такий стрибок. Платити мають і Париж, і Берлін, бо без них ніяка інтеграційна схема не досягне масштабу життєздатності. Проте для Франції вибраним військовим партнером залишається Велика Британія. З іншого боку, Франції потрібна військова інтеграція для того, щоб вона могла продовжувати задовольняти власні великі амбіції. А чи можлива франко-німецька вісь в галузі оборони?

Знову, ну то й що? Слова не мечі! Чи латання оборонних дірок ЄС додає реальної військової сили?

Наступної весни президент Трамп приїде до Брюсселя вимагати проведення великого саміту, присвяченого розподілу тягаря в НАТО. Для Трампа інвестиційні зобов’язання 2%/20%, взяті на себе членами Альянсу на саміті НАТО в Уельсі 2014 року, – тобто, зобов’язання витрачати мінімум 2% ВВП на оборону і понад 20% своїх військових бюджетів на основне обладнання, в тому числі на відповідні науково-дослідні роботи, протягом наступного десятиріччя – є просто авансом за майбутній захист Європи Америкою, і він захоче його негайно.

Так, домовленість про створення міні-штаб-квартири ЄС, краще витрачати гроші на закупівлі і маргінальну інтеграцію збройних сил можуть дещо покращити результативність. І заява ЄС про дотримування обіцянки 2%/20% військових інвестицій (щось на зразок того) також має схвалюватися.

Проте жодне з цього не може допомогти європейцям упоратися з фундаментальними питаннями європейської оборони. Суб’єктивна декларація такого тривалого проміжку часу (2024) фактично втрачає сенс, тому що вона не спроможна поєднати те, що необхідно зробити з тим, що було обіцяно (щось на зразок того).

Ми живемо в добу безжальної сили. Берлін політично і психологічно просто не здатний очолити щось більше, ніж м’яка, слабка європейська оборонна структура в цю важку добу. Британія збільшуватиме видатки на оборону саме тому, що це велика карта Лондона в контакті Брекзіту, яка змусить французів бути ближче до Лондона, а не до Берліна.

Прикро, але цей останній оборонний саміт ЄС був скоріше самітом відмовок, а не оборони (знову).

Британські інвестиції в оборону будуть дуже важливими – і, сподіваємось, не постраждають, якщо, в той момент коли Велика Британія вийде з ЄС, її економіка і фунт стерлінгів можуть постраждати. Сьогодні ми можливо маємо затишшя перед бурею.

Франція безперечно продовжує вважати Велику Британію головним партнером під час проведення серйозних військових операцій. Проте, зважаючи на зайнятість Британії переговорами щодо Брекзіт, чи здатна Франція сама стати рушієм європейської експедиційної ролі? І в аспекті розвитку багатонаціональних європейських сил і засобів Париж знає, що не може розраховувати на Лондон, особливо після референдуму про вихід з ЄС, але може сподіватися, що німецькі гроші зроблять свою справу. Отже, нам потрібна франко-німецька вісь як основа дедалі більш інтегрованого набору європейських сил повного спектра (за підтримки і стимулювання з боку Комісії), які досягатимуть оперативної сумісності з британськими.

ЄС і НАТО можуть цьому сприяти, але лише країни можуть це зробити. А чи хочуть вони цього?

Можливо європейцям варто замислитись над вибором, перед яким Британія стояла в середині 30-х років XX сторіччя: ми вже не можемо припускати, що серйозної загрози не буде, або що хтось інший прийде і відверне її від нас, тому нам потрібно розпочати серйозне переозброєння. Нам можливо достатньо мати менше ніж 1,5 мільйона людей, які за кошти 28 країн ЄС носять військові однострої, але нам безперечно потрібно набагато більше реальних сил і засобів для експедиційних операцій і оборони.

Відповідаючи на відмінний аналіз Свена, дозвольте мені зробити крок назад і подивитись на велику стратегічну картину.

Внутрішньоєвропейські оборонні дискусії залишаться чистим самозадоволенням, якщо вони і надалі не будуть зв’язувати європейську безпеку зі світовою безпекою. Нам потрібно, щоб ОБИДВІ організації, ЄС і НАТО, були надійними гравцями на полі безпеки, якщо ми хочемо захистити наші народи від усіх загроз і тих, хто нам сьогодні загрожує.

Це вимагає справжнього стратегічного партнерства між НАТО і ЄС, належної «інтеграції» Британії і Туреччини в ці зусилля і зацікавленої Америки, яка була б союзницею Європи, яка задіяна до глобальної місії США. Це вимагає стратегії, бачення, гнучкості і відданості.

2017 рік стане роком, коли ми з’ясуємо, чи наші лідери достатньо великі для того, щоб усвідомити необхідність безпрограшної політики, чи вони приречуть нас усіх на статус дрібних «лузерів» з маленької Європи у великому світі. Ваш крок, лідери…