Незаконна анексія Криму Росією у березні 2014 року і її військові дії в Україні змусили тих, хто працює над виробленням політики на трансатлантичному рівні, переглянути організацію колективної оборони на так званому «східному фланзі» НАТО. Частково виходячи за межі «східного флангу» на північ, розташований регіон, до якого входять вісім Балтійських і Нордичних країн, чия безпека дедалі більше є взаємозалежною. Важливість цього регіону зростає в контексті змін, що відбуваються в європейському порядку безпеки – і його оборона і питання стримування займають одне з чільних місць на порядку денному Варшавського, Польща, саміту НАТО, запланованого на липень.

НАТО відіграє важливу роль координатора тісніших зв’язків у галузі безпеки між державами цього регіону. Фінляндія і Швеція не є членами Альянсу і тому на них не поширюється положення про колективну оборону НАТО. Проте члени Альянсу дуже тісно співпрацюють з обома країнами – двома найбільш активними партнерами НАТО – над оцінкою стану безпеки в регіоні Балтійського моря, над розширенням обміну інформацією, в тому числі щодо гібридної війни, над координацією тренувань і навчань і над забезпеченням кращого спільного розуміння обстановки.

Удосконалення оборонної співпраці між НАТО, Нордичними країнами і країнами Балтії має позитивні перспективи, але для цього потрібно подолати низку важливих проблем. Цей регіон піддає випробуванню гнучкість НАТО щодо зміцнення оборонних зв’язків між своїми членами і найважливішими державами-партнерами.

Держави Балтії загалом схвалили заходи зі стримування, про які було домовлено на Уельському саміті НАТО 2014 року і на основі яких було розроблено План дій у галузі готовності (RAP). Проте багато хто в країнах Балтії вважає, що ця робота ще далеко не завершена.

Головною рисою RAP є п’ятитисячні Об’єднані оперативно-тактичні сили підвищеного рівня боєготовності (VJTF), створені в рамках Сил реагування НАТО (NRF). Балтійські столиці, звичайно, хотіли б мати гарантію у вигляді більш масштабної і постійної військової присутності НАТО на своїй території, в той час як поточні домовленості в рамках RAP зосереджені на ротаційній присутності невеличких підрозділів ОЗС як «запобіжний механізм».

Провідні члени альянсу НАТО – Франція, Німеччина, Велика Британія і США – усе ще надають пріоритетність дипломатичним засобам розв’язання широкомасштабної кризи східноєвропейської безпеки. Це призвело до складного балансування: з одного боку, вони прагнуть залишитися в рамках обмежень Основоположного акта НАТО-Росія 1997 року і уникнути активного нарощування військової сили уздовж «східного флангу» НАТО; з іншого, вони прагнуть запевнити східних членів НАТО в тому, що будь-яка можлива агресія буде неодмінно стримана.

Радикальний перегляд RAP зараз важко передбачити, але мережа стримування усе ще може бути поліпшена в межах зазначених обмежень. Для того щоб надіслати Росії сигнал про те, що в НАТО немає розбіжностей, на яких вона могла би зіграти, важливо, щоб різні компоненти RAP забезпечувалися широкою групою країн - членів Альянсу.

Місія НАТО з патрулювання повітряного простору країн Балтії демонструє, що широкомасштабна участь членів Альянсу не лише можлива, а й здатна пристосуватися до зміни обставин безпеки. Із 2004 року ВПС 16 різних країн - членів НАТО беруть участь у підтримці безпеки повітряного простору над Балтикою. Внаслідок кримської кризи 2014 року ця місія була негайно підсилена як щодо участі країн - членів Альянсу, так і щодо кількості залучених літаків-винищувачів. У разі необхідності авіаційне підсилення може бути забезпечене за рахунок більш інтенсивного використання баз в Мальборку, Польща, і Емарі в Естонії на додаток до головної авіабази місії з патрулювання повітряного простору в Шяуляї, Литва.

З моменту формування RAP широка участь країн-членів в загальному плані – задовільна. Німеччина, Норвегія і Нідерланди взяли на себе відповідальність за «проміжні передові сили», які були підготовлені в 2015 році і які будуть діяти до цілковитої оперативної готовності VJTF у 2017 році.

Більше того, Пентагон зараз вивчає плани розгортання п’ятитисячної бойової бригади в Європі, яка базувалася б по черзі в країнах Балтії, Польщі, Болгарії і Румунії на постійній ротаційній основі. Велика Британія забезпечить більш потужну військово-морську присутність на Балтійському морі, оголосивши в лютому 2016 року про те, що вона надішле есмінець, фрегат і три мінні тральщики, а також пообіцяла відправити до країн Балтії 100 своїх вояків. Німеччина також планує утримувати на ротаційній основі свої роти в країнах Балтії і Польщі.

НАТО може отримати психологічну перевагу, надіславши потужний сигнал про здатність швидко посилити свої сили стримування уздовж «східного флангу» у разі погіршення стану безпеки. Щодо цього буде важливо збільшити можливості прийому і розміщення великої кількості військ НАТО і військової техніки. Сполучені Штати виділили на це додаткові 2,4 мільярда доларів в бюджеті на 2017 рік, але НАТО потрібно зробити більше – передусім країнам, які розташовані на «східному фланзі» - для забезпечення інфраструктури, необхідної для забезпечення посилення сил стримування НАТО в разі необхідності.

Необхідно збільшити кількість навчань НАТО, в яких беруть повномасштабну участь сухопутні, повітряні і морські сили Альянсу в балтійському регіоні. Зважаючи на проведення Росією «раптових» військових навчань за участю від 30 до 80 тисяч солдатів поблизу кордонів Балтійських країн після початку української кризи, попередні навчання НАТО в цьому регіоні, такі як шеститисячні навчання «Стедфаст джаз» в листопаді 2013 року, виглядають досить скромними. Більш масштабні навчання допомогли б продемонструвати здатність НАТО до стримування одного з головних компонентів розв’язаної Росією «гібридної» війни – використання присутності великої кількості звичайних сил поблизу кордону країни-жертви для її залякування.

Менш масштабні навчання в регіоні також корисні для членів НАТО. Підрозділи, набрані з призовників і добровольців, залишаються важливими для системи територіальної оборони Естонії, а Литва нещодавно вирішила посилити свою територіальну оборону, повернувши призов до війська. У разі російського військового вторгнення на територію країн Балтії ці підрозділи, укомплектовані призовниками і добровольцями, працюючи пліч-о-пліч зі своїми професійними колегами,відіграватимуть важливе значення для оборони на початкових етапах. Отже, для членів Альянсу, які активно залучені на провідних позиціях до RAP, дуже важливо відшліфувати оперативну сумісність з цими непрофесійними військовими компонентами.

Модель, на яку можна спиратися, була запропонована під час навчань «Сіїл/Стедфаст джевелін», які відбулися в Естонії у травні 2015 року. Це були значні навчання, зважаючи на 1,3 мільйонне населення Естонії. В навчаннях взяли участь 13 тисяч естонських вояків, у тому числі призовники і добровольці, разом із 600 військовослужбовцями з інших країн - членів НАТО, таких як Бельгія, Німеччина, Латвія, Польща, Нідерланди і Велика Британія.

Балтійські держави повинні мати можливість перебудувати структури своїх збройних сил відповідно до змінених обставин територіальної безпеки. НАТО залишається багатоцільовим альянсом, призначеним для колективної оборони, спільної безпеки і врегулювання криз. Попри занепокоєння з приводу територіальної оборони, держави Балтії завжди були готові відповісти на очікування НАТО і брати участь у зусиллях з врегулювання кризових ситуацій поза межами території Альянсу, зокрема в Афганістані.

Участь у міжнародних місіях принесла багато користі щодо удосконалення військових з країн Балтії. Проте після останніх дій Росії тим, хто планує оборону Балтійських країн, необхідно зосередити свої обмежені ресурси на таких структурах збройних сил, які підтримуватимуть стратегію «стримування через недопущення».

Для невеликих балтійських збройних сил це означає розроблення тактики і застосування таких військових технологій, які зірвуть, знекровлять і обмежать наступ будь-яких ворожих сил вторгнення. Країни Балтії повинні бути звільнені від внесків, які очікуються від усіх членів НАТО, в будь-які майбутні місії з врегулювання криз. Замість цього планувальники оборони Балтії повинні вільно вибирати для себе місії, виходячи з можливостей розвитку збройних сил, які вони можуть запропонувати.

Взаємозалежність безпеки Нордичних і Балтійських країн значно посилилась за минуле десятиріччя. Одним із найбільш нагальних питань стала безпека судноплавства. Багато країн регіону стали пов’язані між собою важливими елементами енергетичної і комунікаційної інфраструктури. Багато ключових елементів пролягають по дну Балтійського моря.

У разі виникнення кризи навколо Балтійського моря гарантований доступ до цієї інфраструктури стає вирішальним для забезпечення НАТО якомога більшою свободою пересування, якщо Альянсу знадобиться виступити на захист будь-якого зі своїх членів. А оскільки Фінляндія і Швеція є головними державами, що забезпечують розвиток цих нордично-балтійських інфраструктурних мереж, НАТО повинна забезпечити обом цим країнам-партнерам можливість серйозно інтегруватися у відповідні структури, що займаються плануванням у разі різних непередбачених ситуацій.

Питання безпеки на морі також пов’язані зі стратегічним розташовуванням острова Готланд (Швеція) і Аландських островів (Фінляндія). Оборона Аландських островів ускладнюється демілітаризованим статусом, який зберігається за ними згідно з міжнародним правом. Готланд був демілітаризований після закінчення холодної війни, але нещодавно він був знову мілітаризований: у світлі потенційної загрози Швеція розташувала на острові запобіжну бойову групу із 300 військовослужбовців. Шведський військовий аналітик Карліс Неретніекс доводить, що якщо Росія захопить Готланд, який розташований посередині Балтійського моря, її війська зможуть розгорнути на ньому мобільні системи ППО. Поставивши під загрозу безпеку членів НАТО в цьому регіоні, такий крок потенційно може обмежити свободу пересування НАТО в разі необхідності забезпечити оборону членів Альянсу. Така ж само логіка стосується і Аландських островів.

За безпеку Готланду і Аландських островів відповідають Швеція і Фінляндія. Проте стратегічна позиція цих островів у контексті ширшої регіональної оборони підсилює той аргумент, що будучи ключовими партнерами Альянсу Швеція і Фінляндія повинні намагатися ще більше синхронізувати свої плани щодо безпеки на морі з НАТО і окремими членами Альянсу в цьому регіоні.

Українська криза зблизила розуміння безпеки Нордичними і Балтійськими країнами. Проте певні досить заплутані розбіжності залишаються. Це особливо стосується Фінляндії і Естонії. Хоча в інших політичних і економічних сферах співробітництво між ними процвітає, політичні розбіжності в поглядах на певні військові питання дуже глибокі. Питання російської політики проявило різницю в підходах, якими користується зовнішня політика Фінляндії і зовнішньополітичні підходи країн Балтії.

Фінляндія прагне мати такі удосконалені оборонні домовленості, які мінімізували б конфронтацію з Москвою. Балтійські держави, з іншого боку, часто намагаються донести своїм колегам по НАТО і Європейському союзу розуміння того, що Росія загрожує європейському порядку безпеки. В цьому сенсі погляд із Гельсінкі може бути таким, що лідери Балтійських країн без потреби додають напруження своїм відносинам з Росією, створюючи таким чином ризик і роблячи більш активну участь Фінляндії в широкомасштабній регіональній обороні менш привабливою. Для долання цих розбіжностей необхідне краще політичне порозуміння з обох боків.

Реформована концепція Нордичного оборонного співробітництва (NORDEFCO), оголошена у листопаді 2014 року і яка передбачає більш тісне партнерство з трьома державами Балтії, має виконувати функцію середовища, в якому можна досягти удосконалення спільної етики співробітництва. Усі країни-учасниці повиннні мати цілковитий доступ до переваг, які може запропонувати «нова» NORDEFCO.

Посилення зв’язків з НАТО в ширшому сенсі розширює можливості і досвід, якими може скористатися NORDEFCO для свого розвитку. Фінляндія і Швеція із 2014 року користуються перевагами розширених можливостей співпраці і діалогу з НАТО. Більше того, в січні 2016 року Данія і Швеція домовилися розширити військову співпрацю, демонструючи посилену увагу до оборонної політики серед основних питань нордичного політичного порядку денного.

Оскільки усі військові нордично-балтійського регіону мають однакові технічні вимоги до обладнання, в рамках NORDEFCO є можливість зменшити фінансовий тягар за рахунок економії на масштабі, практикуючи спільні закупівлі. Зважаючи на серйозний аргумент на користь приділення основної уваги операціям в холодних кліматичних умовах, рамки NORDEFCO надають можливість збільшити кількість спільних військових навчань і таким чином удосконалити військову оперативну сумісність в нордично-балтійському регіоні.

Ця основоположна сумісність між нордичними і балтійськими оборонними системами є високою. Як і в Естонії та Литві, плани територіальної оборони більшості Нордичних країн передбачають потужні елементи призовного війська.

І нарешті, з ширшої точки зору НАТО, більше навчань NORDEFCO повинно бути відкрито для участі членів Альянсу з-поза меж цього регіону, таких як Німеччина, Франція, Польща, Велика Британія і США, які є важливими учасниками оборони регіону Балтійського моря в рамках RAP. Співпраця в галузі безпеки такого широкого зразка під нордичним проводом раніше вже здійснювалася для підготовки до операцій з підтримання миру, наприклад, навчання «Вікінг» під проводом Швеції. Зважаючи на поточний стан нордично-балтійської безпеки, необхідно шукати можливості розширення цієї співпраці і на територіальну оборону.