Внаслідок кризи в Україні Європа може знову зазнати перебоїв із постачання газу з Росії. "Газпром" продовжує задовольняти більше половини потреб України в газі і постачає майже третину газу, імпортованого Європою, майже половина з якого, 82 мільярди кубометрів, у 2013 році пройшла через Україну. В березні "Газпром" різко підняв ціну для України і у своєму листі, адресованому 18 лідерам Європейських країн, пригрозив припинити постачання у разі неплатежів, в той час як Україна потерпає від серйозної кризи ліквідності, яка підриває її здатність сплачувати газові рахунки.

Анексія Криму Москвою і її дії в Україні ставлять під сумнів сталість і навіть саму концепцію взаємної енергетичної безпеки, яка була започаткована ще в часи холодної війни. Залежність країн - членів ЄС від російських енергоносіїв має дуже серйозні наслідки для національної безпеки. Відновлені суперечки щодо ціни на газ і транзиту нагадують масштабну російсько-українську газову кризу 2006 і 2009 років, знову демонструючи ненадійність Росії як постачальника і показуючи її державою, яка готова і хоче використовувати енергію як зброю.

Відповідно, серед країн - членів Європейського Союзу і НАТО зростає розуміння того, що «бізнес як завжди» не може продовжуватися. Застосування Москвою сили підказує споживачам, що буде розумніше зробити активні кроки з подальшої диверсифікації джерел постачання газу і різко зменшити свою залежність від Росії.

Справді, на своєму засіданні наприкінці березня 2014 року Європейська рада дійшла висновку про необхідність інтенсифікації зусиль зі зменшення високого рівня європейської залежності від газової енергії і звернулася до Європейської комісії з проханням провести поглиблене дослідження енергетичної безпеки ЄС і підготувати до червня 2014 року комплексний план зі скорочення енергозалежності ЄС.

Хто втратить найбільше, якщо енергія знову стане зброєю, яка використовується під час нинішнього протистояння щодо України? В короткостроковому сенсі це очевидно Європейський Союз і особливо його вразливі країни-члени в Центральній і Південно-Східній Європі, а також країни Балтії. Попри значні досягнення в сфері інтеграції цих країн в новий спільний ринок енергії ЄС і їх взаємопідключення, їх залежність від постачання газу з Росії залишається значною.

За даними Регіонального центру досліджень енергетичної політики, у разі гіпотетичного цілковитого перекриття постачання газу в Європу в січні 2015 року на місяць – це передбачає не лише транзитний маршрут через Україну, а і трубопровід з Ямалу через Білорусь і «Північний потік», пряме підключення до Німеччини – лише 77% середніх потреб буде задоволено в країнах Центральної і Східної Європи, а середня ціна на газ зросте на 37%.

У разі гіпотетичного газового ембарго протягом 12 місяців до березня 2015 року, під час якого Росія зменшить постачання на 30%, ціни зростуть на 31%, при цьому приблизно половина потреб у газі буде задоволена, що очевидно викличе катастрофічні економічні наслідки. Західноєвропейські країни менш залежні, принаймні у сенсі фізичного забезпечення постачання, тому що вони мають диверсифікований ринок скрапленого природного газу з численними газовими терміналами, які мають достатні обсяги для накопичення газу. Проте зростання ціни буде помітне навіть і в Західній Європі, що додає занепокоєння з приводу великого розриву між цінами на газ по обидва боки Атлантики.

Попри короткострокову вразливість Європи, описану вище, вражає те, як здатність Росії застосовувати політичний і економічний тиск зменшилася порівняно з російсько-українською газовою кризою 2009 року. "Газпрому" доводиться конкурувати з іншими постачальниками на дедалі більш ліквідному і інтегрованому європейському газовому ринку, який жорстко стежить за дотриманням правил конкуренції. 53% надходжень до російського бюджету – це доходи від експорту викопного пального, особливо нафти. Викопне пальне становить 72% усього експорту країни. Експорт газу в Європейські країни-члени ОЕСР забезпечує майже 5% російського ВВП. "Газпром" отримує приблизно 55% своїх доходів від продажу газу в Європейський Союз.

Московська політика «східного експорту» стримується низкою чинників, в тому числі відсутністю фізичного з’єднання між Західносибірськими газовими родовищами, які постачають газ до Європи, і азіатських ринків, спротив Китаю намаганням Москви використовувати ці родовища замість недостатньо розроблених родовищ у Східному Сибіру, і різними рівнями цін.
До того ж Китай має доступ до газу з інших джерел, в тому числі з Центральної Азії, М’янми (Бірма) і СПГ (скрапленого природного газу), що постачається в основному з Близького Сходу і в перспективі з Австралії, Східної Африки, Канади і навіть США. Росія затиснута між двома покупцями, чиї позиції покращуються: дедалі більш інтегрованим газовим ринком Європи, з одного боку, і китайським та азіатським ринками, що швидко розвиваються, з іншого, які обидва мають численні варіанти постачання в аспекті форм і джерел енергії.

3. Хоча газ весь час перебуває в центрі уваги, нафта відіграє для російської економіки важливішу роль і Москва на цьому фронті також вразлива. Росії вкрай потрібні західні технології для підтримки рівня видобування нафти зі своїх традиційних і нетрадиційних запасів, зокрема сланцевої нафти. Оскільки Москва активно шукає свої власні поклади сланцевої нафти для збереження рівня видобування нафти і контролю над зростаючою вартістю у партнерстві із західними Міжнародними нафтовими компаніями (МНК), жорсткіший режим санкцій проти російських компаній, і "Роснафти" зокрема, може завдати серйозного удару в середньостроковій перспективі.
Те, як будуть розвиватися ці відносини між МНК з інвестиціями в Росії, які чинитимуть опір санкціям, західними урядами, які готують нові санкції, і головними російськими гравцями ("Роснафтою" зокрема), яким потрібні західні технології, має критичне значення для сталості російської нафтоекономіки в середньостроковій і довгостроковій перспективі.

Криза в Україні може стати провісницею нового розділу в трансатлантичних енергетичних стратегіях і зворотнім «арабським нафтовим ембарго» в історії енергетики Трансатлантичного альянсу. Ембарго 1973 року значною мірою стало причиною того, що ЄС повернувся до Росії як зовнішнього постачальника енергії попри холодну війну, і спонукало США до обмежувальної торговельної політики в галузі енергетики.
Є переконливі свідчення про те, що в Європейському Союзі і в США відбуваються фундаментальні зміни щодо переоцінки ними енергетичних відносин з Росією, а також переосмислення енергетичних стратегій по обидва боки Атлантики і ролі енергії в трансатлантичних відносинах. Члени Альянсу перебувають в гарному положенні, щоб взяти гору в нинішній кризі, якщо вони рішуче повстануть проти російської агресивності і знайдуть політичну волю і ресурси для розбудови посиленого Трансатлантичного енергетичного альянсу. Наслідки цього будуть відчутні не лише для членів Альянсу і Росії. І вони допоможуть забезпечити відкрите і прозоре глобальне управління енергетичними ресурсами і систему торгівлі.