"Зелені" питання вже не монополія хіпі і любителів обіймати дерева. Військові знають, наскільки вони важливі. Екологічний кореспондент Бі-Бі-Сі
Девід Шукман пригадує, як клімат став частиною оборонного планування.
Девід Шукман є кореспондентом Бі-Бі-Сі ньюз з питань довкілля і науки.
До останнього часу, якщо ви були людиною, яку хвилюють питання довкілля, зокрема кліматичні зміни, було малоймовірно, що при цьому ви були людиною у військовому однострої. Глобальне потепління турбувало Грінпіс. Порівняно з перемогою у війні, порятунок планети був занадто незрозумілою концепцією, щоб заслуговувати на увагу, занадто розмитим, щоб його враховувати при плануванні.
Але часи змінилися.
Потенційні наслідки зміни клімату поступово прокладають собі шлях до порядку денного безпеки – від загрози заливання острівних баз, таких як Дієго Гарсіа, внаслідок підйому рівня моря до надзвичайних погодних катастроф, які потребують масових рятувальних операцій, або надання допомоги, чи масових міграцій, що посилюють напруження і навіть провокують конфлікти. Хоча і обмежені серйозною непевністю і нечіткими часовими рамками, ці сценарії можуть призвести до залучення збройних сил.
Найбільш близькими є наслідки, пов’язані зі змінами карти. Географія Арктики, яка теплішає швидше ніж в середньому на планеті, змінюється в міру зникнення криги. Несподівано виявилось, що її природні ресурси стали більш доступними, а прикордонні суперечки, які лежали забутими під кригою, отримали нове дихання. Американська берегова охорона була серед тих, хто отримав сигнал арктичного будильника, коли усвідомила, що їй доводиться патрулювати ті ділянки моря, які раніше завжди залишались замерзлими.
Під час польоту літаком C-130 над Аляскою у вересні 2008 р. регіональний командувач Берегової охорони адмірал Джин Брукс сказав мені: «Я відповідаю за патрулювання вод навкруги Сполучених Штатів і зараз там, де раніше була крига, багато води, ось так.
Мене не обходить, як це відбувається, чи чому це відбувається, але я можу вам сказати, що крига уходить і нам треба рухатись за нею».
Адмірал Брукс описував Арктику як нові прикордонні території. І для того щоб посилити присутність Берегової охорони, він виділив розвідувальні судна і літаки і організував передові позиції в Берроу. Перед ним постають складні завдання логістичного характеру і забезпечення зв’язку на великій відстані, а також пов’язані з плаванням суден в незнайомих водах – і усе це в прискореному темпі. Протягом кількох років учені спостерігають за стабільним скороченням льодового покрову, і більшість дослідників прогнозують умови без криги влітку до кінця цього сторіччя. Але потім, у 2007 р., щорічне танення скоротило площу криги до розмірів, передбачених на 2055 р. Адмірал Брукс сказав, що він вражений тим, що величезні льодові поля зникли так швидко.
У 2007 р. Європейське космічне агентство зафіксувало короткочасне звільнення від криги легендарного Північно-західного проходу, морського маршруту, що зв’язує Атлантичний і Тихий океани
Однією з причин його занепокоєння є вірогідність посилення судноплавства в американських полярних водах. У 2007 р. Європейське космічне агентство зафіксувало короткочасне звільнення від криги легендарного Північно-західного проходу, морського маршруту, що зв’язує Атлантичний і Тихий океани. Це вказує на перспективу нового судноплавного маршруту. Круїзні судна і яхти почали користуватись цим маршрутом і якщо з ними щось трапиться, саме Берегова охорона буде надавати їм допомогу. Танення також призвело до напруження щодо контролю. Північно-західний прохід звивисто проходить між островами канадського Арктичного архіпелагу, і уряд Канади вважає його своєю суверенною територією. США і багато європейських країн вважають, що цей водний шлях достатньо широкий для того, щоб вважатись міжнародними водами.
У 2007 р. за рік розтануло стільки криги, скільки прогнозувалось на 2055 р.
Інші полярні суперечки також активно проявляються. Депутат Російської Думи застосував міні-субмарини для того, щоб встановити на морському дні Північного полюсу російський прапор на підтримку претензій своєї країни. Данський і канадський міністри також відправились на Північ для того, щоб помахати своїми прапорами. Адмірал Брукс попереджує, що ці суперечки між арктичними країнами є шляхом до катастрофи.
«За умови невизначених кордонів і великих багатств, - каже він, - є небезпека конфлікту або конкуренції. Завжди існує ризик виникнення конфлікту коли ви не маєте встановлених, окреслених, узгоджених кордонів».
Отже, танення криги – це те ж саме, що й ситуація коли ви піднімаєте камінь, а під ним повно загроз. Але наслідки потепління сягають далеко поза межі Арктики. Вони вивчались у важливому дослідженні вашингтонської консультаційної компанії CNA в 2007 р. Дослідження проводилось під керівництвом групи відставних старших офіцерів і в ньому був зроблений висновок, що кліматичні зміни не так призведуть до якихось особливих криз, як стануть «посилювачем загрози нестабільності в найбільш нестійких регіонах світу». Це основне спостереження.
В той час як деякі активісти-захисники довкілля заявляють, що глобальне потепління означатиме – або вже означає – масштабну і миттєву катастрофу, більш точні наукові дослідження виявляють численні нюанси. Вони вказують на те, що зміни погодних тенденцій, зумовлені кліматичними змінами, можуть з часом погіршити складні ситуації.
«Ми заплатимо за це так чи інакше. Ми заплатимо за скорочення викидів парникових газів сьогодні і будемо змушені тримати певний економічний удар. Або ми заплатимо пізніше, воєнну ціну. А тут вже доведеться платити людськими життями».
Як зазначено в звіті CNA, зміни погіршать «вже зараз маргінальний рівень життя в багатьох країнах Азії, Африки і Близького Сходу, зумовлять широкомасштабну політичну нестабільність і вірогідність падіння державних режимів». Тобто регіони, в яких буде більшe спеки, посух чи буревіїв, зазнають додаткового тиску на вже існуюче напруження. «На відміну від більшості звичайних загроз безпеці, які зв’язані з одним об’єктом, діями в конкретні способи і моменти в часі, кліматичні зміни потенційно можуть викликати численні хронічні умови глобального масштабу, що відбуваються в одних часових рамках".
© Ho New / Reuters
У своїх коментарях до звіту генерал Ентоні Зінні, колишній керівник Центрального командування, запропонував однозначний вибір:
«Ми заплатимо за це так чи інакше. Ми заплатимо за скорочення викидів парникових газів сьогодні і будемо змушені тримати певний економічний удар. Або ми заплатимо пізніше, воєнну ціну. А тут вже доведеться платити людськими життями».
Навмисно відверті, ці слова вказують на дилему, що постає перед міжнародним співтовариством в міру його боротьби за розв'язання цієї проблеми. Протягом майже двох десятиріч під егідою Рамкової конвенції ООН щодо кліматичних змін, яка народилась на Саміті землі в Ріо в 1992 р., ведуться перемовини. Зазвичай вони проходять на рівні міністрів екології, хоча перемовини в Копенгагені в грудні 2009 р. привабили десятки глав держав і урядів, в тому числі президента США Обами і прем’єра Китаю Вена. Цей захід називали кращим в історії цього покоління шансом досягти угоди. Але він був затьмарений розбіжностями і завершився невизначено.
Мета цього процесу на диво проста: укласти зобов’язуючий глобальний договір зі скорочення викидів парникових газів, які, на думку науковців, є головною причиною нинішнього потепління. І основні факти також відносно прості: минулий рік був одним із зареєстрованих найспекотніших років і також був 34-м роком поспіль, який був тепліший за середню глобальну температуру в ХХ сторіччі. Водночас обсяг двоокису вуглецю, головного парникового газу, збільшується кожного року з часу, коли почали вести найбільш точні вимірювання в 1958 р. А двоокис вуглецю, як добре відомо, утримує тепло в атмосфері.
Китай, найбільший виробник парникових газів, вважає себе країною, що розвивається, і стверджує що розвинений світ повинен дати приклад скорочення викидів, сам відмовляючись від зобов’язань за міжнародним договором
Більшість урядів погоджується з цими базовими науковими положеннями і головним висновком – що техногенні викиди є основною причиною сучасного потепління. І майже усі вони без винятку закликали до термінових дій. Але суперечки в Копенгагені виявили обмеженість того, на що вони готові піти, і з того часу мало що змінилося. Китай, найбільший виробник парникових газів, вважає себе країною, що розвивається, і стверджує, що розвинений світ повинен дати приклад скорочення викидів, сам відмовляючись від зобов’язань за міжнародним договором. І Сполучені Штати, другий за обсягом забруднювач, також не йде на поступки. Попри висловлену президентом Обамою мету приєднатись до глобальних зусиль, плани щодо прийняття національного закону про кліматичні зміни минулого року провалились у сенаті, що зробило участь США в міжнародній домовленості дуже маловірогідною в найближчому майбутньому.
Як наслідок, на нещодавніх переговорах минулого грудня під егідою ООН в Канкуні, Мексика, вдалося досягти лише скромних успіхів з відносно незначних питань. Тим часом довгі роки розмов поки що привели лише до однієї твердої угоди: Кіотського протоколу 1997 р. Свого часу це був тріумф переговорів, але термін його дії добігає кінця в 2012 р. і там немає Китаю і США. Країни, які зв’язані зобов’язаннями за цим протоколом, серед яких ЄС, Японія, Росія і Австралія, не налаштовані продовжувати його дію поза 2012 р., якщо інші до нього не приєднаються. Отже, перспективи укладання нового, більш комплексного договору, є невтішними.
Тим часом викиди продовжують зростати. І кліматологи попереджують, що з кожним роком шанси на уникнення небезпечних наслідків стають дедалі меншими. Тут немає нічого певного, подальше потепління не означає миттєвої появи проблем. Навпаки, це питання вірогідності: чим вища концентрація парникових газів, тим вища вірогідність появи небезпечних погодних умов наступними десятиріччями.
Одним з перших, хто сформулював глобальне потепління як питання безпеки, був колишній науковий радник уряду Великої Британії професор сер Девід Кінг. Він зробив чітке попередження: кліматичні зміни зрештою можуть виявитись більш небезпечними, ніж тероризм. Ще занадто рано робити судження. Найбільш небезпечні наслідки потепління прогнозуються не раніше другої половини цього сторіччя або ще пізніше. Але якщо науковці не помиляються, з плином часу ситуація стає дедалі гіршою.