Кінець епохи військово-морських сил?

Деякі спостерігачі за подіями на морі останнім часом оголошують про появу «поствійськово-морської епохи», такої, що не має жодних перспектив задіяння традиційних великих військово-морських флотів, подібного до часів Другої світової війни чи такого, що прогнозувалось між ВМС НАТО і Радянського Союзу в разі переходу холодної війни у «гарячу» фазу⁽¹⁾. Як стверджують, в цю «поствійськово-морську епоху» не існує потреби у ВМС, розбудованих довкола «капітальних кораблів» наших часів – великих авіаносців, оснащених системами прийому на борт сучасних реактивних літаків, і надпотужних крейсерів. Відповідно, ВМС – ВМС США насамперед – мають переорієнтувати свої оперативні плани і свої програми кораблебудування від операцій у відкритому морі на сили і засоби, потрібні для діяльності в прибережних зонах і поліцейських місій.

Якщо це правильний погляд, і якщо ми насправді спостерігаємо за «революцією у морських справах», схоже, що його поки що не поділяють провідні торговельні нації світу і ті, що мають потужні ВМС. Попри те, що їм доводиться постійно мати справу з обмеженнями на оборонні видатки і здійснювати рекапіталізацію великих флотів, більшість з них продовжують вкладати кошти в океанські флоти: подивіться на сталі зусилля Бразилії, Франції, Індії, Італії, Росії, Іспанії, Великої Британії і США зі збереження, розвитку чи відновлення авіаносців під тим чи іншим приводом, або, як у випадку з Китаєм, придбанням такого ресурсу. Подивіться на постійне зростання кількості вертольотоносців і десантних кораблів, здатних забезпечувати контроль на морі, демонструвати силу, надавати гуманітарну допомогу і здійснювати передове розгортання (Австралія, Китай, Франція, Італія, Японія, Республіка Корея, Нідерланди, Іспанія, Велика Британія і США).

Звичайно, стратегічна недалекоглядність, яку на переший погляд демонструють такі програми кораблебудування в цю поствійськово-морську добу, не може пояснюватися виключно бюрократичними успіхами адміралтейств чи успішним лобіюванням корабелів в усьому світі. Але мало хто не погодиться з тим, що через двадцять років по закінченні холодної війни глобалізація і перероблення світової геоекономічної мапи вимагають нового погляду на внесок, який спроможні військово-морські сили можуть зробити і, фактично вже роблять, в різні місії, від стримування і реагування на кризи до передового розгортання і збереження безпеки і екологічного захисту морського середовища.

Така оцінка має допомогти у визначенні політики безпеки, а також військово-морських планів і програм кораблебудування і проведення об’єднаних і морських операцій. НАТО перебуває у процесі цих зусиль і їх результат впливатиме на те, як Альянс захоче діяти колективно і з яким набором багатонаціональних сил і засобів у сфері морської оборони і безпеки протягом наступних десятиріч.

Світові морські простори завжди були, за деякими винятками в часі і місці, «зоною миру» і шляхом до процвітання для усього людства протягом шести десятиріч. Обсяги морської торгівлі зросли більш ніж у чотири рази за останні півстоліття. Вона зараз становить понад 90 відсотків світової торгівлі і охоплює 60 відсотків усього експорту нафтопродуктів. Ці морські торговельні потоки забезпечує флот з 50 тисяч основних торговельних суден різних типів і розмірів, в тому числі супертанкери і контейнеровози нового покоління, а також великі круїзні судна.

Невпинне процвітання індустріалізованих демократичних країн, попри ряд економічних криз, а також стале зростання нових економічно потужних держав, таких як Бразилія, Китай і Індія, значною мірою завдячують тому факту, що по закінченні Другої світової війни світовий океан, що покриває більше сімдесяти відсотків земної поверхні, значною мірою залишається безпечним місцем для торгівлі.

Свобода навігації – цей принцип підтримують усі країни, незалежно від розміру, географічного розташування, політичної системи економічного розвитку чи військової потужності. Це важлива позитивна спадщина другої половини ХХ сторіччя, яку занадто часто не цінують. Деякі спостерігачі характеризують це ставлення спокійного ігнорування морських питань як «морську сліпоту», в той час як збільшується кількість доказів того, що забезпечення стабільної безпеки на морі протягом наступних десятиріч, в міру того, як морська торгівля продовжуватиме зростати, потребуватиме виділення більших ресурсів і засобів, а також високого як ніколи рівня міжнародної співпраці.

Морське середовище другого десятиліття ХХІ сторіччя справді може бути вже не таким мирним і «дружнім для користувача», яким воно було раніше. Вибуховий розвиток морської торгівлі і, як наслідок, переповнення відомих маршрутів судноплавства, вузьких місць і гаваней разом із зростанням незаконної діяльності на морі, від торгівлі людьми і піратства до тероризму і таємного перевезення зброї масового знищення (ЗМЗ) і засобів її доставки, вимагає нового мислення щодо зв’язку між цими різноманітними географічними місцями і факторами ризику та новим широкомасштабним підходом до безпеки на морі і оборони.

Це мінливе середовище кидає міжнародному співтовариству три основних виклики: зростаючу хвилю розмитого, багатостороннього беззаконня на морі; ризик стратегічних змагань ВМС, які можуть викликати спокусу застосувати військово-морські засоби з метою політичного залякування чи військового примусу, майже прямої агресії, або навіть повномасштабного силового конфлікту; і потенційно негативний вплив кліматичних змін на безпеку судноплавства. В оцінках цих загроз міститься значний рівень непевності щодо їх перспектив, взаємодії і наслідків.

Якщо поширення беззаконня залишити без уваги, це може призвести до постійно зростаючого негативного впливу на морську торгівлю і поїздки, а також на надійність постачання енергії, що призведе до ерозії торгівлі і довіри між державами і зниження рівня процвітання усіх. Некеровані морські простори можуть перетворитися на великий притулок для недержавних злочинних груп різного штибу, але потенційно і для національних держав, що підтримують незаконну діяльність, таку як тероризм і розповсюдження ЗМЗ. У виняткових випадках нові ризики на морі можуть бути пов’язані із завдаванням ударів по морських суднах, як це було під час терористичного нападу на американський есмінець «Коул» в Ємені в 2000 році, або ракетного обстрілу ізраїльського військового корабля угрупованням «Хезболла» в 2006 році. Піратство поблизу узбережжя Сомалі є конкретним прикладом старої проблеми, яка виникає знову.

З іншого боку, спектр ризику програми будування військових кораблів найбільш потужних держав Азії, які нібито спрямовані на забезпечення власних можливостей патрулювати і захищати морські судноплавні лінії, які підтримують їхній нещодавно отриманий статус важливого торговельного партнера, що робить їх бажаними учасниками процесів посилення безпеки судноплавства. Міжнародні операції з протидії піратам в західній частині Індійського океану, як і військово-морські навчання за участю дедалі більшої кількості країн Тихоокеанського басейну, є очевидним свідченням цієї позитивної тенденції. Однак ці програми також можуть передбачати сили і засоби обмеження судноплавства, які можуть стати джерелом взаємної підозри та стурбованості з боку основних торговельних націй.

Військово-морські змагання можуть мати більш безпосередні наслідки для регіонів світу, які не входять в зону дії Північноатлантичного договору, хоча зважаючи на світові торговельні інтереси країн - членів Альянсу і їх спільну стратегічну зацікавленість у збереженні миру і безпеки в світі, НАТО навряд чи захоче чи зможе залишатися індиферентною до якихось негативних подій внаслідок неконтрольованих військово-морських змагань. Тут можливості забезпечити свою присутність на морі і стримування виявилися надзвичайно корисними для справи запобігання конфліктам. Водночас досвід холодної війни вказує на те, що ядерні держави навряд чи дозволять переростанню військово-морських змагань чи окремих інцидентів на морі перерости у повномасштабну конфронтацію. Більше того, постійний розвиток морської торгівлі і подорожей слугує своєрідним значним глобальним захисним муром від спроб завдати шкоди цим досягненням.

Кліматичні зміни скоріше за усе більш віддалене, але потенційно не менш суттєве джерело небезпеки для морської спільноти, а також для безпеки і добробуту населення прибережних територій, ніж вищезазначені ризики. Скорочення ресурсів, деградація довкілля, більш жорстокі погодні умови на суші і на морі можуть об’єднатися в «ідеальну бурю» із зрозумілими потенційно катастрофічними наслідками, але з усе ще не зрозумілими перспективами.

У цьому складному і потенційно небезпечному геостратегічному і морському середовищі розсудливість не повинна поступатися рішучості чи жорсткості при визначенні майбутніх вимог до флоту. Ось чому поточні дебати щодо того, чи правильну структуру мають американські ВМС для того, щоб відповідати новому середовищу безпеки, великою мірою недоречні за трьох причин. По-перше, наступними десятиріччями центром тяжіння американських ВМС залишатимуться їх бойові авіаносні групи та інші експедиційні ударні і десантні групи, навіть якщо для цього треба відмовитися від будівництва наступного покоління великих авіаносців. Американські ВМС успадкували з часів Другої світової війни унікальний і неперевершений оперативний досвід і технічні знання з планування, придбання і оперативної діяльності флоту, зосередженого навкруги авіаносців, який США зберігають упродовж більше ніж шести десятиріч за значні кошти і з вражаючою рішучістю. Це не ті стратегічні сили, над скороченням яких мають замислитися США, принаймні доки більш чіткі риси середовища безпеки ХХІ сторіччя не проявляться і не вкажуть на те, що такі засоби стають зайвими.

По-друге, навряд чи міжнародне співтовариство в цілому, а НАТО зокрема, виграє, якщо американські ВМС поміняють свій океанський флот на морські сили і засоби більш пристосовані до прибережних операцій – навіть якщо збільшення кількості корветів і прибережних патрульних кораблів бажано з оперативних та бюджетних міркувань – за головної причини: операції з безпеки судноплавства, які завжди географічно локалізовані, навіть якщо вони спрямовані на долання всюдисущих ризиків, можуть бути справді ефективними лише якщо вони відбуватимуться під «парасолькою» більш широких океанських сил і засобів, здатних діяти глобально і таких, що мають світову інформаційну перевагу.

У передбачуваному майбутньому тільки американські ВМС будуть здатні забезпечити кістяк цих стратегічних сил і засобів «далекої дії», які виконують функцію супроводу більш орієнтованих на прибережні води тактичних операцій із забезпечення безпеки судноплавства і діяльності з розвитку регіональних можливостей. І зрештою, в часи коли Сполучені Штати підтримують широкомасштабний, всеохоплюючий міжнародний підхід до забезпечення порядку і безпеки на морі, який ґрунтується на широкій мережі партнерств між морськими силами США (ВМС; корпусом морської піхоти і береговою охороною) та їх партнерами з інших країн, було б нелогічно і незрозуміло, якби ВМС США намагалися задовольнити потреби і розвивати сили і засоби для прибережних операцій, які військово-морські сили багатьох країн Альянсу та інших дружніх країн можуть забезпечити набагато легше, швидше і часто більш уміло, маючи конкретний досвід і навички з проведення таких операцій, а також краще пристосовані до них сили.

Навпаки, зростання кількості глобальних партнерських програм в морській сфері створює можливості для організації більш скоординованого міжнародного підходу з боку країн-однодумців до визначення місій на регіональному рівні, розподілу завдань і обміну передовим досвідом, надання взаємної оперативної підтримки і тилового забезпечення, обміну інформацією заради охорони порядку на морі і проведення спільних тренувань і навчань. НАТО може бути важливим гравцем, що підтримує цю діяльність, як військовий осередок в цілях оперативної співпраці, так і як політичний форум для консультацій з морських справ.

Будучи Альянсом багатьох країн, що пишаються своїми морськими традиціями, мають глобальні торговельні інтереси і потужні військово-морські сили і засоби, НАТО з самого початку свого існування тримає в центрі уваги морський вимір безпеки, який і сьогодні лежить в основі внеску НАТО в комплексний підхід до безпеки судноплавства. В багатьох своїх аспектах НАТО по суті є морським альянсом. Атлантичний океан і Середземномор'я, Балтійське і Чорне моря об’єднують географічно і стратегічно союзників по Альянсу. Вони є суттєвою частиною їхньої спільної спадщини і спільної долі.

Військово-морські сили НАТО невпинно виконують місії зі стримування, переконання і оборони, а також і нові завдання на підтримку врегулювання кризових ситуацій і безпеки судноплавства, які часто передбачають взаємодію на передовій з країнами-партнерами, які не є членами НАТО, такими як Австралія, Фінляндія, Японія і Україна, по усьому світу. В будь-який момент кораблі союзників по Альянсу і сили підтримки водночас можуть брати участь в операції «Оушен шилд» - внеску НАТО в рішучі міжнародні зусилля з протидії піратам в Індійському океані, або в морській операції НАТО проти тероризму в Середземному морі – операції «Активні зусилля», або проводити навчання разом з ВМС країн, які беруть участь у Стамбульській ініціативі Альянсу - Бахрейну, Кувейту, Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів – країни з числа учасниць Партнерства заради миру – такої, як Швеція, в контексті Сил реагування НАТО.

Використовуючи свої засоби спостереження в світовому океані, а також постійну присутність і діяльність, ВМС країн Альянсу разом зі своїми соратниками з числа країн - партнерів НАТО допомагають, у співпраці з цивільними правоохоронними органами, відповідально забезпечити морське судноплавство на схід і захід від Європи. В усіх випадках оперативна сумісність і оперативна дієвість досягаються за рахунок застосування усіма учасниками спільних тактики, методик і процедур НАТО за підтримки великої кількості аналітичних і дослідницьких центрів та інших ресурсів, орієнтованих на морські справи. НАТО – це справді морський альянс в дії.

Альянс планує завершити розроблення нової Стратегічної концепції на наступному саміті в Лісабоні, і морський вимір НАТО є ключовим питанням на порядку денному Альянсу. Військово-морська епоха не пішла у минуле, а розквітає нова доба діяльності на морі.