Інформація

Розділ 15: Загальні інститути безпеки Організація Об'єднаних Націй Статут Організації Об'єднаних Націй було підписано в Сан-Франциско 26 червня 1945 року 50 державами. 24 жовтня 1945 року Організація Об'єднаних Націй офіційно почала своє існування. Невід'ємне право на індивідуальну або колективну самооборону гарантується усім країнам-членам організації Статтею 51 Статуту ООН. Вона санкціонує дії, до яких вони можуть вдатися для використання цього права, аж доки Рада Безпеки ООН вживе необхідних заходів для збереження міжнародного миру й безпеки. Крім того, у статті передбачено, що дії країн-членів відповідно до її положень негайно доводяться до відома Ради Безпеки ООН і ніяким чином не впливають на повноваження та зобов'язання Ради Безпеки вживати заходів, які вона вважає доцільними для збереження або відновлення міжнародного миру й безпеки. Таким чином, актуальність Статуту ООН в контексті Північноатлантичного альянсу обумовлюється двома чинниками. По-перше, цей документ заклав правову основу для створення Альянсу, а по-друге, він забезпечує загальну відповідальність Ради Безпеки ООН за міжнародний мир та безпеку. Ці два фундаментальні принципи було зафіксовано в Північноатлантичному договорі, підписаному у Вашингтоні 4 квітня 1949 року. В преамбулі Договору чітко зазначається, що Статут ООН є рамковим документом, в межах якого діє Альянс. У перших рядках вступної частини Договору члени Альянсу підтверджують свою відданість цілям та принципам Статуту. В Статті 1 вони також беруть зобов'язання врегульовувати міжнародні спори мирними засобами відповідно до цілей статуту і утримуватись від погрози силою чи застосування сили будь-яким способом, який не є сумісним з цілями ООН. Стаття 5 Договору містить безпосереднє посилання на Статтю 51 Статуту і закріплює право країн - членів Альянсу вдаватися до індивідуальних чи колективних дій, які вони вважають необхідними для самозахисту, включаючи використання збройних сил. Тією ж статтею члени Альянсу зобов'язуються припинити застосування збройних сил для відновлення та підтримки безпеки в Північноатлантичному регіоні, якщо Рада Безпеки ООН вживе необхідних заходів для відновлення та підтримки міжнародного миру й безпеки. Ще одне посилання на статут ООН міститься в Статті 7 Північноатлантичного договору, яка звертає увагу країн, що його підписали, на їх права та обов'язки відповідно до Статуту і підтверджує першочергову відповідальність Ради Безпеки ООН за збереження миру й безпеки. Окрім цього, до Статті 12, було включено положення, що дозволяє перегляд Договору через десять років на запит будь-якої країни-члена. Передбачається, що перегляд може здійснюватись у світлі нових обставин, які впливають на мир і безпеку в Північноатлантичному регіоні, включаючи створення глобальних та регіональних систем за Статутом ООН. Північноатлантичний договір набув чинності 24 серпня 1949 року. З того часу жодна з країн-членів не зажадала його перегляду за Статтею 12, проте на кожному етапі свого розвитку Альянс піддавав виконання Договору постійному аналізу, щоб забезпечити досягнення його цілей. Безпосередній зв'язок між Договором та Статутом ООН є і залишатиметься основоположним принципом діяльності Альянсу. З 1949 року і донині офіційний зв'язок між Організацією Об'єднаних Націй та Північноатлантичним альянсом залишається сталим, що насамперед виявляється в юридичному співвідношенні установчих документів цих організацій. Контакти між інституціями ООН та Альянсу впродовж більшої частини цього періоду були надзвичайно обмеженими як за формою, так і за змістом. Проте в 1992 році, у контексті конфлікту в колишній Югославії, ситуація змінилася. У липні 1992 року, в умовах ескалації конфлікту, кораблі НАТО зі складу ВМС постійного базування в Середземному морі, за підтримки морської патрульної авіації Альянсу, розпочали в Адріатиці операції нагляду за виконанням ембарго ООН щодо постачання зброї усім республікам колишньої Югославії. В листопаді 1992 року НАТО та Західноєвропейський Союз (ЗЄС) розпочали операції втілення резолюцій Ради Безпеки ООН щодо запобігання ескалації конфлікту внаслідок надходження зброї до регіону. На зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО у грудні 1992 року було офіційно заявлено про готовність Альянсу виконувати операції з підтримки миру під егідою Ради Безпеки ООН. Після аналізу заходів, що вживаються як НАТО, так і окремими країнами-членами, Альянс виявив готовність підтримувати можливі подальші ініціативи Генерального секретаря ООН щодо використання допомоги Альянсу у цій галузі. У результаті було здійснено ряд заходів, включаючи спільні морські операції під проводом Північноатлантичної ради та Ради ЗЄС, повітряні операції НАТО, операції з безпосередньої повітряної підтримки Сил захисту під проводом ООН (UNPROFOR), повітряні удари для захисту "зон безпеки", оголошених ООН, та планування можливих дій ООН на випадок непередбачених ситуацій. Про всі ці заходи та основу їх виконання йдеться в розділі 5. У грудні 1995 року, після підписання 14 грудня в Парижі Боснійської мирної угоди, НАТО отримало від ООН мандат на втілення військових аспектів мирної угоди на основі Резолюції Ради Безпеки 1031. Сили втілення під проводом НАТО (ІФОР) розпочали операції на виконання мандата ООН 16 грудня. Докладніше про роботу ІФОР та їх заміну Силами стабілізації під проводом НАТО (СФОР) в грудні 1996 року також розповідається в розділі 5. Впродовж терміну дії своїх мандатів багатонаціональні сили ІФОР і СФОР в Боснії та Герцеговині тісно співпрацювали з іншими міжнародними організаціями та гуманітарними інституціями, у тому числі з тими, що належать до структури ООН, зокрема Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ) та Спеціальні сили міжнародної поліції (IPTF). У лютому 1998 року, після ухвалення спільно з країнами, що не є членами НАТО, рішень про їхню участь у СФОР, Північноатлантична рада оголосила, що в разі надання Радою Безпеки ООН необхідного мандата, НАТО готове організувати і очолити багатонаціональні сили для продовження роботи в Боснії та Герцеговині по закінченні терміна мандата СФОР у червні 1998 року. Нові сили залишили за собою назву СФОР, що відображає подальшу потребу в стабілізації ситуації в Боснії і створенні умов для тривалого миру в регіоні. З самого початку конфлікту в Косові у 1998 році й впродовж усієї кризи Генеральні секретарі ООН та НАТО підтримували тісні контакти. Дії Альянсу на підтримку Резолюції Ради Безпеки ООН як під час, так і після конфлікту, та роль Сил в Косові (КФОР), що були створені на підставі Резолюції 1244 Ради Безпеки ООН від 12 червня 1999 року описані у розділі 5. Поза межами колишньої Югославії, в контексті інших загроз міжнародному миру, країни - члени НАТО, хоч Альянс у цілому і не залучений до цього процесу, надають широку підтримку Раді Безпеки та Генеральному секретарю ООН в їх зусиллях, спрямованих на запобігання конфлікту та відновлення верховенства міжнародного права. На початку 1998 року, в руслі виконання Резолюції Ради Безпеки ООН щодо Іраку та режиму проведення міжнародної інспекції для виявлення і ліквідації зброї масового знищення та спроможності її виготовлення, Альянс закликав Ірак до виконання Резолюції в повному обсязі. 25 лютого 1998 року Генеральний секретар НАТО у своїй заяві привітав досягнення між Генеральним секретарем ООН та Іраком угоди щодо дипломатичного врегулювання Іракської кризи. Він віддав належне дипломатичним зусиллям та рішучій позиції міжнародного співтовариства, у тому числі країн НАТО, і наголосив на необхідності повного виконання відповідних резолюцій Ради Безпеки ООН. 4 березня, при черговому розгляді ситуації в Іраку, Північноатлантична рада вітала одностайне прийняття Радою Безпеки ООН Резолюції 1154 щодо виконання угоди між Генеральним секретарем ООН та Іраком. Північноатлантична рада висловила свою підтримку відповідним рішенням ООН і наголосила на важливості стабільності в регіоні Перської затоки для безпеки євро-атлантичного регіону. Таким чином, існує безпосередній правовий та практичний зв'язок між Статутом ООН і Північноатлантичним договором, з одного боку,та інституціями ООН і Альянсу - з іншого. Обидва елементи роблять свій внесок у роботу розширеної мережі інституцій, в рамках якої діє Альянс. Про відносини Альянсу з іншими інституціями в межах цієї мережі читайте далі.